Рішення

від 20.12.2010 по справі 2-39/10

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-39/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі Кашарайло А.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція до ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція звернулася до суду з позовною заявою до П.П. Імпреза , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В подальшому після неодноразових уточнень надала уточнений позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна від добросовісного набувача в якому вказувала, що з листопада 2004 року по квітень 2005 року (включно) між П.П. Імпреза та ТОВ Вознесенська протиерозійна станція було укладено в простій письмовій формі ряд договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна - основних засобів підприємства, що в подальшому були зареєстровані в якості незакінченого будівництвом комплексу будівель з 62 % готовності та розташовані в АДРЕСА_1 .

Рішеннями господарського суду Миколаївської області від 30 травня 2006 року вказані договори були визнані дійсними.

Одночасно за приватним підприємством Імпреза було визнано право власності щодо придбаного майна.

Рішеннями господарського суду Миколаївської області від 05 лютого 2008 року в порядку перегляду справ за нововиявленими обставинами попередні рішення суду були скасовані та у задоволенні вимог П ОСОБА_4 Імпреза було відмовлено.

В подальшому після перегляду рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій провадження по цих справах було припинено в зв`язку з ліквідацією в травні 2009 року П ОСОБА_4 Імпреза .

Також ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14 березня 2007 року було накладено арешт на спірне майно та заборонено П ОСОБА_4 Імпреза здійснювати продаж або будь- яким іншим чином здійснювати відчуження цього майна.

Незважаючи на це, в листопаді 2008 року виконавчий комітет Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за заявою підприємства присвоїв спірним об`єктам адресу: АДРЕСА_2 , як було до цього, а 16 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 Імпреза за нотаріально посвідченим договором продала майно в якості комплексу будівель ОСОБА_3 .

Вказуючи на ті обставини, що спірне майно вибуло з володіння ТОВ Вознесенська протиерозійна станція поза його волею на підставі нікчемних договорів та під час його знаходження під арештом, а тому позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 16 грудня 2008 року між П ОСОБА_6 . Імпреза та ОСОБА_3 .

Також ТОВ Вознесенська протиерозійна станція просила про витребування на підставі ст. 388 ЦК України незакінченого будівництвом комплексу будівель з 62 % готовності, що розташований в АДРЕСА_1 від ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, обгрунтовуючи вимоги тим, що таке майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Ухвалою суду від 17 серпня 2010 року провадження по справі ОСОБА_7 ОСОБА_8 було закрито.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2010 року також було закрито провадження по справі в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 уточнені вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

В судовому засіданні, що проводилося без участі відповідачки ОСОБА_3 , належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, її представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги не визнав.

Свої заперечення обгрунтовував тим, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна, а тому це майно не може бути витребуване від неї по причині відсутності підстав для цього, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема відсутності доказів того, що майно вибуло поза волею його власника.

Разом з тим звертав увагу на ту обставину, що позивач не був повноправним власником комплексу будівель, оскільки вказане майно не мало 100% готовність та не могло бути об`єктом цивільних прав.

Також просив врахувати те, що ухвала господарського суду Миколаївської області від 14 березня 2007 року про арешт спірного майна та заборону його відчуження П ОСОБА_4 Імпреза не була вчасно внесена до відповідного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, про її існування не було відомо й самому відчужувачу, а тому правочин між П. ОСОБА_9 . Імпреза та ОСОБА_3 був укладений в межах закону та не порушує прав жодних осіб.

З врахуванням цих обставин, представник відповідачки не вбачав підстав для задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали цивільних справ за №2-347/10 за позовом ОСОБА_10 до засновників та учасників ТОВ Вознесенська протиерозійна станція про визнання права власності на на 82,07% частки в статутному капіталі ТОВ Вознесенська протиерозійна станція , визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства та нової редакції статуту, а також за №2-27/09 за позовом ТОВ Вознесенська протиерозійна станція до ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , що діяли в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей про заборону чинити перешкоди в здійсненні права власності шляхом звільнення адміністративних та виробничих приміщень ТОВ Вознесенська протиерозійна станція та заборону чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки, заборону перешкоджати директору та працівникам ТОВ Вознесенська протиерозійна станція у вільному доступі на територію товариства, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що між П ОСОБА_4 Імпреза та ТОВ Вознесенська протиерозійна станція були укладені в простій письмовій формі договори купівлі-продажу за №№ 6,7 від 15 листопада 2004 року, №9 від 13 грудня 2004 року, № 14 від 10 квітня 2005 року, за якими П.П. Імпреза придбало у ТОВ Вознесенська протиерозійна станція нерухоме майно - основні засоби підприємства, що в подальшому були зареєстровані в якості незакінченогобудівництвом комплексу будівель з 62 % готовності та розташовані в АДРЕСА_1 .

Рішеннями господарського суду Миколаївської області від 30 травня 2006 року вказані договори були визнані дійсними.

Одночасно за приватним підприємством Імпреза було визнано право власності щодо придбаного майна.

Рішеннями господарського суду Миколаївської області від 05 лютого 2008 року в порядку перегляду справ за нововиявленими обставинами попередні рішення суду були скасовані та у задоволенні вимог П ОСОБА_4 Імпреза було відмовлено.

В подальшому після перегляду рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій провадження по цих справах було припинено в зв`язку з ліквідацією П.П. Імпреза .

Також, як вбачається з матеріалів справи №2-27/09 (т. 2, а.с. 26), актом опису й арешту майна ВДВС Вознесенського МУЮ від 26 липня 2004 року на адміністративну будівлю, розташовану в АДРЕСА_1 було накладено арешт з метою забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція свої зобов`язань перед ТОВ Шляховик та Вознесенським управлінням Пенсійного фонду України.

Крім цього, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14 березня 2007 року по справі №9/53/07 (в подальшому - №2-347/10) на спірне майно було накладено арешт та водночас П ОСОБА_6 . Імпреза було заборонено здійснювати продаж або будь-яким іншим чином здійснювати відчуження цього майна.

Разом з тим, як вбачається з установчих документів ТОВ Вознесенська протиерозійна станція та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцем розташування товариства, його основних засобів, в тому числі спірного майна є АДРЕСА_1 .

Вказана обставина повністю узгоджується з повідомленням виконавчого комітету Вознесенської міської ради та Вознесенської райдержадміністрації за яким рішенням №642 від 28 грудня 1976 року було присвоєно найменування вулиці Виноградна , що розташована в межах міста Вознесенська та ця адреса є чинною (справа №2-27/09, т. 2, а.с. 28-29).

Однак 27 листопада 2008 року виконавчий комітет Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в порядку розгляду заяви П.П. Імпреза своїм рішенням за №79 вирішив присвоїти майновому комплексу, розташованому в АДРЕСА_1 нову адресу, а саме: АДРЕСА_1 (справа №2-27/09, т. 1, а.с. 235).

19 листопада 2009 року Таборівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області в порядку розгляду протесту Вознесенського міжрайонного прокурора своїм рішенням за №02 скасувала рішення виконавчого органу ради від 27 листопада 2008 року за №79, як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства (справа №2-27/09, т. 2, а.с. 45).

Незважаючи на ці обставини ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 Імпреза за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продала ОСОБА_3 незакінчений будівництвом комплекс будівель з 62 % готовності, однак вже як такий, що розташований в АДРЕСА_3 .

Встановлені обставини справи в своїй сукупності вказують на те, що П ОСОБА_6 . Імпреза не набула права власності щодо спірного майна, оскільки фактично таке право виникло у неї за нікчемними угодами, а тому з врахуванням перебування комплексу будівель під арештом не мала право на його відчуження з врахуванням того, що повноваження на розпорядження майном належать виключно власнику цього майна (ст.ст. 317, 319 ЦК України).

Відсутність підстав для набуття права власності на спірні будівлі з боку ОСОБА_3 також було встановлено й в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 08 липня 2010 року по справі №2-27/09.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачка, як набувач спірного майна, знала або могла знати про те, що П ОСОБА_4 Імпреза не мала права на його відчуження, а тому вона вважається добросовісним набувачем.

В той же час суд погоджується з доводами представника позивача про те, що таке майно вибуло з володіння ТОВ Вознесенська протиерозійна станція поза волею підприємства, оскільки договори за №№ 6,7 від 15 листопада 2004 року, №9 від 13 грудня 2004 року, № 14 від 10 квітня 2005 року, за якими П.П. Імпреза придбало у ТОВ Возиесенська протиерозійна станція комплекс будівель були підписані від імені продавця неповноважними особами.

Зокрема, згідно статуту ТОВ Вознесенська протиерозійна станція вбачається те, що всі дії, пов`язані з поточною господарською діяльністю товариства, в тому числі укладенням договорів, пов`язаних з відчуженням основних засобів підприємства та іншого майна на суму, що не перевищує 10 000 грн. одноособово, а на суму, що перевищує 10 000 грн. - з подальшим затвердженням загальними зборами здійснюється керівником підприємства, яким є директор.

Судом встановлено, що на час укладення вищевказаних договорів такі повноваження належали ОСОБА_12 , як керівнику ТОВ Вознесенська протиерозійна станція .

Заперечення представника відповідача цього факту та його доводи про те, що на час укладення договорів за рішенням загальних зборів позивача керівниками підприємства були інші особи ( ОСОБА_13 , ОСОБА_10 ) повністю спростовуються письмовими доказами, а саме:

-рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2005 року, яким було визнано недійсними рішення загальних зборів засновників ТОВ Вознесенська протиерозійна станція , викладені в протоколі №2 від 01 листопада 2004 року в частині відсторонення ОСОБА_14 від посади - директора товариства з 01 листопада 2004 року і про призначення з цієї дати директором ОСОБА_13 . Цим же рішенням ОСОБА_14 поновлено на посаді директора ТОВ Вознесенська протиерозійна станція з 02 листопада 2004 року, визнано незаконним наказ директора №60 від 24 січня 2005 року про звільнення ОСОБА_14 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (справа №2-27/09 т. 1, а.с. 37);

-рішенням загальних зборів засновників ТОВ Вознесенська протиерозійна станція від 23 грудня 2004 року, яким підтверджено повноваження керівника товариства ІЦербатея В.М. та йому доручено звернутися до правоохоронних органів з приводу фальсифікації протоколів загальних зборів і захоплення майна товариства з боку ОСОБА_10 (справа №2-27/09 т. 1, а.с. 41-43);

-копією трудової книжки ОСОБА_14 , згідно якої він здійснював повноваження директора ТОВ Вознесенська протиерозійна станція з 21 жовтня 2003 року до 11 травня 2005 року (справа №2-27/09 т. 1, а.с. 37-40);

-довідкою Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області від 04 листопада 2010 року (т. 2, а.с. 80) з якої вбачається те, що згідно реєстраційної картки та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за періоди з 01 листопада 2004 року по 20 грудня 2004 року та з 20 грудня 2004 року по 17 січня 2005 року керівником ТОВ Вознесенська протиерозійна станція був ОСОБА_12 ;

-копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з яких вбачається, що на час укладення договорів керівником ТОВ Вознесенська протиерозійна станція був ОСОБА_12 .

Відповідно до ст.ст. 16-18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15 травня 2003 року єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Серед інформації про юридичну особу підлягають внесенню до реєстру й відомості про керівника цієї особи.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З врахуванням встановленого суд прийшов до висновку, що майно може бути витребуване від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_3 .

Що стосується доводів представника відповідача про те, що позивач не був повноправним власником комплексу будівель, що було відчужено, а лише об`єктів нерухомого майна - основних засобів підприємства, а також те, що вказане майно не мало 100% готовність та не могло бути об`єктом цивільних прав, то ці доводи не змінюють сутності ч. 1 ст. 388 ЦК України про витребування майна від добросовісного набувача на користь законного власника.

Як вбачається з акту контрольно-ревізійного відділу у Вознесенському районі Миколаївської області (т. 2, а.с. 31-45), договорів купівлі-продажу майна та інших письмових доказів, що містяться в матеріалах справи та матеріалах цивільних справ №2-27/09, №2-347/10, ТОВ Вознесенська протиерозійна станція була первинним власником спірних об`єктів, що входили до складу основних засобів підприємства, а в подальшому ввійшли до складу та перейшли до кінцевого власника в якості незакінченого будівництвом комплексу будівель з 62 % готовності, розташованого в АДРЕСА_1 та зареєстровані за новим власником в такій якості.

З врахуванням реєстрації на час розгляду справи цих об`єктів, як нерухомого майна - комплексу будівель, таке майно підлягає поверненню в такому ж статусі первинному власнику.

Тому позов в межах вимог, заявлених товариством з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція підлягає задоволенню в повному обсязі.

В силу ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягають стягненню й всі понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція до ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача - задовольнити повністю.

Витребувати від ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція незакінчений будівництвом з 62% готовності комплекс будівель, розташований по АДРЕСА_1 , що складається з: адміністративної будівлі цегляної, позначеної в плані літерою А-2, адміністративно-виробничого корпусу кам`яного, позначеного в плані літерою Б-1, котельні цегляної, позначеної в плані літерою В-1, майстерні з залізобетону, позначеної в плані літерою Г-І, гаражів цегляних, позначених в плані літерами Д-1, Ж-1, К-1, Л-1, гаража кам`яного, позначеного в плані літерою Є-1, вбиральні цегляної, позначеної в плані літерою З-1, сараю кам`яного, позначеного в плані літерою І-1, огорожі, позначеної в плані №1-3, споруд, позначених в плані №4-11.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вознесенська протиерозійна станція 952 (дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 41 копійку судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час

проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Вуїв О.В.