Ухвала

від 04.09.2020 по справі 761/12131/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

0 4 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761 /12131/18

провадження № 61-12202ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Сузір`я до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Сузір`я (далі - ПрАТ СК Сузір`я ) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 10 листопада 2011 року № 11/ФЛ-074 в розмірі 396 308 грн.

Позов ПрАТ СК Сузір`я обґрунтовано тим, що 10 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики № 11/ФЛ-074, за яким підприємство надало ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 345 000 грн, з кінцевим терміном погашення позики до 01 травня 2020 року включно. 10 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язалася в повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором безвідсоткової позики від 10 листопада 2011 року № 11/ФЛ-074. В забезпечення виконання договору позики 30 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 також було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Циганенко Л. В., за пунктом 1.1 якого ОСОБА_2 виступає майновим поручителем та іпотечний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . На 20 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснив часткове погашення позики на загальну суму 121 192 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку і прибутковими касовими ордерами. ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим станом на 20 березня 2020 року в нього утворилася заборгованість в загальному розмірі 396 308 грн, яка складається із залишку суми позики в розмірі 223 808 грн та нарахованого штрафу в розмірі 172 500 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ СК Сузір`я заборгованість в розмірі 396 308 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року - без змін.

14 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року - 2 102 грн.

Ціна позову в цій справі становить 396 308 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500 грн).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі 6-31цс15, від 30 червня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2015 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16, а саме: У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів , а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, а саме: Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу , не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ПрАТ СК Сузір`я щодо стягнення заборгованості за договором позики. Відтак, в апеляційного суду не було підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Сузір`я до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов