Рішення

від 30.06.2020 по справі 906/43/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/43/19

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю прокурора: Конончук В.В., довіреність №33-7389 від 10.12.2019;

представників сторін:

від позивача 1: Панасюк В.М. - наказ №52 від 19.02.20

від позивача 2: Розмаїта О.В., положення від 14.03.2018

від відповідача: Мозговий В.В., довіреність №100 від 25.02.2019;

від третьої особи на стороні позивача - КЕВ м. Житомир: Капелюх В.О., довіреність №153 від 15.01.2020;

від третьої особи на стороні позивача - 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України: Харитонюк О.П. - керівник, наказ №25-ДП від 11.08.2017,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України;

2. Військової частини НОМЕР_1

до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира;

2) Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

3) 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України

про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України

Процесуальні дії по справі.

Заступник військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з вимогою заборонити Державному підприємству "Зарічанське лісове господарство" ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках Міністерства оборони України загальною площею 2177,79 га., що належать на праві постійного користування військовій частині НОМЕР_1 (смт. Вакуленчук, Чуднівський р-н, Житомирська обл.).

Рішенням господарського суду від 14.05.2019, яке постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 залишено без змін, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 10.12.2019 рішення господарського суду Житомирської області від 14.05.2019 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 зі справи №906/43/19 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Скасовуючи рішення у даній справі Верховний Суду вказав, що суди не надали оцінку твердженням ДП "Зарічанський лісгосп", викладеним у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.91), що розпорядження Адміністрації від 19.10.2006 №450, яким видані Державні акти, скасовано розпорядженням Адміністрації від 16.11.2007 № 531 (т.1, а.с.110), а також твердженням, викладеним у апеляційній скарзі (т.2, а.с.191), що розпорядження Адміністрації від 19.10.2006 № 450 видано незаконно та суперечить приписам ЗК України. Однак зазначив, що суди натомість не вказали, яке значення для цієї справи має розпорядженням Адміністрації від 16.11.2007 №531 і яким чином воно впливає на права ВЧ, за захистом яких поданий позов у цій справі.

Поряд з цим Верховний Суд вказав, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, у зв`язку з порушенням права постійного землекористування ВЧ земельними ділянками, передчасні та не ґрунтуються на дослідженні усіх наданих учасниками справи доказів та надання їм оцінки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2020 справу №906/43/19 розподілено судді Сікорській Н.А.

Ухвалою від 28.01.2020 суд прийняв справу №906/43/19 до свого провадження. Підготовче засідання призначив на 25.02.2020.

Ухвалою від 25.02.2020 суд відклав підготовче засідання на 12.03.2020.

В підготовчому засіданні 12.03.2020 суд оголосив перерву до 20.03.2020.

Ухвалою господарського від 20.03.2020 суд за клопотанням сторін відклав підготовче засідання на 21.04.2020.

Ухвалою від 21.04.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/43/19 до судового розгляду по суті на 15.05.2020.

Ухвалою від 23.04.2020 було виправлено допущено описку в даті засідання на "19" травня 2020.

В судовому засіданні оголошувались перерви з 19.05.2020 до 22.05.2020 та з 22.05.2020 до 18.06.2020, а також з 18.06.2020 до 01.07.2020.

В судовому засіданні від 01.07.2020 суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення суду.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що на адресу військової прокуратури Житомирського гарнізону неодноразово надходили листи про виявлення працівників ДП "Зарічанське лісове господарство" поблизу військової частини НОМЕР_1 , які проводять вирубку лісонасаджень.

Прокурор вважає, що Військова частина НОМЕР_1 згідно державних актів на право постійного користування земельними ділянками від 19.10.2006 р. ЯЯ №076145, ЯЯ №076146, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ №076149 є постійним землекористувачем земельних ділянок загальною площею 2177,79 га. Зазначені земельні ділянки належать до земель Міністерства оборони України та безпосередньо використовуються, відповідно до їх цільового призначення військовою частиною НОМЕР_1 . За цільовим призначенням земельні ділянки, на яких відповідач веде лісове господарство - землі оборони, що в свою чергу визначає особливий правовий режим використання цих земель. При цьому, у відповідача відсутні правові підстави ведення ним лісового господарства та використання лісового фонду на спірних земельних ділянках, оскільки Державні акти на право постійного користування видані військовій частині НОМЕР_1 та є чинними.

Вказує, що за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир за період 01.06.2013 по 28.02.2017 Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства склало звіт, у якому йдеться про те, що ДП "Житомирський військовий лісгосп" без прав постійного земле- та лісокористування продовжує вирубку на землях оборони, що підтверджено інформацією про видачу спеціальних дозволів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок, яка оприлюднена на сайті Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (т. 1, а. с. 28-37).

Прокурор вважає, що відповідач своїми діями, а саме вирубкою лісів на земельних ділянках, які належать до земель оборони та безпосередньо використовуються для розміщення та діяльності військової частини НОМЕР_1 , яка є постійним землекористувачем, порушує оборонні інтереси держави. Зокрема, пояснює, що навколо військових частин та інших об`єктів, у разі необхідності, створюються захисні, охоронні та інші зони, з особливими умовами користування, а вирубка лісів ДП "Зарічанське лісове господарство" на спірних земельних ділянках, позбавляє можливості військову частину виконувати свої завдання за призначенням.

Зважаючи на те, що уповноважені органи - Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 неналежно здійснюють свої функції щодо захисту інтересів держави, до суду з позовом про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони не звертаються, заступник військового прокурора Житомирського гарнізону самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави, оскільки захисту потребують державні інтереси та майно держави.

Обґрунтовуючи строки позовної давності звернення до суду прокурор вказує, що звертається до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності.

В свою чергу, позов про усунення порушень прав землекористувача, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є землекористувачем, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право землекористування. Обов`язком землекористувача не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки. З врахуванням викладеного, правила про негаторний позов підлягають застосуванню у випадку порушення права користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зсилається на ст.19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 1-3, 19-21, 77, 141, 142, 143, 149, 155 Земельного кодексу України, 4, 10, 16, 21, 203, 215, 257, 261 Цивільного кодексу України, ст. 2, 4, 29, 54, 56, 57, 75 ГПК України.

В судовому засіданні прокурор, Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.03.2019 та письмових пояснень від 06.03.2020 та №225/554 від 11.03.2020 (т.4, а.с.122-127, 138-144). Вважають, що спірні земельні ділянки належать до земель оборони, у зв`язку з чим у відповідача відсутнє право ведення лісового господарства на вказаних землях.

Зокрема, військова частина зазначає, що ДП "Зарічанське лісове господарство" не являється спеціалізованим лісогосподарським підрозділом Міністерства оборони України та не має жодних правовстановлюючих документів на земельні ділянки військової частини НОМЕР_1 , відтак правових підстав ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони військової частини НОМЕР_1 не має.

Вказують, що розпорядження голови районної державної адміністрації від 16.11.2007 №531 було визнано розпорядження від 19.10.2006 №450 таким, що втратило чинність, тобто вичерпало строк його дії. Зазначають, що рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/128/19 встановлено, що право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси мають постійні лісокористувачі Міністерства оборони України.

Ведення господарства на спірних земельних ділянках відповідач не заперечує та обґрунтовує тим, що Державним агентством лісових ресурсів України, ведення лісового господарства покладено на ДП "Зарічанське лісове господарство" .

Відповідач, до передачі справи на новий розгляд, заперечував проти позову з підстав того, що спірні земельні ділянки 2177,79 га, на яких знаходяться лісові квартали №1-47 не належать до земель оборони, оскільки не містять військових об`єктів.

Пояснює, що відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", 13.06.2018 Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп" змінило найменування на Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" (скорочена назва - ДП "Зарічанський лісгосп"), засновником якого є Державне агентство лісових ресурсів України, видом діяльністю якого є лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві. Відповідно до статуту Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" створено для ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів та інше. Саме засновником на Державне підприємство "Зарічанське лісове господарств" покладено ведення лісового господарства, в тому числі, на землях, зазначених заступником військового прокурора Житомирського гарнізону в позовній заяві, а саме на землях загальною площею 2177,79 га, розташованих поблизу смт. Вакуленчук, Чуднівського району Житомирської області, які відповідно до повноважень передбачених ст.8 Лісового кодексу України, Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 04.09.2013 року за №773-р, передав до управління Державному агентству лісових ресурсів України.

Вважає, що Державне підприємство "Зарічанське лісове господарств" є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісокомбінат", а тому, відповідно до вимог ст.104 ЦК України, всі права і обов`язки перейшли від Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісокомбінат" до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство", підтвердженням чого вважає витяг з Єдиного державного реєстру. Відповідно, земельні ділянки, які є предметом спору в даній справі за актами передачі Чуднівського військового лісництва від 30.06.2009 передані ДП "Івано- Франківський військовий лісокомбінат" та знаходяться в користуванні правонаступника ДП "Зарічанське лісове господарство".

Вважає, що правомірно користується земельною ділянкою, так як останні були передані у користування відповідно до розпорядження КМ України №773-р від 04.09.2013 Державному підприємству лісових ресурсів України, яке є органом управління ДП "Зарічанське лісове господарство".

Вказує, що ведення лісового господарства КЕВ м. Житомир та 643 Управління начальника робіт буде суперечити вимогам ст. 57 ЗК України, оскільки останні не мають відповідних документів та дозволів, натомість у ДП "Зарічанське лісове господарство" є видані лісорубні квитки, що підтверджують право на ведення постійного лісокористування.

За вказаних обставин відповідач просить відмовити у задоволені позову.

Представники третіх осіб позовні вимоги прокурора підтримали у повному обсязі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчійкімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні від 01.07.2020 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

19.10.2006 Чуднівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 450 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку і виготовленню державного акта на право користування земельною ділянкою військовій частині НОМЕР_1 в смт. Вакуленчук" (а.с. 55 т.1).

На підставі розпорядження Чуднівської районної державної адміністрації №450 від 19.10.2006, військовій частині НОМЕР_1 надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 2177,79 га, а саме: площею 523,07 га (державний акт ЯЯ №076146 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001, площею 2 га (державний акт ЯЯ №076149 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825880400:06:000:0737, площею 381,7 га (державний акт ЯЯ №076145 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:01:000:0053, площею 544,63 га (державний акт ЯЯ №076148 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001, площею 726,39 га (державний акт ЯЯ №076147 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001 (т. 1, а. с. 44-48). Зазначені земельні ділянки віднесені до земель оборони.

У відповідності до п. 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 за № 448 та Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 за № 795, вищевказані земельні ділянки військової частини А 2365 перебувають на обліку КЕВ м.Житомир.

Розпорядженням голови Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області № 531 від 16.11.2007 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.10.2006 № 450 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку і виготовленню державного акта на право постійного користування земельною ділянкою військовій частині НОМЕР_1 в смт. Вакуленчук" (а.с. 110 т.1).

Як вказує прокурор в позовній заяві, введення лісового господарства на зазначених земельних ділянках було закріплене за ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат".

20.03.2009 Міністерством оборони України прийнято наказ №123 "Про реорганізацію державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", згідно якого реорганізовано ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат" шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв, створивши державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп", до якого переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права і обов`язки реорганізованого підприємства (107-108 т.1).

30.06.2009 Актом передачі Чуднівського військового лісництва було передано Чуднівське військове лісництво з підзвіту начальника Чуднівського військового лісництва в підзвіт ТВО директора ДП "Житомирський військовий лісгосп" (т.1, а.с.112-113).

Наказом Міністерства оборони України № 458 від 28.07.2011 затверджено Положення про організацію ведення лісового господарства (а.с. 232-236 т.1).

04.09.2013 розпорядженням Кабінету Міністрів України №773-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" передано цілісні майнові комплекси державних підприємств за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Згідно з додатком до вказаного розпорядження, до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів передано, зокрема, ДП "Житомирський військовий лісгосп" (т. 1, а.с. 109).

За Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" було здійснено приймання-передачу цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" на виконання розпорядження КМУ №773-р від 04.09.2013 р. "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів (т. 1, а. с. 114-117).

У 2013 році ДП "Житомирський військовий лісгосп" затверджено Проект організації та розвитку лісового господарства, за яким надано останньому право ведення лісового господарства з 2011 по 2020 рік (а.с.221-223).

25.04.2018 наказом Державного агентства лісових ресурсів України №312 "Про зміну найменування нової редакції статуту державного підприємства" було змінено найменування ДП "Житомирський військовий лісгосп" на ДП "Зарічанське лісове господарство" (т.1, а. с. 42).

Відповідно до п. 3.1 Статуту ДП "Зарічанське лісове господарство", підприємство створено з метою: ведення лісового господарства , охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності.

30.11.2018 військовою частиною А 2365 складено акт закріплення лісових насаджень на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 за постійним лісокористувачем 643 УНР.

За даним актом згідно пропозиції комісії вирішено закріпити лісові ресурси на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 за 643 управлінням начальника робіт.

Зобов`язано 643 управління начальника робіт:

- здійснювати охорону та захист лісів на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 ;

- сповіщати землекористувача при виявлені самовільного захоплення земельних ділянок;

- узгоджувати проведення будь-яких заходів на земельних ділянках військової частини з командиром військової частини НОМЕР_2 ;

- дотримуватись пожежної та екологічної безпеки;

- сприяти командуванню військової частини А 2365 у використанні корисних властивостей лісів; для культурно-оздоровчих, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей та інших потреб;

- після отримання матеріалів лісовпорядкування здійснювати лісогосподарську діяльність згідно вимог чинного законодавства (а.с.159-160 т1).

Прокурор стверджує, що ДП "Зарічанське лісове господарство" протиправно здійснює ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 загальною площею 2177,79 га, оскільки вищевказані земельні ділянки належать до земель оборони, постійним користувачем яких є військова частина НОМЕР_1 , а право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використання лісових ресурсів, мають постійні лісокористувачі Міністерства оборони України, до яких відповідач не належить.

Враховуючи зазначене, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

При вирішенні спору суд керувався нормами права, які були чинними на момент звернення до суду .

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 3 ст. 152 цього Кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Зазначена правова позиція з цього приводу викладена пункті 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункті 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, пункті 11 постанови Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, пункті 8.12 постанови Верховного суду від 05.11.2019 у справі № 926/746/19)

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про заборону відповідачу ведення лісового господарства на землях, які знаходяться в постійному користуванні військової частини А 2365.

Матеріалами справи підтверджено, що військова частина НОМЕР_1 на підставі державних актів ЯЯ №076146, ЯЯ № 076149, ЯЯ № 076145, ЯЯ №076148 та ЯЯ №076147 від 16.11.2006 є постійним користувачем земельних ділянок загальною площею 21177,79га.

Позивачу- військовій частині А 2365 державні акти на право постійного користування земельними ділянками, загальною площею 21177,79га, видані на підставі розпорядження Чуднівської районної державної адміністрації №450 від 19.10.2006. Цільове призначення даних земель - землі оборони.

Станом на день звернення до суду та на день вирішення спору у суді вказані вище Державні акти на право постійного користування землею є чинними та не скасованими у визначеному законом порядку, що вказує на те що у позивача - військової частини наявне право постійного користування земельними ділянками на підставі державних актів ЯЯ №076146, ЯЯ № 076149, ЯЯ № 076145, ЯЯ №076148 та ЯЯ №076147 від 16.11.2006.

Разом з тим безпідставними є твердження відповідача про те, що розпорядження Чуднівської районної державної адміністрації №450 від 19.10.2006 визнано незаконним та скасовано, а відтак у позивача - військової частини НОМЕР_1 припинилось право користування земельними ділянками на підставі державних актів ЯЯ №076146, ЯЯ № 076149, ЯЯ № 076145, ЯЯ №076148 та ЯЯ №076147 від 16.11.2006 з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.10.2019 у справі № 906/128/19 за позовом Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" до Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області, Військової частини НОМЕР_1 за участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира , Міністерства оборони України про визнання недійсними Державні акти на право постійного користування земельними ділянками загальною площею 2177,79га, які видані Чуднівською районною державною адміністрацією Житомирської області Військовій частині НОМЕР_1 на підставі розпорядження №450 від 19.10.2006, а саме: площею 523,07га (державний акт ЯЯ №076146 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001; площею 2га (державний акт ЯЯ №076149 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825880400:06:000:0737; площею 381,7га (державний акт ЯЯ №076145 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:01:000:0053; площею 544,63га (державний акт ЯЯ №076148 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:03:000:0002; площею 726,39га (державний акт ЯЯ №076147 від 16.11.2006) за кадастровим номером 1825855200:03:000:0001 суд відмовив у задоволені позову.

Спір у справі № 906/128/19 ґрунтувався на тому, що розпорядження №450 від 19.10.2006, на підставі якого видані спірні Державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, втратило чинність згідно розпорядження Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області №531 від 16.11.2007.

При розгляді даної справи суд встановив, що розпорядження голови Чуднівської державної районної адміністрації №450 від 19.10.2006 на підставі розпорядження №531 від 16.11.2007 визнано таким, що втратило чинність, а не скасовано.

Втрата чинності не передбачає того, що рішення (розпорядження №450 від 19.10.2006) було неправомірним з моменту його прийняття, також не передбачає, що всі дії, які були вчинені до моменту втрати чинності (до 16.11.2007), мають бути скасовані або визнані недійсними. Оскільки, державні акти на право постійного користування земельними ділянками видані військовій частині НОМЕР_1 16.11.2006 коли розпорядження №450 від 19.10.2006 було чинним, відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд також вважає безпідставними твердження про те, що відповідач правомірно користується спірними земельними ділянками, як правонаступник Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісокомбінат", оскільки постановами Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі № 906/1704/13 та Апеляційного суду Житомирської області від 12.09.2018 у справі № 278/1283/14-ц, встановлено, що у Статуті ДП "Житомирський військовий лісгосп" (назву змінено на ДП Зарічанське лісове господарство") відсутні положення про правонаступництво за ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат", що у відповідності до ч.4 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.

Водночас, суд зазначає, що у справі № 906/43/19 вимоги прокурора ґрунтуються на тому, що відповідач незаконно здійснює господарську діяльність з ведення лісового господарства на земельних ділянках, які на праві постійного користування належать військовій частині А 2365.

Враховуючи, що предметом позову є заборона ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Особливості землекористування та ведення лісового господарства урегульовано нормами Лісового кодексу України.

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (стаття 2 ЛК України).

За приписами ч.2 ст. 3 ЛК України, лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

За приписами статті 8 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 16 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Нормами ст. 17 ЛК України визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Водночас, відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 р. у справі N 488/402/16-ц.

За приписами п. 13 статті 46 ЛК України, лісовпорядкування передбачає, зокрема, складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства (ч.1 ст. 47 ЛК України).

За нормами ст. 48 ЗК України матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно зі ст. 63 ЛК України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

У статті 64 ЛК України визначені основні вимоги щодо ведення лісового господарства.

Так, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані:

- забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров`я людей;

- забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

- здійснювати відтворення лісів;

- забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;

- здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень;

- раціонально використовувати лісові ділянки.

В ході вирішення спору суд встановив, що ведення лісового господарства, в тому числі на землях оборони, що знаходяться в користуванні військової частини А 2365, відповідач здійснює згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" Міністерства оборони України (а.с. 78-83 т. 1; 119-125 т.2).

Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" Міністерства оборони України був розроблений у трьох екземплярах і є в наявності у ДП "Зарічанське лісове господарство" і у в/ч А 2365.

Оригінал Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" оглядався судом в судовому засіданні.

Відповідно до даних Додатку 7 Проекта ДП "Житомирський військовий лісгосп" визначено розрахункові лісосіки на період з 2011 по 2020 роки.

Водночас у даних матеріалах вказано, що попереднє лісовпорядкування було проведено в 2001 році Комплексною експедицією. Загалом також наведена інформація про те, що лісовпорядкування лісів, які входять до складу лісгоспу виконувалось з 1949 року.

За вказаних обставин матеріали лісовпорядкування розроблені для ДП "Житомирський військовий лісгосп", правонаступником якого є ДП "Зарічанське лісове господарство" є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів та надають право відповідачу на ведення лісового господарств.

Згідно з частиною 1 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Відповідно статті 69 Лісового кодексу України, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно (частина 1 статті).

Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами (частина 3 статті 69 Лісового кодексу України).

Відповідно до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011, лісорубний квиток віднесений до дозвільного документа.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачу у період часу з 2017 по 2018 роки Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства були видані лісорубні квитки на проведення рубок в порядку рубок головного користування (а.с 51-53 т.1 ).

З огляду на викладені обставини щодо наявності у відповідача чинного на момент звернення до суду з позовом Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп", а також наявності спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно веде лісове господарство.

Суд також звертає увагу, що саме відповідач є спеціалізованим лісогосподарським підприємством, на яке у відповідності до Лісового кодексу покладені певні права та обов`язки щодо ведення лісового господарства.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що приписи ст. 101 ЛК України визначають особливості охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях оборони .

Так, ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону.

Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Правові засади і порядок використання земель оборони визначається Законом України "Про використання земель оборони".

За приписами ст. 1 вищевказаного Закону, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Частина 1 ст. 2 зазначеного Закону, визначає, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Таким чином нормами Лісового кодексу визначено, що право вести лісове господарство у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси мають право спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Суд також зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 N 1171 затверджено перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, зокрема лісопильне та стругальне виробництво.

Водночас даною постановою не визначено такого виду діяльності як ведення лісового господарства.

Щодо посилань позивачів та прокурора як на підставу ведення лісового господарства на землях оборони на Положення "Про організацію ведення лісового господарства на землях оборони", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.07.2011 № 458 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.3 Положення, охорону, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони здійснюють відповідні спеціалізовані лісогосподарські підрозділи Міністерства оборони України. Управління спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами здійснюється Міністерством оборони України через Департамент економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України.

За умовами п. 1.2 даного Положення, спеціалізовані лісовгосподарські підрозділи Міністерства оборони України - державні підприємства, що належать до сфери управління Міністерства оборони України та Установи Збройних сил України, яким надано у постійне користування землі лісового фонду на землях оборони для ведення лісового господарства без встановлення строку, є постійним лісокористувачем.

Згідно з п. 2.1 даного положення ведення лісового господарства на землях оборони здійснюється способами, які б забезпечували посилення водоохоронних, захисних, санітрано-гігієнічних, оздоровчих , рекреаційних, естетичних, виховних та інших функцій, з урахуванням режиму цих територій, в порядку встановленому Лісовим кодексом та іншими актами законодавства України.

Основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів є матеріали лісовпорядкування.

Слід зазначити, що наказом Міністра оборони України № 651 від 25.12.2008 затверджено "Положення про 643 Управління начальника робіт" (а.с. 16-36 т.5).

Відповідно до п. 2.1 Положення, метою діяльності Установи 643 Управління начальника робіт є, зокрема, керування закріпленим лісовим фондом.

Однак в ході вирішення спору суд з`ясував, що як у Установи 643 Управління начальника робіт так і у позивачів станом на момент звернення до суду та на час вирішення спору відсутні матеріали лісовпорядкування, що виключає можливість ведення останніми лісового господарства у межах визначених ЛК України.

Варто зазначити, що за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі позивачів саме як постійних користувачів земельної ділянки. Порушення прав позивачів прокурор пов`язував із веденням відповідачем на землях Міністерства оборони України лісового господарства.

Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Здійснивши аналіз норм чинного законодавства та підзаконних актів , суд встановив, що права землекористувача та права лісокористувача є не тотожними, а факт належності позивачу на праві постійного користування земельної ділянки не є безумовною підставою і для ведення на вказаній земельній ділянці лісового господарства.

З огляду на встановлені судом обставини щодо наявності у відповідача правових підстав для ведення лісового господарства, суд дійшов висновку про прокурор та позивач не довели порушення прав та інтересів позивача саме як постійного користувача земельною ділянкою внаслідок ведення відповідачем лісового господарства, що є підставою для відмови у задоволені позову.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В порядку ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.07.20

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - Військовій прокуратурі Житомирської обл. - 100014, м. Житомир, вул. Д.Донцова,20 (рек. );

3 - Міністерству оборони України - 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ( рек.);

4 - Військовій частині НОМЕР_1 (12436, Житомирська обл., Чуднівський р-н., смт. Вакуленчук) ( рек. );

5 - ДП "Зарічанське ліс.госп." (12440, с.Зарічани, провулок Довженка, 9) (рек.).;

6 - Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомира (10014, м. Житомир, вул. Д. Донцова, буд. 20) - рек. .;

7- Центральному територіальному управлінню внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (21007, м. Вінниця-7, вул. Стрілецька, буд. 23) (рек.);

8 - 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України (10029, вул.Ватутіна, 61, м.Житомир) (рек..)