Постанова

від 07.07.2020 по справі 640/10695/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10695/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМДЖИ АГРО до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЮМДЖИ АГРО звернулося з позовом до суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0011091404 в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2016 року на суму 89964,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю та необґрунтованістю висновків контролюючого органу, які викладені в акті перевірки. Позивач стверджує, що акт перевірки складений без взяття до уваги наданих під час перевірки документів та доказів, відповідачем допущено неповне з`ясування обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом TOB АУРІС Трейд , не перевірено фактичне виконання укладених договорів, які носять реальний характер, що повністю підтверджено наданими первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що в ході перевірки не підтверджено факт реалізації товару від ФГ Садко на адресу TOB АУРІС Трейд та відповідно від TOB АУРІС Трейд на адресу TOB ЮМДЖИ АГРО , що свідчить про те, що правочини між позивачем та TOB АУРІС Трейд за жовтень 2016 на суму ПДВ 89964,09 грн, здійснені без мети настання реальних наслідків. Оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у постачальників ФГ Садко (ФГ М`ясні традиції ) відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у TOB ЮМДЖИ АГРО не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року вищевказаний адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Позиція податкового органу зводиться до того, що позивачем не надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Крім того, наголошує, що з налізу ланцюга постачальників позивача, та відповідно до ЄРПН у ФГ Садко відсутній факт придбання товару (кукурудзи 3 кл. (врожаю 2006). Також встановлено неможливість здійснення ФГ Садко господарських операцій з ідентифікованим товаром у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) ТОВ АУРІС Трейд . Тому враховуючи обсяг господарських операцій, невідповідність придбаних та проданих товарів, відсутність технічної (ресурсної) і технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, зберігання, в даному випадку податковий орган дійшов вірного висновку, що операції оформлювались лише певними первинними документами без фактичного виконання.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суд першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку TOB ЮМДЖИ АГРО з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за серпень 2016 року, за вересень 2016 року, за жовтень 2016 року, за результатом якої складено акт від 13.02.2017 № 43/26-15-14-04-01/39458102.

Перевіркою встановлено порушення вимог п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, в результаті чого завищено податковий кредит за вересень 2016 року на суму ПДВ 552632 грн, за жовтень 2016 року на суму ПДВ 89964 грн, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 декларації) за вересень 2016 року на суму ПДВ 552632 грн, за жовтень 2016 року на суму ПДВ 89964 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2017 № 0011091404, яким завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2016 року на суму 552632,00 грн, за жовтень 2016 року на суму 89964,00 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправними, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі необхідні первинні документи, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, позивачем доведено факт придбання товару із метою його використання в господарській діяльності, тому позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість. Наголошено, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та TOB АУРІС Трейд (Постачальник) укладено договір поставки № ПП-417/01/16 від 17.10.2016, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар (кукурудзу 3-го класу українського походження 2016 року).

Відповідно до умов договору, зокрема, пункту 4.2.1 вказаного договору, товар повинен супроводжуватися наступними документами: податковою накладною, складеною в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством України, електронного підпису уповноваженої постачальником особи та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних; видатковими накладними, виписаними на 100% вартості товару; рахунком-фактурою постачальника із зазначенням точної кількості та ціни продукції без ПДВ, суми ПДВ, усього до сплати та інше.

В підтвердження виконання умов даного договору сторонами оформлені податкова накладна від 19.10.2016 №38 на загальну суму 539784,52 грн, у тому числі ПДВ - 89964,09 грн, видаткова накладна від 19.10.2016 №РН-0000066 на загальну суму 539784,52 грн, у тому числі ПДВ - 89964,09 грн, рахунок-фактуру від 19.10.2016 №СФ-0000060, документи на підтвердження транспортування.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару в повному обсязі у строк до 25.10.2016 на умовах DAT (поставка на терміналі - Миколаївський морський порт TOB МСП Ніка-терра ), у редакції Інкотермс-2010.

Постачальником виконано вказані умови договору: забезпечено організацію транспортування товару до місця поставки та оформлено товарно-транспортну документацію, що підтверджується витягом з реєстру розвантаження TOB АУРІС Трейд .

Товар в повному обсязі - 121,3 тони поставлено на пункт розвантаження: Миколаївський морський порт TOB МСП Ніка-терра , що підтверджується копією акту про виконання зобов`язань № 1 від 25.10.2016, підписаного TOB ЮМДЖИ АГРО та TOB МСП Ніка-терра ; копією здавального акту № AG -107, згідно якого відправник: ТОВ ЮМДЖИ АГРО , порт навантаження: ТОВ МСП Ніка-терра , Україна, Судно MV JUDI ALMAR, порт вивантаження: ANY LIBYAN SEA PORT, найменування вантажу: кукурудза 3-го класу; інвойсом № 27102016 від 27.10.2016; вантажно-митною декларацією.

В акті перевірки зазначено, що TOB ЮМДЖИ АГРО до складу податкового кредиту у жовтні 2016 року включено податок на додану вартість по взаємовідносинах з TOB АУРІС Трейд на суму 89964,09 грн.

Водночас, згідно з інформацією ІС Податковий блок TOB АУРІС Трейд (код 40074429) знаходиться на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, перебуває на загальній системі оподаткування, директор Дмитренко М.С . Згідно додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2016 року TOB АУРІС Трейд сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з Фермерським господарством Садко .

В ході перевірки не підтверджено факт реалізації товару від ФГ Садко на адресу TOB АУРІС Трейд та відповідно від TOB АУРІС Трейд на адресу TOB ЮМДЖИ АГРО , що, на думку контролюючого органу, свідчить про те, що правочини між ТОВ ЮМДЖИ АГРО та TOB АУРІС Трейд за жовтень 2016 на суму ПДВ 89964,09 грн, здійснені без мети настання реальних наслідків.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про порушення позивачем норм податкового законодавства зроблено з аналізу ланцюга постачальників позивача, а саме відповідно до ЄРПН у ФГ Садко відсутній факт придбання товару (кукурудзи 3 кл. (врожаю 2006), встановлено неможливість здійснення ФГ Садко господарських операцій з ідентифікованим товаром у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) ТОВ АУРІС Трейд .

Тобто висновок податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ АУРІС Трейд , зроблено на підставі дослідження господарських операцій контрагента позивача із іншим товариством, при цьому, господарські відносини між ФГ Садко та позивачем не здійснювались, контролюючим органом не досліджувались.

Дані твердження апеляційний суд вважає необґрунтованими та зазначає, що статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентом не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентами його контрагента, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0011091404 прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242 , 243 , 251 , 308 , 310 , 315 , 316 , 321 , 322 , 325 , 328 , 329 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 07 .07.2020.

Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма Судді:В.О. Аліменко Н.В. Безименна