Рішення

від 07.07.2020 по справі 910/18264/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2020Справа № 910/18264/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М ., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ" (33024, м.Рівне, вул.Соборна, 442-Д, код ЄДРПОУ 39588474)

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570)

про визнання договору недійсним

Представників сторін:

від позивача: Тарновецький П.Я. адвокат

від відповідача: Тищенко А.В. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний кредитний договір № 4Ф16118Г від 14.11.2016 вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 14.11.2016 між ним та відповідачем - ПАТ КБ Приватбанк (організаційно-правову форму змінено на АТ КБ Приватбанк ) був укладений кредитний договір № 4Ф16118Г, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 4 521 936 537,56 грн, вказані кошти, за стверджуваннями позивача, були направлені на погашення/ виконання кредитних зобов`язань перед банком боржників ( старі боржники банку ) позивачем, як поручителем, в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ, з наміром отримання прибутку від реалізації активів боржника, або набуття права власності на них

Позивач стверджує, що кредитний договір № 4Ф16118Г від 14.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, які за переконаннями банку мають надзвичайно ліквідні активи, у т.ч. корпоративні права, товар в обороті, цінні папери та інше. Проте після погашення зобов`язань цих боржників Банку, та переоформлення боргів старих боржників перед банком рішенням НБУ ПАТ КБ Приватбанк було націоналізовано, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржників перед Банком не передано. Позивач вважає, що банк не мав на меті виконання зобов`язань щодо реальної передачі документів, що підтверджували б наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних паперів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір № 4Ф16118Г від 14.11.2016 та договори поруки з метою реалізації плану трансформації , чим ввів товариство в оману щодо істотних умов кредитного договору.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.12.2019 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання на 23.01.2020.

21.01.2020 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.01.2020 відповідач засобами поштового зв`язку (відправлено 20.01.2020) подав відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову зауважує, що відповідно до протоколу № 10-11/16 від 10.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ ФІНІТІ-КОМПАНІ запропоновано та вирішено звернутись до ПАТ КБ Приватбанк з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 570 000 000,00 грн. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 07.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 07.11.2016, що були надані ТОВ ФІНІТІ-КОМПАНІ на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 4Ф16118Г від 14.11.2016 де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки. Відповідач вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку таким, що не відповідає дійсності, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження укладення оспорюваного договору саме з цією метою.

21.01.2020 підготовче засідання відкладено на 04.02.2020.

03.02.2020 та 04.02.2020 позивач подав до суду клопотання про витребування доказів у Національного Банку України та відповідача.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.02.2020 у задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання клопотань про витребування доказів у справі № 910/18264/19 відмовив, клопотання позивача про витребування доказів у справі, залишив без розгляду.

04.02.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.02.2020.

18.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті спору на 10.03.2020.

Призначене на 10.03.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Враховуючи повернення судді Ярмак О.М. з лікарняного, суд дійшов до висновку про необхідність призначення розгляду справи по суті.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.03.2020 призначив підготовче засідання на 28.04.2020.

27.04.2020, 28.04.2020 позивач та відповідач засобами електронного зв`язку подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними заходами.

20.05.2020 позивач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу календарну дату після закінчення обмежувальних карантинних заходів.

21.05.2020 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

28.04.2020, 21.05.2020 розгляд справи по суті спору був відкладений на 21.05.2020, 07.07.2020.

07.07.2020 відповідач подав письмові пояснення по справі, в яких стверджує, що позивач належними та допустимими доказами не довів підстав визнання договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.

У засіданні суду 07.07.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ" (позивальник, позивач) укладено кредитний договір № 4Ф16118Г відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 570 000 000,00 грн.

Також 11.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач, кредитор) були укладені такі договори поруки:

- договір поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ІНТЕРСПЛАВ своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4И11316И від 17.05.2011 року, № 4И12047И від 19.02.2012 року, №4И12125И від 24.04.2012 року, № 4И13243И від 16.04.2013 року, № 4И14163И від 19.02.2014 року, № 4И15028И від 17.02.2015 року;

- договір поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю МІРІГОН своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4М120091И від 16.03.2012 року, № 4М13518И від 23.08.2012р., №4М14150И від 08.04.2014 року, № 4М16016Д від 27.04.2016 року;

- договір поруки № 4С12049И/П від 11.11.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю СТЕЛС своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4С12049И від 09.02.2012 року, № 4С12362И від 07.12.2012 року, №4С13766И від 26.11.2014 року;

- договір поруки № 4Ц12050И/П від 11.11.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ЦУМ своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Ц12050И від 09.02.2012 року, № 4Ц13258И від 19.04.2013 року, №4Ц13258И від 17.03.2014 року, № 4Ц15065И від 20.02.2015 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що кредитний договір № 4Ф16118Г від 14.11.2016 був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору та погашення кредитних зобов`язань третіх осіб ( старих боржників ), позивач мав намір отримати прибуток у вигляді права власності на активи чи кошти від їх відчуження, що забезпечували зобов`язання попередніх старих боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, ввів в оману при укладенні оспорюваного договору щодо його істотних умов, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову стверджує про недоведеність позивачем обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, ненадання доказів отримання кредитних коштів та вчинення оспорюваного правочину з метою отримання прибутку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому носіями як протиправного умислу так і впливу обману юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У п. 3.10 постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судом встановлено, що відповідно до умов А.2. кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016 визначено цілі отримання позивачем кредитних коштів: фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які вказує позивач в обґрунтування позовних вимог та підстав недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 10-11/16 від 10.11.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк з лімітом 4 570 000 000,00 грн.

Будь якого посилання, рішення, примітки в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 07.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 07.11.2016, що були надані ТОВ "ФІНІТІ-КОМПАНІ" на адресу Банку, метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на кредитний договір та договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016, , в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено у позові.

Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного, виходячи з правової природи кредитного договору, суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення оспорюваного кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи вище викладене, оскільки формулювання умов кредитного договору було правом позивача та, укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявності умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов кредитного договору.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Всупереч вказаних вимог позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обгрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНІТІ-КОМПАНІ" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016, відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.07.2020

Суддя О.М.Ярмак