Постанова

від 09.07.2020 по справі 910/2939/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2020 р. Справа№ 910/2939/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 09.07.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат та Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 (повний текст рішення підписано 29.11.2019)

у справі № 910/2939/19 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко.

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Автогаражного кооперативу Чайка

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Київська міська рада

про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко.

про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство Київський меблевий комбінат (надалі - Комбінат , позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Автогаражного кооперативу Чайка , в якому просило суд: визнати незаконним будівництво відповідачем приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулиця Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В; зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем в порушення Державних будівельних норм 360-92 та без будь-якої дозвільної документації було збудовано на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, прямо на колекторі дощової каналізації D500 (який проходить по території Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат та Автогаражного кооперативу Чайка ) приміщення площею 35,42 кв.м., що становить загрозу життю та здоров`ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача. Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2019 за клопотанням Комбінату замінено первісного відповідача - Автогаражний кооператив Чайка належним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. (надалі - Товариство , ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. , відповідач) з виключенням останнього зі складу третіх осіб; залучено Автогаражний кооператив Чайка (надалі - Кооператив , третя особа -1) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Позивачем було подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, у відповідності до якої вказував на те, що лише 30.11.2018, після детального обстеження земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 за адресою: вул. Кирилівська, 82, було виявлено, що на мережі колектора дощової каналізації D500 знаходиться належне відповідачу приміщення, а в період будівництва та на момент реєстрації відповідачем права власності на таке приміщення колектор дощової каналізації перебував на балансі третьої особи і позивач не мав жодного відношення до правовідносин відповідача та третьої особи стосовно його будівництва.

Крім того, позивачем, до суду першої було подано заяву про зміну предмету позову, в якій Комбінат просив суд: визнати незаконним будівництво відповідачем приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д. 8з-101, яке знаходиться на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В; зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д. 8з-101, яке знаходиться на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2019 провадження у справі №910/2939/19 в частині позовної вимоги Комбінату до Товариства про визнання незаконним будівництва відповідачем приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д. 8з-101, яке знаходиться на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, закрито; залучено до участі у розгляді справи Київську міську раду в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

22.08.2019 від Київської міської ради до суду надійшла позовна заява третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якій заявником заявлено вимогу про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. демонтувати збудоване приміщення площею 35,42 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:85:281:0016), за адресою: вул. Кирилівська, 82, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500.

В обґрунтування своїх позовних вимог Київська міська рада вказує на те, що наявність на належній територіальній громаді міста Києва земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, незаконно збудованого об`єкту нерухомості ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. порушує права останньої, з метою відновлення яких існують правові підстави демонтажу збудованого приміщення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2019 прийнято позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Київської міської ради, до ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення до розгляду у справі №910/2939/19; вимоги за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору об`єднано в одне провадження з первісним позовом шляхом залучення Київської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

У свою чергу ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. подано суду заяву про застосування строків позовної давності, у відповідності до якої заявник вказував на те, що про існування спірного приміщення Київській міській раді було відомо ще з 2014 року в межах розгляду справи №910/7277/14, а тому звертаючись з позовом в межах даної справи в якості третьої особи з самостійними вимогами про знесення відповідних приміщень останнім пропущено визначені законодавством строки позовної давності.

У відзиві на вказану позовну заяву, відповідач просив відмовити в задоволенні позову Київської міської ради, вказуючи на те, що: 29.01.2015 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:281:0016), про що складено акт №48/07, в якому будь-яких порушень визначено не було, в той час як відображена в акті від 30.11.2018 інформація не відповідає дійсності; Київська міська рада, здійснюючи постійний самоврядний контроль за використанням земель і їх охороною, з 2010 року і по день подання позову не зверталася до Товариства щодо усунення будь-яких порушень за спірній земельній ділянці; відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 26.03.2014 №10-26-0.22-1367/2-14 право оренди земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 зареєстровано за Товариством, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000289032016 від 18.04.2016, а тому посилання на самовільне будівництво спірного приміщення є необґрунтованим.

У запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності, Київська міська ради вказувала, що про обставини існування загрози завдання спірним приміщенням шкоди власності територіальної громади міста Києва стало відомо виключно під час розгляду даної справи, а тому позов третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору подано у визначені строки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі № 910/2939/19 у задоволенні первісного позову Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат до Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення відмовлено повністю.

У задоволенні позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення відмовлено повністю.

Судові витрати, покладено на позивачів.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство Київський меблевий комбінат звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ Київський меблевий комбінат про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/2939/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/2939/19, справу призначено до розгляду.

Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням першої інстанції, Київська міська рада, 24.12.2019 також звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 про відмову у задоволенні позову Київської міської ради, як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору до Товариства з обмеженою відповідальністю Сітіінвестбуд і Ко. про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Київської міської ради. При цьому, скаржник просив відновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) справу №910/2939/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019, об`єднано апеляційні скарги ПрАТ Київський меблевий комбінат та Київської міської ради в одне апеляційне провадження, справу призначено до розгляду.

У відзивах на апеляційні скарги, відповідач заперечив проти їх задоволення, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційних скаргах, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях скаржників, а рішення місцевого господарського суду від 12.11.2019 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у зв`язку з перебуванням суддів у відпустці та на лікарняному, склад колегії суддів неодноразово змінювався.

Так, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.06.2020 у справі №910/2939/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 справу №910/2939/19 за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат та Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 прийнято колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю., справу призначено до розгляду.

У судовому засіданні 02.07.2020 представник ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. звернувся до суду з усним клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки дана справа підсудна адміністративному суду.

Інші представники сторін заперечили проти вказаного клопотання та вказали за доцільне витребувати у компетентних органів інформацію щодо дозвільної документації на будівництво спірного нерухомого майна.

Судом апеляційної інстанції 02.07.2020 у даній справі оголошено перерву до 09.07.2020 для надання можливості представникам сторін підготувати належним чином (письмово) клопотання про закриття провадження та про витребування інформації у компетентних органах, як то передбачено ГПК України. При цьому, судом роз`яснено учасникам справи, що в ухвалах про відкриття провадження за апеляційними скаргами, сторонам був наданий строк для подачі всіх клопотань.

Так, 06.07.2020 до початку розгляду справи від Автогаражного кооперативу Чайка до суду апеляційної інстанції надійшло письмове клопотання про витребування у Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві та у Департаменту містобудування та архітектури КМР додаткової інформації. Разом з тим, заявник не просить суд поновити пропущений строк на звернення до суду з відповідним клопотанням.

Від відповідача письмового клопотання про закриття провадження у даній справі, про що було заявлено усно у попередньому судовому засіданні не надійшло.

Представник Автогаражного кооперативу Чайка у судовому засіданні підтримав подане клопотання про витребування інформації та просив задовольнити.

Представник ПрАТ Київський меблевий комбінат у судових засіданнях підтримав вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.11.2019 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Щодо поданої апеляційної скарги Київської міської ради не заперечив та просив також задовольнити. Заявлене клопотання кооперативу про витребування інформації задовольнити.

Представник Київської міської ради у судових засіданнях підтримав вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.11.2019 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги третьої особи задовольнити. Щодо поданої апеляційної скарги ПрАТ Київський меблевий комбінат не заперечив та просив також задовольнити. Заявлене клопотання кооперативу про витребування інформації задовольнити.

Представник Автогаражного кооперативу Чайка також надав свої пояснення по справі в яких підтримав подані апеляційні скарги позивача та третьої особи, просив їх задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позови у повному обсязі.

Представник ТОВ Сітіінвестбуд і Ко. заперечив проти доводів, викладених у апеляційних скаргах на підставі доводів зазначених у відзивах та просив у їх задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Щодо поданого клопотання про витребування додаткової інформації, представник відповідача заперечив та просив залишити його без розгляду, оскільки, кооперативом пропущено строки на звернення з таким клопотанням, заявник не порушує питання про поновлення такого строку та взагалі не вказані причини пропуску на подання такого клопотання.

Після вказаних заперечень відповідача, представник кооперативу просив поновити йому строк на звернення з таким клопотанням. При цьому, обґрунтованих доводів та підстав пропуску такого строку суду не вказав.

Заслухавши пояснення представників учасників справи щодо поданого клопотання Автогаражного кооперативу Чайка про витребування додаткової інформації без клопотання про поновлення пропущеного строку на його подання, враховуючи усне клопотання заявника про поновлення такого строку, яке було заявлене після заперечень відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяв та клопотань. Заявником не було наведено суду поважність причин пропуску на звернення до суду з таким клопотанням.

Клопотання про витребування інформації, залишається судом без розгляду на підставі ст. 118 ч.2 ст.207 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.12.2019 про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою позивача сторонам був встановлений строк для подачі всіх заяв та клопотань не пізніше 27.01.2020. Крім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.01.2020 про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою Київської міської ради, сторонам був встановлений строк для подачі всіх заяв та клопотань не пізніше 11.02.2020.

Заявляючи клопотання про витребування додаткової інформації у Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві та у Департаменту містобудування та архітектури КМР, заявником пропущено значний строк на його подання. Заявником не наведено суду обґрунтованих підставі для поновлення такого строку, як і не наведено обґрунтованих доводів чому таке клопотання не було заявлено в межах строку визначеного судом.

Крім того, з вказаних вище підстав, колегія суддів апеляційного господарського суду залишає без розгляду і усне клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі, що було заявлено у судовому засіданні 02.07.2020. Яке у письмовому вигляді так і не було подано до суду.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 18.10.2002 між Комбінатом та Кооперативом було укладено угоду, згідно якої у власність останнього було передано споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві, яка надана Комбінату в постійне користування, а саме: паркан, довжиною 230 м.; дорога, довжиною 200 м.; дощова каналізація, довжиною 70 м., про що було складено акт від 21.10.2002.

За наслідками викладеного пунктом 36 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 № 31/905 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею :

- передано Кооперативу, за умови виконання п. 36.1 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 1,67 га на вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва за рахунок земель, наданих Комбінату відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 Про надання та вилучення земельних ділянок та право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017, у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів;

- припинено Комбінату право постійного користування земельною ділянкою, наданою відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 Про надання та вилучення земельних ділянок та право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017 (лист-згода від 02.08.2002 № 296);

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 6 та додаток 6 до рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 Про надання та вилучення земельних ділянок .

На виконання такого рішення, 19.05.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Кооперативом (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за №85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів, згідно якого орендодавець за актом прийому-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Фрунзе, 82 (вісімдесят два) у Подільському районі м. Києва; розмір - 0,4514 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016.

27.10.2005 між Кооперативом та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ДКС укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Фрунзе, 82 (надалі - Інвестиційний договір ), у відповідності до якого було погоджено, що ТОВ Мегаполіс ДКС фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництво об`єкту (приміщення мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва) з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину об`єкту інвестування.

30.04.2007 між Кооперативом, ТОВ Мегаполіс ДКС та ТОВ Сітіінвестбуд і Ко було укладено додаткову угоду №2 до вказаного договору, відповідно до умов якої сторони домовились, що з дня підписання останньої всі права та обов`язки ТОВ Мегаполіс ДКС за інвестиційним договором переходять до ТОВ Сітіінвестбуд і Ко .

02.05.2007 між Кооперативом та Товариством укладено додаткову угоду №3 до Інвестиційного договору, якою фактично погодили нову редакцію такого договору, у відповідності до якої, серед іншого, погоджено, що: земельна ділянка, на якій буде знаходитись об`єкт інвестування, належить Кооперативу на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстровим №436, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів від 21.10.2005 за №85-6-00227, кадастровий №8000000000:85:281:0016; Кооператив бере на себе зобов`язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов договору; Товариство здійснює фінансування та сприяє отриманню та погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об`єкту інвестування та отримує його у власність.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 за позовом Товариства до Кооперативу та Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна визнано за Товариством право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82.

27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом було укладено угоду, згідно якої Кооператив передав, а Комбінат прийняв у власність нерухоме майно у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 за адресою: вулиця Кирилівська, 82, про що було складено акт приймання-передачі від 29.11.2018.

30.11.2018 комісією у складі: начальника гідротехнічних та інженерних споруд Заїки О.П. , голови правління Кооперативу Асаулюка І.І., голови правління Комбінату Кулик Т.М. та дорожнього робітника Шагай В.М. , було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173, про що складено акт обстеження від 30.11.2018.

Як вірно вказав суд першої інстанції, порушення будівельних правил та норм при проведенні будівництва, в тому числі визначених Державними будівельними нормами 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затвердженими наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 №44, що порушує права інших осіб, може бути підставою для застосування визначених статтею 376 Цивільного кодексу України наслідків.

Разом з цим, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Проаналізувавши приписи статті 376 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: 1) земельна ділянка, на якій збудовано об`єкт, не була відведена для цієї мети; 2) власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; 3) власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; 4) об`єкт зведено на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

При цьому, головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості в розумінні положень ст.ст. 328, 329, 331 Цивільного кодексу України.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 за позовом Товариства до Кооперативу та Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було: визнано за Товариством право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82; зобов`язано Кооператив не чинити перешкоди у здійсненні Товариством права власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82; зобов`язано Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна провести інвентаризацію приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82; зобов`язано Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати права власності Товариства на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82.

Дослідивши вказане судове рішення, судом апеляційної інстанції встановлено, що наведене рішення суду було мотивоване, зокрема, тим, що Товариством на виконання умов Інвестиційного договору виконано передбачені останнім дії щодо зведення приміщення, що є об`єктом інвестування, що підтверджується укладеними та виконаними договорами, а саме - договором №01/06-07 від 01.06.2007, укладеним з ТОВ Мегаполіс на виконання будівельних робіт щодо зведення приміщень, а також договором №4655/2008 підряду на виконання проектних робіт від 03.09.2008, укладеним з Акціонерним товариством закритого типу територіальний проектний інститут Донбассгражданпроект . В результаті виконання ТОВ Сітіінвестбуд і Ко своїх зобов`язань за Інвестиційним договором було зведено нежитлове приміщення загальною площею 30,4 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82, а також на виконання вимог п. 3.5 Інвестиційного договору здійснено компенсування витрат, пов`язаних з оформленням та утриманням земельної ділянки.

Також, як вірно вказав місцевий господарський суд, такі обставини було зазначено за наслідками дослідження матеріалів справи №32/124 в рішенні господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/2952/18 за позовом Кооперативу до Товариства про розірвання договору та стягнення 100 000,00 грн та за зустрічним позовом Товариства до Кооперативу про зобов`язання вчинити дії, предметом вирішення яких були правовідносин таких осіб за Інвестиційним договором.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаним судовим рішенням в господарській справі, яке набрало законної сили, встановлено, що Товариством на виконання умов Інвестиційного договору, замовником за яким виступив Кооператив, виконано передбачені останнім дії щодо зведення приміщення, яке є об`єктом інвестування, у зв`язку з чим судом на підставі ст.ст. 328, 331, 392 Цивільного кодексу України було визнано право власності на нього за Товариством.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129 1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Таким чином, оскільки рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 набрало законної сили, колегія суддів погоджується, що встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню у даній справі.

До того ж, згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах Совтрансавто-Холдинг проти України , Україна-Тюмень проти України .

У справі Желтяков проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях Христов проти України , Брумареску проти Румунії , Рябих проти Росії ).

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (щодо виникнення у Товариства за наслідками виконання умов укладеного з Кооперативом Інвестиційного договору права власності на спірне приміщення), а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судового рішення у справі №32/124, яке прийнято судом встановленим законом у спорі між особами, які є учасниками спірних правовідносин, що є недопустимим як в силу національного законодавства, так і міжнародного.

Отже, остаточним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що Товариством за наслідками виконання умов Інвестиційного договору було набуто прав власності на спірне приміщення, що і підтверджено відповідним судовим рішення шляхом визнання (захисту) такого права, яке в подальшому було зареєстровано Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за номером запису 72-з в книзі д. 8з-101, що мало місце 28.07.2010.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що державою Україна у визначеному чинним станом на 2010 рік законодавством порядку було визнано виникнення у Товариства права власності на спірне приміщення та захищено його в судовому порядку, що не може бути поставлено під сумнів, адже суперечитиме принципу правової визначеності.

Отже, у спірному випадку мають місце обставин за яких з одного боку спірне приміщення збудовано з порушенням будівельних норм і правил, а тому не могло набути статуту нерухомого майна як об`єкту приватної власності, а з іншого боку державою було визнано законність набуття Товариства права власності на таке приміщення як об`єкту нерухомості, у зв`язку з чим захищено його в установленому порядку.

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, фактичне вирішення спору у даній справі зводиться до того чи є можливим позбавлення особи права власності на майно з підстав незаконності його створення після того, як державою в особі уповноважених органів було встановлено законність виникнення такого права, захищено його та зареєстровано у відповідному порядку, тобто, обставини чого фактично було нівельовано визнанням та реєстрацією державою у визначеному законодавством порядку права власності на таке майно за відповідною особою.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд правомірно врахував висловлену Європейським судом з прав людини в рішенні від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06) правову позицію відносно того, що у випадку коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосовувати найбільш сприятливий підхід для осіб.

Тобто, дійшовши до певної правової визначеності у спірних правовідносинах, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно в першу чергу враховував інтерес відповідача, адже саме на позбавлення прав власності останнього за встановлених обставин виникнення таких правовідносин направлено позови у даній справі, в той час як підстави звернення з ними фактично обґрунтовуються позивачами суспільними інтересами.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція ) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно державою.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21.02.1986 в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Як вірно вказав суд першої інстанції, у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, справі Щокін проти України від 14.10.2010, справі Сєрков проти України від 07.07.2011, справі Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, справі Трегубенко проти України від 02.11.2004, справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2004) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

В той же час, як правильно вказав суд першої інстанції, прийняття на сьогоднішній день рішення про зобов`язання Товариства знести спірне приміщення за наявності визнаного та захищеного державою ще дев`ять років тому права власності на нього, тобто, з порушенням принципу правової визначеності, встановленої силою судового рішення, свідчитиме про необґрунтоване (незаконне) втручання державного органу в право власності Товариства на таке майно, яке зумовить його припинення, адже не в залежності від наявності інтересу позивачів: Комбінату та Київської міської ради (тобто, не в залежності чи існують такі критерії як переслідування певного суспільного , публічного інтересу та пропорційності визначеним цілям), останнє не може бути визнано законними, а тому свідчить про порушення гарантованих ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Товариству, як власнику такого майна, прав мирного володіння своїм майно, яке фактично і було попередньо породжено державою.

В аспекті наведеного суд враховує можливість за певних обставин визнання втручання у право на мирне володіння особою своїм майном виправданим, однак, виключно через призму сумісності заходу відповідного втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, доказів чого в даному випадку не надано.

Більш того, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у справі Рисовський проти України (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

При цьому, основоположним принципом здійснення судочинства є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду погоджується, що з прийняттям судового рішення у справі №32/124, яким було підтверджено виникнення у Товариства права власності на спірне приміщення, у зв`язку з чим захищено його в судовому порядку, відповідач, враховуючи обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, та неухильного дотримання державою принципу правової визначеності як складової належного урядування при виконанні своїх обов`язків, був впевнений щодо можливості мирного володіння своїм майном і неможливості порушення такого права за відсутності законних підстав.

При цьому, із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що будівництво спірного приміщення було здійснено за наслідками відведення Київською міською радою відповідної земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:281:0016) Кооперативу з цільовим призначенням: для будівництва, та укладення Товариством з Кооперативом Інвестиційного договору, умовами якого передбачалося проведення будівництва на такій земельній ділянці, тобто, проведення будівництва спірного приміщення було здійснено на земельній ділянці, відведеній її власником для відповідних цілей, за наявності згоди Кооперативу, як землекористувача, так і власника на той час відповідного колектора дощової каналізації; на вчинення відповідних дій, а доказів пред`явлення вказаними особами до кінця 2018 року будь-яких претензії щодо існування спірного приміщення на зазначеній земельній ділянці матеріали справи не містять. Такі докази не були надані і суду апеляційної інстанції.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що побудувавши на підставі волевиявлення власника земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, її фактичного користувача та власника відповідного колектору дощової каналізації спірне приміщення і отримавши з набуттям судовим рішенням у справі №32/124 статусу остаточного визнання державою законності набуття ним права власності на такий об`єкт нерухомості Товариство мирно володіло ним за відсутності будь-яких заперечень щодо цього з боку визначених осіб протягом дев`яти років (до кінця 2018 року).

Крім того, судом першої інстанції вірно враховано встановленні рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2015 у справі №910/7277/14 за позовом Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кооперативу, про розірвання договору та повернення земельної ділянки, предметом вирішення якої було повернення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, у власність територіальної громади міста Києва з підстав невикористання такої землі за її цільовим призначенням (невиконання обов`язку щодо проведення будівництва на орендованій земельній ділянці), обставини, а саме, щодо не доведення прокурором факту не проведення забудови спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим в задоволенні відповідного позову було відмовлено.

Отже, до передачі колектора дощової каналізації у власність Комбінату в листопаді 2018 року та пред`явлення позову у даній справі до суду право мирного володіння відповідачем спірним приміщенням з моменту реєстрації права власності на нього фактично визнавалося учасниками спірних правовідносин.

Відтак, як вірно вказав суд першої інстанції, в силу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права, суд приходить до висновку, що втручання станом на сьогоднішній день в право мирного володіння Товариством своїм майном шляхом зобов`язання знести спірне приміщення за встановлених обставин перебігу спірних правовідносин окрім відсутності елементу законності для цього також свідчитиме про порушення принципу належного урядування, адже нівелюватиме визнане ще в 2010 році право власності Товариства на таке майно, що є недопустимим в контексті впровадження державою гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції захисту.

Крім того, поданий Комбінатом позов мотивовано тим, що спірне приміщення розміщено прямо на мережі колектора дощової каналізації, що належить йому згідно укладеної з Кооперативом угоди від 27.11.2018, а тому відповідний об`єкт нерухомості несе загрозу та небезпеку його власності.

Аналогічні за своїм змістом підстави вказано в позові Київської міської ради, однак із відмінністю в тому, що спірне приміщення несе загрозу та небезпеку територіальній громаді міста Києва.

Однак, звертаючись з позовами до суду як Комбінатом, так і Київською міською радою, на переконання колегії суддів, не надано жодних доказів на підтвердження того, що існування на мережі колектора дощової каналізації належного Товариству приміщення, шириною 4,4 метра та довжиною 8,05 метрів, створює настільки реальну загрозу та небезпеку майну Комбіната і територіальної громади міста Києва, що існують виправдані підстави для застосування крайньої міри відповідальності до особи, яка здійснила будівництво самочинного об`єкта нерухомості, шляхом його знесення за спливом щонайменше десяти років існування.

Тобто, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачем та третьою особою з самостійними вимогами не доведено існування безумовних в розумінні положень ст. 376 Цивільного кодексу України підстав для знесення спірного приміщення, в той час, як матеріалами справи підтверджується, що: земельна ділянка, на якій збудовано спірне приміщення, була відведена для будівництва; право власності на спірне приміщення підтверджено в судовому порядку за Товариством; спірне приміщення не порушує права інших осіб на відповідну земельну ділянку.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

При цьому, у відповідності до положень стаття 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування (в тому числі Київської міської ради) має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності його дій.

Як зазначалося вище, подані у даній справі позови мотивовані тим, що існування спірного приміщення несе загрозу та небезпеку власності Комбінату і територіальної громади міста Києва, однак доказів на підтвердження викладеного матеріали справи не містять.

Місцевим господарським судом вірно враховано, що першочергово відповідна земельна ділянка, на якій розташоване спірне приміщення, була виділена Київською міською радою саме Комбінату у постійне користування для будівництва, обслуговування та експлуатації приміщень міні автосервісу та магазину супутніх товарів у комплексі з гаражами, що мало місце в 1998 році. В подальшому, в 2003 році, за наслідками створення в тому числі за участю Комбінату Кооперативу, таку земельну ділянку за рішенням Київської міської ради було передано в оренду строком на 25 років Кооперативу з тією ж метою (для будівництва).

При цьому, вилученню та передачі відповідної земельної ділянки Кооперативу передувало погодження Комбінатом таких дій згідно адресованого Голові Київської міської ради листа від 02.08.2002 №296 та передача у власність Кооперативу відповідного колектору дощової каналізації згідно угоди від 21.10.2002.

Тобто, як вірно зауважив суд першої інстанції, як позивачу, так і третій особі з самостійними вимогами протягом шістнадцяти років було достеменно відомо про ймовірність забудови земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, однак, доказів виставлення будь-ким із них вимог щодо обмежень такої забудови, у зв`язку із існування відповідного колектору дощової каналізації, матеріали справи не містять.

В той же час, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 29.01.2015 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради було обстежено земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:281:0016), про що складено акт обстеження земельної ділянки №48/07 від 29.01.2015, який не містить зазначення в ньому виявлених на такій земельній ділянці будь-яких будівель, споруд чи приміщень, у тому числі незаконно зведених чи спірного приміщення.

Тобто, до звернення з позовом у даній справі Київська міська рада в особі уповноважених органів не вважала навіть за необхідне відображення спірного приміщення при обстеженні відповідної земельної ділянки як існуючого нерухомого майна на ній.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції на доводи позивача про створення спірним приміщенням загрози його майну, належний Комбінату колектор дощової каналізації проходить окрім зазначеної земельної ділянки також і через земельну ділянку з кодом 85:281:001, землекористувачем якої згідно бази даних Державного земельного кадастру значиться Комбінат, та на ньому розміщена будівля, що в десятки разів перевищує за площею спірне приміщення.

Тобто, звертаючись з даним позовом до суду про зобов`язання Товариства знести спірне приміщення, площею 30,4 кв.м., з підстав створення його існуванням загрози завдання шкоди належному Комбінату майну, останній одночасно є землекористувачем сусідньої земельної ділянки через яку проходить той же колектор дощової каналізації та на якому розміщено споруду, що за візуальним сприйняттям в десятки разів більша.

Однак, жодних пояснень чому розміщення спірного приміщення з параметрами: 4,5 на 8 метрів, становить виключну загрозу майну Комбінату, яка потребує застосування крайньої міри відповідальності у вигляді його знесення, в той час як існування таким же чином в рази більшого приміщення, однак, на земельній ділянці Комбінату, не створює жодних загроз, скаржниками, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції надано не було.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина перша статі 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим відповідно до частини третьої статі 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Враховуючи наведені обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позови про зобов`язання знести приміщення, подані: за відсутності обґрунтованих доказів існування реальної загрози та небезпеки майну Комбіната і територіальної громади міста Києва; за спливом значного часу з моменту, коли такі особи могли дізнатися про існування відповідного приміщення; за наявності факту висловлення волевиявлення на забудівлю відповідної земельної ділянки без встановлення особливих умов, пов`язаних з існування колектору дощової каналізації; та за існування аналогічної ситуації на закріпленій за Комбінатом земельній ділянці, спрямовані на одержання судового захисту прав, якими відповідні особи зловживають, що є недопустимим. А тому, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовів Комбінату та Київської міської ради.

При цьому, судом першої інстанції вірно було досліджено та надано оцінку доводам відповідача щодо пропущення строків звернення позивачів з даними позовами до суду.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В аспекті застосування наведених положень слід враховувати, що позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому, поняття позовна має на увазі форму захисту шляхом пред`явлення відповідного позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

В положеннях ст. 257 Цивільного кодексу України законодавцем визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, і у відповідності до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, зазначений трирічний строк починає свій перебіг після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного), адже право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права).

Як вірно вказав суд першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що як Комбінат, так і Київська міська рада в повній мірі були обізнані про можливість проведення іншими особами будівельних робіт на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, ще з 2002-2003 років, адже відповідні обставини (виникнення правових підстав для будівництва) було породжено саме за наслідками їх волевиявлення, а тому мали беззаперечне право контролю за дотриманням при здійсненні такого будівництва будівельних норм і правил з метою попередження виникнення загрози та небезпеки для їх майна.

В будь-якому випадку про існування (будівництво) спірного приміщення Комбінат міг довідатися при ознайомленні з матеріалами справи господарського суду міста Києва №2/318, про що представником останнього було подано заяву до відповідного суду 30.11.2010, а Київська міська рада в особі своїх органів могла довідатися не пізніше 29.01.2015 - обстеження Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:281:0016), про що було складено акт обстеження земельної ділянки №48/07 від 29.01.2015.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до суду з визначеними ними підставами здійснено за спливом визначених ст. 257 Цивільного кодексу України строків, однак, як вірно вказав суд першої інстанції, підстави для застосування строків позовної давності до позовів таких осіб та наслідків їх пропуску відсутні, оскільки положення Глави 19 Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність, застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування порушеного права чи інтересу, а в даному випадку, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції судом не встановлено наявності порушеного права позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, що підлягають судовому захисту в межах даної справи.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, ані ПрАТ Київський меблевий комбінат , ані Київською міською радою не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявлених позовів. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційних скаргах на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2019, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційних скарг ПрАТ Київський меблевий комбінат та Київської міської ради слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2019 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київський меблевий комбінат на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/2939/19 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/2939/19 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/2939/19 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржників.

5. Матеріали справи №910/2939/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 09.07.2020

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала