Постанова

від 09.12.2020 по справі 910/18264/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18264/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Тарновецького П.Я.,

відповідача - Яковенка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті - Компані

на рішення Господарського міста Києва

(суддя - Ярмак О.М.)

від 07.07.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Яковлєв М.Л., судді - Шаптала Є.Ю., Євсіков О.О.)

від 22.09.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті - Компані

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фініті - Компані звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним укладеного між ними кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір № 4Ф16118Г від 14.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ст. 230 ЦК України.

Посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ (наразі АТ) Комерційний банк Приватбанк , ініційованої Національним банком України (НБУ), увів в оману ТОВ Фініті - Компані про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ Стелс , ТОВ ЦУМ , ТОВ Мірігон , ТОВ Інтерсплав ) у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016 та договорів поруки.

Також позивач зазначає, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем договори кредиту та поруки).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.

16.10.2020 ТОВ Фініті - Компані подало касаційну скаргу на рішення Господарського міста Києва від 07.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішення зазначає те, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не витребували докази, які містять банківську таємницю і знаходяться в розпорядженні відповідача та Національного банку України (НБУ), про що позивач просив у клопотаннях від 31.01.2020, від 03.02.2020. Вважає, що відсутність витребуваних доказів позбавила можливості дослідити такі обставини: наявність чи відсутність обов`язку у відповідача надавати на розгляд Національного банку України протягом 5-ти робочих днів з дня отримання рішення план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформлення додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу банку з урахуванням вимог постанов № 260, № 103/БТ, № 351 та забезпечення його майбутньої життєздатності; причини ненадання відповідачем до суду плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ Комерційний банк ПриватБанк для НБУ на виконання рішення правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016; наявність чи відсутність обов`язку ТОВ ЦУМ , ТОВ Мірігон , ТОВ Стелс , ТОВ Інтерсплав зі сплати винагороди та обґрунтованість нарахування заборгованості, її розміру та дати виникнення. Стверджує про порушення судами норм процесуального права - ст. ст. 86, 236 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з ст. 230 ЦК України. Посилається на наявність практики Верховного Суду щодо застосування ст. 230 ЦК України (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі № 5/127-Б-08). Вважає, що оскаржувані рішення були прийняті з урахуванням вказаної вище практики суду касаційної інстанції. Стверджує, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у поновленні строку на подання клопотань про витребування доказів з огляду на вимоги ст. ст. 80, 81 ГПК України (ухвала суду першої інстанції від 04.02.2020). Зазначає, що позивач вказану ухвалу суду першої інстанції (п. 9 ч. 1 ст. 255 ГПК України) не оскаржив, тобто погодився із нею. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін з наведених у відзиві підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), встановивши наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, - залишити без задоволення з огляду на таке.

У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Як встановлено судами, 14.11.2016 між ПАТ (наразі АТ) Комерційний банк Приватбанк (банк) і ТОВ Фініті - Компані (позичальник) було укладено кредитний договір № 4Ф16118Г, за умовами якого позивачу надано кредит в сумі 4 570 000 000,00 грн.

Також 11.11.2016 між сторонами були укладені договори поруки: № 4И11316И/П для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсплав своїх зобов`язань за кредитними договорами №4И11316И від 17.05.2011, № 4И12047И від 19.02.2012, № 4И12125И від 24.04.2012, № 4И13243И від 16.04.2013, № 4И14163И від 19.02.2014, № 4И15028И від 17.02.2015; договір поруки № 4М12091И/П для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Мірігон своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2012, № 4М14150И від 08.04.2014, № 4М16016Д від 27.04.2016; договір поруки № 4С12049И/П для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Стелс своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4С12049И від 09.02.2012, № 4С12362И від 07.12.2012, № 4С13766И від 26.11.2014; договір поруки № 4Ц12050И/П для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ЦУМ своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Ц12050И від 09.02.2012, № 4Ц13258И від 19.04.2013, №4Ц14132И від 17.03.2014, № 4Ц15065И від 20.02.2015.

Позивач просить визнати спірний кредитний договір недійсним з огляду на те, що він був вчинений під впливом введення в оману.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив:

- з рішення загальних зборів учасників ТОВ Фініті-Компані , оформленого протоколом № 10-11/16 від 10.11.2016, вбачається, що з першого питання порядку денного вирішено укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір на суму 4 570 000 000,00 грн (згідно з п. А. 2 спірного кредитного договору ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності товариства);

- жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку;

- відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 07.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 07.11.2016, метою кредитування самим позивачем зазначено фінансування поточної діяльності;

- жоден пункт оспорюваного кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

Отже, судами встановлено, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем, згідно з ст. 230 ЦК України.

Верховний Суду у постанові від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук до акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016 недійсним, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

Залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18604/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку; жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову; кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача), з огляду на недоведення позивачем ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України (наявність умислу в діях відповідача і сам факт обману), суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Подібність правовідносин визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Нормативно - правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається, та у справі № 910/18604/19 є подібними.

Отже, Верховним Судом у справі № 910/18604/19 було викладено правовий висновок щодо застосування ст. 230 ЦК України у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України.

Щодо посилання відповідача у відзиві на постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі № 5/127-Б-08, то необхідно зазначити, що висновки у вказаних справах і справі, що переглядається, зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, що свідчить про те, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже Верховний Суд у справі № 910/18604/19 виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу закриває касаційне провадження у справі № 910/18264/19 за касаційною скаргою ТОВ Фініті - Компані , в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Також, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій не витребували доказів, які містять банківську таємницю та знаходяться в розпорядженні відповідача та НБУ, про що позивач просив, зокрема у клопотаннях від 31.01.2020, від 03.02.2020.

Однак, такі доводи касаційної скарги є безпідставними з огляду на таке.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази безпосередньо до суду.

За ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. ч. 2, 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 03.02.2020 до господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, зокрема: у НБУ - завірену копію плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля, наданого відповідачем для НБУ на виконання рішення правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016; у відповідача - інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ Стелс , ТОВ ЦУМ , ТОВ Мірігон , ТОВ Інтерсплав з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за відповідними договорами (а.с. 151-153, т. 1). Також 04.02.2020 від позивача до суду першої інстанції надійшло клопотання про витребування у НБУ та відповідача завірену копію рішення правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів (а.с. 155-156, т. 1).

Судом першої інстанції встановлено, що 04.02.2020 представник позивача заявив усне клопотання про поновлення строку на подання клопотань про витребування доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 04.02.2020 було відмовлено позивачу у поновленні строку на подання клопотань про витребування доказів, а клопотання про витребування доказів, подані до суду 03.02.2020, 04.02.2020 були залишені без розгляду на підставі ст. ст. 80, 118, 119 ГПК України (а.с. 161-163, т. 1).

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З аналізу ст. 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню.

Дослідивши причини пропуску позивачем строку на подання вказаних клопотань (необхідність витребування вказаних документів виникла у зв`язку із аргументами відповідача, які викладені ним у відзиві на позовну заяву і з моменту отримання цього відзиву позивач зміг звернувся з такими клопотаннями), суд першої інстанції визнав їх неповажними, такими, що суперечать ст. 74 ГПК України щодо обов`язку доказування і подання доказів кожною з сторін, а тому відмовив у поновленні строку на подання клопотань.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності невитребування судом документів зводяться до переоцінки судом касаційної інстанцій причин пропуску позивачем строку на подання клопотань про витребування доказів, що знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Отже, суди розглянули справу за наявним в матеріалах справи доказами, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення з направленням справи на новий розгляд згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Закрити касаційне провадження у справі № 910/18264/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті - Компані в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті - Компані в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі за № 910/18264/19- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

О. Кролевець