Рішення

від 08.07.2020 по справі 904/2034/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2020м. ДніпроСправа № 904/2034/20

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Унітехнології ЮЕЙ м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс м. Дніпро

про стягнення 43486грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Унітехнології ЮЕЙ м. Київ звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс м. Дніпро з позовом про стягнення 43486грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару та ігнорування вимоги про повернення попередньої оплати.

Позивач зазначає, що в жовтні 2019 року між сторонами було досягнуто усну домовленість про поставку товару позивачу. За умовами цієї домовленості позивач робить замовлення, отримує від відповідача рахунок-фактуру та сплачує 50% від зазначеної в рахунку суми як попередню оплату. Решта суми сплачується позивачем при відвантаженні товару. Строк отримання товару за домовленістю сторін становив - 14.11.2019.

На електронну пошту відповідача 22.10.2019 позивачем було направлено заявку. Того ж дня відповідач виставив рахунки-фактури №PR-0000316 на суму 55548грн. та №PR-0000317 на суму 17424грн. На підставі цих рахунків платіжними дорученнями №5970 від 24.10.2019 та №5971 від 24.10.2019 позивач перерахував відповідачу 50% від сум в рахунках, а саме - 27774грн. та 8712грн. відповідно. Загальна сума сплаченої попередньої оплати дорівнює 36486грн.

Позивач вказує, що в порушення досягнутих домовленостей відповідач вимагав сплати сум, вказаних в рахунках - фактурах, в повному обсязі. При цьому, відповідач повідомляв про відсутність в нього певних товарів серед замовлених позивачем.

В направленому на адресу відповідача листі №199 від 21.11.2019 позивач вимагав повернути сплачені кошти. Оскільки сума сплаченої попередньої оплати не була повернена, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2020 прийнято позов до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

На адресу суду 15.05.2020 надійшли відзив Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс та клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що під час розгляду справи може виникнути необхідність у допиті сторін провадження або надання ними відповідних письмових пояснень, або інших доказів, які мають значення для справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2020 відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ ТД Пріморіс про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві, наданому до суду 15.05.2020, відповідач вказав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не виконав умови усного договору та не сплатив вартість товару в повному обсязі за рахунками - фактурами №РК-0000316 від 22.10.2019 та №РК-0000317 від 22.10.2019.

Наприкінці жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем дійсно було укладено усну домовленість на поставку товару, необхідного в господарській діяльності позивача. Але умови домовленості були іншими: позивач робить замовлення, отримує від відповідача рахунок-фактуру, сплачує 100% зазначеної в рахунку суми, потім відповідач здійснює відвантаження товару. Таким чином, відвантаження товару мало відбутись після оплати позивачем 100% суми за виставленими рахунками-фактурами.

Відповідач зазначає, що саме такі умови поставки товару вказані у документах, доданих до позову. Рахунки-фактури №РК-0000316 від 22.10.2019 та №РК-0000317 від 22.10.2019 виставлені на суми, що становлять 100% від ціни товару.

Якби сторони домовились про інше, відповідач повинен був би виставити не два рахунки-фактури, а чотири (два рахунки на 50% від вартості товару до його відвантаження і ще два - на 50% від вартості товару після його відвантаження).

В електронних листах відповідача на адресу позивача від 18.11.2019 об 12:04 РМ та 19.11.2019 об 10:21 АМ (доданих до позову) щодо причин не здійснення відвантаження товару зазначено, що відвантаження товару не відбулось через відсутність сплати в повному обсязі за рахунками - фактурами.

Також позивач не долучив доказів направлення вимоги №199 від 21.11.2019 на адресу відповідача (опису вкладення).

Предмет доказування у даній справі становлять обставини укладення між сторонами договорів поставки, узгодження істотних умов договору, виникнення обов`язку у відповідача повернути кошти позивачу.

Позивач у підтвердження обставин, якими він обґрунтовує заявлені позовні вимоги та які входять до предмета доказування в даній справі, надав наступні докази (в копіях): рахунки - фактури №PR-0000316 від 22.10.2019, №PR-0000317 від 22.10.2019; платіжні доручення №5970 від 24.10.2016, №5971 від 24.10.2016; банківську виписку; скріншоти електронного листування; вимогу №199 від 21.11.2019 та докази направлення її на адресу відповідача (рекомендоване повідомлення та копія поштового конверту з відмітками органу поштового зв`язку); договір про надання правової допомоги №23-2 від 01.09.2015, рахунок-фактуру №27 від 24.03.2020, платіжне доручення від 01.04.2020, банківську виписку від 01.04.2020 та акт надання послуг від 07.04.2020.

Відповідач до відзиву інших документів, окрім доказів направлення відзиву на адресу позивача, не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд установив таке.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторонами не оспорюється - факт направлення позивачем на адресу відповідача заявок з переліком товарів, які необхідні ТОВ Унітехнології ЮЕЙ ; виставлення ТОВ ТД Пріморіс на підставі цих заявок рахунків - фактур №PR-0000316 від 22.10.2019 на суму 55548грн., №PR-0000317 від 22.10.2019 на суму 17424грн.; перерахування позивачем відповідачу коштів платіжними дорученнями №5970 від 24.10.2019 на суму 27774грн. та №5971 від 24.10.2019 на суму 8712грн.

Звертаючись до суду, позивач наполягає на порушенні відповідачем досягнутої сторонами усної домовленості поставити товар після отримання попередньої оплати товару в розмірі 50%. За твердженням позивача, строк отримання товару за домовленістю сторін становив - 14.11.2019. Відповідач не визнає цих обставин.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом або необхідні для договорів даного типу, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1-2 статті 205 цього Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За приписами статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі якщо його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні - два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Стаття 76 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, виставлений відповідачем рахунок - фактура №PR-0000317 від 22.10.2019 на суму 17424грн. зі строком дії до 22.10.2019 (пропозиція про оплату товару в сумі 17424грн. у строк до 22.10.2019) та рахунок-фактура №PR-0000316від 22.10.2019 на суму 55548грн. зі строком дії до 22.10.2019 (пропозиція про оплату товару в сумі 55548грн. у строк до 22.10.2019) були частково оплачені платіжними дорученнями №5970 від 24.10.2019 та №5971 від 24.10.2019 на загальну суму 36486грн.

Тобто вчинені дії поза межами встановленого у пропозиції строку та не у запропонованій у пропозиції сумі (не відбулося прийняття пропозиції).

Матеріалами справи не підтверджується укладення між сторонами господарських договорів поставки перелічених в рахунках - фактурах товарів, у встановленому статтею 181 Господарського кодексу України порядку та досягнення істотних умов (предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України). Тому такі договори вважаються неукладеним (такими, що не відбулись (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Договори на поставку продукції не були укладено і у порядку, встановленому статтями 641, 642, 643, 644 Цивільного кодексу України. На пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс здійснити оплату до 22.10.2019 (пропозиція) Товариства з обмеженою відповідальністю Унітехнології ЮЕЙ 24.10.2019 здійснило оплату лише у сумі 36486грн. (поза межами строку пропозиції та не у вставленому у пропозиції розмірі).

Між тим, відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (стаття 644 Цивільного кодексу України).

Таким чином, доказів укладення сторонами договорів матеріали справи не містять. Докази існування між сторонами інших зобов`язань, за якими позивач мав сплатити відповідачеві кошти, також в матеріалах справи відсутні.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи суд має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що сума в розмірі 36486грн. отримана відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.

У вимозі №199 від 21.11.2019, що направлялась на адресу відповідача, позивач вимагав повернення сплачених коштів. Доказів повернення грошових коштів у розмірі 36486грн. відповідач не надав.

Суд звертає увагу позивача, що згідно статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується. В даному випадку, це перерахована платіжними дорученнями №5970 від 24.10.2019 та №5971 від 24.10.2019 сума в розмірі 36486грн.

До ціни позову помилково були включені витрати позивача в розмірі 7000грн. Вказані витрати згідно з положеннями статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України належать до категорії судових витрат, а саме - витрати на професійну правничу допомогу. Доказів перерахування на адресу відповідача суми в розмірі 7000грн. позивач не надав.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 36486грн. та відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 7000грн.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог розподіляються між сторонами пропорційно.

Позивач заявив про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000грн.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження несення витрат на професійну правничу допомогу до позову було долучено договір про надання правової допомоги №23-2 від 01.09.2015 між Адвокатським бюро Горда і партнери та ТОВ УнітехнологіїЮей , рахунок-фактуру №27 від 24.03.2020 на суму 7000грн., підписаний акт надання послуг від 07.04.2020 на суму 7000грн., платіжне доручення №2536 від 01.04.2020 на суму 7000грн., банківську виписку рахунку, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №254 від 17.01.2004, довіреність.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві відповідач надав свої заперечення проти позовних вимог та віднесення на підприємство витрат позивача на професійну правничу допомогу. Клопотання про зменшення розміру витрат не було заявлено.

Враховуючи викладене, суд покладає на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5873грн.20коп.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, статтями 13, 73-79, 123, 126, 129, 234, 235, 244, пункт 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Унітехнології ЮЕЙ м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс м. Дніпро про стягнення 43486грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Пріморіс м. Дніпро (Ідентифікаційний код 34231014; місцезнаходження: 49055, м. Дніпро, вул. Новокримська, буд. 13, кв. 208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Унітехнології ЮЕЙ м. Київ (Ідентифікаційний код 36285936; місцезнаходження: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30) суму безпідставно отриманих коштів в розмірі 36486грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1763грн.58коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5873грн.20коп.

В задоволенні вимог про стягнення про стягнення 7000грн. відмовити.

Відмовити в задоволенні решти вимог.

Видати наказ після набрання чинності рішенням.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складений 08.07.2020.

Суддя Р.Г. Новікова