Постанова

від 01.07.2020 по справі 641/7633/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 641/7633/18 Головуючий суддя І інстанції Чайка І. В.

Провадження № 22-ц/818/3288/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельникової Людмили Володимирівни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Чайка І.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Одисея 2000 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю АТП Сервіс Торг , треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович про усунення перешкод користування майном шляхом припинення права власності на приміщення загального користування та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Мельникової Л.В. звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Одисея 2000 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном ,шляхом припинення права власності на приміщення загального користування, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в якому в подальшому було змінено предмет позову на підставі остаточної редакції, поданої заяви від 22.03.2019 ( вх. № 8098 від 25.03.2019), в якій позивач просив:

- зобов`язати ТОВ Одисея 2000 усунути позивачу перешкоди у здійснені права користування та розпорядження своїм майном в нежитловій будівлі літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання позивачу та орендарям його приміщення, вільного доступу до приміщень загального користування, що розташовані за вищевказаною адресою;

- усунути позивачу перешкоди у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном в нежитловій будівлі літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення права власності ОСОБА_2 на приміщення загального користування № 1-1 та 1-2, а також технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані за вищевказаною адресою;

- усунути позивачу перешкоди у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном в нежитловій будівлі літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом припинення права власності ТОВ АТП Сервіс Торг на приміщення загального користування № 1-1 та 1-2, а також технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані за вищевказаною адресою;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Чуприни Г.О. індексний номер №44025112 від 14.11.2018 в частині державної реєстрації права власності за ТОВ АТП Сервіс Торг на нежитлові приміщення № 1-1 та 1-2 , технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані в літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 , а також рішення 32218404 від 04.11.2016, в частині державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення в„– 1-1 та 1-2 , технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані в літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Ємця І.О. індексний номер №10886808 від 1302.2014 в частині державної реєстрації права власності за ТОВ Одисея 2000 на нежитлові приміщення № 1-1 та 1-2 , технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані в літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень 1-го поверху: 1-3:-1-7, 1-11-:-1-15 (загальною площею 258,0 кв.м.), № 1-22, 1-23, 1-25-:-1-28 (площею 164,1 кв.м.) № 1-41а, 1-42, 1-43 (площею 301,0 кв.м.) другого поверху № 2-1-:-2-5, 2-7-:-2-21 (площею 571,3 кв.м., № 2-27 (площею 37,4 кв.м) в нежитловій будівлі літ. Ж-8, загальною площею 1331,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 16.08.2018 ОСОБА_1 була надана довіреність на ім`я ОСОБА_3 на управління, у тому здачу в найм (оренду) нежитлових приміщень, а також з правом вільного доступу до вищевказаних приміщень, представництва інтересів ОСОБА_1 у зв`язку з цим, в будь-яких установах чи підприємствах. Однак, остання 20.08.2018 повідомила позивача, що вона позбавлена можливості забезпечити виконання вказаного доручення, оскільки охоронці будівлі, які працюють у ТОВ Одисея 2000 не допускають її до нежитлових приміщень. Також, позивач 22.08.2018 намагався потрапити до вказаних приміщень, однак його як власника також не було допущено до його нежитлових приміщень. З цього приводу позивач звернувся із відповідною заявою до ГУ НП в Харківській області. Інші нежитлові приміщення, що є предметом розгляду даної справи належали ТОВ Одисея 2000 , а з 12.11.2018 власником вказаних приміщень став ТОВ АТП Сервіс Торг , єдиним засновником та учасником якого є ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевказані обставини, позивач в особі свого представника звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мельникова Л.В. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції свідчать про недотримання судом під час розгляду справи вимог ст. 263 ЦПК України щодо необхідності повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, забезпечення відповідності судового рішення завданню цивільного судочинства та нехтування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновками щодо застосування норм права, зробленими в постановах Верховного Суду, а оскаржуване судове рішення не відповідає критеріям і вимогам ефективності.

Просить врахувати, що наявними у справі доказами (висновок експерта № 01.01.19 від 31.01.2019 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, технічний паспорт будівлі та покази свідків) підтверджується, що вхід працівників та відвідувачів до нежитлової будівлі літ. Ж-8, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , їх прохід до приміщень першого поверху, сходових клітин та ліфтів, у тому числі до приміщень позивача, здійснюється через приміщення вестибюлю вхідної групи (приміщення № 1-1 та 1-2). Іншим шляхом потрапити до вищевказаної будівлі неможливо, оскільки прибудинкова територія зліва та справа від входу огороджена парканом, а вхід через приміщення вестибюлю вхідної групи є основним та єдиним входом. Вказані вище приміщення за своїм функціональним призначенням є допоміжним приміщенням загального користування, роль яких заздалегідь визначена (продумана) проектом та полягає виключно у забезпечені входу людей до всієї будівлі, їх вихід з неї та не може використовуватися за іншим призначенням. Також до допоміжних приміщень, роль яких полягає у забезпеченні експлуатації всієї будівлі, відноситься і технічний поверх.

Вважає, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачами факт самовільного встановлення на вході до нежитлової будівлі літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 пропускного пункту, працівники якого на власний розсуд та за вказівками свого керівництва приймали рішення щодо недопускну до вказаної будівлі певних осіб.

Послалась на те, що в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3 , яка на підставі довіреності від 16.08.2018 здійснює управління, в тому числі здачу/найм нежитлових приміщень, які належать позивачу. Всупереч висновку суду про те, що суду не надано доказів повноважень ОСОБА_3 , а саме копію довіреності від 16.08.2018, апелянт зазначає, що такий документ було надіслано до матеріалів справи заявою від 27.06.2019 (надіслана поштою), крім того про наявність повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 під час управління та здачі в оренду майна останнього ОСОБА_3 зазначила в судовому засіданні під час дачі свідчень в якості свідка (під присягою).

Зазначила, що в судовому засіданні ОСОБА_3 повідомила, що орендарі розривають договори з підстав пропускного режиму в офісну будівлю, оскільки за специфікою роботи не всім зручно записуватись на прохідній, показувати вміст сумок, подавати акти про ввіз/вивіз ТМЦ, закінчувати робочий день в певний час, не мати можливість вийти в орендований офіс у вихідний день. В обґрунтування даних показів до матеріалів справи було долучено нотаріальні свідчення орендаря ОСОБА_7 , заяви, додаткові угоди, акти приймання-передачі від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Вказані письмові докази, на думку позивача, свідчать про той факт, що чинення перешкод у вільному доступі до приміщень, які позивач здає в оренду, є триваючим, тобто перешкоди, які чинять охоронці у холі офісної будівлі, тривають з серпня 2016 року і по даний час, а отже і наразі порушують права позивача як власника приміщень в офісній будівлі.

Зауважила, що разом з тим, суд не прийняв до уваги вказані докази, зазначивши, що нотаріальні свідчення ОСОБА_7 не підтверджують факт викладених у заяві обставин, а доказів фактичного розірвання договорів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду не надано. Такі висновки суду першої інстанції щодо оцінки поданих доказів є помилковими, оскільки позивач даними письмовими доказами підтверджував не факт розірвання договорів, а факт чинення перешкод у вільному доступі до його майна йому та його орендарям, крім того, судом не звернуто уваги, що під час допиту свідка ОСОБА_10 , остання підтвердила, що орендарі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 орендували приміщення у позивача та наразі розірвали свої договори та звільнили орендовані приміщення.

Вказала, що в судовому засіданні 16.07.2019 судом зазначено про неприйняття від позивача доказів за заявою від 27.06.2019 (довіреність ОСОБА_3 від 16.08.2018, додаткові угоди про розірвання договорів, акти приймання-передачі) в зв`язку із пропуском позивачем строку на їх подання в силу норм ЦПК України, однак під час стадії дослідження письмових доказів, наявних в матеріалах справи, судом досліджено та оголошено про такі докази в матеріалах справи (33 хв. технічного запису судового засідання від 05.02.20 та аркуші справи № 157, 156, 159), що, на думку апелянта, свідчить про те, шо вказані докази все ж таки долучені до матеріалів справи та є письмовими доказами, яким суд зобов`язаний був надати правову оцінку. Відтак висновок суду про відсутність в матеріалах справи підтверджень повноважень ОСОБА_3 від позивача на управління майном, а також доказів фактичного розірвання певними орендарями договорів оренди не відповідає обставинам та матеріалам справи, що є грубим порушенням норм процесуального права та підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Послалась на те, що під час допиту всі три свідка підтвердили:

- Вхід в офісну будівлю лише один і в холі приміщення знаходиться охорона ТОВ Одисея 2000 ;

- Охоронці пропускають орендарів за картками, які видають власникам, у випадку зміни орендарів власники звертаються до охоронців задля видачі карток;

- Вивіз ТМЦ із приміщення відбувається лише за попередньо поданим актом і списком речей, які вивозяться/ввозяться;

- Свідок ОСОБА_11 підтвердив, що було розпорядження від керівництва не пропускати ОСОБА_3 та зазначив, що ОСОБА_1 бачив один раз. Разом з тим, суд першої інстанції взагалі не надав оцінку тому факту, що даний охоронець працював за схемою 1/3 доба/троє, та перебував у відпустці, тобто працював не кожен день, а тому, той факт, що позивача не бачили ОСОБА_10 та охоронець ОСОБА_11 жодним чином не спростовує, тверджень ОСОБА_1 про неможливість потрапити до своїх приміщень і в інші дні, окрім 22.06.16.

Вважає, що свідки відповідача не заперечували, що ТОВ Одисея 2000 на власний розсуд вирішувало хто має право потрапити до приміщення, а кому - вхід заборонено, про що повідомляли охоронців на прохідній. Свідки підтвердили, що ОСОБА_1 22.06.16 не пустили до приміщення, оскільки він не показав документів та не підтвердив, що є власником приміщень (разом з тим жодним актом законодавства не передбачено, що позивач зобов`язаний пред`являти певні документи, щоб пройти до приміщень, які належать йому на праві приватної власності).

Свідок ОСОБА_10 підтвердила, що в будівлі карткова система на вхід/вихід, у випадку, коли особа не має картки - вона записується у охоронця або за нею спускаються; у випадку, коли новий орендар в`їжджає в будівлю, власник приміщення просить, щоб йому надали картку. У випадку вивозу ТМЦ орендарями, вони мають скласти акт вивозу ТМЦ та надати його охороні.

Зазначила, що вказані факти не проаналізовані судом першої інстанції та залишені поза увагою, хоча, на думку позивача, покази всіх свідків підтверджують той факт, що чинення перешкод у доступі до майна є триваючим порушенням, і що дійсно охоронці ТОВ Одисея 2000 на розсуд керівництва вирішують в який час та за яких умов пускати власників та орендарів у приміщення.

Послалась на те, що під час розгляду справи відповідачі не заперечували проти того, що приміщення 1-1 та 1-2 за своїм функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями, а лише наполягали на неможливості застосування аналогії закону до спірних правовідносин.

Вважає, що суд не тільки наділений правом, а і зобов`язаний під час розгляду справи обрати ефективний спосіб захисту або відновлення порушеного права, а тому висновок суду першої інстанції зроблений у оскаржуваному рішенні є помилковим та таким, що не відповідає засадам верховенства права.

ОСОБА_2 суду було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказано, що вимоги позивача про усунення перешкоди у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном в нежитловій будівлі літ.Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом припинення прав власності вважаємо незаконними та зловживанням наданими процесуальними правами на звернення до суду.

Позивач опускає той факт, що даний пункт пропуску існував задовго до набуття у 2014 році позивачем права власності на дану частину 8-поверхової будівлі, через дарування батьком, який був власником з 2007 року і жоден не скаржився на його наявність. Навпаки, інші 5 співвласників поверхів прохають контролювати вхід з метою убезпечення майна власників та орендарів від крадіжок, що іноді вчиняються відвідувачами інших власників.

Зазначив, що жодних обмежень до власників або орендарів у часі та днях не існує, особисті речі має право оглядати лише поліція, ані власники ані співробітники власників не вчиняють таких дій. Щодо позивача було встановлено показаннями свідків, що особисто ОСОБА_1 навіть не заходив до будівлі і не намагався пройти до приміщень, орендарям та їх відвідувачам прохід не заборонявся, якщо вони тільки не виносили майно інших орендарів.

Надалі представник позивача знову голослівно заявляє, що реєстрація прав за відповідачами, що була 6 років назад незаконна, при цьому не наводячи обґрунтовані підстави оголошення такої особистої суб`єктивної думки.

Послалась на те, що позивачем було порушено строки подання доказів до суду першої інстанції - через більше ніж пів року після подачі позовної заяви.

Зауважив щодо посилань позивача, на докази того, що кілька орендарів звільнили приміщення та розірвали договір оренди, в даних доказах відсутні пояснення причин розірвання договору, на виклик суду для надання свідчень, відповідно до законодавства України, із попередженням про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивих свідчень, орендарі, на яких посилається позивач, не відреагували. Також, у судовому процесі встановлено, що наразі всі приміщення позивача зайняті орендарями. Тому подані позивачем письмові свідчення, додаткові угоди, акти приймання-передачі лише свідчать про те, що сторони вільні в укладенні та розірванні договорів, у пересуванні, зміні місця оренди та інше, жодний причинно-наслідковий зв`язок із ОСОБА_2 та його майном відсутній.

Щодо посилання позивача на аналогію із Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку . Аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. У спірному випадку відсутня будь-яка подібність між житлом та об`єктами нежитлової нерухомості, а відтак відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Зазначив, що на пропозицію відповідачів про укладення договору сервітуту або вирішення цього питання іншим шляхом, позивач не відповів, а у судовому засіданні представником було заявлено, що жодні пропозиції мирного врегулювання даного питання не розглядаються, вимагають позбавити відповідачів права власності, до кого перейде право власності у випадку задоволення таких вимог, який запис у реєстрі прав власності буде наявний щодо даного майна, хто буде відповідним балансоутримувачем, підтримувати приміщення у належному стані, сплачувати за нього комунальні витрати позивач також і гадки не має.

Вказав, що суддя Чайка І.В. не підлягала відводу по жодній із законних підстав. Лише подання до Вищої ради правосуддя скарги не свідчить про наявність обставин, які можуть стати підставами відводу відповідно до ЦПК України. Наявність скарги також може свідчити про зловживання стороною наданими правами.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, представника позивача - адвоката Мельникової Л.В., представника ТОВ Одисея 2000 - Ашурової А.Р., представника ОСОБА_2 , ТОВ АТП Сервіс Торг - Безкровного М.Г. , за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає її розгляду відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржене рішення згаданим вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21.03.2014 є власником нежитлових приміщень 1-го поверху: 1-3:-1-7, 1-11-:-1-15 ( загальною площею 258,0 кв.м.), № 1-22, 1-23, 1-25-:-1-28 ( площею 164,1 кв.м.) № 1-41а, 1-42, 1-43 ( площею 301,0 кв.м.) другого поверху № 2-1-:-2-5, 2-7-:-2-21 (площею 571,3 кв.м., № 2-27 ( площею 37,4 кв.м) в нежитловій будівлі літ. Ж-8, загальною площею 1331,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.08.2018 (т. 1 а. с. 23-24)

Нежитлові приміщення, які є предметом розгляду даної справи: а саме: № 1-1 та 1-2, технічного пов. № І-ІХ пл.201,9 кв.м., що розташовані в літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 належали ТОВ Одисея 2000 , а з 12.11.2018 власником став ТОВ АТП Сервіс Торг , єдиним засновником та учасником якого є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 214-215, 216)

Звітом про виконання доручення від 20.08.2018 ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_1 про неможливість виконання довіреності від 16.08.2018 наданою останнім ОСОБА_3 на управління, у тому числі здачу в найм (оренду) належних йому нежитлових приміщень, а також з правом мати вільний доступ до вищевказаних приміщень, представляти інтереси ОСОБА_1 у зв`язку з цим, в будь-яких установах чи підприємствах, у зв`язку з тим, що охоронці будівлі, які працюють у ТОВ Одисея 2000 не допускають її до нежитлових приміщень. (т. 1 а. с. 124)

Суду не було надано доказів повноважень ОСОБА_3 на представництва інтересів ОСОБА_1 щодо управління, у тому числі здачу в найм (оренду) нежитлових приміщень, а також з правом вільного доступу до нежитлових приміщень, що належать позивачу.

Представник позивача зазначив, що позивач намагався потрапити до вказаних приміщень, однак його як власника також не було допущено до його нежитлових приміщень. З цього приводу позивач через свого представника ОСОБА_13 18.09.2018 звернувся із відповідною заявою до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області та відомості за вказаним фактом були внесені до ЄРДР за № 42018221070000169 від 19.09.2018.(т. 2 а. с. 156)

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 31.01.2019 № 01.01.19, приміщення вестибюлю (вхідної групи, приміщення 1-1 та 1-2 згідно плану) першого поверху нежитлової будівлі літ. Ж-8 за адресою: АДРЕСА_1 за своїм функціональним призначенням являються допоміжними. (т. 2 а. с. 80-86)

Як вбачається з договору про спільну діяльність від 01.03.2018, укладеного між позивачем та ОСОБА_7 , сторони договору зобов`язались шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері організації роботи місця громадського харчування та дозвілля за адресою: АДРЕСА_1 з метою одержання прибутку. (т. 2 а.с. 47-48)

Згідно з нотаріальною посвідченої заяви ОСОБА_7 від 27.02.2018, остання повідомила про намір розірвання договору оренди укладеного між нею та позивачем з причин її не влаштування обмеженого пропуску до закладу. (т. 2 а. с. 49)

Суд не прийняв до уваги в якості доказів щодо обмеження доступу до приміщень позивача вказану заяву, оскільки згідно ст. 78 ЗУ Про Нотаріат , нотаріус засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.

Безпосередньо у судовому засіданні Полоцька В.В. допитана не була.

Згідно з договором № 024 оренди нежилого приміщення від 01.02.2019, позивач надав ОСОБА_9 в оренду нежитлове приміщення, що йому належить, яке розташоване на 1 поверсі № 1-22 за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 31.01.2021 (т. 2 а. с. 52-53)

Заявою від 28.02.2019 ОСОБА_9 звертаючись до позивача просила розірвати вищевказаний договір оренди у зв`язку з пропускною системою до приміщень, оскільки працівники ТОВ Одиссея 2006 року обмежують доступ до приміщень без пояснень. (т. 2 а. с. 51)

Відповідно до договору № 027 оренди нежитлового приміщення від 20.06.2018, позивач надав ОСОБА_8 в оренду нежитлові приміщення, що йому належить, яке розташоване на 2 поверсі № 2-7,2-8 за адресою : АДРЕСА_1 на строк до 30.06.2020 (т. 2 а. с. 55-56)

Заявою від 08.10.2018 ОСОБА_15 , звертаючись до позивача, просив розірвати вищевказаний договір оренди у зв`язку з пропускною системою до приміщень , оскільки працівники ТОВ Одиссея 2006 року обмежують доступ до приміщень без пояснень. ( т. 2 а.с.54)

Доказів щодо фактичного розірвання вищевказаних договорів оренди суду не надано.

Допитана в судовому засіданні свідок - ОСОБА_3 зазначила, що з серпня 2018 року та по теперішній час представники ТОВ Одиссея 2000 , які представляються охороною, чинять перешкоди та не пускають її як представника власника відповідних приміщень в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто позивача по справі. Спірні по справі приміщення є холом. Представники ТОВ Одиссея 2000 вимагають показувати особисті речі, письмово фіксувати, що вноситься та що виноситься з приміщення. Вимагають записуватись у журнал. Свідок уповноважена позивачем на управління, у тому числі здачу в найм (оренду) нежитлових приміщень, а також з правом вільного доступу до вищевказаних приміщень, представництва інтересів ОСОБА_1 у зв`язку з цим. Орендатори розривають договори із за пропускної системи до цих приміщень.

Свідок ОСОБА_10 вказала, що вона та її батько ОСОБА_2 є засновниками ТОВ Одиссея 2000 . Директором та засновником ТОВ АТП Сервіс Торг є її батько ОСОБА_2 З ОСОБА_3 свідок знайома з 2009 року, так як вона здійснювала обслуговування об`єктів ТОВ Одиссея 2000 . В кінці 2016 року ОСОБА_3 здійснювала діяльність в спірній будівлі. Вона готувала договори оренди та на представництво інтересів. В цій будівлі багато власників, та обслуговування будівлі здійснює ТОВ Одиссея 2000 . З ОСОБА_3 виник конфлікт та 31.07.2018 ТОВ Одиссея 2000 розірвало з нею договір, після чого ОСОБА_3 стала діяти безпосередньо та заключала договори самостійно, у зв`язку з чим їй був обмежений доступ до будівлі. В ТОВ Одиссея 2000 існує пропускна система вже давно, оскільки в цій будівлі раніше знаходилась державна виконавча служба. Особисто до свідка та ОСОБА_2 ніхто не звертався щодо перешкоджання входу до приміщень.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що з 2017 він працює охоронцем ТОВ Одиссея 2000 . ОСОБА_3 він знає. В серпні 2018 року йому наказали ОСОБА_3 не пускати в будівлю, оскільки вона вже там не працювала. Коли остання прийшла, свідок її не пропустив, оскільки будь-яких документів вона не показала та вона викликала поліцію. В будівлі знаходяться 4-5 власників. Всі проходять по картках або записуються. Позивача по справі свідок не знає, він не проходив через пост охорони. Ні з ким крім ОСОБА_3 конфліктів щодо порядку пропуску до будівлі не було. На теперішній час ОСОБА_3 проходить до будівлі безперешкодно. Наказ щодо її пропуску був наданий в серпні 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що враховуючи обставини справи та норми ст.ст. 319,391,321 ЦК України, власник не може бути позбавлений права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а отже суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Суд не погодився з посиланням представника позивача та його представника на ч.1 ст.8 ЦК України, згідно з якою якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

На думку суду спірні правовідносини врегульовані нормами не ч. 2 ст. 382 ЦК України, як це вказує позивач та його представник, а нормами книги 3 розділу 2 ЦК України, оскільки в даному випадку сторони по справі є власниками окремих приміщень нежитлової будівлі, та майно яке знаходиться у їх спільній сумісній власності відсутнє, у зв`язку до спірних правовідносин не підлягає застосуванню вимоги ч. 2 ст. 382 ЦК України та Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , як це зазначає представник позивача.

Відповідно ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, суд не наділений правом обрання ефективного способу захисту поза межами заявленого позову, а має визначити в рішенні спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на це суд вважав за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права на укладення договору сервітуту з приводу чого між сторонами спір не розглядався.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Суд вважає, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції, визначеного нормами ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України.

Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, копію довіреності позивача на ім`я ОСОБА_3 було надано суду лише із заявою представника позивача від 27.06.2019 (а. с. 145 т. 2), тоді як остаточна заява про зміну предмета позову була подана 21.03.2019 (а. с. 74-75 т. 2) та підготовче провадження було закрите ухвалою від 30.05.2019 (а. с. 121 т. 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказів існування об`єктивних перешкоди у поданні вказаного документу вчасно матеріали справи не містять, та за таких обставин районний суд обґрунтовано не взяв його до уваги.

Статтями 316 та 317 ЦК України встановлено, шо правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним право користування та розпорядження своїм майном.

Так, у справі відсутні належні і допустимі докази, що у позивача виникли перешкоди у користуванні його майном або наявні підстави для припинення права власності відповідачів.

Підстави припинення права власності встановлені ст. 346 ЦК України, згідно якої право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції ;10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Позивачем не було доведено доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, що існують визначені у вказаній нормі ст. 346 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача.

Не ґрунтується на вимогах закону посилання представника позивача на необхідність застосування у даній справі правила аналогії закону, оскільки спір у цій справі виник з приводу нежитлових приміщень, порядок використання та обслуговування яких є відмінним від приміщень житлового фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч. 1,3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Вказане свідчить, що обраний позивачем спосіб захисту права дійсно не є ефективний.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У той же час, правило ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, районний суд правильно встановив обставини справи, визначив зміст спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують.

З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.