Рішення

від 08.07.2020 по справі 522/20462/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/765/20

Справа № 522/20462/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Бойко А.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ про скасування наказу про незаконне звільнення та поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , згідно якого просила: визнати її звільнення незаконним, поновити на посаді інструктора-дезінфектора ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , зобов`язати ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2019 року по день поновлення на роботі.

В обґрунтовування позовних вимог відзначено, що позивачка працювала на посаді інструктора-дезінфектора ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ . Втім 15.04.2019 року позивачку було звільнено за прогул. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, з огляду на наступне. Позивачка вказує, шо в період з 28.01.2019 року по 15.04.2019 року вона знаходилася у відпустці. До 28.01.2019 року вона тривалий час не перебувала у відпустці. Вказує, що відповідачем була створена небезпечна для життя та здоров`я ситуація, а саме те, що їй тривалий час не надавали відпустку, робота пов`язана з постійним контактом з отруйними речовинами, відповідач вимагав звільнення за власним бажанням. Принижував ділову репутацію перед клієнтами, постійно використовував нецензурну лайку, хватав за руки та одяг, не випускав з кабінету з вимогами написати заяву про звільнення. У грудні 2018 року у зв`язку з постійним стресом та перевантаженням позивачка лікувалася через гіпертонічний криз та була змушена піти у відпустку для відновлення здоров`я. ОСОБА_1 вказує, що було порушено порядок звільнення, зокрема в наказі про звільнення вказано не її реєстраційний номер облікової картки платника податків. Розгляд подання про звільнення проводилося без її участі та без повідомлення позивача.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 03.02.2020 року.

До суду 03.01.2020 року надійшов відзив на позовну заяву від представника ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ - Фірсової Г.А., згідно якого просили відмовити у задоволенні позову, з оглядну на наступне. 01.02.2016 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) прийнята на посаду інструктор-дезінфектор. 02.01.2019 року ОСОБА_1 на ім`я генерального директора ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 02.01.2019 року. 02.01.2019 року ОСОБА_1 було надано відпустку за період роботи 2018-2019 роки тривалістю 24 календарних днів, до 26.01.2019 року. Позивачка була ознайомлена з наказом. Про надання додаткової відпустки позивачка не просила. Тож, позивачка повинна була приступити до роботи 28.01.2019 року, але на робоче місце не з`явилася. На багаторазові листи та дзвінки позивачка не відповідала. 26.03.2019 комісія ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ виїхала за місцем проживання ОСОБА_1 . При підході до парадного входу її будинку, члени комісії бачили відкрите на провітрювання та не зашторине вікно, з якого доносилися звуки телевізора чи радіо. Члени комісії дзвонили та стукали в двері, проте їм не відповіли та двері не відчинили. Сусідка позивачка пояснила, що бачила ОСОБА_1 кілька днів назад, остання не виглядала хворою. Коли члени комісії виходили з парадного входу, що вікно в квартирі позивачки вже закрите, жалюзі опущені та ніяких звуків не лунає. 26.03.2019 року ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ в особі комерційного директора Якуніної Н.В. звернулася до начальника Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою, в якій зазначила, що комісія стурбована тим фактом, що працівник ОСОБА_1 , після відпустки не вийшла на роботу. 12.04.2019 року Малиновський ВП в м Одесі ГУНП в Одеській області повідомив, що працівники поліції неодноразово виїжджали за місцем проживання ОСОБА_1 , втім двері їм ніхто не відчинив. По телефону ОСОБА_1 повідомила, що вона вже звільнилася з ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ та працює в іншій установі. Позивачку запрошували на чергові збори, на яких розглядалося подання про її звільнення, втім вона ніяк не реагувала. Копія наказу про звільнення була направлена їй поштою разом з відзначенням про необхідність отримання трудової книжки. Копію наказу про звільнення позивач отримала 19.04.2019 року, тому строк на його оскарження сплив 19.04.2019 року, тому відповідач просить застосувати строки позовної давності.

У зв`язку з неявкою позивача у судове засідання 03.02.2020 року, розгляд справи було відкладено на 12.03.2020 року.

У судовому засіданні 12.03.2020 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про надання часу для ознайомлення з відзивом, розгляд справи відкладено на 14.04.2020 року.

У судове засідання 14.04.2020 року учасники справи не з`явилися. Розгляд справи було відкладено на 15.06.2020 року.

До суду 15.06.2020 року надійшли пояснення представника позивача, згідно яких вказано, що відповідач суд вводить суд в оману, адже відомості про отримання наказу про звільнення не містять позначки вручено , а комісія, яка відвідувала будинок позивачки не могла знати без технічного паспорту куди виходять вікна. Крім того, в той день йшов дощ, тому позивачка, яка тільки одужала не могла тримати вікна відчиненими.

У судовому засіданні 15.06.2020 року представник відповідача ОСОБА_3 просила відкласти розгляд справи, оскільки відповідач не ознайомлений з поданими поясненнями. Представник позивача - ОСОБА_2 не заперечував проти відкладення. Розгляд справи було відкладено на 08.07.2020 року.

У судове засідання 08.07.2020 року учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Від представника ТОВ Мед.Дезінфекція надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, просили відмовити у задоволенні позову.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

15.04.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено з посади інструктора-дезінфектора з 15.04.2019 року за прогул без поважних причин п. 3 ст.40 КЗпП України на підставі подання комерційного директора ОСОБА_4 від 15.04.2019 року та актів про відсутність на робочому місці починаючись з 28.01.2019 року по 15.04.2019 року, протоколу №1 чергових зборів працівників ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ від 15.04.2019 року, що вбачається з Наказу ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №20-вк від 15.04.2019 року (а.с.6, 148).

З 13.12.2018 року по 30.12.2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному про що свідчить листок-непрацездатності (а.с.123).

ОСОБА_1 з 02.01.2019 року по 26.01.2019 року включно, перебувала у відпустці, що підтверджується наказом ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №16-вк від 02.01.2019 року (а.с.150), з виправленнями згідно поясненнями бухгалтера ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ ОСОБА_5 (а.с.152).

Наказом ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №4-адм від 28.01.2019 року з метою визначення причин відсутності на робочому місці співробітників було створено комісію по контролю за регулярністю та своєчасністю відвідування робочого місця та виконання посадових обов`язків у складі: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (а.с.147).

Після закінчення відпустки, ОСОБА_1 не вийшла на роботу з 29.01.2019 року по 15.04.2019 року, про що свідчать Акти комісії в складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (а.с.69-122).

З листів ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ та квитанції ПАТ Укрпошта вбачається, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогами щодо надання пояснень з приводу відсутності на робочому місці, а саме 31.01.2019 року, 15.02.2019 року, 20.02.2019 року, 22.02.2019 року, 27.02.2019 року, 06.03.2019 року, 14.03.2019 року, 22.03.2019 року (а.с. 127-141).

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 наданих ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ 08.03.2019 року позивачка вказує, що мала вийти на роботу після відпустки 01.02.2019 року, втім таке не вбачається можливим, у зв`язку з тим, що для неї створена нездорова та небезпечна для життя атмосфера на роботі. Вказала, що готова вийти на роботу, при гарантії особисто від генерального директора, що вона отримує всі компенсації починаючи з 23.08.1976 року та знущання по відношенню до ОСОБА_1 припиняться (а.с.158-159).

Згідно Акту комісії у складі комерційного директора ОСОБА_4 , бухгалтера ОСОБА_5 та комірника ОСОБА_7 від 26.03.2019 року, комісії виїжджала 26.03.2019 року до місця мешкання ОСОБА_1 .. При підході до її парадного входу комісія побачила відкрите на провітрювання, не зашторине вікно, з якого доносилися звуки радіо чи телевізора. Комісія багаторазово дзвонила та стукала в двері - ніхто не відповів та двері не відчинив. Сусідка з квартири, яка розташована вище квартири позивача сказала, що вона бачила ОСОБА_1 кілька днів назад, вона виглядала здоровою. Коли комісія вийшла з парадного входу, то побачила, що вікно вже закрите, жалюзі на ньому опущені і вже ніяких звуків не було (а.с.157).

Виїзд комісії за місцем проживання позивача підтверджується вищевказаним актом, тоді як твердження позивачки про неможливість комісії знати куди виходять вікна є недоведеними, враховуючи також те, що комісія спілкувалась з сусідкою позивачки.

26.03.2019 року комерційний директор ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ Якуніна Н.В ОСОБА_8 листом №85 звернулася до начальника Малиновського відділу поліції м.Одеси Волкова С.М., згідно якого просила встановити стан ОСОБА_1 , оскільки вона не вийшла на роботу після відпустки та не відповідає та спроби з нею зв`язатися (а.с.144).

ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ направила ОСОБА_1 листа №89 від 10.04.2019 року з проханням з`явитися на чергові збори 15.04.2019 року на яких буде розглядатися питання про звільнення позивача за порушення трудової дисципліни (а.с.170).

Листом №38/2782 від 12.04.2019 року Малиновський відділ поліції в м. Одесі Головного управління національної поліції в Одеській області повідомив ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ про те, що за адресою мешкання ОСОБА_1 двері працівникам поліції ніхто не відчиняв, втім в ході усної бесіди по телефону ОСОБА_1 повідомила, шо з ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ вона звільнилася та працює в іншій установі (а.с.145).

Комерційний директор ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ Якуніна ОСОБА_9 . ОСОБА_10 звернулася до генерального директора Нізова В.М. з поданням про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин згідно ст.40 п.4 КЗпП України (а.с.155).

Загальні збори ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ протоколом №1 постановили клопотати про звільнення інспектора-дезінфектора ОСОБА_1 з 15.04.2019 року за прогул без поважних причин згідно ст.40 п.4 КЗпП України (а.с.156).

Твердження ОСОБА_1 про те, що вона вже давно не ходила у відпустку, того вона перебувала у відпустці з січня по квітень не підтверджується матеріалами справи, зокрема з наказу ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №15-вк від 25.09.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці з 01.10.2018 року по 18.11.2018 року (а.с.153).

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише, серед іншого, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом ч.ч. 1, 7 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Прогулом, при цьому, згідно з п.24 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , слід вважати відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Предметом доказування у цій справі, враховуючи вимоги ст.76 ЦПК України та положення п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, є відсутність працівника на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня чи протягом усього робочого дня та відсутність при цьому поважних причин його відсутності на роботі.

При цьому, враховуючи положення ст.81 ЦПК України та особливості вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Такий висновок суду в повній мірі кореспондує і позиції Верховного суду, висловленій у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

В позові позивач вказує, що перебувала у відпустці з 28.01.2019 року по 15.04.2019 року, втім з письмових пояснень наданих нею відповідачу ОСОБА_1 вказує, що мала приступити до роботи 01.02.2019 року, також такі твердження спростовуються наданим наказом, де період відпустки визначений з 02.01.2019 року по 26.01.2019 року.

Таким чином, з 27.01.2019 року по 15.04.2019 року ОСОБА_1 не з`являлася на роботу без достатніх правових підстав.

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням.

Згідно ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відтак, варто відрізняти порушення трудової дисципліни як не з`явлення на робочому місці, зокрема з поважних підстав та прогул, яким є безпідставне неприбуття до робочого місця та не виконання трудових обов`язків.

ОСОБА_1 відповіла на звернення ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ з приводу надання пояснень про відсутність на робочому місці 08.03.2019 року (дату отримання відповідачем листа з матеріалів справи не встановлено). В той час, як Малиновський відділ поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області відповіли на звернення відповідача 12.04.2019 року.

У зв`язку з тим, що до вияснення роботодавцем причин не з`явлення працівника на роботі, така неявка не може вважатися прогулом, суд вважає, що відповідач переконався у неповажності причин не з`явлення ОСОБА_1 на робоче місце саме з моменту отримання листа Малиновського відділу поліції в м. Одесі, тобто 12.04.2019 року , оскільки в листі було повідомлено, що позивачка вважає, що звільнилася з ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , в той час як ОСОБА_1 в своєму листі написала про готовність приступити до роботи за певних умов.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

ОСОБА_1 було звільнено 15.04.2019 року, тобто в межах місячного строку встановленого ст. 148 КЗпП України.

Як на підставу визнання звільнення незаконним ОСОБА_1 посилається на відсутність згоди профспілкової організації на її звільнення, а також проведення розгляду подання за її відсутності. Суд з цього приводу відзначає наступне.

Згідно ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

В той час як, відповідно до п.5 ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Доказів членства ОСОБА_1 в профспілкової організації позивач не надає, також матеріали справи не містять відомостей про створення в ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ профспілкового органу.

Тому, посилання позивачки на порушення відповідачем ст.43 КЗпП України є необґрунтованим та не приймається судом до уваги.

Жодних доказів створення небезпечної для життя та здоров`я ситуації на роботі, про що позивачка вказує в заяві відповідачу, суду не представлено не було.

Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Суд дійшов висновку, повно дослідивши матеріали справи, що підстав для визнання звільнення незаконним відсутні, ОСОБА_1 не підлягає поновленню на роботі, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

З приводу застосування строку позовної давності суд відзначає наступне.

Відповідач просив застосувати строки позовної давності до позовної заяви ОСОБА_1 , яка подана до суду 02.12.2019 року, тоді як оскаржується звільнення, що відбулося 15.04.2019 року.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України 4. сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.2.3 Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності , або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Таким чином, строк позовної давності застосовується судом лише у разі, коли позовні вимоги заявлені позивачем є обґрунтованими, враховуючи можливість захисту порушеного права, у зв`язку з поважність причин пропуску строку позовної давності.

Як вказувалося вище, позовні вимоги ОСОБА_1 не необґрунтованими, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Тож, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставні та задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ (код ЄДРПОУ 38995289, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 10) про скасування наказу про незаконне звільнення та поновлення на посаді - залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 10.07.2020 року.

Суддя: В.Я. Бондар