Постанова

від 08.07.2020 по справі 761/12131/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/12131/18 Головуючий у суді І інстанції Піхур О.В.

Провадження № 22-ц/824/4618/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія Сузір`я до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості ,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року приватне акціонерне товариство Страхова компанія Сузір`я (далі - ПрАТ СК Сузір`я ) звернулося до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики № 11/ФЛ-074, відповідно до якого позичальнику у безвідсоткову поворотну позику надано грошові кошти у розмірі 345 000,00 грн строком до 1 травня 2020 року включно.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 10 листопада 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати у повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які витікають із договору позики.

В подальшому, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника 30 січня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, згідно з яким остання виступає майновим поручителем позичальника тапередає в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що на порушення умов договору позики станом на 20 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснив лише часткове погашення позики на загальну суму 121 192,00 грн, а заборгованість зі сплати періодичних платежів становить 80 764,00 грн.

Оскільки позичальник взяті на себезобов 'язанняза договоромналежним чином невиконує, своєчасно і у встановленому розмірі кошти в рахунок погашення позики не вносить, то кредитор має право вимагати повернення частини позики, що залишилася у загальному розмірі 396 308,00 грн, яка складається із залишку суми позики у розмірі 223 808,00 грн та нарахованого відповідно до пункту 4.2. договору позики штрафу у розмірі 172 500,00 грн.

Досудове врегулювання спору результату не дало, прострочена заборгованість відповідачами погашена не була, а тому позивач вимушений звернутись з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2019 року, з урахуванням виправленої ухвалою суду від 21 лютого 2020 року описки, позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ СК Сузір`я заборгованість у розмірі 396 308,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК Сузір`я судовий збір у розмірі 2 972,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ СК Сузір`я судовий збір у розмірі 2 972,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики утворилася заборгованість, поручитель не виконала свого обов`язку відповідати перед кредитором за належне виконання боржником умов договору позики, тому заборгованість підлягає солідарному стягненню.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, у тому числі щодо вимог про стягнення штрафу, проте суд першої інстанції не надав цій обставині належної правової оцінки та не звернув уваги на те, що позовна давність щодо повернення позичених коштів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Враховуючи, що позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячні платежі з лютого 2012 року, то строк позовної давності по несплаченим та частково неоплаченим щомісячним платежам сплинув. У зв`язку з тим, що по частині неоплачених платежів сплив строк позовної давності, позовні вимоги про стягнення 15 358,00 грн позики не підлягають задоволенню. При цьому наявність часткових оплат не перериває строків позовної давності по штрафу, оскільки у позивача виникає право на стягнення штрафу в разі відсутності повної оплати щомісячного платежу за договором позики (пункт 4.2. договору). Отже, позивач, звернувшись до суду у квітні 2018 року, також пропустив скорочений строк позовної давності, який застосовується до штрафу, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідачів штрафу не підлягають задоволенню.

Відповідач вказав на те, що поручитель не отримувала письмового повідомлення позивача про перерахунок суми позики та штрафу, а подання позову не може розцінюватися як письмове повідомлення про перерахунок зазначеної в повідомленні суми, відтак позовні вимоги до неї є передчасними. Крім того, при вирішенні спору районний суд не врахував та не надав оцінки поданій відповідачем заяві до правоохоронних органів, відповідно до якої гр. ОСОБА_3 (директор позивача) шахрайським шляхом заволоділа коштами позичальника. Отримані ОСОБА_3 кошти призначалися для погашення позики, які вона обіцяла перераховувати на рахунок компанії, проте не виконала взятих на себе зобов`язань та присвоїла кошти у розмірі 139 831,10 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Іщенко Д.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що позовна давність не є пропущеною, адже відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків між ПрАТ СК Сузір`я та ОСОБА_1 за договором безвідсоткової позики № 11/ФЛ-074 від 10 листопада 2011 року, карти рахунку, виписок з банківського рахунку позивача, прибуткових касових ордерів, позичальник систематично, хоча й з порушеннями, здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості. Тобто, між датою, коли відповідач мав здійснити перший платіж, між датою першого платежу, між датами платежів та між датою останнього платежу і датою пред`явлення позову часові проміжки становлять менше одного року. Вносячи кожний платіж, ОСОБА_1 вчиняв дію, що свідчить про визнання ним свого боргу, а тому на дату кожного платежу строк позовної давності переривався та починався спочатку. Відтак, станом на день пред`явлення позову - 28 березня 2018 року позовна давність не була пропущена як за основною вимогою, так і за вимогою про стягнення штрафу. Відповідач свідомо зазначає лише про оплату позики 21 березня 2016 року і не зазначає про інші свої проплати, щоб створити ситуацію, що позовна давність нібито не перервалася та частково пропущена.

При цьому ОСОБА_4 брав участь у судовому засіданні у суді першої інстанції та мав можливість заявити заяву про застосування позовної давності, однак така заява не була подана, а тому в будь-якому разі немає підстав для застосування позовної давності відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Також представник вказав, що норма статті 554 ЦК України не встановлює залежність настання обов`язку поручителя на виконання зобов`язання боржника від надсилання будь-яких повідомлень, тому ОСОБА_2 має солідарний з позичальником сплатити борг за договором безвідсоткової позики. Посилання апеляційної скарги на наявність кримінального провадження №12019100030003890 є безпідставним, оскільки воно не стосується відносин сторін та в ньому не встановлено жодних обставин, що стосуються розгляду цієї справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї , колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 10 листопада 2011 року між ПрАТ СК Сузір`я та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики № 11/ФЛ-074, відповідно до якого відповідачу у безвідсоткову поворотну позику надано грошові кошти у розмірі 345 000,00 грн на умовах, передбачених цим договором, з кінцевим строком погашення до 1 травня 2020 року включно.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору позики позичальник зобов`язався належним чином виконувати прийняті на себе зобов`язання за цим договором, використати позику і погасити заборгованість перед позикодавцем до 1 травня 2020 року включно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця або внесення готівки до каси позикодавця у відповідності до погодженого сторонами графіку платежів.

Перший платіж у розмірі 1 569,00 грн ОСОБА_1 мав здійснити до 1 березня 2012 року і в подальшому до першого числа кожного наступного місяця вносити платежі в погодженому розмірі у рахунок погашення отриманої позики (а.с.7-10).

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 10 листопада 2011 року між ПрАТ СК Сузір`я та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати у повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які витікають із договору позики (а.с. 11, 12).

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 30 січня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, згідно з яким остання виступила майновим поручителем позичальника тапередала в іпотеку товариству належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 13-16).

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що ПрАТ СК Сузір`я свої зобов`язання за договором позики виконало у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти в обумовленому порядку і розмірі (а.с. 17, 18).

Проте ОСОБА_1 прийняті на себе зобов`язання належним чином не виконував, своєчасно і у встановленому розмірі платежі в рахунок погашення позики не вносив, а саме: в період з 1 березня 2012 року до 1 березня 2018 року відповідач зобов`язаний був погасити заборгованість на загальну суму 201 956,00 грн, утім згідно прибуткових касових ордерів та виписки по рахунку, досліджених судом першої інстанції, останній станом на 20 березня 2018 року погасив заборгованість лише на суму 121 192,00 грн, а решту коштів у розмірі 80 764,00 грн не повернув відповідно до графіку платежів (а.с. 19-31).

Встановлено, що позивач намагався вирішити з відповідачами в досудовому порядку питання щодо виконання договору безвідсоткової позики, неодноразово надсилавши їм письмові вимоги про повернення простроченої суми щомісячних платежів, однак, незважаючи на те, що 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнавав заявлену суму боргу та зобов`язався погасити її протягом тридцяти днів , результату це не дало, прострочена заборгованість залишилася непогашена відповідачами (а.с. 37-50).

Звертаючись до суду з позовом, ПрАТ СК Сузір`я просило достроково стягнути з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики у розмірі 223 808,00 грн та нарахований відповідно до пункту 4.2. цього договору штраф у розмірі 172 500,00 грн, а всього - 396 308,00 грн (а.с. 4).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Статтями 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.Поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов`язку, а у випадках порушення такого обов`язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За змістом статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Окрім того, виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, штрафом, який боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина другастатті 549 ЦК України).

Згідно із пунктом 4.2. договору позики за несвоєчасну сплату позики позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, а у разі якщо строк прострочення становить понад 30 днів позичальник сплачує штраф у розмірі 50 % від суми безвідсоткової позики.

Отже, внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором позики та неповернення згідно умов цього договору грошових коштів, відповідач, окрім самої суми боргу (тіло позики) у розмірі 223 808,00 грн, має сплатити позивачу штраф у розмірі 50 % від суми безвідсоткової позики, який становить 172 500,00 грн.

Згідно із пунктами 3.1., 3.2. договору позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики у випадку погіршення фінансового стану позичальника, незгоди з новими запропонованими умовами надання позики, а також невиконання умов цього договору.

Таким чином, ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості , суд першої інстанції на підставі наведених вище положень закону та укладених правочинів дійшов правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, то у позивача як кредитора є право достроково вимагати у відповідачів як солідарних боржників повернення основної суми боргу та штрафу за порушення виконання зобов`язань в судовому порядку.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до вимог кредитора з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (mutatis mutandis рішення у справах ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії від 20 вересня 2011 року ( OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia , заява № 14902/04, § 570), Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства від 22 жовтня 1996 року ( Stubbings and Others v. the United Kingdom , заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова лише (синоніми: тільки , виключно ), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України Строки та терміни. Позовна давність у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ПрАТ СК Сузір`я щодо стягнення заборгованості за договором позики. У заяві про перегляд заочного рішення від 25 жовтня 2018 року відповідач також не зазначив про пропуск товариством строку звернення до суду, клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутнє та не заявлялося в судовому засіданні (а.с. 101-104, 171-173).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції за власною ініціативою не мав права застосувати позовну давність, а як наслідок відмовляти узадоволенні позову повністю чи частково з наведених підстав.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період з 10 листопада 2011 року по 6 вересня 2017 року між ПрАТ СК Сузір`я та ОСОБА_1 за договором безвідсоткової позики № 11/ФЛ-074 від 10 листопада 2011 року, виписок з банківського рахунку позивача та прибуткових касових ордерів, позичальник систематично, починаючи з 4 квітня 2012 року по 5 травня 2017 року включно здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості (а.с. 17-21).

Відповідно до норм статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зважаючи на це, вносячи особисто кожний платіж у рахунок погашення заборгованості, ОСОБА_1 вчиняв дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а тому на дату кожного платежу строк позовної давності переривався. Крім того, у письмовому запереченні на досудову вимогу позивача від 11 листопада 2016 року відповідач визнав заявлену суму простроченого боргу (а.с. 45).

В апеляційній скарзі відповідач вказав на те, що поручитель не отримувала письмового повідомлення позивача про перерахунок суми позики та штрафу відповідно до пункту 2.3. договору поруки, а подання позову не може розцінюватися як письмове повідомлення про перерахунок зазначеної в повідомленні суми, відтак позовні вимоги до неї є передчасними.

У свою чергу слід зазначити, що позичальник є не стороною договору поруки, а виступає стороною у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Він не має процесуальних повноважень на представлення інтересів поручителя і його права тим самим не порушено. Більш того, пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову.

Чинним законодавством України та договором поруки, укладеним між позивачем та ОСОБА_2 не встановлено обов`язку кредитора перед зверненням до суду надсилати письмову вимогу поручителю про перерахунок простроченої суми заборгованості на його рахунок і не ставить в залежність настання обов`язку поручителя на виконання зобов`язань боржника від надсилання такого повідомлення, а тому ОСОБА_2 як поручитель має солідарний з позичальником достроково сплатити борг за договором безвідсоткової позики.

Посилання апеляційної скарги на наявність кримінального провадження № 12019100030003890, порушеного за частиною першою статті 190 КК України відносно ОСОБА_3 (директор позивача) за фактом заволодіння коштами позичальника ОСОБА_1 , які призначалися на погашення позики, висновків суду першої інстанції не спростовують та не ґрунтуються на договірних правовідносинах сторін.

За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення , а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній