Постанова

від 01.04.2021 по справі 522/20462/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2092/21

Номер справи місцевого суду: 522/20462/19

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 52

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ про скасування наказу про незаконне звільнення та поновлення на посад , -

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , згідно якого просила: визнати її звільнення незаконним, поновити на посаді інструктора-дезінфектора ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , зобов`язати ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2019 року по день поновлення на роботі (а.с. 2-14).

08 липня 2020 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Бондар В.Я.) позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ про скасування наказу про незаконне звільнення та поновлення на посаді - залишено без задоволення (а.с. 201-206).

10 серпня 2020 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року. Вважає, що рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянтка пояснює, що з 28.01.2019 року по 15.04.2019 року знаходилася у відпустці. До 27.01.2019 року, тривалий час не була у відпустці, їй 74 роки, а робота пов`язана з отруйними речовинами. Також пояснює, що відповідач створив для неї таку ситуацію, якою не надавав відпустку їй відпустки, створював на роботі атмосферу постійного стресу, вимагав написати заяву про звільнення за власним бажанням, принижував ділову репутацію перед клієнтами. Також вказує, що у Малиновському відділі поліції зазначено лише те, що нібито поліція їй зателефонувала, а апелянтка в телефонному режимі підтвердила про те, що вона не працює в ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , однак це не є правдою. Крім того, відповідачем не надано до суду жодного опису вкладення, що свідчили б про направлення будь0яких запитів, щодо причин її відсутності на роботі. Окрім наведеного, відповідач надав до суду документ під назвою протокол №1 чергових зборів від 15.04.2019 року , тобто відповідач намагалася отримати, передбачену статутом відповідача, згоду трудового колективу відповідача на її звільнення. Однак встановити, що це за збори можливості немає. Апелянтка просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2020 року. Постановити нове, яким визнати звільнення ОСОБА_1 незаконним. Поновити ОСОБА_1 на посаді інструктора-дезінфектора Товариства з обмеженою відповідальністю Мед.дезінфекція , зобов`язати ТОВ Мед.Дезінфекція виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2019 року по день поновлення на роботі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Сторони в судове засідання не з`явились. Про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доказів членства ОСОБА_1 в профспілкової організації позивач не надає, також матеріали справи не містять відомостей про створення в ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ профспілкового органу. Жодних доказів створення небезпечної для життя та здоров`я ситуації на роботі, про що позивачка вказує в заяві відповідачу, суду не представлено не було. Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі. Так суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання звільнення незаконним відсутні, а тому вирішив залишити позовні вимоги без задоволення. Щодо застосування строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності застосовується судом лише у разі, коли позовні вимоги заявлені позивачем є обґрунтованими, враховуючи можливість захисту порушеного права, у зв`язку з поважністю причин пропуску строку позовної давності. Тому оскільки позовні вимоги є необґрунтованими суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вказує на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на посаді інструктора-дезінфектора в ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ .

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зауважує, що її робота відноситься до професій зі шкідливими умовами праці (робота з отрутою), що надає їй право також на додаткову відпустку (4 дні), крім основної відпустки (24 календарні дні).

Відповідно до Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою КМУ № 1290 від 17.11.1997 року посада інструктора-дезінфектора відноситься до посад зі шкідливими умовами праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ Про відпустки установлюються такі види відпусток щорічні відпустки - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону).

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 10 ЗУ Про відпустки щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (ст. 10 ЗУ Про відпустки ).

З метою використання додаткової відпустки працівник повинен звернутися з заявою до керівника, зазначивши дати, в які він бажає використати додаткову відпустку.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про надання їй щорічної відпустки за 2018 рік з 02.01.2019 року (а.с. 151). Разом з тим, позивач не надала до суду жодних доказів звернення до адміністрації відповідача з заявами про надання додаткової відпустки в 2019 році, в тому числі відпустки за інші періоди, в зв`язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги.

Крім того, апелянт вказує, що відповідачем була створена небезпечна для її життя та здоров`я ситуація, зокрема відповідач тривалий час не надавав їй відпустку, принижував ділову репутацію, створив атмосферу постійного стресу. При цьому апелянт посилається на положення ч. 5 ст. 153 КЗпП України відповідно до якої власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що жодних доказів чи підтверджень на існування вказаних обставин (звернення до уповноважених органів, надання внутрішніх документів, в яких була би зафіксована будь-яка підтверджуюча інформація) апелянтом надано до суду не було.

Крім того, апелянт, спростовуючи висновок суду першої інстанції, в тому числі щодо розмови з поліцією та виїзду комісії роботодавця за місцем її проживання, зауважує, що роботодавець належним чином не переконався в неповажності причин не з`явлення на роботу позивача.

Відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи наказом ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ від 25.09.2018 року ОСОБА_1 була надана щорічна відпустка за період роботи з 2016-2017 роки та за період 2017-2018 року тривалістю 48 календарних днів з 01.10.2018 року по 18.11.2018 року (а.с. 153).

З 13.12.2018 року по 30.12.2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному про що свідчить листок-непрацездатності (а.с.123).

ОСОБА_1 з 02.01.2019 року по 26.01.2019 року включно, перебувала у відпустці, що підтверджується наказом ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №16-вк від 02.01.2019 року (а.с.150), з виправленнями згідно поясненнями бухгалтера ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ ОСОБА_2 (а.с.152).

Наказом ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ №4-адм від 28.01.2019 року з метою визначення причин відсутності на робочому місці співробітників було створено комісію по контролю за регулярністю та своєчасністю відвідування робочого місця та виконання посадових обов`язків у складі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а.с.147).

Після закінчення відпустки, ОСОБА_1 не вийшла на роботу з 29.01.2019 року по 15.04.2019 року, про що свідчать Акти комісії в складі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а.с.69-122).

В матеріалах справи містяться пояснення причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , датовані 08.03.2019 року, адресовані ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , в яких вона посилається на те, що адміністрацією роботодавця їй були створені небезпечні для її життя та здоров`я умови праці (а.с. 158).

Також в матеріалах справи мітиться акт комісії ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ від 26.03.2019 року, відповідно до якого було здійснено виїзд за адресою проживання ОСОБА_1 , однак двері також ніхто не відчинив (а.с. 157).

Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь Малиновського ВП в м. Одесі від 12.04.2019 року на запит ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ , в якому повідомлено, що працівниками поліції неодноразово було відвідано помешкання ОСОБА_1 , однак двері ніхто не відчиняв. В подальшому було встановлено номер телефону ОСОБА_1 , яка в ході усної бесіди повідомила, що на теперішній час звільнилась з ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ та працює в іншій установі (а.с. 145).

Наказом генерального директора ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ Нізова В.М. від 15.04.2019 року ОСОБА_1 була звільнена за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 40 КЗпП України (а.с. 148).

Як було вище зазначено, обставини створення на робочому місці позивача-апелянта небезпечних для життя та здоров`я умов праці жодними доказами (звернення до уповноважених органів, звернення до суду тощо) не підтверджуються.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на роз`яснення Пленум Верховного суду України в постанові Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.92 року, а саме в п. 24 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

В матеріалах справи містяться акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом періоду з 28.01.2019 року по 15.04.2019 року (а.с. 69-122). Апелянт жодних обґрунтувань на щодо поважності причин не з`явлення її на робочому місці протягом тривалого часу (більше ніж два місяці) ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не вказувала та відповідних доказів до суду не надала. Апелянт посилається на те, що зверталась до Головного управління Держпраці з заявою щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю, але їй листом від 30.05.2019 року їй було повідомлено про неможливість вчинення такої перевірки з причин, зумовленими змінами в законодавстві.

До суду позивач звернулась в грудні 2019 року. Разом з тим, апелянт не надала до суду жодних доказів звернення до роботодавця, до компетентних органів в сфері охорони праці чи до суду за вирішенням спірних питань та захистом своїх прав за період січень-грудень 2019 року.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За ч. 5 вказаної статті обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, розглядаючи справу суд, ґрунтуючись на нормах відповідного законодавства, яке регулює те чи інше спірне питання, на основі всебічно досліджених обставин справи та оцінених доказів, які надавались сторонами в справі, повинен ухвалити законне та обґрунтоване рішення, при цьому належним чином вмотивувавши його. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо доводів апелянта про його незгоду з протоколом трудового колективу. За положеннями статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності розривається власником або уповноваженим ним органом. Відповідно до Статуту ТОВ МЕД.ДЕЗІНФЕКЦІЯ єдиним учасником та одночасно генеральним директором ОСОБА_3 . Позивача було звільнено наказом генерального директора відповідно до законодавчих положень та положень статуту юридичної особи. В зв`язку з наведеним апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги носять суто формальний характер та, з врахуванням вище встановлених обставин, не мають юридичного значення для вирішення спору по суті. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого цивільного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року - залишити без змін .

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

01.04.2021 року м. Одеса