Ухвала

від 24.12.2020 по справі 554/3572/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 554/3572/19

провадження № 61-12070ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 8 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Бізнес менс групп , Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит Ірклієнка Юрія Петровича про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

5 серпня 2020 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 8 липня 2020 року, повний текст якої складено 9 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Заявнику необхідно було подати до суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Копію ухвали суду від 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримала 22 вересня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

6 жовтня 2020 року до касаційного суду від ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про усунення недоліків, до якої заявником додано касаційну скаргу, що не відповідає вимогам пункту 5 частини другої

статті 392 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, оскаржуючи судові рішення з підстав, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

пункт 1 - формулювання врахованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 8 липня 2020 року заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду.

При цьому заявник не визначає, щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок. Узагальнене посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України не свідчить про визначення нею конкретних підстав, на яких подається касаційна скарга.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній підстав касаційного оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.

Оскільки на 24 грудня 2020 року заявникомнедоліки касаційної скарги не усунено, вказане свідчить про невиконання нею вимог ухвали Верховного Суду від 20 серпня 2020 року, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 8 липня 2020 року вважати неподаною і повернути заявнику.

Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко