Постанова

від 30.06.2020 по справі 923/321/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/321/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Петрової А. М. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Воробйова А. В. (адвокат),

прокуратури - Федюк Ю. П. (посвідчення від 20.01.2020 № 054966)

розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" на рішення Господарського суду Херсонської області від 22.03.2019 (суддя Литвинова В. В.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (головуючий - Мишкіна М. А., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.)

та касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (головуючий - Мишкіна М. А., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.) у справі

за позовом Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський"

до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області

за участю заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури

про визнання права власності

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй"

до Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський"

про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 27.04.2018 Комунальне підприємство Агрофірма радгосп "Білозерський" (далі - КП АР "Білозерський", Агрофірма радгосп "Білозерський", Підприємство) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.06.2018) до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області (далі - Станіславська сільрада, Сільрада) про: 1) визнання за КП АР "Білозерський" права власності на споруду водонакопичувача, складові частини об`єкта нерухомого майна: водонакопичувач № 1, камера забору води № 2, штучно побудований земляний вал № 3, колодязь водовипуску № 4 (далі - спірне майно, спірний об`єкт, спірний водонакопичувач), що знаходиться за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, 1-В, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 750390665203; 2) скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Лихенка О. О. від 15.10.2015 № 25300031 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (далі - рішення держреєстратора від 15.10.2015, оспорюване рішення), яким проведено державну реєстрацію права власності на спірний водонакопичувач за Широкобалківською сільською радою Білозерського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 26348143); 3) визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.10.2015, індексний номер 45690759 (далі - свідоцтво від 15.10.2015), виданого реєстраційною службою Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, з посиланням на положення статей 316, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) на території с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області Радгоспом "Комунар" було побудовано дві зрошувальні системи: Інгулецьку зрошувальну систему та місцеву. У 1999 році внаслідок реформування Радгоспу "Комунар" вказані зрошувальні системи передані Сільськогосподарському виробничому кооперативу "Джерело" (далі - СВК "Джерело") та цього ж року місцеву зрошувальну систему було списано і ліквідовано; 2) під час процедури ліквідації СВК "Джерело" з 2001 року по 2003 рік майно, що залишилося після ліквідації зрошувальної системи, було розпродане з метою погашення заборгованості перед кредиторами. До такого майна увійшли плити з водонакопичувача у кількості 60 штук, які 20.02.2001 продано Агрофірмі радгосп "Білозерський" за 1500 грн, а в подальшому на місці розташування придбаних плит позивач здійснив відбудову споруди водонакопичувача шляхом виконання ряду будівельних робіт згідно з копіями актів виконаних робіт, договорів на виконання будівельних робіт та інших документів; 3) 05.03.2015 Підприємство зареєструвало своє право власності на споруду водонакопичувача на підставі таких документів: технічного паспорту від 13.02.2015 № 41624, розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 16.09.2002 № 549, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.03.2015 № НВ-6501155392015, акту про прийом та ввід в експлуатацію водонакопичувач "гідроспоруда" S- 4 га та трубопроводу, витягу з ЄДРПОУ; 4)Широкобалківська сільська рада Білозерського району Херсонської області (далі - Широкобалківська сільська рада), не визнаючи права власності позивача на спірний об`єкт, у квітні 2015 року звернулася з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності КП АР "Білозерський" на спірний водонакопичувач та визнання нечинним свідоцтва про право власності на спірний водонакопичувач. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.05.2015 у справі № 821/1194/15-а у задоволенні позову відмовлено, однак в подальшому вказане рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015. Після скасування державної реєстрації права власності КП АР "Білозерський" на спірну споруду Широкобалківська сільська рада зареєструвала за собою право власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії СТА № 351925 від 15.10.2015. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 переглянуто за нововиявленими обставинами постанову цього ж суду від 07.10.2015 та закрито провадження у справі № 821/1194/15-а з підстав непідвідомчості спору адміністративним судам; 5) право власності на спірний об`єкт за Широкобалківською сільською радою, правонаступником якої є Станіславська сільрада, зареєстровано протиправно, а законним власником спірного водонакопичувача є КП АР "Білозерський".

3. 27.07.2018 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Енограй" (далі - СТОВ "Енограй", Товариство) як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подало до Господарського суду Херсонської області позовну заяву про: 1) визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2015 індексний номер 34532657, серії СТА 351242 (далі - свідоцтво від 05.03.2015), виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Лихенком О. О. Агрофірмі радгосп "Білозерський" на підтвердження права власності на гідротехнічну споруду водонакопичувача за адресою: Херсонська область, Білозерський район, Широкобалківська сільська рада; 2) визнання протиправним та скасування реєстраційного запису від 05.03.2015 № 8950045, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Лихенка О. О. від 05.03.2015, індексний номер 19805395, про державну реєстрацію права власності Агрофірми радгосп "Білозерський" на гідротехнічну споруду водонакопичувача за адресою: Херсонська область, Білозерський район, Широкобалківська сільська рада.

4. Зазначена позовна заява аргументована тим, що: 1) наразі Товариство користується спірним водонакопичувачем на підставі договору оренди від 11.08.2017, укладеного із Широкобалківською сільською радою, а спірне майно належить саме Станіславській сільраді як правонаступнику Широкобалківської сільської ради, оскільки було передано у комунальну власність Широкобалківської сільської ради від СВК "Джерело" відповідно до рішення Широкобалківської сільської ради від 25.11.2005 № 159 "Про прийняття у власність та передачу в оренду зрошуваної системи" та акта приймання-передачі зрошуваної системи СВК "Джерело" (канали, ГТС - гідротехнічні споруди) від 21.03.2006. Згідно з рішенням Широкобалківської сільської ради від 25.06.2015 № 15 "Про визнання права власності" видано свідоцтво про право власності на споруду водонакопичувача; 2)Агрофірма радгосп "Білозерський" законним шляхом не набувала права власності на спірну споруду, оскільки купівлю 60 бетонних плит не можна ототожнювати із придбанням споруди водонакопичувача, а також Підприємство на законних підставах не могло здійснити реконструкцію спірного водонакопичувача, позаяк не мало права власності на нього, не набувало у встановленому порядку права власності чи користування земельною ділянкою під спірним об`єктом, не отримувало дозвільних документів на будівництво та у встановленому законом порядку не вводило спірне майно в експлуатацію.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.03.2019 у задоволенні позову КП АР "Білозерський" відмовлено у повному обсязі. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задоволено повністю.

6. Рішення мотивоване посиланням на положення статей 4, 43, 44, 46, 128, 224 Цивільного кодексу УРСР 1964р., чинного до 01.01.2004 (далі - ЦК УРСР), статей 11, 15, 16, 334, 392, 759, 761 ЦК України, статей 23, 24, 29 Закону України "Про планування та забудову територій" (чинного до 12.03.2011), статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній станом на 05.03.2015 (далі - Закон України № 1952) та статей 4, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зважаючи на які місцевий суд виходив з обставин недоведеності належними і допустимими доказами як придбання Підприємством спірного майна у СВК "Джерело" за договором купівлі-продажу, так і введення спірного об`єкта в експлуатацію після завершення його будівництва, реконструкції чи капітального ремонту, що свідчить про відсутність набуття КП АР "Білозерський" права власності на спірний водонакопичувач і відсутність передбачених законом документів, які б могли стати підставою для державної реєстрації права власності позивача на споруду водонакопичувача. При цьому суд зазначив, що у спірних правовідносинах зачіпаються законні інтереси СТОВ "Енограй" як орендаря спірного майна, які (інетереси) підлягають судовому захисту, позаяк в умовах, коли право власності на одну і ту ж споруду одночасно зареєстроване за двома різними особами, Товариство опинилося у ситуації юридичної невизначеності з приводу того, хто має право власності на спірний об`єкт, хто має право укладати та продовжувати договір оренди, а також кому саме сплачувати орендну плату за користування майном. Враховуючи відсутність у КП АР "Білозерський" законних підстав для набуття та державної реєстрації права власності на спірний водонакопичувач, суд визнав обґрунтованим позов СТОВ "Енограй", оскільки визнання нечинним свідоцтва про право власності Агрофірми радгосп "Білозерський" на спірне майно та скасування реєстраційного запису є відновленням становища, що існувало до порушення прав СТОВ "Енограй".

7. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 28.03.2019 виправлено описки у вступних частинах ухвал Господарського суду Херсонської області у справі №923/321/18 від 01.08.2018, 02.08.2018, 21.08.2018, 04.09.2018, 18.09.2018, 24.09.2018, 23.10.2018, 25.10.2018, 05.11.2018, 12.12.2018, 21.01.2019, 06.02.2019, 07.02.2019, 27.02.2019. Вступну частину зазначених ухвал викладено у наступній редакції:

"за позовом: Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський", с. Дніпровське Білозерського району Херсонської області

до: Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області

за участю Заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури

про визнання права власності

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй", с. Софіївка Херсонської області

до: Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський", с. Дніпровське Білозерського району Херсонської області

про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно".

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 22.03.2019 скасовано в частині задоволення позову СТОВ "Енограй" та викладено резолютивну частину зазначеного рішення в такій редакції:

"У задоволенні позовних вимог КП Агрофірма радгосп "Білозерський" відмовити повністю.

У задоволенні позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору СТОВ "Енограй" відмовити повністю".

9. Постанова мотивована положеннями статей 4, 43, 44, 46, 128, 224 ЦК УРСР, статей 2, 11, 15, 16, 172, 325, 327, 392 ЦК України, статей 78, 136, 145, 147 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 23, 24, 29 Закону України "Про планування та забудову територій" (чинного до 12.03.2011), статті 18 Закону України № 1952, статей 1, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 31 Закону України "Про власність", статей 4, 45, 48, 74, 77, 86, 149, 174, 180, 269, 277 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог КП АР "Білозерський" та недоведеність порушення Підприємством законних інтересів СТОВ "Енограй" як орендаря спірного майна з огляду на те, що: 1) спірний водонакопичувач зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об`єкт комунальної власності , тоді як у спірних правовідносинах суб`єктом права комунальної власності є Дніпровська сільська рада - засновник і власник КП АР "Білозерський", а не Підприємство, позовні вимоги якого спрямовані на зміну правового режиму спірного майна з комунальної власності на приватну власність без рішення Дніпровської сільської ради; 2) наразі виключно Дніпровській сільській раді як суб`єкту права комунальної власності належить право на подання позову про визнання права власності та скасування державної реєстрації права власності за іншою особою - Станіславською сільрадою, оскільки має місце подвійна реєстрація права власності на один об`єкт нерухомого майна за різними особами, тобто в аспекті захисту права комунальної власності Підприємство не є належним позивачем; 3) КП АР "Білозерський" у зв`язку з користуванням спірним водонакопичувачем може звертатися до суду з метою захисту свого права господарського відання (чи оперативного управління) у разі доведення того, що спірний об`єкт закріплено засновником за Агрофірмою радгосп "Білозерський", натомість матеріали справи не містять таких доказів і Підприємство фактично стверджує про приналежність йому спірного майна на праві приватної власності, адже у суді першої інстанції у заявах по суті справи не зазначає про Дніпровську сільську раду як орган, що представляє місцеву територіальну громаду як суб`єкта комунальної власності; 4) всупереч норм процесуального закону суб`єктний склад учасників справи (відповідачів) за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не був визначений у належний процесуальний спосіб упродовж усього часу розгляду справи в суді першої інстанції, що за результатами розгляду позову СТОВ "Енограй" призвело до скасування державної реєстрації права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 589884265203, номер запису 8950045, та визнання недійсним правовстановлюючого документа - свідоцтва від 05.03.2015 без участі належного відповідача - Дніпровської сільської ради, яка є суб`єктом права комунальної власності і водночас засновником (власником) КП АР "Білозерський", що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції; 5)намагання СТОВ "Енограй" зберегти існуючий стан речей, а саме орендні відносини зі Станіславською сільрадою за договором оренди від 11.08.2017, не є охоронюваним законом інтересом, доки не буде встановлено, яка з територіальних громад є законним власником спірного водо накопичувача; 6) у межах справи № 923/321/18 розглянуто спір про те, якій територіальній громаді належить водонакопичувач, розташований за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, 1-В, який одночасно зареєстрований із присвоєнням різних реєстраційних номерів (№ 5898842652036 та № 750390665203) як об`єкт комунальної власності за Станіславською сільрадою і за КП АР "Білозерський", але такий спір може бути розглянуто господарським судом у межах іншого судового провадження з належним суб`єктним складом позивачів і відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

10. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, КП АР "Білозерський" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог КП АР "Білозерський" повністю та повернення позовної заяви СТОВ "Енограй" без розгляду.

11. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, СТОВ "Енограй" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати у частині відмови у задоволенні позову третьої особи та залишити в силі рішення місцевого суду.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

12. В обґрунтування своєї правової позиції позивач (далі - скаржник-1) посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 62, 63, 136 ГК України, статей 321, 329, 392 ЦК України та статей 73, 74, 76, 149, 174, 180, 236, 237, 269, 275 ГПК України, наголошуючи, що: 1)на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 136 ГК України, статей 321, 392 ЦК України) у подібних правовідносинах, однак, на думку скаржника-1, апеляційний суд дійшов неправомірного висновку про те, що комунальне підприємство не може набувати майно у комунальній формі власності та захищати це право в суді; 2) суди не дослідили зібрані у справі докази за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 3) під час розгляду позову СТОВ "Енограй" місцевий та апеляційний господарські суди не врахували викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 правового висновку щодо застосування норм права (статей 180, 275 ГПК України) у подібних правовідносинах, згідно з яким позовна заява третьої особи відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору . Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові; 4) всупереч норм процесуального закону апеляційний суд розглянув позов третьої особи по суті, тоді як на відміну від КП АР "Білозерський", Товариство заявило не самостійні майнові вимоги на предмет спору, а інші (немайнові) вимоги; 5) позивач відповідно до пунктів 2.5, 3.2.7 Статуту КП АР "Білозерський" має право набувати майно в процесі господарської діяльності, при цьому таке майно не має статусу майна, закріпленого засновником (Дніпровською сільською радою) за комунальним підприємством, внаслідок чого майно, набуте безпосередньо Підприємством, зокрема набутий за власний рахунок і власними силами спірний водонакопичувач, не може перебувати у КП АР "Білозерський" на праві господарського відання, а набувається ним у власність; 6) суди розглянули спір лише в частині правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно та не оцінювали обставин правомірності набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт; 7) суди не розглянули позовну вимогу про скасування рішення держреєстратора від 15.10.2015; 8) на момент прийняття рішення держреєстратора від 15.10.2015 Сільрада не мала права власності на жодну зрошувальну систему, так як місцева зрошувальна система та Інгулецька зрошувальна система були ліквідовані у 2001 році та 2009 році відповідно, тобто не існували фізично.

13. У свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції третя особа (далі - скаржник-2) посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень статей 327, 328, 331 ЦК України та статей 4, 45, 49 ГПК України, наголошуючи, що: 1) відмовляючи у позові СТОВ "Енограй", апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 правового висновку щодо застосування норми права (статті 49 ГПК України) у подібних правовідносинах, згідно з яким позовна заява третьої особи відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові; 2) апеляційний суд не врахував викладеного у пункті 4.7 постанови Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18 правового висновку щодо застосування норми права (статті 49 ГПК України) у подібних правовідносинах, а саме висновку щодо чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", оскільки вимоги Товариства також стосуються конкретного матеріально-правового об`єкта - споруди водонакопичувача ; 3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини 2 статті 4 ГПК України) в частині того, що саме є законним інтересом особи, який підлягає судовому захисту; 4) законний інтерес СТОВ "Енограй" полягає у прагненні захистити своє право користування спірною спорудою водонакопичувача як матеріальним благом, тобто Товариство має законне прагнення зберегти існуючий стан орендних відносин за договором оренди від 11.08.2017 саме зі Станіславською сільрадою як законним власником; 5) законні інтереси Товариства щодо визначення реального та законного власника і орендодавця спірного об`єкта було порушено саме Агрофірмою радгосп "Білозерський", якій було видано свідоцтво від 05.03.2015 про право власності на спірний водонакопичувач та якою оспорюється право Станіславської сільради як законного власника, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність спору між СТОВ "Енограй" та Станіславською сільрадою (з однієї сторони) і Дніпровською сільрадою (з іншої сторони).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. Відповідач і третя особа у відзивах на касаційну скаргу КП АР "Білозерський" просять відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

КП АР "Білозерський" у відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Енограй" просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

15. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП АР "Білозерський" на рішення Господарського суду Херсонської області від 22.03.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 923/321/18 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 26.05.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СТОВ "Енограй" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 923/321/18 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 26.05.2020.

16. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 розгляд касаційних скарг КП АР "Білозерський" і СТОВ "Енограй" відкладено на 16.06.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг КП АР "Білозерський" і СТОВ "Енограй" до 30.06.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. 11.09.2001 відповідно до протоколу № 9 загальних зборів СВК "Джерело" прийнято рішення про ліквідацію СВК "Джерело", а головою ліквідаційної комісії призначено Тишевського О. М.

Розпорядженням першого заступника голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 15.11.2003 № 1101 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 16.09.2002 № 549.

18. 05.03.2015 Агрофірмі радгосп "Білозерський" оформлено свідоцтво від 05.03.2015 про право власності на нерухоме майно, індексний номер 34532657, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Лихенком О. О., де зазначено, що Агрофірма радгосп "Білозерський" є власником об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 589884265203): гідротехнічна споруда водонакопичувач, адреса об`єкта: Херсонська обл., Білозерський р-н, Широкобалківська сільська рада; форма власності: комунальна; розмір частки: 1/1.

19. У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 34532923 зазначено наступне: номер запису про право власності: 8950045; дата, час державної реєстрації: 05.03.2015 10:42:32; державний реєстратор: Лихенко О. О., Реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 34532657, видане 05.03.2015, видавник: реєстраційна служба Білозерського районного управління юстиції Херсонської області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 19805395 від 05.03.2015 10:47:14; форма власності: комунальна; розмір частки: 1/1; власники: Агрофірма радгосп "Білозерський", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 589884265203; об`єкт нерухомого майна: гідротехнічна споруда водонакопичувач; адреса: Херсонська область, Білозерський район, Широкобалківська сільська рада; об`єкт нерухомого майна: водонакопичувач № 1, камера забору води № 2, штучно побудований земельний вал № 3.

20. Широкобалківська сільська рада, не визнаючи права власності позивача на спірний об`єкт, у квітні 2015 року звернулася з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності КП АР "Білозерський" на спірний водонакопичувач та визнання нечинним свідоцтва від 05.03.2015 про право власності на спірний водонакопичувач.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.05.2015 у справі № 821/1194/15-а у задоволенні вказаного позову відмовлено, однак зазначене рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015, якою задоволено позов Широкобалківської сільської ради про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності КП АР "Білозерський" на спірний водонакопичувач та визнання нечинним свідоцтва від 05.03.2015 про право власності на спірний водонакопичувач.

21. 06.08.2015 Комунальне підприємство "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради виготовило технічний паспорт на спірний водонакопичувач на замовлення Широкобалківської сільської ради.

Після скасування державної реєстрації права власності КП АР "Білозерський" на спірний об`єкт Широкобалківська сільська рада зареєструвала за собою право власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії СТА № 351925 від 15.10.2015.

22. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 у справі № 821/1194/15-а переглянуто за нововиявленими обставинами постанову цього ж суду від 07.10.2015 та закрито провадження у вказаній справі з підстав непідвідомчості спору адміністративним судам.

23. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.07.2018 вбачається, що Агрофірма радгосп "Білозерський" є комунальним підприємством, яке належить до сфери управління Дніпровської сільської ради, засновник КП АР "Білозерський" - Дніпровська сільська рада.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру України від 31.01.2019 № НВ-6505001732019, наданим СТОВ "Енограй", державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 6520388600:03:001:0058, відбулася 30.03.2015.

24. У письмових поясненнях позивача від 18.12.2019 зазначено, що згідно з пунктом 2.1 Статуту КП АР "Білозерське" позивач є комунальним сільськогосподарським підприємством, знаходиться на самостійному балансі, користується правами юридичної особи, виконує виробничу та комерційну діяльність з метою отримання прибутку і належить до комунальної власності Дніпровської територіальної громади.

25. У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.01.2019 № 5, призначеної у цій справі, зазначено:

"1. Розташування споруди технологічної водойми (водонакопичувача), на земельній ділянці площею 40053,95 м 2 по вул. Херсонське шосе, 1-В в с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області відповідає розташуванню "басейну емк.80т м 3 ", зазначеному в виконавчій документації на влаштування свердловин в радгоспі "Комунар" Білозерського району, складеною старшим гідрогеологом ПМК-143 треста "Херсонводбуд" в 1977 році (арк.57 -131 четвертого тому господарської справи).

Об`єм спірного водонакопичувача як споруди, вміщає значення " 80 т. м 3 ", яке вказане в акті та схемі виносу в натуру розташування свердловин по об`єкту "будівництво зрошувальної ..." в радгоспі "Комунар" Білозерського району від 04 серпня 1977 року (арк.166 том.2 г.с., арк.61 том 4 г.с.).

2. Форма та зміст акту приймання виконаних робіт з капітального ремонту водонакопичувача в с. Широка Балка від 20.10.2002 року не відповідають вимогам ДБН Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва" та наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року №237/5.

Акти від 25.03.2002р., 10.04.2002р., 05.11.2002р., 27.11.2002р. є актами, якими підтверджується факт використання матеріальних ресурсів при будівництві насосної станції, напірного трубопроводу, аванкамери на водонакопичувачі, водойми в с. Широка Балка.

Вказані акти не є актами приймання виконаних робіт, об`єкти будівництва, вказані в актах, не ідентифіковані.

Акт приймання та вводу до експлуатації водонакопичувача "гідроспоруда" S=4га та трубопроводу, який є на арк.42 першого тому матеріалів господарської справи, не відповідає вимогам ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів".

Позиція Верховного Суду

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

27. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

28. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

29. Частинами 1, 2 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

30. Відповідно до статті 328 ЦК України (в редакції, чинній станом на 15.10.2015) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

31. Статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї статті позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, способу для відновлення порушеного права. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14, від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16 та Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 914/904/17).

32. Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

33. Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

34. Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

35. В абзаці 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

36. Відповідно до частин 5 і 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

37. Таким чином, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради або їх виконавчі органи, а не комунальні підприємства, які є суб`єктами господарювання.

38. Частинами 1- 3 статті 78 ГК України передбачено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

39. Згідно з частинами 1- 3 статті 145 та частиною 4 статті 147 ГК України майновий стан суб`єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов`язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

40. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) , з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника .

Згідно з частиною 1 статті 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

При цьому касаційна інстанція зауважує, що у частині 4 статті 136 ГК України йдеться саме про захист права господарського відання державних і комунальних підприємств від того власника, яким і було закріплено за вказаними підприємствами державне або комунальне майно, а не від особи (Станіславська сільрада), яка вважає себе власником спірного майна в силу факту державної реєстрації права комунальної власності, як це має місце у спірних правовідносинах.

41. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника-1 про те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання комплексного застосування у подібних правовідносинах норм статті 136 ГК України та статей 321, 392 ЦК України.

42. Разом з тим, з урахуванням змісту положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 136, 137, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", колегія суддів дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає жодних інших правових режимів належності майна комунальному підприємству, ніж право господарського відання або право оперативного управління, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про можливість набуття ним як комунальним підприємством права власності на майно, придбане, створене чи відремонтоване за рахунок власних коштів (прибутку) Підприємства.

43. При цьому чинне законодавство не допускає можливості трансформації зазначених речових прав комунального підприємства як титульного володільця у його право приватної власності незалежно від того, чи було закріплено комунальне майно власником (уповноваженим ним органом) за таким підприємством, чи було набуто останнім за рахунок власних коштів (прибутку), одержаних від господарської діяльності. Винятком є можливість зміни правового режиму майна суб`єкта господарювання, заснованого на комунальній власності, шляхом приватизації майна комунального підприємства відповідно до закону.

44 . Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

45. Верховний Суд погоджується з покладеними в основу оскаржуваної постанови висновками апеляційного суду про те, що: 1) спірний водонакопичувач зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об`єкт комунальної власності , тоді як у спірних правовідносинах суб`єктом права комунальної власності є Дніпровська сільська рада - засновник і власник КП АР "Білозерський", а не Підприємство, позовні вимоги якого спрямовані на зміну правового режиму спірного майна з комунальної власності на приватну власність без рішення Дніпровської сільської ради; 2) наразі виключно Дніпровській сільській раді як суб`єкту права комунальної власності належить право на подання позову про визнання права власності та скасування державної реєстрації права власності за іншою особою - Станіславською сільрадою, оскільки має місце подвійна реєстрація права власності на один об`єкт нерухомого майна за різними особами, тобто в аспекті захисту права комунальної власності Підприємство не є належним позивачем; 3) КП АР "Білозерський" у зв`язку з користуванням спірним водонакопичувачем може звертатися до суду з метою захисту свого права господарського відання у разі доведення того, що спірний об`єкт закріплено засновником за Агрофірмою радгосп "Білозерський", натомість матеріали справи не містять таких доказів і Підприємство фактично стверджує про приналежність йому спірного майна на праві приватної власності, адже у суді першої інстанції у заявах по суті справи не зазначає про Дніпровську сільську раду як орган, що представляє місцеву територіальну громаду як суб`єкта права комунальної власності.

46. У зв`язку з наведеним колегія суддів відхиляє недоречні доводи скаржника-1 про те, що: 1) апеляційний суд дійшов неправомірного висновку про відсутність у комунального підприємства права набувати майно у комунальній формі власності та захищати це право в суді; 2) позивач відповідно до пунктів 2.5, 3.2.7 Статуту КП АР "Білозерський" має право набувати майно в процесі господарської діяльності, при цьому таке майно не має статусу майна, закріпленого засновником (Дніпровською сільською радою) за комунальним підприємством, внаслідок чого майно, набуте безпосередньо Підприємством, зокрема набутий за власний рахунок і власними силами спірний водонакопичувач, не може перебувати у КП АР "Білозерський" на праві господарського відання, а набувається ним у власність.

Адже, зважаючи на положення статей 172, 327 ЦК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначені доводи скаржника-1 свідчать про звернення КП АР "Білозерський" з позовом безпосередньо в інтересах Дніпровської сільської ради як засновника Підприємства поза відносинами представництва, що суперечить вимогам частини 2 статті 4 ГПК України.

47. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), хоча й отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання комплексного застосування у подібних правовідносинах норм статті 136 ГК України та статей 321, 392 ЦК України, проте, з урахуванням положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 136, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наведені вище обставини виключають скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави, а саме з мотивів належності Підприємству спірного водонакопичувача на праві власності, а не на праві господарського відання, позаяк за змістом зазначених правових норм єдиним легітимним суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради, але аж ніяк не комунальне підприємство, за яким власник лише закріплює комунальне майно на праві господарського відання.

48. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

49. Згідно зі статтею 46 ЦК УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

50. Статтею 128 ЦК УРСР визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

51. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність належними і допустимими доказами як обставин придбання Підприємством спірного майна у СВК "Джерело" за договором купівлі-продажу, так і введення спірного об`єкта в експлуатацію після завершення його будівництва, реконструкції чи капітального ремонту, що свідчить про відсутність набуття КП АР "Білозерський" права власності на спірний водонакопичувач і відсутність передбачених законом документів, які б могли стати підставою для державної реєстрації права власності позивача на споруду водонакопичувача.

Зокрема факт укладення угоди купівлі-продажу бетонних плит між позивачем та СВК "Джерело" не підтверджений належними та допустимими письмовими доказами, а показання свідків у наданих позивачем заявах свідків не можуть братися до уваги в силу вимог статті 46 ЦК УРСР.

Водночас, предмет угоди "плити" як рухоме майно не є тотожним предмету угоди "споруда водонакопичувач" як нерухомому майну, а відтак навіть у разі доведення факту придбання бетонних плит у СВК "Джерело", це не доводить придбання позивачем спірного водонакопичувача у 2001 році.

У свою чергу, КП АР "Білозерський" не надало документів, які підтверджують набуття права власності чи користування земельною ділянкою, звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування для отримання дозвільних документів на будівництво, про що зазначено судом першої інстанції.

При цьому надані КП АР "Білозерський" копії документів, зокрема акти від 25.03.2002, 10.04.2002, від 20.10.2002, від 05.11.2002, від 27.11.2002, акт про прийом та ввід в експлуатацію водонакопичувача "гідроспоруда" S- 4 га та трубопроводу, не відповідають державним стандартам і не є актами приймання-передачі виконаних робіт та актом про введення в експлуатацію реконструйованого об`єкта відповідно, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17.01.2019 № 5.

52. Верховний Суд погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про те, що станом на 05.03.2015 (дата подання позивачем документів для державної реєстрації права власності на спірний водонакопичувач), у КП АР "Білозерський" не було належних документів, які є підставою для державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868), оскільки станом на цю дату земельна ділянка (кадастровий номер 6520388600:03:001:0058), на якій розташовано спірний водонакопичувач, ще не була сформована як об`єкт цивільних прав, що підтверджується наявним у справі витягом з Державного земельного кадастру України від 31.01.2019 № НВ-6505001732019, відповідно до якого державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 6520388600:03:001:0058, відбулася 30.03.2015.

53. Що стосується розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 16.09.2002 № 549, на яке також посилається Підприємство в обґрунтування правомірності державної реєстрації 05.03.2015 права власності на споруду водонакопичувача, то суд першої інстанції встановив і скаржник-1 не спростував того факту, що розпорядженням першого заступника голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 15.11.2003 № 1101, визнано таким, що втратило чинність розпорядження Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 16.09.2002 № 549.

54. Колегія суддів не бере до уваги помилкові аргументи скаржника-1 про те, що суди нібито розглянули спір лише в частині правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно та не оцінювали обставин правомірності набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт, тобто не розглянули позовну вимогу Підприємства про скасування рішення держреєстратора від 15.10.2015, оскільки зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що наслідком відмови КП АР "Білозерський" у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спірний водонакопичувач, яка (вимога) є основною, стала відмова у задоволенні похідних вимог про скасування рішення держреєстратора від 15.10.2015 та визнання нечинним свідоцтва від 15.10.2015.

55. Касаційна інстанція також відхиляє доводи скаржника-1 про те, що на момент прийняття рішення держреєстратора від 15.10.2015 Сільрада не мала права власності на жодну зрошувальну систему, так як місцева зрошувальна система та Інгулецька зрошувальна система були ліквідовані у 2001 році та 2009 році відповідно, тобто не існували фізично, оскільки такі доводи зводяться виключно до переоцінки наявних у справі доказів у їх сукупності та до надання позивачем переваги доказам наявності права власності комунального підприємства на спірний об`єкт, проте відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За викладених обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника-1 про відсутність дослідження судами зібраних у справі доказів за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відтак наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

56. В обґрунтування підстав касаційного оскарження КП АР "Білозерський" також передчасно посилається на те, що під час розгляду позову СТОВ "Енограй" (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) суди попередніх інстанцій не врахували викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 правового висновку щодо застосування норм права (статей 180, 275 ГПК України) у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

57. Дійсно, у пункті 5.26 постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 викладено правову позицію про те, що позовна заява третьої особи відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору . Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

58. Проте Верховний Суд звертає увагу на те, що вказані доводи скаржника-1 (позивача) переконливо свідчать про подання касаційної скарги в інтересах третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору (СТОВ "Енограй") поза відносинами представництва, тобто всупереч положенням частини 2 статті 4 ГПК України, відповідно до якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

59. Водночас касаційна інстанція також відхиляє безпідставні аргументи скаржника-1 (позивача) про те, що всупереч норм процесуального закону апеляційний суд розглянув позов третьої особи по суті, тоді як на відміну від КП АР "Білозерський", Товариство заявило не самостійні майнові вимоги на предмет спору, а інші (немайнові) вимоги, оскільки у пункті 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 зазначено, що у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Адже позов СТОВ "Енограй" у цій справі аргументовано саме належністю Товариству іншого речового права - права користування предметом спору (спірним водонакопичувачем), яке виникло у Товариства на підставі укладеного із Широкобалківською сільською радою договору оренди від 11.08.2017, правомірність якого презюмується в силу положень статті 204 ЦК України.

60. Наведеним підтверджується обґрунтованість доводів скаржника-2 (третьої особи) про те, що: 1) відмовляючи у позові СТОВ "Енограй", апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 правового висновку щодо застосування норми права (статті 49 ГПК України) у подібних правовідносинах, згідно з яким позовна заява третьої особи відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові; 2)апеляційний суд не врахував викладеного у пункті 4.7 постанови Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18 правового висновку щодо застосування норми права (статті 49 ГПК України) у подібних правовідносинах, а саме висновку щодо чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", оскільки вимоги Товариства також стосуються конкретного матеріально-правового об`єкта - споруди водонакопичувача.

61. Водночас, колегія суддів зауважує, що в основу оскаржуваної постанови (в частині відмови в позові СТОВ "Енограй") покладено передусім висновок апеляційного суду про подання цього позову до неналежного відповідача (КП АР "Білозерський"), що визнається скаржником-2 у заяві від 07.05.2020 про усунення недоліків поданої касаційної скарги.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні ним положень статей 45, 48 ГПК України і цілком узгоджується з викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17 та постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 918/387/19 правовою позицією про те, що вирішення питання щодо заміни належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті. Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові.

62. Зважаючи на те, що в цьому випадку неврахування висновку щодо застосування норми права (статті 49 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 і постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, яка достатньо мотивована іншими підставами, касаційна інстанція вважає, що наведені вище обставини виключають скасування оскаржуваної постанови з наведеної скаржником-2 підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

63. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

64. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника-2 про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини 2 статті 4 ГПК України) у частині того, що саме є законним інтересом особи, який підлягає судовому захисту, оскільки, по-перше, третя особа не заперечує наявність у оскаржуваній постанові правильних посилань апеляційного суду на те, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом , як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

По-друге, висновок щодо питання застосування норми права (частини 2 статті 4 ГПК України) у частині того, що саме є законним інтересом особи, який підлягає судовому захисту, викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 911/3061/15, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 за касаційною скаргою СТОВ "Енограй" у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

65. Разом з тим, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника-2 про те, що законний інтерес СТОВ "Енограй" полягає у прагненні захистити своє право користування спірною спорудою водонакопичувача як матеріальним благом, тобто Товариство має законне прагнення зберегти існуючий стан орендних відносин за договором оренди від 11.08.2017 саме зі Станіславською сільрадою як законним власником.

Наведеним спростовується передчасний висновок апеляційного суду про те, що у зазначеному випадку охоронюваний законом інтерес СТОВ "Енограй" може полягати лише у тому, щоб встановити, хто є належним власником спірного майна, оскільки наразі право комунальної власності на водонакопичувач зареєстровано за КП АР "Білозерський" та Станіславською сільрадою одночасно.

66. Отже, наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що наразі виключає скасування оскаржуваної постанови саме з цієї підстави, оскільки свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 923/321/18 за касаційною скаргою СТОВ "Енограй" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

67. Проте, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника-2 про те, що законні інтереси Товариства щодо визначення реального та законного власника і орендодавця спірного об`єкта було порушено саме Агрофірмою радгосп "Білозерський", якій було видано свідоцтво від 05.03.2015 про право власності на спірний водонакопичувач та якою оспорюється право Станіславської сільради як законного власника, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність спору між СТОВ "Енограй" та Станіславською сільрадою (з однієї сторони) і Дніпровською сільрадою (з іншої сторони), з огляду на таке.

68. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

69. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

70. Згідно зі статтею 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020, тобто на час звернення третьої особи з позовом) орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним , відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

71. Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не повязаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

72. Отже, в аспекті захисту прав орендаря предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном орендаря до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог орендаря достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні орендарем своїх правомочностей.

73. Ураховуючи положення статті 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020) і зважаючи на достовірно встановлені судами обставини про те, що КП АР "Білозерський" не є власником спірного комунального майна, колегія суддів вважає, що належним і ефективним способом захисту прав СТОВ "Енограй" як орендаря спірного водонакопичувача може бути позов про усунення перешкод у користуванні орендованим майном у разі чинення останніх Підприємством.

74. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні частини 1 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є відсутність дослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу .

Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

75. Отже, викладені скаржником-1 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначених підстав.

У свою чергу, незважаючи на те, що наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання комплексного застосування у подібних правовідносинах норм статті 136 ГК України та статей 321, 392 ЦК України, проте, з урахуванням положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 136, 137, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наведені вище обставини виключають скасування оскаржуваних рішення та постанови саме з цієї підстави, позаяк за змістом зазначених правових норм єдиним легітимним суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради, але аж ніяк не комунальне підприємство, за яким власник лише закріплює комунальне майно на праві господарського відання або на праві оперативного управління.

76. Разом з тим Верховний Суд погоджується з викладеними у відзивах на касаційну скаргу КП АР "Білозерський" доводами Станіславської сільради і СТОВ "Енограй", обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.

З цих же мотивів касаційна інстанція бере до уваги доводи КП АР "Білозерський", наведені у відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Енограй".

77. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовів КП АР "Білозерський" та СТОВ "Енограй" з огляду на недоведеність порушення права господарського відання позивача як комунального підприємства та у зв`язку з поданням Товариством позову до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

78. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

79. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог КП АР "Білозерський" і СТОВ "Енограй", як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

80. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

81. З огляду на те, що наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 923/321/18 за касаційною скаргою КП АР "Білозерський" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

У свою чергу, в частині інших викладених скаржником-1 підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), касаційну скаргу КП АР "Білозерський" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

82. Зважаючи на те, що наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 923/321/18 за касаційною скаргою СТОВ "Енограй" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

Натомість у частині іншої викладеної скаржником-2 підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), касаційну скаргу СТОВ "Енограй" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

83. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог КП АР "Білозерський" і СТОВ "Енограй", у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваної постанови.

Висновки про застосування норм права

84. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних правовідносин власності та з урахуванням системного аналізу змісту положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", положення статей 136, 137 ГК України і статей 321, 392 ЦК України необхідно застосовувати таким чином:

" Чинне законодавство не передбачає жодних інших правових режимів належності майна комунальному підприємству, ніж право господарського відання або право оперативного управління, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про можливість набуття ним як комунальним підприємством права власності на майно, придбане, створене чи відремонтоване за рахунок власних коштів (прибутку) Підприємства.

При цьому чинне законодавство не допускає можливості трансформації зазначених речових прав комунального підприємства як титульного володільця у його право приватної власності незалежно від того, чи було закріплено комунальне майно власником (уповноваженим ним органом) за таким підприємством, чи було набуто останнім за рахунок власних коштів (прибутку), одержаних від господарської діяльності. Винятком є можливість зміни правового режиму майна суб`єкта господарювання, заснованого на комунальній власності, шляхом приватизації майна комунального підприємства відповідно до закону.".

Розподіл судових витрат

85. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 923/321/18 за касаційною скаргою Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Комунального підприємства Агрофірма радгосп "Білозерський" в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Закрити касаційне провадження у справі № 923/321/18 за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Енограй" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 923/321/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков