Постанова

від 08.07.2020 по справі 554/3572/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/3572/19 Номер провадження 22-ц/814/1554/20Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І.,

За участю секретаря судового засідання: Зеленської О.І.,

Позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коломієць Світлана Василівна, до Приватного підприємства "Бізнес менс групп", Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Ірклієнко Юрія Петровича, про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним

за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Бізнес менс групп" та апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2020 року, ухвалене у період часу з 09:29:38 год. до 10:02:41 год. 22 квітня 2020 року під головуванням судді Савченко Л.І. , -

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

В квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коломієць С.В., звернулася до суду з позовом до ПП Бізнес Менс Групп та ПАТ Банк Фінанси та кредит в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Ірклієнко Ю.П., у якому просила суд визнати недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 березня 2019 року, укладений між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП Бізнес Менс Групп , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за №96..

Підстави позову вмотивовувала тим, що 04 жовтня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит , та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 97-С, згідно якого Банк надав Позивачу кредит у сумі 36 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,2 % річних. Договором про внесення змін № 1 від 12 травня 2008 року внесено зміни та збільшено процентну ставку до 13,3 відсотків річних. В забезпечення виконання умов Кредитного договору між Позивачем та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладений Іпотечний договір № 97-С від 04 жовтня 2007 року, згідно якого Іпотекодавець передає Іпотекодержателю нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 13 листопада 2012 року в порядку реструктуризації між Позивачем та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладена Додаткова угода № 2, в якій сторони визнали наявність боргу та визначили порядок та умови реструктуризації. Позивачем своєчасно та у повному обсязі було виконано зобов`язання, передбачені Додатковою угодою. Після внесення останнього платежу 20 квітня 2018 року Позивач звернулася до Відповідача ПАТ Банк 2Фінанси та Кредит із заявами про видачу довідки про стан погашення кредиту та про списання коштів у відповідності до Додаткової угоди, однак отримала лист про наявність заборгованості перед Банком, у зв`язку із порушенням зобов`язань. Через відмову Банку виконувати свої зобов`язання згідно умов Кредитного договору та Додаткової угоди, Позивач змушена була звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права.

30 січня 2019 року із сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стало відомо, що 22 січня 2019 року проведено електронні торги. 22 березня 2019 року отримала інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де в розділі Підстави виникнення іпотеки зазначено Договір про відступлення прав вимоги, серія і номер 96, виданий 19.03.2019, видавник: Мисан В. ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, а іпотеко держателем вказаний ПП БІЗНЕС МЕНС ГРУПП .

Позивач вважає, що укладення договору відступлення права вимоги порушує її права, оскільки зобов`язання за кредитним договором нею виконано у повному обсязі, що має наслідком припинення кредитного та іпотечного договорів. Договір відступлення прав вимоги є недійсним згідно ст. 215 ЦК України , у зв`язку із недотриманням ст. 203 ЦК України . Вказаний договір є фактично договором факторингу, оскільки за його умовами відступлення права вимоги здійснено на платній основі. Крім того, у зв`язку із виконанням Позивачем своїх зобов`зань, відсутнє саме право вимоги, тому Відповідач 2 не міг його уступити. Також Відповідач 2 в п.3.2.1. Договору заявляє та гарантує, що вся інформація щодо права вимоги розміщена в кімнаті даних, відповідно до Положення щодо організації продажу активів банків, що ліквідуються, що не відповідає дійсності, оскільки в публічному паспорті активу взагалі не зазначено відомість про судове провадження, яке відкрите 09.10.2018. Вказувала також, що правочин визнається недійсним, якщо одна сторона ввела іншу в оману (ст.. 230 ЦК України ).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2020 року позов адвоката Коломієць Світлани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 березня 2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством Банк Фінанси та кредит та Приватним підприємством Бізнес Менс Груп , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 96, - недійсним.

Стягнуто з Приватного підприємства БІЗНЕС МЕНС ГРУПП та Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та кредит в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Ірклієнко Юрія Петровича на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 152 грн. 60 коп. в рівних частках, тобто по 576 грн. 30 коп. з кожного.

короткий зміст вимог апеляційної скарги :

З даним рішенням не погодився відповідач ПП Бізнес Менс Групп та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу :

Вказує на те, що суд невірно дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними договору, оскільки при укладенні договору його сторонами були дотримані всі необхідні вимоги Цивільного законодавства України.

Кредитний договір №97-С від 04 жовтня 2007 року, укладений між громадянкою ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит не входив до предмету спору, внаслідок чого посилання суду на факт виконання чи то не виконання сторонами кредитного Договору своїх обов`язків, визначених даним договором, виходять за межі позовних вимог у справі.

Апелянт зазначає, що рішення щодо виконання позивачем умов кредитного договору було ухвалено 14 серпня 2019 року, тобто через п`ять місяців після укладення договору купівлі-продажу, який є предметом даного спору.

Також вважає, що суд мав залучити до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., яким був посвідчений оспорюваний правочин.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт вважає висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а рішення суду таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що для умисного введення сторони в оману у випадку укладення оспорюваного правочину, необхідно щоб не існувало зобов`язання, сторони були в цьому впевнені та погоджувалися з цією обставиною.

Такий висновок спростовує тим, що відповідно до додатку №1 до додаткової угоди №2 від 13 листопада 2012 року позичальник (позивач у справі) мала сплатити 240 платежів на загальну суму 22 719,12 доларів США та 6000,00 доларів США разовим платежем строком до 13 листопада 2012 року. Наведені умови позивач виконала лише частково і не сплатила на рахунок банку 5097,02 доларів США та разову плату в сумі 6000,00 доларів США.

Також вказує на те, що зобов`язання за кредитним договором перестали існувати 03 лютого 2020 року, в результаті ухвалення Полтавським районним судом постанови від вказаної дати у справі № 554/7102/18.

Станом на дату укладення договору відступлення договір не міг укладатися учасниками договору заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний, так, як його сторони вважали неналежним виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Відзиви на апеляційні скарги надала позивач ОСОБА_1 у яких просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, суд приходить до наступних висновків .

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

Судом встановлено, що 04 жовтня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит , та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №97-С, за умовами якого банк надає ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 36000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,2 процентів річних. Договором про внесення змін № 1 від 12.05.2008 внесено зміни та збільшено процентну ставку до 13,3 відсотків річних.

Також 04 жовтня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір №97-С, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ПАТ Банк Фінанси та Кредит належне їй на праві приватної власності нерухоме майно-двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

13 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду №2, умовами якої визначено, що сторони визнали наявність боргу позичальника за кредитним договором, який складається: - борг за виданими позичальнику кредитними ресурсами, що становить 27057,74 дол. США станом на 13 листопада 2012 року; - борг за процентами за користування позичальником кредитними ресурсами, що становить 8293,14 дол. США станом на 13 листопада 2012 року; - борг за комісійною винагородою, що становить 8726,40 грн. станом на 13 листопада 2012 року; - нарахованої пені за прострочення повернення виданих кредитних ресурсів, сплати процентів за користування кредитними ресурсами та комісійної винагороди, що становить 43405,87 грн. станом на 13 листопада 2012 року.

Пунктом 1 додаткової угоди №2 визначено порядок та умови реструктуризації вказаного боргу, за яких позичальник зобов`язується повернути банку у строк до 13 листопада 2012 року кредитні ресурси у сумі 6000,00 дол. США. Залишок кредитних ресурсів у сумі 21057,74 дол. США позичальник зобов`язується повернути банку у нижче зазначених розмірах та строки.

Позичальник взяла зобов`язання щомісячно в термін з 01 по 10 число кожного місяця, здійснювати погашення залишку заборгованості протягом першого, другого, третього, четвертого та п`ятого фактичного року дії додаткової угоди в розмірі 80,42 дол. США, протягом шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого, десятого, одинадцятого, дванадцятого, тринадцятого, чотирнадцятого, п`ятнадцятого, шістнадцятого, сімнадцятого, вісімнадцятого, дев`ятнадцятого та двадцятого фактичного року дії додаткової угоди в розмірі 60,42 дол. США.

За користування залишком кредитних ресурсів позичальник зобов`язувалася щомісячно, в термін з 01 по 10 число кожного місяця, сплачувати банку проценти за користування кредитними ресурсами, відповідно до наступних процентних ставок: по процентній ставці 1,0% річних - протягом першого, другого, третього, четвертого та п`ятого фактичного року дії додаткової угоди; по процентній ставці 13,3% річних - протягом шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого, десятого, одинадцятого, дванадцятого, тринадцятого, чотирнадцятого, п`ятнадцятого, шістнадцятого, сімнадцятого, вісімнадцятого, дев`ятнадцятого та двадцятого фактичного року дії додаткової угоди.

Умовами угоди також передбачена сплата комісії у розмірі 363,60 грн. протягом шостого, сьомого, восьмого, дев`ятого, десятого, одинадцятого, дванадцятого, тринадцятого, чотирнадцятого, п`ятнадцятого, шістнадцятого, сімнадцятого, вісімнадцятого, дев`ятнадцятого та двадцятого фактичного року дії додаткової угоди.

У відповідності до п.1.5. додаткової угоди за умови своєчасного та у повному обсязі виконання позичальником своїх зобов`язань, відсутності випадків прострочення строків погашення заборгованості, нарахованими процентами та комісійною винагородою, банком здійснюється прощення боргу: - заборгованості за залишком кредитних коштів, що залишилися у фактичному користуванні позичальника в сумі не більше 5356,94 дол. США; - заборгованості за несплаченими процентами на дату укладення цієї додаткової угоди (8293,14 дол. США); - заборгованість за несплаченою щомісячною комісійною винагородою на дату укладення цієї додаткової угоди (8726,40 грн.); - пеня та інші штрафні санкції, нараховані банком станом на дату укладення цієї додаткової угоди (43405,87 грн.).

Також встановлено, що 19 березня 2019 року між Публічним акціонерним товариством банк Фінанси та кредит та приватним підприємством Бізнес Менс Групп о за результатами електронних торгів від 22 січня 2019 року укладено договір про відступлення (купівлі продажу) прав вимоги за зазначеним вище кредитним договором. ( а.с.7- 10).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обставин встановлених рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14 серпня 2019 року, яке набрало законної сили 03 лютого 2020 року, яким визнано кредитний договір від 04.10.2007 року № 97-С та іпотечний договір № 97-С, укладені між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 припиненими, знято заборону на нерухоме майно, а саме кв. АДРЕСА_1 , власником якої є позивач, накладену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. 04 жовтня 2007 року № 1310, та вилучено запис про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.114-116).

Суд першої інстанції вказав, що оспорюваний правочин укладався учасниками договору заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний, оскільки був укладений після припинення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 жовтня 2007 року та Додаткової угоди №2 від 13 листопада 2012 року.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Спірні правовідносини врегульовуються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

При цьому, поняття відступлення права вимоги (цесії) є відмінним від поняття факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Правова природа договору, укладеного 19 березня 2019 року між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП Бізнес Менс Групп , щодо якого виник спір, є іншою, а саме: він не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а є договором купівлі-продажу вимоги.

Зокрема, за умовами оспорюваного договору від 19 березня 2019 року ПАТ Банк Фінанси та кредит (первісний кредитор) уступив право грошової вимоги до ОСОБА_1 (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 150 000 грн. (пункт 4.1. договору), які ПП Бізнс Менс Групп (новий кредитор) зобов`язалося сплатити первісному кредитору до моменту набуття чинності цим договором. Водночас відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.3 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру

Спірний договір про відступлення права вимоги вочевидь містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги. Отже, спірний договір про відступлення права вимоги (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги.

Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.

Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст.1084 ЦК - грошова вимога може відступатися у зв`язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. За змістом частини 2 ст.1084 ЦК фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст.572 ЦК передбачає заставу грошової вимоги до боржника.

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на помилковість доводів позивача щодо правової природи оспорюваного договору відступлення прав вимоги, а саме: що фактично останній є договором факторингу.

В зазначеній частині жодна із сторін висновки місцевого суду не оскаржила.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 оспорює чинність договору відступлення права вимоги з посиланням на норми ст. 230 ЦК України - навмисне введення однією зі сторін правочину другої в оману, з тих підстав, що на момент його укладення було відсутнє саме право вимоги у зв`язку з повним виконанням позивачем своїх зобов`язань перед Банком.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю .

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Сторони договору відступлення права вимоги, який оспорюється позивачем не заперечують чинності даного договору.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що оспорюваний договір не є договором факторингу.

За договором відступлення права вимоги боржник не є стороною договору.

Захист права позивача, зокрема щодо вимог кредитора у зобов`язанні за кредитним договором від 04 жовтня 2007 року, укладеним між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 , можуть бути захищені шляхом врегулювання спору щодо самого розміру заборгованості чи її наявності взагалі, що в подальшому і було зроблено, а саме: вирішено в судовому порядку питання щодо наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором (рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2019 року).

Також апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого суду щодо покладення в основу рішення факту визнання кредитного договору від 04 липня 2007 року №97-С та іпотечного договору №97-С припиненими на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2019 року, оскільки воно мало місце за сплином тривалого часу після укладення оспорюваного правочину, та набрало чинності після його перегляду Полтавським апеляційним судом 03 лютого 2020 року.

З урахуванням викладеного, звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами про визнання договору відступлення прав вимоги з підстав введення в оману є безпідставними та не відповідають належному способу захисту порушених прав та інтересів, як боржника у кредитному зобов`язанні.

Доводи апелянтів знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення права позивача ОСОБА_1 внаслідок укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги та доведеності підстав його укладення внаслідок обману.

Апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність порушення прав позивача ОСОБА_1 ..

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Доводи апеляційних скарг заслуговують на увагу та спростовують висновки місцевого суду.

Відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2020 року.

Оскільки суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції витрати апелянтів, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції підлягають компенсації за рахунок позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним підприємством "Бізнес менс групп" за подачу апеляційної скарги сплачені 1728 гривень 90 копійок. ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за подачу скарги сплачено 1261 гривень 20 копійок.

При цьому ставка судового збору при подачі позову становила 768 гривень 40 копійок, 150 відсотків якого становить 1152 гривні 60 копійок, які і мали бути сплачені апелянтами при подачі апеляційних скарг. Саме це розмір має бути компенсований кожному апелянту за рахунок відповідача. Питання повернення зайво сплаченого судового збору може бути вирішено у порядку ст. 7 Закону України Про судовий збір .

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Приватного підприємства "Бізнес менс групп" та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2020 року- задовольнити.

Рішення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2020 року-скасувати

Ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коломієць Світлана Василівна, до Приватного підприємства "Бізнес менс групп", Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Ірклієнко Юрія Петровича, про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Бізнес менс групп" 1152 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 1152 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 липня 2020 року.

Головуючий суддя : П.С. Абрамов

Судді: С.М. Бондаревська

Л.І. Пилипчук