Постанова

від 07.07.2020 по справі 947/23216/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6204/20

Номер справи місцевого суду: 947/23216/19

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на малолітню дитину, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Куриленко О.М. 25 лютого 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 половину додаткових витрат, понесених матір`ю ОСОБА_2 у зв`язку із лікуванням їхньої спільної малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальній сумі 93 080 гривень.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідач за цим позовом, ОСОБА_1 , є батьком її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи із березня 2016 року відповідач мешкає окремо від сім`ї, яка складається із колишньої фактичної дружини без реєстрації шлюбу, доньки ОСОБА_4 , та старшого сина - ОСОБА_5 . Проте, всупереч законодавчо встановленому обов`язку, від добровільного утримання своїх дітей він ухиляється, у зв`язку з чим позивачем через суд стягнуто із нього аліменти на утримання дітей. При цьому, питання стягнення з відповідача додаткових витрат на дітей судом не вирішувалось.

Позивач стверджує, що навесні 2019 року у їхньої малолітньої доньки ОСОБА_4 було діагностовано захворювання - варусна деформація кісток обох гомілок. Оскільки донька вже близько 10 років захоплюється балетним мистецтвом і приймає участь у виступах та змаганнях, вказана хвороба фактично позбавила її можливості подальшого розвитку та зайняття улюбленим хобі. Це спонукало до оперативного стаціонарного лікування дитини в умовах спеціалізованого медичного закладу, яке було здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК на підставі Договору № 270619 про надання медичних послуг від 26 червня 2019 року. Вартість медичних послуг була визначена у розмірі 178 тисяч 380 гривень.

Позивач зазначала, що про потребу у лікуванні та про вартість медичних послуг батько дитини ОСОБА_1 був поінформований завчасно. Водночас, йому було запропоновано взяти участь в оплаті медичних послуг, сплативши половину їх вартості, проте, позитивної відповіді на цю пропозицію, та грошей він так і не надав.

На час звернення до суду з позовом процес лікування фактично було завершено, у зв`язку із чим ОСОБА_2 сплачено, у відповідності до умов Договору, із власних заощаджень, повну вартість наданих ТОВ ЛАДІСТЕН КЛІНІК медичних послуг у розмірі 178 380 грн.

Крім того, неодноразові поїздки до медичного закладу, розташованого у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, задля спочатку попереднього обстеження, а потім - безпосередньо лікування, призвели до додаткових матеріальних витрат у розмірі фактично 8 тисяч грн.

Таким чином, ОСОБА_2 вказувала на те, що нею особисто витрачено безпосередньо на оперативне стаціонарне лікування доньки в умовах спеціалізованого медичного закладу, а також у зв`язку із цим лікуванням, її власні грошові кошти у загальній сумі 186 тисяч 380 гривень, та вважає що половина зазначеної суми, тобто 93 080 гривень, має бути стягнута з відповідача, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

02 грудня 2019 року від позивача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач також просила додатково стягнути з ОСОБА_1 половину додаткових витрат, понесених нею у зв`язку із лікуванням зору їх спільної дитини у розмірі 2 500 гривень, вказуючи на те, що у зв`язку з віковими змінами в організмі дитини їй довелось за власні кошти здійснити лікування зору дитини, на що було витрачено 5 000 гривень.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , додаткові витрати на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмір 94 072, 27 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 940, 72 гривень.

В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на малолітню дитину у розмірі 91 572, 20 грн. - відмовити, та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат на малолітню дитину у розмірі 2 500 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є, відповідно до вимог ЦПК, малолітньою особою, і проведення медичного втручання до її організму можливе лише за згодою батьків. У свою чергу, відповідач категорично заперечував проти проведення будь-якого втручання в організм дитини без належного діагностування та визначення ступеню ймовірного захворювання та вивчення необхідності оперативного втручання. Згоду на проведення такого медичного втручання відповідач не давав, оскільки позивач не надала жодної медичної документації на підтвердження наявності у дитини діагнозу, не надала жодного доказу про необхідність лікування, та ігнорувала можливі наслідки проведення оперативного втручання.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З матеріалів справи вбачається, що сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом РАЦС Київського районного управління юстиції м. Одеси 03 серпня 2006 року.

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста ортопеда-травматолога ОСОБА_6 , виданого медичним закладом ТОВ ЛАДІСТЕН КЛІНІК 16 квітня 2019 року, ОСОБА_3 встановлено діагноз - «вроджена варусна деформація обох гомілок» та рекомендовано оперативне лікування (а.с.109).

27 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , було укладено договір № 270619 про надання медичних послуг (стаціонарне лікування).

Предметом угоди, Згідно з п. 1.1. п. 2.1 договору № 270619, є надання медичних послуг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді оперативного стаціонарного лікування у відповідності з профілем захворювання згідно ліцензії на здійснення медичної діяльності № БН, виданої МОЗ України від 04 жовтня 2018 року. Діагноз ОСОБА_3 : «варусна деформація кісток обох гомілок» .

Пунктом 5.1. договору № 270619 передбачено, що загальна вартість повного стаціонарного лікування становить 178 380 гривень.

28 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , було укладено акт приймання - передачі наданих медичних послуг № 2706.

Як свідчить зміст виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 06 вересня 2019 року, пацієнтка звернулась в МЦ ЛАДІСТЕН КЛІНІК із скаргами на варусну деформацію обох гомілок, яка з`явилась ще в дитячому віці та її турбує.

Відповідно до змісту довідки Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК , виданої 06 вересня 2019 року, ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні з діагнозом: «варусна деформація кісток обох гомілок» (М21.1.). 28 червня 2019 року виконано оперативне лікування: черезкістковий остеосинтез обох великогомілкової кістки в апараті зовнішньої фіксації. 06 вересня 2019 року проведено демонтаж апаратів зовнішньої фіксації з обох гомілок (а.с.8).

Здійснення оплати позивачем за договором в розмірі 178 380 гривень підтверджується платіжним дорученням № 38434 від 21 січня 2020 року та відомостями з поточної інформації по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК , сформованими 21 січня 2020 року.

Суд першої інстанції обгрунтовано прийняв вищевказані документи у якості належних та допустимих доказів та не погодився із твердженнями представника відповідача щодо того, що на момент подачі позову оплата проведеного лікування здійснена позивачем не була, так як згідно ч.2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається судом з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Таким чином, суд дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення половини вартості лікування у розмірі 89 190 гривень підлягають задоволенню, так як підтверджуються медичною документацією та платіжним дорученням від 21 січня 2020 року (а.с.88).

Крім того, позивач зазначала, що нею понесені витрати у розмірі 8 000 гривень у зв`язку із відвідуванням Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК , яке розташоване у Київській області.

Однак, в матеріалах справи наявні лише шість посадочних документів на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на потяги сполученням Одеса-Київ та Київ-Одеса на загальну суму 4 764, 55 гривень. Обставини понесення витрат позивачем в іншому розмірі не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Зважаючи на викладене, суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2382,3 гривень.

Окрім викладеного, відповідно до консультаційного висновку від 04 листопада 2020 року, ОСОБА_3 пройшла курс апаратного лікування зору. Всього за апаратне лікування, відповідно до наявних в матеріалах справи товарних чеків №№ 703, 689, 1194, позивачем сплачено 5 000 гривень. Позивач просила стягнути з відповідача половину понесених витрат, а саме 2 500 гривень. Відповідачем позовні вимоги в цій частині визнано в повному обсязі, що підтверджується наданими в судовому засіданні, яке відбулось 23 січня 2020 року, поясненнями.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Приписами ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України Про охорону дитинства встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки лікарів та довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування.

Право одного із батьків, з яким проживає дитина, на стягнення додаткових витрат є відмінним від права на стягнення аліментів. Лише за наявності особливих обставин, визначених законом, крім звичайних витрат на утримання дитини, виникає потреба у додаткових витратах. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів звернено увагу судів на те, що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.

Колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції про те, що зазначені позивачем додаткові витрати на лікування ОСОБА_3 дійсно пов`язані з особливими обставинами та не охоплюються існуючими аліментними зобов`язаннями відповідача. На підтвердження доводів позивача про стягнення додаткових витрат на лікування дитини, в матеріалах справи наявні відповідні довідки (виписки, консультативні висновки) медичного закладу про діагноз дитини (вроджена варусна деформація обох гомілок), акт про надані медичні послуги для пацієнта, платіжне доручення та товарні чеки. Зазначені документи є належними та допустимі доказами, які у своїй сукупності свідчать про доведеність тих обставин, встановлення яких вимагається для зазначеної категорії справ.

Таким чином, як вірно вказано у рішенні суду, матеріали справи містять докази понесених позивачем додаткових витрат на дитину у розмірі 188 144, 55 гривень у зв`язку з її лікуванням, на підставі чого суд обгрунтовано вважав за доцільне стягнути з відповідача половину вартості понесених додаткових витрат, що становить 94 072, 3 гривень.

Що стосується заперечення відповідача про те, що оперативне лікування дитини проведено без його згоди, то суд дійшов вірного висновку, що вказане не є самостійною та достатньою підставою для ігнорування вимоги позивача щодо участі у додаткових витратах на дитину.

Відповідно до змісту статті 43 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнтів віком до 14 років (малолітніх пацієнтів), а також пацієнтів, визнаних в установленому законом порядку недієздатними, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

При цьому, положення зазначеної статті не містить жодного застереження про те, що у випадку наявності декількох законних представників згода має бути відібрана від кожного з них окремо.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які позивач посилалась, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягали частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 додаткових витрат на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в загальному розмірі 94 072, 27 гривень.

Що стосується заяви представника відповідача про стягнення з позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у сумі 46 000 гривень, суд зазначив наступне.

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на малолітню дитину, при цьому судовий збір не сплачувався.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що судом частково задоволено позов позивачу, яка звільнена від сплати судового збору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у даному випадку пропорційні витрати відповідача з позивача стягненню не підлягали.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання у апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є, відповідно до вимог ЦПК, малолітньою особою, і проведення медичного втручання до її організму можливе лише за згодою батьків. У свою чергу, відповідач категорично заперечував проти проведення будь-якого втручання в організм дитини без належного діагностування та визначення ступеню ймовірного захворювання та вивчення необхідності оперативного втручання. Згоду на проведення такого медичного втручання відповідач не давав, оскільки позивач не надала жодної медичної документації на підтвердження наявності у дитини діагнозу, не надала жодного доказу про необхідність лікування, та ігнорувала можливі наслідки проведення оперативного втручання.

Колегія суддів вважає, що заперечення відповідача проти даного позову фактично ґрунтуються на відсутності його особистої згоди на проведення даного медичного лікування та твердженнях щодо того, що оперативне втручання в організм дитини було проведено з застосуванням невідомого обладнання та неліцензованих методик.

Однак, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що вказане медичне лікування було здійснено за згодою матері неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , яка є, відповідно до ч.1 ст. 242 ЦК України, законним представником своєї доньки, а з Договору про надання медичних послуг від 27 червня 2019 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАДІСТЕН КЛІНІК здійснює свою діяльність на підставі ліцензії №БН, виданої МОЗ України від 04 жовтня 2018 року.

Питання щодо обґрунтованості поставленого дитині діагнозу та обрання відповідного методу лікування не є предметом розгляду даної справи, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надати правову оцінку викладеним у апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 доводам про те, що позивач не надала жодної медичної документації на підтвердження наявності у дитини діагнозу, не надала жодного доказу про необхідність лікування, та ігнорувала можливі наслідки проведення оперативного втручання.

Крім того, колегія суддів зауважує, що участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. Відповідач не надав належних та допустимих доказів існування обставин, що унеможливлюють його участь у додаткових витратах на дитину, пов`язаних із хворобою останньої.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2 а - 2 г ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07 липня 2020 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе