Постанова

від 02.07.2020 по справі 752/26621/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/26621/17 Головуючий в суді І інстанції Колдіна О.О.

Провадження № 22ц-824/3386/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОКСАМІР на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОКСАМІР про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та обґрунтовувала позов тим, що вона була прийнята на посаду бухгалтера-касира в ТОВ ОКСАМІР з 01 березня 2001 року.

Вказує, що наказом ТОВ ОКСАМІР від 31 жовтня 2017 року її було звільнено з посади за прогул, однак про своє звільнення вона дізналася випадково лише 23 листопада 2017 року від працівника Пенсійного фонду України, і директор ТОВ ОКСАМІР їй не надав інформацію про причини звільнення, з наказом про звільнення її не було ознайомлено, трудову книжку не видано.

Крім того, посилається на те, що в зв`язку з незаконним звільненням вона зазнала душевних страждань, були порушені її життєві плани, витрачено багато часу для відновлення своїх трудових прав.

Враховуючи викладене, просить визнати незаконним наказ № 6 від 31 жовтня 2017 року про її звільнення з посади бухгалтера-касира ТОВ ОКСАМІР та скасувати його, поновити її на посаді з моменту звільнення, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки та 30 000, 00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 6 від 31 жовтня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера-касира ТОВ ОКСАМІР , поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера-касира ТОВ ОКСАМІР , стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 77 641, 83 грн., а у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ ОКСАМІР в дохід держави 2056, 41 грн. судових витрат.

Не погодившись із цим рішенням, представник ТОВ ОКСАМІР подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не була ознайомлена з трудовим розпорядком, затвердженим на підприємстві, щодо встановленого робочого часу на підприємстві, крім того від позивачки в порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення не було відібрано будь-яких пояснень і матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 відмовилась від їх надання, що позивачка не була ознайомлена з наказом про своє звільнення, і зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин, а також в зв`язку з недотриманням процедури накладення дисциплінарного стягнення, суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з займаної посади в зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення та поновлення її на посаді бухгалтера-касира, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ТОВ ОКСАМІР по переведенню з ТОВ Техніка в побуті на посаду бухгалтер-касира з 01 березня 2001 року.

Із заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_3 від 01 березня 2001 року вбачається, що ОСОБА_1 просила прийняти її на роботу у ТОВ ОКСАМІР по переведенню з ТОВ Техніка у побуті на посаду бухгалтера-касира з 01 березня 2001 року (т.1, а.с.64).

Згідно з наказом № 6 від 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з прогулом (а.с.74).

Підставою для звільнення став акт № 3 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 04 жовтня 2017 року протягом 3 годин, який був складений директором ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_3 та бухгалтером ТОВ КРИНИЧКИ СІМ ОСОБА_4 (т.1, а.с.71).

З індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Форма ОК-5 щодо ОСОБА_1 вбачається, що за жовтень 2017 року позивачці було нараховано заробітну плату (т.2, а.с.24-28).

Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_4 зазначила, що акт про відсутність ОСОБА_1 протягом робочого дня 04 жовтня 2017 року підписала на прохання директора ТОВ ОКСАМІР і вона може підтвердити лише те, що ОСОБА_1 не з`явилась в офіс, який орендує у ТОВ ОКСАМІР ТОВ КРИНИЧКИ СІМ , що знаходиться по проспекту Голосіївському, 128 в м. Києві, та не зняла показники лічильника. Також свідок зазначила, що ОСОБА_1 не має свого робочого місця за адресою: м . Київ, пр-т Голосіївський, 128 , оскільки все приміщення займає ТОВ КРИНИЧКИ СІМ , а офіс ТОВ ОКСАМІР знаходиться в с. Гатне, Києво-Святошинського району Київської області і їй достеменно не відомо, чи знаходилась ОСОБА_1 в той день на робочому місці, а про її відсутність їй повідомила ОСОБА_3 - директор ТОВ ОКСАМІР та попросила підписати акт.

Зазначені покази в частині відсутності робочого місця ОСОБА_1 за адресою: м. Київ, пр-т Голосіївський, 128 також підтверджуються поясненнями самої позивачки, яка зазначила, що її робоче місце у ТОВ ОКСАМІР знаходиться в с. Гатне, Києво-Святошинського району Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата позивачки за серпень, вересень 2017 року становила 3400 гривень.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених цією статтею випадках, зокрема у разі вчинення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 149 КЗпП України врегульовано порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані докази.

Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992. N9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Таким чином, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено відповідачем без дотримання вимог трудового законодавства, оскільки від позивачки всупереч вимогам ст. 149 КЗПП України не було витребувано пояснень про обставини, які зумовили, на думку роботодавця, вчинення дисциплінарного проступку, не видано трудової книжки при звільненні, при цьому з матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваному наказі про звільнення не зазначено дати прогулу, а посилаючись на акт № 3 як на документ, яким встановлено факт прогулу, не вказано дати його складання , що позбавляє суд можливості встановити належність доказів у їх взаємозв`язку щодо підтвердження факту прогулу, крім того акт № 3 від 04 жовтня 2017 року про відсутність працівника на роботі підписаний директором ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_3 , матір`ю позивачки, та бухгалтером ТОВ КРИНИЧКИ СІМ ОСОБА_4 , яка не є працівником ТОВ ОКСАМІР і не має відповідних повноважень встановлювати факт відсутності працівника ТОВ ОКСАМІР на роботі та підписувати відповідні документи, а з її показань як свідка вбачається, що вона підписала вказаний акт на прохання директора ТОВ ОКСАМІР ОСОБА_3 , тому такий акт не може вважатися належним, допустимим і достатнім доказом, який підтверджує факт відсутності працівника на робочому місці, та поряд з цим з відомостей Пенсійного фонду України вбачається, що за жовтень 2017 року позивачці нараховувалася заробітна плата, тобто дні, під час яких, як посилається відповідач, позивачка була відсутня на роботі, у табелі були відображені як відпрацьовані, що також спростовує доводи відповідача щодо факту вчинення прогулу ОСОБА_1 .

Крім того колегія суддів враховує, що у матеріалах відсутні належні докази того, що позивачка була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ ОКСАМІР та посадовою інструкцією, а у заяві ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ ОКСАМІР про прийняття її на роботу вказано лише те, що позивачка була ознайомлена з внутрішнім розпорядком магазину, що не є тотожним із правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ ОКСАМІР , будь-яких належних доказів на підтвердження факту ознайомлення позивачки з такими правилами і посадовою інструкцією, які б визначали зокрема і місце роботи позивачки, відповідачем не надано.

За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про її звільнення й поновлення на роботі, а також дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивачки на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України проведено законно, та доводи щодо відсутності позивачки на робочому місці без поважних причин, по суті зводяться до повторного викладу доводів позовної заяви та відзиву на неї, які були предметом дослідження суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОКСАМІР залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: