Постанова

від 02.07.2020 по справі 908/3146/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3146/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Кузнецова В.О., Чередко А.Є.,

cекретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Мелітопольської міської ради Запорізької області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 (суддя Науменко А.О.)

у справі № 908/3146/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод , Запорізька область м. Мелітополь

до відповідача: Мелітопольської міської ради Запорізької області, Запорізька область, м. Мелітополь

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про зобов`язання Мелітопольську міську раду Запорізької області укласти договір оренди земельної ділянки на умовах, викладених у позовній заяві.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 120, 123, 124, 132 Земельного кодексу України, ст.ст. 415, 641, 649 Цивільного кодексу України. Обґрунтовано набуттям у власність нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 19.04.2019 № 1340 та № 1342, які розташовані на земельній ділянці 0,5775 га, кадастровий номер 2310700000.01.032.0080, відносно якої позивач просить укласти договір оренди землі. Незважаючи на звернення позивача, відповідачем будь-які рішення по даному питанню не приймались. Вважає, що зазначені дії відповідача суперечать чинному законодавству.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 у справі №908/3146/19 позов задоволено та визнано укладеним договір оренди земельної ділянки між "Мелітопольською міською радою Запорізької області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод (орендар) на наступних умовах редакції, зазначеній у рішенні.

Мелітопольською міською радою Запорізької області подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 у справі №908/3146/19, згідно якої останній просить скасувати зазначене рішення повністю та ухвалити нове.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, а саме ст. 124, 125 Земельного кодексу України і ст. 16 Закону України Про оренду землі .

Наголошує, що суд не вправі був приймати рішення про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, оскільки вирішення вказаного питання відповідно до ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні відноситься до виключної компетенції органів виконавчої влади/органів місцевого самоврядування.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2020 апеляційну скаргу Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 у справі №908/3146/19 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та подання до апеляційного суду належних доказів сплати судового збору у сумі 2 881,50 грн. та доказів наявності повноважень у особи, яка підписала апеляційну скаргу на вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 у справі №908/3146/19.

21.04.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.06.2020 р. о 16 год. 40 хв..

В судове засідання 04.06.2020 року з`явився представник позивача. Ухвалою апеляційного господарського суду від 04.06.2020 року у зв`язку з карантинними заходами та поданим відповідачем клопотанням розгляд справи було відкладено на 02.07.2020 року.

В судове засідання 02.07.2020 року з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання, призначене за відповідним клопотанням в режимі відеоконференції за його участю, не з`явився, про поважні причини не повідомив.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких умов апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає прийняте судом першої інстанції обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення сторін (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 19.04.2019 № 1340 та № 1342, посвідчених приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О.О., Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (покупець) придбало у власність об`єкти нерухомого майна, а саме 21/25 (двадцять одну двадцять п`яту) та 4/25 (чотири двадцять п`ятих) часток комплексу нерухомого майна, що знаходиться по вулиці Гетьмана Сагайдачного (колишня вулиця Фрунзе), 33 у місті Мелітополі Запорізької області, у ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" і гр. ОСОБА_1 . Право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав за номером № 1799937223107 згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.04.2019 № 164634271 та № 164628244.

Зазначенні частини комплексу розташовані на земельній ділянці 0,5775 га кадастровий номер 2310700000.01.032.0080, яка знаходилась в оренді у ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" відповідно до договору оренди від 22.12.2004 посвідченого нотаріально за номером №10489 від 22.12.2004. Державна реєстрація договору оренди відбулась згідно запису №040526201403 від 25.01.2005 з врахуванням додаткової угоди, зареєстрованої у Запорізькій регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" № 040926200217 від 07.10.09.

Листом № 539/01-19 від 10.07.2019 Управління комунальною власністю Мелітопольської міської ради Запорізької області сповістило Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" про необхідність звернення до управління з заявою на ім`я Мелітопольського міського голови про передачу в оренду сформованої земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, який ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" придбало у власність.

На виконання отриманого листа позивач звернувся до Мелітопольської міської ради та Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради (лист № 2020/23 від 10.09.2019) з питання переоформлення землекористування земельної ділянки 0,5775 га кадастровий номер 2310700000:01:032:0080 на ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод", що знаходиться в оренді у ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" відповідно до договору оренди від 22.12.2004, з умовами оренди: цільове призначення для розміщення проммайданчика на термін до 35 років від дати державної реєстрації, з оплатою орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, шляхом укладення нового договору оренди па аналогічних умовах, а також було направлено) проект договору оренди земельної ділянки, підписаний з боку позивача з додатками, один з яких після підписання просили повернути для проведення державної реєстрації.

На лист № 2020/23 від 10.09.2019 була надана відповідь №883/01-19/№888/01-19 від 19.09.2019, що питання буде винесене на розгляд чергового засідання постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 19.04.2019 договір оренди земельної ділянки від 22.12.2004, зареєстрований 25.01.2005 за номером 10489, припинив свою дію для орендаря - ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" в силу закону. В той же час, до нового власника нерухомого майна - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод", перейшло право оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310700000.01.032.0080 в тому ж обсязі та на тих самих умовах, як у попереднього орендаря.

Незважаючи на звернення позивача (№ 2020/23 від 10.09.2019), відповідачем будь-які рішення по даному питанню не приймались. Доказів винесення цього питання на розгляд чергового засідання постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади відповідачем не надано.

Відтак у позивача виникло право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою в установленому законом порядку, шляхом укладення договору оренди, а отже позов слід задовольнити.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є вимога про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки між Мелітопольською міською радою Запорізької області і ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод".

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою - третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад. Також відповідно до пункту в статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Таким чином вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки площею 0,5775 га, кадастровий номер 2310700000.01.032.0080, яка знаходиться за адресою: місто Мелітополь, вулиця Гетьмана Сагайдачного, 33 належить до компетенції Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому частиною першою статті 93 Земельного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі , визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (за змістом частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України та частини першої статті 2 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено статтею 124 Земельного кодексу України, за змістом частини першої якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

В своєму рішенні від 17 січня 2011 року у справі № 35/390 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності та вказав, що визнання судом укладеним договору оренди земельної ділянки за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачу цієї ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частини друга та третя статті 124 Земельного кодексу України).

Згідно з абзацами першим і другим частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Аналогічні за змістом норми були закріплені й частиною першою статті 123 та частиною першою статті 124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час звернення позивача до міської ради з клопотанням про передачу спірної земельної ділянки в оренду, відповідно до яких надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (стаття 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці).

Разом з тим, згідно з частиною другою статті 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З наведеного вбачається, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

Таким чином, спірна земельна ділянка може надаватися в користування (оренду) власнику розташованого на ній нерухомого майна (ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод") у порядку, визначеному, зокрема статтями 116, 124 Земельного кодексу України, - на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди.

Натомість, відсутність рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області про передачу позивачеві в оренду для розміщення проммайданчика земельної ділянки площею 0,5775 га, кадастровий номер 2310700000.01.032.0080, яка знаходиться за адресою: місто Мелітополь, вулиця Гетьмана Сагайдачного, 33, тобто відсутність волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) Товариству з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).

Наведене свідчить про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме: ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України Про оренду землі .

При цьому, колегія суддів відхиляє висновок суду першої інстанції про правильність застосування ним зазначених положень законодавства з огляду на судову практику, яка, зокрема, сформована в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 у справі № 908/944/19, з огляд на те, що вказане судове рішення було скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2020 року з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Стосовно заявлених позовних вимог апеляційний суд зауважує, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 15 статті 123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2019 за вих. № 2020/23 до управління комунальною власністю Мелітопольської міської ради надійшла заява ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" стосовно переоформлення права оренди на земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності.

Матеріали справи № 908/3146/19 також свідчать, що позивач, з метою укладення договору оренди земельної ділянки, в установленому порядку, направив відповідачу його проект для підписання, відповідач, в свою чергу про своє рішення щодо укладання договору позивача не поінформував, договір оренди земельної ділянки з позивачем не уклав.

В свою чергу, як зазначає відповідач, 12.11.2019 року відбулося чергове засідання комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади Мелітопольської міської ради, на якому було розглянуто зазначене питання та комісійно було вирішено відкласти розгляд даного питання, з метою здійснення виїзду на місце розташування земельної ділянки. Вирішення даного питання не могло бути здійснено у більш ранішні строки, оскільки у вересні та жовтні сесія Мелітопольської міської ради Запорізької області не проводилась, депутатів міської ради було складно зібрати на засідання депутатської комісії, а у жовтні засідання взагалі не відбулось у зв`язку з відсутністю кворуму.

Отже, в разі безпідставного зволікання Мелітопольської міської ради Запорізької області у вирішенні питання щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду та не розгляду його протягом встановленого законом строку, позивач не був позбавлений права оскаржити саме таку бездіяльність до суду, натомість останній звернувся до суду з даним позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц).

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Обраний спосіб захисту, який не відповідає змісту порушеного права позивача та характеру правопорушення, є підставою для відмови в позові (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 31.01.2018 року у справі № 909/743/16).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.?

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

В силу повноважень, наданих в пункті 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову про визнання права оренди земельної ділянки та визнання укладеним відповідного договору оренди за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу її в користування (оренду), що є підставою для скасування прийнятого судом рішення.

В свою чергу, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме: обраний спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права позивача та характеру правопорушення, а також не передбачений законодавством, що є підставою для прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 9 та ч. 14 ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл понесених сторонами судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача; за подачу апеляційної скарги: судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 року у справі № 908/3146/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 року у справі № 908/3146/19 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Мелітопольський олійноекстракційний завод .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод", ідентифікаційний код юридичної особи 39376884 (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 31) на користь Мелітопольської міської ради Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 25716722 (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського, буд. 5) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.07.2020.

Головуючий суддя В.Ф.Мороз

Суддя В.О.Кузнецов

Суддя А.Є.Чередко