Постанова

від 21.10.2020 по справі 910/2939/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2939/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Случа О.В.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради і Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року (головуючий - Тищенко О. В., судді - Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року (суддя Бойко Р. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко.",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка",

про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,

і за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко."

про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,

(за участю представників: відповідача - Тарасов С.О.; Київської міської ради - Пилипчук І.І., АК "Чайка" - Гонда О.Ю.)

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Приватному акціонерному товариству "Київський меблевий комбінат" (далі - Комбінат, позивач) на праві постійного користування належить земельна ділянка по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві (державний акт на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017).

2. За рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 31/905 частина земельної ділянки за вказаною адресою площею 1,67 га була вилучена у Комбіната та передана Автогаражному кооперативу "Чайка" (далі - Кооператив), у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів.

3. 19.05.2004 між Київською міською радою (далі - Рада) та Кооперативом укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві площею 0,4514 га для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016, здійснено його державну реєстрацію.

4. 27.10.2005 між Кооперативом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (далі - ТОВ " Сітіінвестбуд і Ко", Товариство, відповідач) укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - Інвестиційний договір), за умовами якого ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництво об`єкту з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину об`єкту інвестування. Земельна ділянка, на якій буде знаходитись об`єкт інвестування, належить Кооперативу на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004; Кооператив бере на себе зобов`язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов договору; ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" здійснює фінансування та сприяє отриманню та погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об`єкту інвестування та отримує його у власність.

5. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 за позовом Товариства до Кооперативу визнано за Товариством право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - спірне приміщення), як таке, що побудовано Товариством на виконання умов Інвестиційного договору.

6. 27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом укладено угоду про передачу у власність Комбінату нерухомого майна у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 по вулиці Кирилівська, 82.

7. Відповідно до акту обстеження від 30.11.2018 комісією у складі представників Комбінату та Кооперативу було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173.

Короткий зміст позовних вимог

8. У березні 2019 року Комбінат звернувся з позовом до Товариства, в якому просив зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 (далі - спірне приміщення), прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

9. Позов мотивований тим, що спірне приміщення збудовано з порушенням державних будівельних норм, без будь-якої дозвільної документації та розташоване на межі колектора дощової каналізації, що становить загрозу життю та здоров`ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача.

10. У серпні 2019 року Рада як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, подала позов до Товариства про зобов`язання демонтувати збудоване спірне приміщення.

11. В обґрунтування позовних вимог Рада вказує на те, що наявність на належній територіальній громаді міста Києва земельній ділянці незаконно, без будь-яких дозвільних документів, збудованого Товариством об`єкта нерухомості порушує права останньої, з метою відновлення яких існують правові підстави для демонтажу збудованого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року, у задоволенні позовів Комбінату та Ради відмовлено повністю.

13. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірне приміщення дійсно збудовано Товариством з порушенням будівельних норм і правил та без дозвільної документації, а отже є самочинним будівництвом в силу приписів статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і в особи, яка його здійснила, за загальним правилом на виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості в розумінні статей 328, 329, 331 цього Кодексу.

14. У той же час рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 визнано за Товариством право власності на спірне приміщення та, зокрема зобов`язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Товариства на це приміщення.

15 . Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України, підтверджено та визнано факт набуття Товариством права власності на спірне приміщення. На виконання цього судового рішення 28.07.2010 проведено державну реєстрацію права власності відповідача на приміщення. Отже, станом на 2010 рік державою було визнано законність набуття відповідачем речового права на нерухоме майно, яке отримало судовий захист шляхом ухвалення відповідного судового рішення і Товариство мирно володіло ним за відсутності будь-яких заперечень щодо цього з боку позивачів протягом дев`яти років (до кінця 2018 року).

16. При вирішенні спору судами враховано прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), якою одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України", "Христов проти України", "Рябих проти Росії", "Желтяков проти України").

17. При цьому як Комбінатом, так і Радою не доведено, що існування на мережі колектора дощової каналізації належного Товариству приміщення створює настільки реальну загрозу та небезпеку майну Комбіната і територіальної громади міста Києва, що існують виправдані підстави для застосування крайньої міри відповідальності до особи, яка здійснила будівництво самочинного об`єкта нерухомості, шляхом його знесення за спливом щонайменше десяти років існування цього майна та наявності судового рішення про визнання речового права Товариства на це майно.

18. Отже, судами не встановлено існування безумовних в розумінні положень ст. 376 ЦК України підстав для знесення спірного приміщення, в той час як: земельна ділянка, на якій збудовано спірне приміщення, була відведена для будівництва; право власності на спірне приміщення підтверджено в судовому порядку за Товариством; спірне приміщення не порушує права інших осіб на земельну ділянку.

19. Також суди врахували, що ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , Щокін проти України , Сєрков проти України , Колишній король Греції та інші проти Греції , Булвес АД проти Болгарії , Трегубенко проти України , East/West Alliance Limited проти України ) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

20. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені фактичні обставини, суди не вбачали відповідності заходу втручання держави в право власності відповідача вказаним критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та касаційне провадження

21 . Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні його позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Комбінату.

22. Також з касаційною скаргою на вказані судові рішення звернулася третя особа з самостійними вимогами, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову третьої особи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Ради.

23. Ухвалами Верховного Суду від 25.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи, Комбінату який подав касаційну скаргу (узагальнено)

24. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 376 ЦК України, адже жодної сукупності умов для знесення самочинно збудованого майна вказана норма не містить і навпаки кожна з частин цієї норми є самостійною умовою для застосування наслідків у вигляді знесення. Так, суди проігнорували ту обставину, що спірне приміщення розташовано на межі колектора дощової каналізації, що є грубим порушенням будівельних норм, несе загрозу руйнування мережі колектора та може призвести до негативних наслідків у вигляді затоплення цілого мікрорайону.

25 . Пославшись на визнання права власності відповідача за судовим рішенням у справі № 32/124, суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2791/13 відповідно до яких: формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею; реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

26 . Здійснені місцевим господарським судом посилання на рішення Європейського суду з прав людини є не релевантними, оскільки відповідні рішення прийняті за обставин, які не відповідають (не є подібними) предмету спору у даній справі.

Доводи касаційної скарги Ради (узагальнено)

27 . Судові рішення у даній справі прийнято без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 376 ЦК України у справах №№ 916/2791/13, 458/1173/14-ц та висновків Верховного Суду України у справі № 6-1721цс16.

28. Судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому факту, що Рада не була учасником справи № 32/124 і в цій справі судом не досліджувалось питання відповідності збудованого об`єкта містобудівній документації, наявності вихідних даних для проведення будівельних робіт тощо.

29 . Висновки судів про те, що для застосування такого заходу як безумовне знесення об`єкту самочинного будівництва, необхідна сукупність усіх підстав, які визначені у частинах 1, 2, 4, 7 статті 376 ЦК України є неправильними та такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-180цс14.

Позиція відповідача у відзиві на касаційні скарги

30. Судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення статті 376 ЦК України, оскільки у справі не доведено обставин порушення відповідачем будівельних прави та норм, а право власності останнього на спірне приміщення підтверджено чинним судовим рішенням.

Заяви з процесуальних питань

31. 21.10.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання від Комбінату про відкладення справи, яке мотивоване поширенням хвороби COVID-19 та наявністю у представника скаржника адвоката Назаренка Є.О. контакту з особами, у яких підтверджено коронавірус.

32. Верховний Суд відхиляє вказане клопотання з огляду на те, що саме по собі оголошення карантину внаслідок поширення хвороби COVID-19 не зупиняє роботи судів, адвокатів, а скаржник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористався своїм правом. Колегія суддів також враховує процесуальні норми щодо строку розгляду касаційної скарги, а також те, що явка представників в засідання суду касаційної інстанції визнана не обов`язковою (ухвали Верховного Суду від 25.08.2020).

Позиція Верховного Суду

33 . В якості основного доводу щодо порушення своїх прав позивач, як власник колектору та третя особа, як власник земельної ділянки, указували на те, що спірне приміщення збудовано відповідачем з порушенням державних будівельних норм, без дозвільної документації та розташоване на межі колектора дощової каналізації, що може призвести до затоплення мікрорайону та завдати шкоду власності Комбінату.

34. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що будівництво приміщення було здійснене Товариством на виконання умов Інвестиційного договору, на земельній ділянці з відповідним цільовим призначенням, орендарем якої є АК "Чайка", проте без належних дозволів на будівництво. У той же час право власності Товариства на це приміщення було визнано за судовим рішенням у справі № 32/124, яке набрало законної сили та виконано шляхом проведення державної реєстрації відповідного речового права за відповідачем.

35. Верховний Суд констатує, що за змістом як доводів касаційних скарг, так і обидвох позовів, основним правовим питанням даного спору є те, чи можуть бути застосовані визначені статтею 376 ЦК України правові наслідки у вигляді знесення самочинного будівництва до майна, яке хоч і побудовано з порушенням будівельних норм та правил, проте право власності на це майно визнано судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво, а рішення суду вступило в законну силу і не оскаржувалось. Суди попередніх інстанцій дали негативну відповідь на це запитання, хоча і не формулювали його таким чином.

36. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

36.1 . У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

36.2. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

37 . Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

38. За статтею 328 ЦК України (у редакції станом на момент подання позовів) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

38.1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

39. Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів та наведені у тому числі у справі № 916/2791/13, на яку посилаються скаржники в якості підстави касаційного оскарження, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

40. Проте за обставинами даної справи право власності на спірне приміщення набуто відповідачем на підставі чинного судового рішення про визнання такого права. Отже, правомірність виникнення права власності Товариства на здійснене ним самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідним судовим рішенням і саме на підставі такого судового рішення було проведено державну реєстрацію речового права відповідача.

41 . Таким чином, право відповідача на самочинне будівництво легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 ЦК України - шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття відповідачем права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права).

42. Також суди попередніх інстанцій не встановили і наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу порушення прав Комбінату, як власника дощового колектора та Ради, як власника земельної ділянки, у зв`язку з розташуванням на межі колектора спірної будівлі відповідача, який відкрито та мирно користувався своїм майном вже понад 8 років до моменту подання позовів у цій справі.

43. Враховуючи вищенаведене, застосування приписів статті 376 ЦК України в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційних скарг Судом відхиляються.

44. Разом з цим, Верховний Суд відхиляє посилання скаржників на судові рішення у справах №№458/1173/14-ц, 6-180цс14, 6-1721цс16 як такі, що стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними тим, що є предметом розгляду у даній справі.

45 . Щодо тверджень позивача в пункті 26 Постанови, то як суд першої так і суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої рішення, здійснили не формальне посилання та цитування тексту тих чи інших рішень Європейського суду з прав людини, а надали юридичний аналіз ключовим правовим позиціям Суду, які сформульовані як "принцип правової визначеності", "принцип втручання в мирне володіння майном". Вказані принципи є предметом дослідження цілого ряду наукових публікацій, активно обговорюються та аналізуються правовою спільнотою, тому їх застосування судами у вірному контексті є виправданим та обґрунтованим. При цьому національне законодавство, зокрема стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", на відміну від норм ГПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, не містить такого обов`язкового критерію релевантності застосування практики ЄСПЛ, як подібність правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

46. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо судових витрат

47 . Унаслідок відмови у задоволенні касаційних скарг судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Київської міської ради і Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №910/2939/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Волковицька Н.О.

Случ О.В.