Ухвала

від 30.06.2020 по справі 922/2613/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2613/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Зеленського В. В. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (судді: Медуниця О. Є. (головуючий), Білецька А. М., Гребенюк Н. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профагро2007"

до : 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Профагро",

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні другого відповідача - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович,

про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Профагро2007" (далі - ТОВ "Профагро2007") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" (далі - ТОВ "Агроскоп Інтернешнл"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Профагро" (далі - ТОВ "Профагро"), в якому просило суд (з урахуванням заяви від 02.09.2019), зняти арешт з майна, що належить на праві власності позивачу (ТОВ "Профагро2007"), накладений постановою про арешт майна боржника від 02.07.2019 № 59444407, виданою приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Близнюковим Юрієм Володимировичем, а саме з такого майна:

- нежитлові будівлі, реєстраційний номер 29259951, за адресою: Харківська обл., Зачепилівський р-н, с. Миколаївка, вул. Харківська, № б/н - контора літ. "А-1", гараж № 1 літ. "Б", склад літ. "В", майстерня літ. "Г", гараж № 2 літ. "Д";

- нежитлові будівлі, реєстраційний номер 29779415, за адресою: Харківська обл., Зачепилівський р-н, с. Миколаївка, вул. Харківська, № б/н - критий тік літ. "Б" 2414,8 м 2 , вагова - 17,4 м 2 , кладова - 514,4 м 2 , склад № 3 - 889,8 м 2 , склад сімейний - 901,8 м 2 ;

- нежитлові будівлі, реєстраційний номер 29773177, за адресою: Харківська обл., Зачепилівський р-н, с. Миколаївка, вул. Харківська, № б/н - корівник МТФ-1, літ. "К" - загальною площею 902,5 м 2 , телятник - МТФ-1, літ. "В" - загальною площею 860,5 м 2 .

В обґрунтування позову ТОВ "Профагро2007", посилаючись на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження", зазначило, що 02.07.2019 приватним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинені виконавчі дії з опису та арешту майна боржника (ТОВ "Профагро"), що підтверджується відповідною постановою. Позивач зазначає про те, що він є власником описаного та арештованого приватним виконавцем нерухомого майна, що підтверджується договорами купівлі-продажу нежитлових будівель від 02.02.2018 та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.12.2019 у позові відмовлено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції послався на правовий висновок Верховного Суду у справі № 922/2878/17 і зазначив, що формальна зміна правового статусу спірного майна, яка здійснена не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а для його приховання від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання судових рішень, не може бути підставою для застосування положень статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", а також статей 328, 392 Цивільного кодексу України. Також суд першої інстанції наголосив, що між сторонами існує спір про право власності, оскільки позовні вимоги не визнаються першим відповідачем. Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, в наданих позивачем документах на підтвердження його права власності на спірне майно зазначено інші реєстраційні номери нерухомого майна, а також іншу адресу місцезнаходження майна із зазначенням номерів будинків, що не відповідає відомостям про арештоване майно, що містяться в матеріалах виконавчого провадження. Зазначені обставини, за висновками суду першої інстанції, свідчать про необхідність дослідження питання щодо належності позивачу арештованого майна, однак, вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно не заявлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду України від 25.02.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 18.12.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постанову мотивовано тим, що позивач довів у належний спосіб, що він є власником спірного майна, вимоги про зняття арешту із зазначеного майна ґрунтуються на законі. Оскільки другий відповідач (боржник у виконавчому провадженні) не заперечує факт приналежності позивачеві спірного майна на праві власності, а вимога про визнання договорів недійсними в межах цієї справи не розглядається, апеляційний суд дійшов висновку, що у цьому випадку позивач вправі захистити своє право шляхом звернення до суду з позовом лише про зняття арешту з нерухомого майна, без заявлення вимоги про визнання права власності на це майно.

У касаційній скарзі ТОВ "Агроскоп Інтернешнл" просить скасувати постанову повністю, а рішення залишити в силі.

В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник зазначив про те, що судом апеляційної інстанцій застосовано положення статті 59 Закону України ?Про виконавче провадження? без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 903/206/18.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 19.03.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агроскоп Інтернешнл" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі № 922/2613/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 16.06.2020 о 15:15.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновок щодо застосування положень статті 59 Закону України ?Про виконавче провадження? у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 903/206/18, а саме:

"Стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи.

У разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України 17.10.2012 № 9 щодо застосування приписів Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017, в контексті змісту частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону від 21.04.1999 № 606-XIV (яка є ідентичною змісту частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ), визначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил підвідомчості (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган Державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Крім того, можливість заявлення вимоги лише про зняття арешту з майна є допустимим виключно у разі відсутності спору або невизнання такого права."

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/2613/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права (статті 59 Закону України ?Про виконавче провадження?) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 903/206/18, оскільки за змістом мотивувальної частини цієї постанови: "можливість заявлення вимоги лише про зняття арешту з майна є допустимим виключно у разі відсутності спору або невизнання такого права".

Так, задовольняючи позовні вимоги у справі № 922/2613/19 апеляційний суд виходив з того, що між сторонами відсутній спір про право власності , зокрема, зазначив:

"Другий відповідач (боржник у виконавчому провадженні) не заперечує факт приналежності позивачу спірного майна на праві власності.

Заперечення першого відповідача (стягувача у виконавчому провадженні) стосовно приналежності позивачу спірного майна фактично є доводами в обґрунтування недійсності укладених між позивачем та другим відповідачем договорів купівлі-продажу від 02.02.2018. Однак, вимога про визнання вказаних договорів недійсними в межах цієї справи не розглядається.

З огляду на наведене, у даному випадку позивач вправі захистити своє право шляхом звернення до суду з позовом лише про зняття арешту з нерухомого майна, без заявлення вимоги про визнання права власності на це майно."

Таким чином, посилання ТОВ "Агроскоп Інтернешнл" на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови у справі № 922/2613/19 висновку Верховного Суду у справі № 903/206/18 не підтвердилося.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 922/2613/19 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права (статті 59 Закону України ?Про виконавче провадження?), який викладено у постанові Верховного Суду у справі № 903/206/18, на неврахування якого послався скаржник у касаційній скарзі, було ураховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови у справі № 922/2613/19, що в розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є підставою для закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження не були підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/2613/19 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі № 922/2613/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков