Постанова

від 07.07.2020 по справі 908/3417/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3417/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Вечірка І.О., Верхогляд Т.А.,

секретар судового засідання: Вітко Г.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року (повний текст складено 30.03.2020 року, суддя Горохов І.С.) у справі №908/3417/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» , 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 9

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» , 01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 33 в особі філії в м. Запоріжжя ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» , 69037, м. Запоріжжя, пр. Металургів/вул. Б. Хмельницького, б. 21/24, оф. 28, 29

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» , м. Запоріжжя до відповідача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» , м. Київ в особі філії в м. Запоріжжя ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» , м. Запоріжжя про стягнення грошових коштів в розмірі 1 476 697,48 грн, з яких: сума пені у розмірі 1 094 884,40 грн, 3% річних у розмірі 169 588,07 грн, інфляційні витрати у розмірі 212 225,01 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 у справі №908/250/19 стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» 6 787 241,96 грн страхового відшкодування, 100 413,99 грн пені, 8 368,00 грн 3% річних, 103 440,36 грн судового збору. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 у справі №908/250/19 залишено в силі. Судові витрати покладено на Відповідача ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» . Враховуючи невиплату відповідачем страхового відшкодування за договором страхування №570217275.18 від 07.02.2018 просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 094 884,40 грн. Також, приймаючи до уваги положення ст. 625 ЦК України позивач нарахував і просить стягнути 3% річних у розмірі 169 588,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 212 225,01 грн. Обґрунтовуючи позов посилається на ст. ст. 919, 979, 988 Цивільного кодексу України, Закон України «Про страхування» .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року у справі №908/3417/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна в особі філії в м. Запоріжжя ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» (69037, м. Запоріжжя, пр. Металургів/вул. Б. Хмельницького, б. 21/24, оф. 28, 29; ідентифікаційний код юридичної особи 25742375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» , 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 9; ідентифікаційний код 31549003) суму пені у розмірі 1 094 884,40 грн (один мільйон дев`яносто чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири гривні 40 коп.), суму 3% річних в розмірі 168 472,36 грн (сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят дві гривні 36 коп.), суму інфляційних втрат у розмірі 177 401,80 грн (сто сімдесят сім тисяч чотириста одна гривня 80 коп.), судовий збір у розмірі 21 611,38 грн (двадцять одна тисяча шістсот одинадцять гривень 38 коп.).

У задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 1115,71 грн та суми інфляційних втрат у сумі 34 823,21 грн відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, в той час як відповідачем не спростовано доводів позивача. Також суд зазначив, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, а відтак частково задовольнив позов.

2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням господарського суду, до апеляційної інстанції звернулось Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року по справі №908/3417/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, стягнути із позивача судовий збір у розмірі 33 225,69 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:

- позивач у справі №908/250/19 звертався до відповідача з позовом, у тому числі про стягнення пені та 3% річних, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору страхування №570217276 від 07.02.2018 року, з тих самих підстав, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 231 ГПК України, однак клопотання про закриття провадження було відхилено судом першої інстанції, що на думку скаржника свідчить про порушення норм процесуального місцевим господарським судом;

- інформація про зникнення застрахованого вантажу внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань 18.10.2018. Строк прийняття рішення Страховиком - 18.01.2019 року. Відповідно до п. 13.5. Правил страхування виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком протягом (з моменту підписання страховиком страхового акту) якщо сума страхового відшкодування від 1 000 000,00 грн 60 робочих днів. Тобто, за умови визнання страховиком події страховим випадком, 18.01.2019 Страховиком би було підписано страховий акт та протягом 60 робочих днів сплачено страхове відшкодування. Тобто страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування сплачується до 15.04.2019. На думку скаржника нарахування пені до 15.04.2020 є необґрунтованим, однак зазначені обставини суд не прийняв до уваги, що свідчить про невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи;

- відповідно до п. 12.1.3. Правил страхування при викраденні всього чи частини вантажу сума страхового відшкодування визначається як різниця між дійсною вартістю вантажу та частиною вантажу, що залишилася. Із суми страхового відшкодування віднімається франшиза, передбачена договором страхування. Відповідно до розділу 6 договору страхування при настанні страхового випадку із суми страхового відшкодування вираховується сума в розмірі 0.5% від страхової суми по кожному перевезенню на окремому транспортному засобі. Страхова сума за перевезеннями, з приводу яких позивався позивач, складала 6 787 241,9,6 грн, відповідно франшиза складає 0,5 % від 6 787 241,96 грн і становить 33 936,21 грн. Відповідно страхова виплата складає відповідно до умов договору страхування складає 6 753 305,75 грн. За таких обставин нарахування пені із суми 6 787 241,96 гривень є безпідставним та таким, що не відповідає умовам договору страхування;

- при розрахунку 3% річних судом не враховано франшизу, та ту обставину, що страхування відповідно до умов договору страхування сплачується до 15.04.2019 року, а відтак, скаржник вважає, що нарахування 3% річних за період з 05.02.2019 року, суперечить умовам договору страхування;

- судом першої інстанції порушено вимоги ст. 233 ГК України.

3.Узагальнені доводи інших учасників справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, погоджуючись, зокрема, з висновками суду першої інстанції.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Верхогляд Т.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року у справі №908/3417/19 та призначено до розгляду у судове засідання на 07.07.2020 року.

07.07.2020 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

У судовому засіданні з`явився представник ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", який надав пояснення по справі та навів обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.

06.07.2020 року за Вх.№5590/20 від Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія ІНГО УКРАЇНА надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що адвокат відповідача Вілько Н.Г. з 07.07.2020 року перебуватиме у відпустці, а також у зв`язку з тим, що на підставі Рішення КМУ від 17.06.2020 року №500 дію адаптивного карантину продовжено до 31.07.2020 року.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до частин 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час та місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Разом з тим, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (параграфи 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

При цьому апеляційний суд приймає до уваги також те, що з клопотанням про відкладення розгляду справи звернувся скаржник, позиція якого у справі наведена у апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, оскільки участь у судовому засіданні для учасників даної справи не визнавалась судом обов`язковою, і скаржник не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права через іншого представника, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Беручи до уваги, що неявка учасника справи не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду у судовому засіданні, справа розглядалась без участі представника Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія ІНГО УКРАЇНА за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 у справі № 908/3417/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

07.02.2018 Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (відповідач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» (позивач, страхувальник) укладено договір страхування № 570217275.18.

Відповідно до п. 1.1 договору цей договір є угодою між сторонами, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання при настанні страхового випадку відшкодувати страхувальнику нанесену матеріальну шкоду відповідно до умов цього Договору та в межах страхової суми, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхову премію у визначеному розмірі та в узгоджені сторонами цього договору строки.

Відповідно до п. 16.1. договору за невиконання або виконання неналежним чином прийнятих на себе зобов`язань сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача у здійсненні виплат, у зв`язку з настанням страхового випадку, звернувся до суду.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 у справі № 908/250/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» 6 787 241,96 грн страхового відшкодування, 100 413,99 грн пені, 8368,00 грн 3% річних, 103 440,36 грн судового збору.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 у справі № 908/250/19 залишено в силі. Судові витрати покладено на Відповідача ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» .

Позивач в позові зазначав, що вказана сума заборгованості, яка була стягнута судом у справі № 908/250/19, сплачена відповідачем несвоєчасно, а саме 04.12.2019, у зв`язку з чим у позивача виникло право вимоги у відповідача сплати пені, інфляційних витрат та 3 % річних, нарахованих в зв`язку з простроченням виконання за нові періоди. З урахуванням вище викладеного, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

В силу ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі №908/250/19, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов`язаний, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Враховуючи, що сума заборгованості, яка була стягнута судом у справі № 908/250/19, сплачена відповідачем несвоєчасно, а саме 04.12.2019, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та 3% річних за нові періоди прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 094 884,40 грн за період з 05.02.2019 по 20.07.2019.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 16.2. договору страхування № 570217276.18 від 07.02.2018 передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором винна сторона виплачує потерпілій стороні, від простроченої до сплати суми за кожний день прострочення.

Колегія суддів, здійснивши розрахунок пені встановила, що розмір пені за період з 05.02.2019-20.07.2019 на суму боргу становить 1 094 884,40 грн., а отже судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 169 588,07 грн за період з 05.02.2019 по 05.12.2019 та інфляційні втрати у розмірі 212 225,01 грн за період лютий 2019 - жовтень 2019.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Відповідно до п. 13.6. Правил страхування днем виплати страхового відшкодування є день перерахування грошових коштів на поточний рахунок страхувальника. Враховуючи, що зобов`язання виконане відповідачем 04.12.2019, нарахування 3% річних, повинно бути здійснено за період з 05.02.2019 по 03.12.2019, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір 3% річних, який підлягає присудженню до стягнення з відповідача, становить 168 472,36 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що розрахунок інфляційних втрат за період лютий 2019 - жовтень 2019 року, наданий позивачем не відповідає нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Інфляційні витрати, пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр» . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи, позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 177 401,80 грн за період за березень 2019 - жовтень 2019, оскільки інфляційні втрати розраховуються за повний місяць прострочення грошового зобов`язання, тоді як у даному випадку прострочення у лютому повного місяця не містить.

Враховуючи, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань підтверджено належними, допустимими та вірогідними доказами у встановленому процесуальним законом порядку, та зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про часткове задоволення позовних вимог.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про те, що судом першої інстанції неправомірно було відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у справі №908/250/19 є вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, а також 3% річних та пені, нарахованих за період з 20.01.2019 по 04.02.2019 (т.1 а.с. 28), а предметом позову у справі, що розглядається є вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 05.02.2019 по 20.07.2019, 3 % річних за період з 05.02.2019 по 05.12.2019 та інфляційних втрат.

Отже, твердження скаржника щодо того самого предмету спору та з тих самих підстав не відповідає дійсності, оскільки предметом позовних вимог у справах №908/280/19, №908/3417/19, зокрема, є стягнення 3% річних та пені, нарахованих за різні періоди, а відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на те, що судом першої інстанції при розрахунку пені, та 3 % річних судом не було враховано франшизу та ту обставину, що страхове відшкодування сплачується до 15.04.2019 відповідно до умов договору страхування, оскільки ці доводи спростовуються наступним.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.209 у справі № 908/250/19 зазначено про те, що встановивши прострочення сплати відповідачем позивачу страхового відшкодування, місцевий суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми страхового відшкодування, а також 3% річних та пені, нарахованих за період з 20.01.2019 по 04.02.2019. Тобто, як сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті відповідачем, так і строк початку перебігу прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором страхування № 570217276 від 07.02.2018, і сума, з якої підлягає нарахування пені та 3% річних, вже було предметом дослідження під час розгляду справи № 908/250/19, а відтак такі обставини відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Стосовно доводу скаржника про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 ГК України колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідком порушення зобов`язання, невідповідності розміру, стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Тобто, в контексті зазначеного, наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Розмір пені, заявлений позивачем до стягнення не перевищує суму основного грошовою зобов`язання та розрахунок здійснено з урахуванням умов договору та вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» . Відповідач відмовив позивачу у сплаті страхового відшкодування після настання страхового випадку, що стало підставою для звернення позивача до суду з позов про стягнення страхового відшкодування, що було предметом спору у справі № 908/250/19. Кошти у розмірі 6 787 241,96 грн страхового відшкодування відповідачем сплачено з урахуванням постанови Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19, якою було залишено в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 та скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019, якою у позові було відмовлено, що в свою чергу не свідчить про добровільне виконання зобов`язання зі сплати страхового відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено суду таких обставин як наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, не наведено причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.

З наведеного вбачається, що у суду першої інстанції відсутні підстави вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення штрафних санкцій у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Право скаржника не порушено.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 у справі № 908/3417/19 ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення - без змін.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року у справі №908/3417/19- залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 року у справі №908/3417/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 13.07.2020 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Судді І.О. Вечірко

Т.А. Верхогляд