Постанова

від 07.07.2020 по справі 1.380.2019.003978

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003978 пров. № А/857/4240/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український центр Енергоремонт" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, головуючий суддя - Коморний О.І., постановлене о 14:24 год. у м. Львові, повний текст складено 21.02.2020 року, у справі № 1.380.2019.003978 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український центр Енергоремонт" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року позивач - ТзОВ "Український центр Енергоремонт" звернулося в суд з позовом до ГУ ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24.04.2019 року №0005941412, № 0005961412 та № 0005951412.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов`язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував. Зазначало, що в Акті перевірки не зазначено про несплату його контрагентами-продавцями ТзОВ Максвін (код ЄДРПОУ 41780279) та ТзОВ Граніт Інвест Компані (код ЄДРПОУ 41659528), або будь-ким іншим в ланцюгу постачання, податкового зобов`язання з податку на додану вартість, який відносився у вартість придбаного позивачем товару. В акті не зазначено жодного випадку включення ТзОВ Український центр Енергоремонт до податкового кредиту сум ПДВ не підтверджених, зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними, як того вимагає п.198.6 ст.198 Кодексу.

Позивач вказував, що ніколи не мав взаємовідносин із підприємством ТОВ Омега Плюс Сервіс (код ЄДРПОУ 41659470), ТОВ Стл-Новатор (код ЄДРПОУ 41628023), ТОВ Акрит Ленд (код ЄДРПОУ 41051224), ТОВ Артеміда Люкс (код ЄДРПОУ 41535662) та ТОВ Вель-Трейдінг-Центр (код ЄДРПОУ 41628065), а проведені посадовими особами контролюючого органу дослідження ланцюга постачання, згідно баз даних Архів електронної звітності (ЄРПН) та зареєстрованих податкових накладних за 2018 рік, ніяким чином не можуть ставити під сумнів господарські операції проведені між ТзОВ Український Центр Енергоремонт та ТзОВ Граніт Інвест Компані . Вважав, що вищевказані висновки, зроблені посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області в акті перевірки, щодо встановлення ними порушень ТзОВ Український Центр Енергоремонт є неправомірними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ "Український центр Енергоремонт" оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН є підставою для нарахування сум податку, що відносять до податкового кредиту. Крім цього, висновки суду попередньої інстанції про те, що на момент розгляду даного спору не відбулась проплата за поставлений товар є помилковими, оскільки відповідно до вимог законодавства, контрагенти позивача є його кредиторами, а строк пред`явлення вимоги за даними майновими вимогами не минув. Також вказує на те, що нікчемність правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону повинен бути визнаний в судовому порядку, а не відповідачем. А докази контролюючого органу про неможливість проведення операцій ґрунтуються лише на підставі даних Інформаційних баз ДФС без проведення відповідних документальних перевірок та збору відповідних доказів, а також без дослідження всіх первинних документів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду протиправним та просив подану апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідачем, ГУ ДФС у Львівській області, у період з 14.03.2019 р. по 22.03.2019 р. проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ „Український Центр Енергоремонт" (код ЄДРПОУ 33583465) з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ „Максвін"(код ЄДРПОУ 41780279) та ТзОВ „Граніт Інвест Компані" (код ЄДРПОУ 41659528) за період червень 2018 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за період червень 2018 року та у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2018 рік., про що 29.03.2019р. складено акт №495/14.12/33583465 (т.1 а.с.19-49).

За наслідками перевірки відповідачем 24.04.2019 року на підставі вказаного акта перевірки прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0005961412 про збільшення позивачеві грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 905859 грн (603906 грн - основний платіж, 301953 грн - штрафна (фінансова) санкція) (т.1 а.с.50).

- податкове повідомлення-рішення №0005941412 про збільшення позивачеві грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 935070 грн (623380 грн - основний платіж, 311690 грн - штрафна (фінансова) санкція) (т.1 а.с.51).

- податкове повідомлення-рішення №0005951412 про зменшення позивачеві від`ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2018 на загальну суму 47627 (т.1 а.с.52-53).

Спірні податкові повідомлення-рішення відповідачем прийнято згідно з викладеними у акті перевірки висновками про порушення позивачем:

- 1) П(С)БО 15; п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134; п.135,1 ст.135; п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 603 906 гри., в тому числі за 2018 рік в сумі 603 906 гривень.

2) п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI. із змінами і доповненнями, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за червень 2018 року на суму 47 627 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за червень 2018 року на суму 623 380 грн.

Таких висновків відповідач при перевірці позивача дійшов з огляду на не підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТзОВ Максвін (код ЄДРПОУ 41780279) та ТзОВ Граніт Інвест Компані (код ЄДРПОУ 41659528).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що долучені позивачем до справи документи не доводять фактичності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Максвін (код ЄДРПОУ 41780279) та ТОВ Граніт Інвест Компані (код ЄДРПОУ 41659528).

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст.44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документам, що передбачені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Як встановлено пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Пунктом 177.4. статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015) встановлено, що фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку), визначається у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 ПК встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що у м. Дрогобичі між позивачем та ТзОВ Максвін укладено договір №20 від 01.06.2018 року предметом якого є поставка позивачу товару згідно специфікацій, які оформлюються додатками до цього договору і є його невід`ємною частиною (т. 1 а.с. 71-73).

Згідно п.2.1 вказаного договору сторони обумовили, що поставка товару згідно кожного Додатку до Договору здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту здійснення покупцем повної оплати товару згідно кожного додатку до цього договору.

Відповідно до п. 3.3 вказаного договору оплата поставки товару згідно кожного додатку до договору здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) днів з дня підписання відповідного Додатку до цього Договору.

Пунктом 4.1 вказаного договору сторони визначили, що продавець зобов`язується забезпечити якість товару згідно з умовами договору, вимогами державних стандартів, правил, ДСТУ (ТУ) України, а також вимогами інших нормативних документів, які чинні на території України.

Продавець відповідно до п.5.1.2. договору зобов`язався забезпечити перевірку якості та кількості товару.

Позивачем з ТзОВ Максвін оформлено додатки №1, №2, №3, №4 (т.1 а.с.74-77) до договору, у яких визначено товар, що має постачатися позивачеві.

ТзОВ Максвін виписало позивачеві видаткову накладну №16 від 04.06.2018 року та №19 від 04.06.2018 року (т. 1 а.с. 61,64).

Позивачем 04.06.2018 року оформлено у м. Житомир з ТзОВ Максвін договір відповідального зберігання майна (т.1 а.с.78-79), відповідно до якого позивач передав ТзОВ Максвін на відповідальне зберігання оливу трансформаторну в кількості 17 520 кг, що оформлено актом №1 від 04.06.2018 року (т.1 а.с.80).

У подальшому ТзОВ Максвін оформило з позивачем акт №2 про передачу з відповідального зберігання оливи трансформаторної в кількості 17 520 кг (т.1 а.с.81)

ТзОВ Максвін виписало позивачу видаткову накладну №17 від 16.06.2018 року та №18 від 16.06.2018 року (т.1 а.с.62-63).

Позивачем 16.06.2018 року оформлено у м. Житомир з ТзОВ Максвін договір відповідального зберігання майна (т.1 а.с.82-83), відповідно до якого позивач передав ТзОВ Максвін на відповідальне зберігання товар зазначений у видаткових накладних №17 від 16.06.2018 року та №18 від 16.06.2018 року, що оформлено актом №1 від 16.06.2018 року (т.1 а.с.84).

У подальшому ТзОВ Максвін оформило з позивачем акт №2 про передачу з відповідального зберігання товару зазначеного у видаткових накладних №17 від 16.06.2018 року та №18 від 16.06.2018 року, що оформлено актом №2 від 20.06.2018 року (т.1 а.с.85).

Також, у м. Дрогобичі між позивачем та ТзОВ Граніт Інвест Компані укладено договір №19 від 01.06.2018 року предметом якого є поставка позивачеві товару згідно специфікацій, які оформлюються додатками до цього договору і є його невід`ємною частиною (т.1 а.с.100-102).

Згідно із п. 2.1 вказаного договору сторони обумовили, що поставка товару згідно кожного Додатку до Договору здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту здійснення покупцем повної оплати товару згідно кожного додатку до цього договору.

Відповідно до п. 3.3 вказаного договору оплата поставки товару згідно кожного додатку до договору здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) днів з дня підписання відповідного Додатку до цього Договору.

Пунктом 4.1 вказаного договору сторони визначили, що продавець зобов`язується забезпечити якість товару згідно з умовами договору, вимогами державних стандартів, правил, ДСТУ (ТУ) України, а також вимогами інших нормативних документів, які чинні на території України.

Продавець відповідно до п. 5.1.2. договору зобов`язався забезпечити перевірку якості та кількості товару.

Позивачем з ТзОВ Граніт Інвест Компані оформлено додатки №1, №2, №3, №4 (т.1 а.с.103-106) до договору, у яких визначено товар, що має постачатися позивачеві.

ТзОВ Граніт Інвест Компані виписало позивачеві видаткову накладну №1103 від 01.06.2018 року, №1003 від 01.06.2018 року та №903 від 01.06.2018 року (т.1 а.с. 119-121).

Також, у м. Києві між позивачем та ТзОВ Граніт Інвест Компані укладено договір відповідального зберігання майна (т.1 а.с. 107-108), відповідно до якого позивач передав ТзОВ Граніт Інвест Компані на відповідальне зберігання Силікагель в кількості 5 000 кг, що оформлено актом №1 від 01.06.2018 року (т. 1 а.с. 109), місцем складання якого зазначено м. Житомир.

ТзОВ Граніт Інвест Компані виписало позивачу видаткову накладну №1503 від 04.06.2018 року, (т.1 а.с.122) на оливу трансформаторну в кількості 17 580 кг.

Позивачем 04.06.2018 року оформлено у м. Житомир з ТзОВ Граніт Інвест Компані договір відповідального зберігання майна (т.1 а.с.115-118), відповідно до якого позивач передав ТзОВ Граніт Інвест Компані на відповідальне зберігання оливу трансформаторну в кількості 17580 кг, що оформлено актом №1 від 04.06.2018 року (т.1 а.с.117).

У подальшому ТзОВ Граніт Інвест Компані оформило з позивачем акт №2 від 30.07.2018 року про передачу з відповідального зберігання Силікагель в кількості 5 000 кг (т.1 а.с. 110), акт №2 від 05.06.2018 року про передачу з відповідального зберігання товару визначеного у видаткових накладних №1103 від 01.06.2018 року, №1003 від 01.06.2018 року (т.1 а.с.119-120) та акт №2 від 20.06.2018 року про передачу з відповідального зберігання оливи трансформаторної в кількості 17 580 кг (т.1 а.с.118)

Також матеріалами справи підтверджується, що жодна оплата за придбання товару у ТзОВ Максвін та ТзОВ Граніт Інвест Компані як на час проведення перевірки, так і на час розгляду справи судом позивачем не проведена.

Дослідивши предмет та умови вказаних договорів і первинну документацію, складену під час виконання операцій за ними, колегія суддів зазначає, що постачання позивачу товару та послуг вказаними контрагентами за вказаними договорами (контрактами) відповідає вимогам законодавства.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються виключно на відпрацьованій податковій інформації по контрагентах позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій між сторонами, які мали місце у періоді, в якому проводилася перевірка, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Жодних доказів про самостійне дослідження контролюючими органом обставин укладання договорів, предмету даних правочинів, змісту прав та обов`язків сторін, повноважень фізичних осіб, які від імені суб`єктів господарювання укладали ці правочини, обізнаності суб`єктів господарювання щодо обставин діяльності один одного, дійсних намірів сторін правочину, наявності чи відсутності розумних економічних чинників на укладання правочинів акт перевірки не містить.

Податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх, а також від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу тощо, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб`єктами господарювання.

Крім того, суд звертає увагу, що до податковий орган не наділений повноваженнями встановлювати в акті перевірки суб`єкта господарювання нікчемність або недійсність укладених з контрагентами договорів, оскільки необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

В контексті викладеного, колегія суддів також зазначає, що допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

Відповідачем ставиться під сумнів також особисте підписання в один день 01.06.2018 року директором позивача договору з ТзОВ Граніт Інвест Компані в Дрогобичі, Києві та Житомирі та приймання - передачі майна за договором відповідального зберігання, однак не наведено належних доказів які б дійсно виключали можливість їх укладення.

Колегія суддів зазначає, що такі твердження відповідача є лише припущенням, що не підтверджується жодними доказами.

Покликання відповідача на відсутність основних фондів також не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду попередньої інстанції про те, що з огляду на технічні характеристики автомобіля ЗАЗ 110558 http://www.avtozaz.com/auto/models/13/53/ЗАЗ-Пикап%20110558, сумнівним є перевезення позивачем товару Уайт-спіріт в кількості 320 шт. літрових ємностей вагою 320 кг (т.1 а.с.68) та емалі ПФ -115 вагою 550 кг з огляду на наступне.

Так, автомобілем ЗАЗ 110558 позивачем перевозився товар Уайт-спіріт в кількості 320 шт. літрових ємностей вагою 320 кг та емаль ПФ -115 вагою 550 кг.

Однак, відповідно до товарно транспортних накладних №17/19 та №18 таке перевезення товарів проводилось у різні дні: Уайт-спіріт вагою 320 кг - 20.06.2018 року, а емаль ПФ -115 вагою 550 кг - 16.06.2018 року (а.с. 67,69).

Очевидним є той факт, що у відомостях про вантаж допущено описку у номері накладної, що жодним чином не впливає на достовірності проведення господарської операції.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України оплата товарів/послуг не є єдиною підставою для набуття права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Крім цього, матеріали справи містять акти виконаних робіт та відомості про списання товарів для виконання робіт, що підтверджує їх наявність та реальне використання у своїй господарській діяльності (т. 1 а.с. 227 - т. 2 а.с. 94).

Враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, зокрема рух товару, послуг, факт поставки товару, послуг, їх оприбуткування, зберігання, використання в подальшій господарській діяльності підприємства, господарська мета таких операцій та їх економічна доцільність, підтверджується відповідними первинними документами, які за формою та змістом узгоджуються з приписами ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, а отже, формування позивачем показників його податкової звітності за результатами таких операцій відповідає вимогам чинного податкового законодавства, є правомірним та вказує на належність виконання позивачем його податкових зобов`язань.

Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український центр Енергоремонт" задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.003978 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український центр Енергоремонт" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24.04.2019 року №0005941412, № 0005961412 та № 0005951412.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов Н. М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови складено 10.07.2020 року.