Постанова

від 08.07.2020 по справі 826/3922/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3922/18 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства КАМЕТ до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КАМЕТ звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2017 року №0009781401.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що контрагент позивача створювався та діяв з метою прикриття незаконної діяльності. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

09.06.2020 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про виклик свідка та про заміну Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Порадившись на місці суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаного клопотання та необхідності заміни Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 року задоволено клопотання Головного управління державної податкової служби у м. Києві про виклик свідка. Зобов`язано громадянку ОСОБА_1 з`явитися у судове засідання, яке відбудеться 24 червня 2020 року о 11:05 год. в Шостому апеляційному адміністративному суді, для надання пояснень по справі № 826/3922/18, в якості свідка.

24.06.2020 року у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася.

Судове засідання було відкладено на 08.07.2020 року, у зв`язку з необхідністю повторного виклику свідка ОСОБА_1 .

08.07.2020 року у судове засідання свідок ОСОБА_1 повторно не з`явилася, про час, дату та місце слухання справи повідомлялася належним чином ( телефонограма від 02 липня 2020 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у період з 30.10.2017 року по 03.11.2017 року на підставі наказу ГУ ДФС у м.Києві від 26.10.2017 року №11399 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ КАМЕТ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Оферт Груп за період травень 2016 року.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема: п.44.1 ст.44, п.п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість на загальну суму 80000 грн.

Результати перевірки оформлені Актом № 484/26-15-14-01-05/00241206 від 10.11.2017 року.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган в Акті перевірки послався на те, що перевіркою не встановлено здійснення господарських операцій по отриманню робіт та послуг від ТОВ Оферт Груп за період травень 2016 року.

29.11.2017 року на підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0009781401, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 120000 грн.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентом (ТОВ Оферт Груп ).

Зокрема, 19.04.2016 року між позивачем та ТОВ Оферт Груп було укладено договір №19 щодо виконання ремонтно-будівельних робіт м.Києві за адресою: пр. Перемоги, 65.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: локальними кошторисами підписаними між сторонам на виконання будівельних робіт, актами здачі-приймання робіт, платіжними дорученнями.

Наявні у справі господарські договори і складені на їх виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та повністю підтверджують фактичність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Оферт Груп та правомірність відображення ним цих операцій у податковому обліку за вказаний звітний період.

При цьому варто зазначити, що відповідач в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містяться в первинних бухгалтерських документах, зміну руху активів позивача, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Відтак, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та існуванню зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження отримання позивачем робіт.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, з огляду на те, що в акті не зазначено, а представником відповідача не доведено суду, яких саме доказів або людських ресурсів потребують операції з надання послуг й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій.

До того ж суд враховує практику ЄСПЛ, а саме у пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків .

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

В ході апеляційного розгляду справи, представником ГУ ДПС у м. Києві заявлялось клопотання про виклик гр. ОСОБА_1 у судове засідання як свідка.

Верховний суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі №826/8066/18 з аналогічних обставин де фігурує контрагент ТОВ ОФЕРТ ГРУП вказав:

…дані, зазначені у протоколі допиту гр. ОСОБА_1 як ключові обставини, з якими податковий орган пов`язує фіктивний характер спірних господарських операцій, не були перевірені та не отримали належної оцінки ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції, не зважаючи на те, що такі обставини безпосередньо стосується предмету доказування у межах спірних правовідносин мають істотне значення для вирішення справи. Судами попередніх інстанцій не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентом, хто персонально брав у цьому участь з урахуванням того, що вказані обставини теж входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування податкового кредитку за спірними господарськими операціями .

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 65, 91 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі. Свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Частиною 4 статті 92 КАС України передбачено, що суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

З метою дослідження спірних податкових правопорушень (системно) в розрізі звітних податкових періодів, контрагентів, спірних операцій, складу податкового правопорушення по контрагентам та звітному спірному податковому періоді, з метою оцінки доказів за правилами встановленими ст. 90, ч. 3 ст. 91 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для виклику у судове засідання у якості свідка ОСОБА_1 .

Зокрема, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 року задоволено клопотання Головного управління державної податкової служби у м. Києві про виклик свідка. Зобов`язано громадянку ОСОБА_1 з`явитися у судове засідання, яке відбудеться 24 червня 2020 року о 11:05 год. в Шостому апеляційному адміністративному суді, для надання пояснень по справі № 826/3922/18, в якості свідка.

Судову повістку було направлено за адресою, яка зазначена у протоколі допиту, а саме: АДРЕСА_1 .

Проте, 24.06.2020 року поштове відправлення повернулося на адресу суду з відміткою " адресат відсутній за вказаною адресою".

24.06.2020 року у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася.

Судове засідання було відкладено на 08.07.2020 року, у зв`язку з необхідністю повторного виклику свідка ОСОБА_1 . Відповідача було зобов`язано надати відомості щодо фактичного перебування свідка ОСОБА_1 .

02.07.2020 року секретарем судового засідання на зазначений відповідачем телефонний номер ОСОБА_1 було здійснено дзвінок. Вказану телефонограму було прийнято особисто свідком ОСОБА_1 . Секретарем було повідомлено свідка про ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, якою було зобов`язано її з`явитися до Шостого апеляційного адміністративного суду в якості свідка у справі № 826/3922/18, а також про необхідність з`явитися у судове засідання призначене на 08.07.2020 року.

На що ОСОБА_1 повідомила, що знаходиться за межами м.Києва, точної адреси не повідомила.

06.07.2020 року відповідачем було надано до суду пояснення, в яких зазначено, що оперативним шляхом зі слів сусідів ОСОБА_1 змінила проживання і зараз перебуває за адресою: АДРЕСА_2 .

У судове засідання, призначене на 08.07.2020 року, свідок ОСОБА_1 , яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, повторно не прибула.

Колегія суддів наголошує, що положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

У зв`язку з тим, що на виклик суду свідок ОСОБА_1 двічі не зв`явилась, враховуючи обмежені строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за наявними у ній доказами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Аналогічна правова позиція судової колегії підтверджується постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №822/1815/17 адміністративне провадження №К/9901/221/17.

Окрім того, платник податків (покупець товарів) не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

При цьому, допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. Аналогічні висновки висвітлюються у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11, від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17).

У пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки правомірність декларування позивачем спірних сум підтверджена матеріалами справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо клопотання відповідача про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги такі документи: платіжне доручення №0000001181 від 04.06.2020 року, ордер серії КВ №416381, договір про надання правової допомоги №02/12 від 02.12.2019 року, Акт приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2020 року.

Враховуючи те, що позивачем надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, колегія суддів вважає обгрунтованим клопотання позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства КАМЕТ (код ЄДРПОУ 0041206) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 09.07.2020 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: І.В. Федотов

Є.І. Мєзєнцев