Рішення

від 08.07.2020 по справі 905/946/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.07.2020 Справа № 905/946/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В. , при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Сота Груп (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, провулок Широкий, будинок 7; код ЄДРПОУ: 39360937), адреса для листування (61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Державінська, будинок 2, офіс 39)

до відповідача: публічного акціонерного товариства ДТЕК Октябрська ЦЗФ (85043, Донецька область, місто Добропілля, місто Білицьке, вулиця Червоноармійська, будинок 1А; код ЄДРПОУ: 00176549)

про стягнення заборгованості в сумі 41 066,89 грн., з яких: основний борг в сумі 38 421,12 грн., пеня в сумі 1 921,05 грн., 3% річних в сумі 533,69 грн., інфляційні втрати у сумі 191,03 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю Сота Груп звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства ДТЕК Октябрська ЦЗФ про стягнення заборгованості в сумі 41066,89 грн., з яких: основний борг в сумі 38 421,12 грн., пеня в сумі 1921,05 грн., 3% річних в сумі 533,69 грн., інфляційні втрати у сумі 191,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання позивачем грошових зобов`язань за договором поставки №312-ЦО від 01.02.2018, що стало підставою для нарахування позивачем пені в сумі 1921,05 грн., 3% річних в сумі 533,69 грн., інфляційних втрат у сумі 191,03 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 16.06.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про подовження строку на надання відзиву на позовну заяву на строк з дати завершення обмежувальних карантинних заходів в країні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня до 24 квітня 2020 на усій території України установлено карантин. Заборонено, зокрема, регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні.

Водночас, Рада суддів України звернулась до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін. Також Рада суддів України просить громадян утриматися від відвідин суду, якщо у них є ознаки будь-якого вірусного захворювання (заява Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів від 11.03.2020).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства ).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії , 1987 рік, Хосце проти Нідерландів , 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини , 1981 рік; Бочан проти України , 2007 рік).

За приписами ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до положень ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Постановою Верховної Ради України № 54-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короно вірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі п.п 3 п. 11 постановлено у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., №48, ст. 436) розділ X «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 4 такого змісту:

« 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» .

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Господарський суд зазначає, що можливість забезпечення реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, пов`язаних із участю в судовому засіданні, та наданні певних роз`яснень, була дещо обмеженою в контексті заходів, запроваджених державою з метою попередження розповсюдження коронавірусу COVID-19 (обмеження щодо роботи громадського транспорту тощо), зокрема Постановою №211.

Однак, прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" №392 від 20.05.2020 (далі - Постанова №392 ) та Постанови "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392" №435 від 03.06.2020, якими послаблено протиепідемічні заходи і, в тому числі, відновлена робота метрополітенів, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), свідчить про значне збільшення можливості сторін реалізувати свої процесуальні права у розумні строки.

За висновками суду, заявлене відповідачем клопотання про подовження строку для надання відзиву на позовну заяву на строк з дати завершення обмежувальних карантинних заходів в країні має на меті лише відкладення його на невизначений термін, тобто спрямовано на затягування судового процесу.

Під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, явка в жодне судове засідання учасників справи не визнавалась обов`язковою.

Відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Беручи до уваги приписи ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, та вимоги Порядку роботи з технічними засобами відеоконференц-зв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом ДСА України від 23.04.2020 № 196.

Таким чином, учасники справи мали можливість брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, за умови подання відповідного клопотання та наявності у суді технічної можливості її проведення на дату слухання справи, зокрема, за допомогою системи відеоконференц-зв`язку « EasyCon» або "TrueConf".

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача про подовження строку на подання відзиву на строк з дати завершення обмежувальних карантинних заходів в країні та можливість розгляду справи по суті.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

01.02.2018 між публічним акціонерним товариством ДТЕК Октябрська ЦЗФ (далі - покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сота Груп» (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 312- ЦО (далі-договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - товар), в асортименті, кількості, строки, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно п. 1.2. договору покупець зобов`язується прийняти та оплатити переданий в його власність товар відповідно та на умовах даного договору.

Відповідно до п. 4.1. поставка товару проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, із якісними характеристиками та в строки, передбачені сторонами в специфікаціях до даного договору.

Під партією товару сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної по своїм якісним показникам, яке супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупроводжувальним документом.

Згідно п. 4.2. договору умови поставки продукції - DDP, згідно Інкотермс-2010 , з урахуванням умов та застережень, що містяться в даному договорі та/або відповідних специфікаціях до договору.

Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, пов`язані із поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки.

Відповідно до п. 4.7. договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжуючих документах, наданих постачальником.

Згідно п. 4.8. договору зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки належної якості, комплектності, асортименті, кількості, у строки, у відповідності з характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору. Зобов`язання покупця вважається виконаними з моменту оплати поставленої продукції.

Відповідно до п. 5.1. договору загальна його сума визначається загальною сумою усіх специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору зменшується пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її вартості, вказаній у відповідних специфікаціях до договору. Толеранс (відхилення по кількості) поставки продукції складає +/-10% (десяти), якщо інше не узгоджено сторонами у відповідних специфікаціях до договору. У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати 48 000 000,00 грн. (сорок вісім мільйонів гривень 00 копійок) з ПДВ на дату укладення договору. Сума договору може бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на це органу управління покупця.

Згідно п. 5.4. договору розрахунки за поставлену постачальником продукцію за даним договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Остаточні розрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності з розділом 2 даного договору (п. 5.5. договору).

Відповідно до п. 6.8. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, але не більше 5 % від вартості своєчасно несплаченої продукції.

Строк нарахування покупцем постачальнику штрафних санкцій за договором не обмежується 6 (шістью) місяцями з моменту (дати), коли зобов`язання повинно було бути б виконано за договором, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язання.

Згідно п. 8.1. договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов`язань, строк дії договору встановлюється до 31 грудня 2019 року включно.

У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов`язань за даним договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 312-ЦО від 01.02.2018 позивачем було здійснено поставку товару згідно специфікацій до вказаного договору: від 03.10.2019 на суму 32 059,20 грн. з ПДВ, від 21.10.2019 на суму 14 897,86 грн.

Поставка по специфікації від 03.10.2019 на суму 32 059,20 грн. з ПДВ була здійснена на суму 35 616,72 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 165 від 22.10.2019, підписаною представником відповідача без зауважень.

Поставка по специфікації від 21.10.2019 на суму 14 897,86 грн. була здійснена частково, на суму 2804,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 164 від 22.10.2019, підписаною представником відповідача без зауважень.

Як зазначає позивач, ним було здійснено поставку за вищевказаним договором у повному обсязі, проте відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, на умовах, викладених в даному договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №312-ЦО від 01.02.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.4. договору за поставлену постачальником продукцію за даним договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Сплату заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, відповідачем суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором поставки №312-ЦО від 01.02.2018 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 38 421,12 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Позивачем нараховано пеню в сумі 1921,05 грн. за період з 22.11.2019 по 08.05.2020.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок пені за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, здійснений з урахуванням п. 6.8. договору, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1921,05 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 22.11.2019 по 08.05.2020 нараховано 3 % річних в сумі 533,69 грн. та інфляційні нарахування за період з грудня 2019 по березень 2020 в сумі 191,03 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним.

Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 532, 57грн. за період з 22.11.2019 по 08.05.2020.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 191,03 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Вест Трейдінг» до публічного акціонерного товариства ДТЕК Октябрська ЦЗФ про стягнення заборгованості в сумі 41066,89 грн., з яких: основний борг в сумі 38 421,12 грн., пеня в сумі 1921,05 грн., 3% річних в сумі 533,69 грн., інфляційні втрати у сумі 191,03 грн.- задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства ДТЕК Октябрська ЦЗФ (85043, Донецька область, місто Добропілля, місто Білицьке, вулиця Червоноармійська, будинок 1А; код ЄДРПОУ: 00176549) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Сота Груп (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, провулок Широкий, будинок 7; код ЄДРПОУ: 39360937), адреса для листування (61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Державінська, будинок 2, офіс 39) основний борг в сумі 38 421,12 грн., пеню в сумі 1921,05 грн., 3% річних в сумі 532,57 грн., інфляційні втрати в сумі 191,03 грн., судовий збір в сумі 2101,94 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 08.07.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова