Ухвала

від 19.01.2021 по справі 908/3417/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/3417/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

представники учасників справи:

позивача - Балабко А. В.,

відповідача - Вілько Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 (судді: Білецька Л. М. - головуючий, Вечірко І. О., Верхогляд Т. А.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 (суддя Горохов І. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

про стягнення 1 476 697,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів" (далі - ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (після зміни назви - Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО", далі - АТ "СК "ІНГО") про стягнення 1 476 697,48 грн, а саме пені у сумі 1 094 884,40 грн, 3 % річних у сумі 169 588,07 грн, інфляційні втрати у сумі 212 225,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19 задоволено касаційну скаргу ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019 та залишено в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 про задоволення позовних вимог ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" і стягнення з відповідача 6 787 241,96 грн страхового відшкодування, 100 413,99 грн пені та 8 368,00 грн 3 % річних.

Отже, постановою Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19 підтверджено факт невиконання АТ "СК "ІНГО" грошового зобов`язання з оплати страхового відшкодування у сумі 6 787 241,96 грн.

Позивач, посилаючись на положення статей 599, 625 Цивільного кодексу України. у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати страхового відшкодування нарахував заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати.

Крім того, посилаючись на положення частини 1 статті 230, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та пункти 16.1, 16.2 укладеного між сторонами договору страхування від 07.02.2018 № 570217276.18 (далі - договір страхування), з огляду на невиплату відповідачем страхового відшкодування, у позивача виникло право вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.

2. АТ "СК "ІНГО", заперечуючи проти позову, просило відмовити у його задоволенні, акцентуючи увагу на неправильному визначенні позивачем періоду нарахування сум, заявлених до стягнення.

Крім того, відповідач з посиланням на положення статті 233 Господарського кодексу України зазначав про ненадання позивачем доказів щодо заподіяння збитків.

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020, позов задоволено частково, стягнуто з АТ "АСК "ІНГО " на користь ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" пеню у сумі 1 094 884,40 грн, 3 % річних у сумі 168 472,36 грн, інфляційні втрати у сумі 177 401,80 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних у сумі 1 115,71 грн та інфляційних втрат у сумі 34 823,21 грн відмовлено.

Судові рішення мотивовано доведеністю позивачем своїх вимог, які не спростовано відповідачем. Водночас суди, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку з помилковим визначенням позивачем періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.

4. Не погоджуючись із судовими рішеннями АТ "СК "ІНГО " у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 у справі скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судами норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Скаржник зазначає, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат із суми страхового відшкодування без урахування франшизи є безпідставним і таким, що не відповідає висновкам Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, в яких суд зауважив, що за наявності підстав для страхового відшкодування судами необхідно вирішувати питання про розмір франшизи - суми яка не підлягає відшкодуванню. Таку правову позицію викладено у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/11424/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

Отже, скаржник наголосив, що суди не врахували франшизу, передбачену договором страхування, порушили вимоги статті 9 Закону України "Про страхування", а під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій послалися виключно на преюдиційне рішення у справі № 908/250/19. Водночас рішення суду касаційної інстанції є остаточним і не існує механізму його оскарження, однак постанову Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19 ухвалено з порушенням норм матеріального права, таке рішення не може бути покладено в основу рішення під час розгляду справи № 908/3417/19.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", заперечуючи проти її задоволення, просить судові рішення залишити без змін, акцентуючи увагу на правомірності висновків судів та безпідставність доводів скаржника.

5. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

7. Суди попередніх інстанцій установили, що 07.02.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО Україна" (страховик) і ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" (страхувальник) укладено договір страхування № 570217275.18, за умовами пункту 1.1 якого страховик бере на себе зобов`язання при настанні страхового випадку відшкодувати страхувальнику нанесену матеріальну шкоду відповідно до умов цього договору та в межах страхової суми, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхову премію у визначеному розмірі та в узгоджені сторонами цього договору строки.

За змістом пункту 16.1 договору за невиконання або виконання неналежним чином взятих на себе зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 у справі № 908/250/19 задоволено позовні вимоги ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", стягнуто з АТ СК "ІНГО" 6 787 241,96 грн страхового відшкодування, 100 413,99 грн пені, 8 368,00 грн 3 % річних, 103 440,36 грн інфляційних втрат, у зв`язку із встановленням обставин щодо настання страхового випадку та безпідставної відмови страховиком виплатити страхове відшкодування.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019 рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2019 скасовано, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019 залишено в силі.

Предметом позову у справі № 908/3417/19, що розглядається, є вимога ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" про стягнення з АТ СК "ІНГО" пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем суми страхового відшкодування, присудженого до стягнення згідно із судовим рішенням у справі № 908/250/19, внаслідок прострочення виконання за нові періоди, з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 230 та частину 6 статті 232 Господарського кодексу України.

8. Статтею 979 Цивільного кодексу України та статтею 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно із частиною 1 статті 988 цього Кодексу страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 2 статті 218 цього Кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Штрафними санкціями за змістом статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 цього Кодексу).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

9. Суди попередніх інстанцій установили обставини щодо прострочення АТ СК "ІНГО" виконання зобов`язань з оплати страхового відшкодування за договором, що установлено судами під час розгляду справи № 908/250/19, та дійшли висновку про правомірність вимог ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів", заявлених у справі № 908/3417/19 про нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок такого прострочення за новий період із розрахунку, здійсненого судом першої інстанції.

10. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

11. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/11424/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

12. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі № 910/11424/17, на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 в якій посилається заявник касаційної скарги, предметом позову була вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" страхового відшкодування, виплаченого заявником страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту, у зв`язку із безпідставною відмовою відповідача у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу за наслідками настання страхового випадку.

У справі № 924/675/17 (постанова Верховного Суду від 06.07.2018) предметом позову була вимога Публічного акціонерного товариства "Хмельницькгаз" про стягнення з фізичної особи-підприємця Лучинського В. М. невідшкодованої матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та витрат за проведення судовим експертом автотоварознавчого дослідження пошкодженого автомобіля.

У справі № 922/4013/17 (постанова Верховного Суду від 25.07.2018) предметом позову була вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" страхового відшкодування в порядку регресу, за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів у межах фактичних витрат у зв`язку з переходом права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі (№ 910/11424/17, № 924/675/17, № 922/4013/17) як на підставу касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020, спірні правовідносини виникли щодо стягнення страхового відшкодування.

У той же час у справі, яка розглядається, предметом позову була вимога ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" про стягнення АТ "СК "ІНГО" пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідачем оплати страхового відшкодування, стягнутого згідно із судовим рішенням у справі № 908/250/19.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно із частинами 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16).

13. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "СК "ІНГО" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 у справі № 908/3417/19.

14. Щодо посилань АТ "СК "ІНГО" у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального законодавства щодо неповного з`ясування обставин справи у зв`язку із порушенням статті 233 Господарського кодексу України, то колегія суддів не бере їх до уваги, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 цього Кодексу).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, а наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем, з урахуванням того, що АТ "СК "ІНГО" не довело значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, відсутні підстави вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення штрафних санкцій відповідно до статті 233 Господарського кодексу України.

Доводи АТ "СК "ІНГО", викладені у касаційній скарзі, свідчать про незгоду заявника із судовим рішенням як у справі № 908/3417/19, що розглядається, так і з рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2019, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/250/19 про стягнення із заявника суми страхового відшкодування.

У задоволенні клопотання ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" (за підписом представника товариства Балабко А. В.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON, яке надійшло до суду касаційної інстанції 19.01.2021 (у день судового засідання) слід відмовити з огляду на положення частини 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, згідно з ухвалою Верховного Суду від 16.01.2021 клопотання ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" (за підписом представника товариства Балабко А. В.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Запорізького окружного адміністративного суду задоволено, доручено відповідному суду забезпечити проведення відеоконференції для ТОВ "Запорізький завод кольорових сплавів" 19.01.2021 о 10:00 у приміщенні Запорізького окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2020 у справі № 908/3417/19, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак