Рішення

від 07.07.2020 по справі 910/18067/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2020Справа № 910/18067/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М ., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (08300, Київська область, м.Бориспіль, вул. Київський шлях 2/8,каб. 10, код ЄДРПОУ 40139889)

До Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського,1 Д, код ЄДРПОУ 14360570)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТЛАС" (61001, м.Харків, вул. Дружби Народів, 206, код ЄДРПОУ 37298946)

про визнання недійсним договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016

Представників сторін:

від позивача: Горошко М.І. адвокат

від відповідача: Тищенко А.В. адвокат

Від третьої особи : не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.10.2016 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 4А16096Г, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 4 500 000 000,00 грн, в подальшому між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед ПАТ "КБ "Приватбанк" (надалі-Банк) були укладені договори поруки, у т.ч. договір поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, за умовами якого позивач поручився за виконання кредитних зобов`язань перед банком ТОВ "КОТЛАС" (боржник) за кредитними договорами № 4К12139И від 11.05.2012, № 4К13132И від 15.07.2013.

Позивач стверджує, що договір поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "КОТЛАС", який за переконаннями банку має надзвичайно ліквідні активи, у т.ч. корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Отримані від кредитного договору кошти позивачем були направлені на погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ, з наміром отримання прибутку від реалізації активів боржника, або набуття права власності на них. Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами № 4К12139И від 11.05.2012, № 4К13132И від 15.07.2013, після завершення процесу переоформлення боргів старих боржників перед банком рішенням НБУ ПАТ КБ "Приватбанк" було націоналізовано, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом у справах № 910/15194/17, № 910/20903/17, № 910/14507/17, №910/20899/17, № 910/15014/17, № 910/20901/17, № 910/16048/17, № 910/20904/17, № 910/16051/17, №910/18492/17, №910/20902/17, № 910/15013/17, № 910/3716/18 встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржника перед Банком не передано. Така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.12.2019 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання на 23.01.2020.

20.01.2020 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

23.01.2020 підготовче засідання відкладено на 18.02.2020.

24.01.2020 відповідач засобами поштового зв`язку (відправлено 23.01.2020) подав відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову зауважує, що відповідно до протоколу № 21/10-1 від 21.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "АГРОТРЕЙД ЛТД" запропоновано та вирішено звернутись до ПАТ КБ Приватбанк з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 500 000 000,00 грн. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані ТОВ "АГРОТРЕЙД ЛТД" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16096Г від 24.10.2016 де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки. Відповідач вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку таким, що не відповідає дійсності, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження укладення оспорюваного договору саме з цією метою.

Також у відзиві відповідач заявив клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ "АГРОТРЕЙД ЛТД", що були підставою для укладення спірного договору.

12.02.2020 позивач через канцелярію суду подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

17.02.2020 позивач засобами поштового зв`язку (відправлено 14.02.2020) подав до суду відповідь на відзив, зі змісту якого учасник справи вказує, що аргументи відповідача про відсутність аргументації в кредитному договорі щодо отримання прибутку є безпідставними, оскільки формулювання п.А.2 кредитного договору фінансування поточної діяльності кореспондується з метою отримання прибутку; відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми кредиту, що відповідає сумі кредитних зобов`язань старих боржників прямо свідчить про надання банком коштів саме заради цієї мети, водночас Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ввело в оману позивача щодо обставин, які спонукали до укладення оспорюваного правочину, відсутність договорів Банку щодо забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників має істотне значення при укладенні договору поруки, адже за умови обізнаності про цю обставину товариство не укладало би оспорюваного правочину. Щодо клопотання відповідача про витребування доказів зазначив про наявність усіх документів у відповідача.

17.02.2020 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про витребування додаткових доказів, у якому просив суд поновити строк на подання клопотання про витребування додаткових доказів та витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" додаткові докази по справі.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 представник позивача підтримав подане раніше клопотання про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛАС" у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, яке задоволено судом.

18.02.2020 у судовому засіданні представник відповідача підтримав викладене у відзиві клопотання про витребування у ТОВ Арготрейд ЛТД доказів на підтвердження мети та обставин укладення оспорюваного договору.

Судом було відкладено розгляд даного клопотання до отримання заперечення на відповідь на відзив.

Представником відповідача було подано клопотання про продовження строку підготовчого провадження, яке судом було задоволено.

Господарський суд міста Києва ухвалами від 18.02.2020 у задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання клопотань про витребування доказів у справі № 910/18067/19 відмовив, клопотання позивача про витребування доказів у справі, подане до суду 17.02.2020 залишив без розгляду; залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТЛАС" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відклав підготовче засідання на 17.03.2020.

17.03.2020 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із прийняттям рішення Уряду про запровадження в Україні карантину через спалах COVID-19на період з 12.03.2020 до 03.04.2020.

У підготовче засідання 17.03.2020 прибули представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 120 ГПК України. Представник відповідача подав документи для долучення до справи.

17.03.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті спор на 28.04.2020.

27.04.2020 та 28.04.2020 позивач та відповідач засобами електронного зв`язку надіслали до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливість прибути у судове засідання через карантинні заходи, обмеження пасажирських перевезень на території України.

28.04.2020 з огляду на подані клопотання та неявку представників сторін, розгляд справи по суті спору відкладено на 21.05.2020.

21.05.2020 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті спору у зв`язку із продовженням карантинних заходів на території України. Представник позивача у судовому засідання проти задоволення поданого відповідачем клопотання не заперечив.

21.05.2020 розгляд справи по суті спору відкладено на 07.07.2020.

07.07.2020 відповідач подав письмові пояснення по справі, в яких стверджує, що позивач належними та допустимими доказами не довів підстав визнання договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України, на доводи позивача пояснив, що плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість позивача отримання прибутку за цим правочином, п.А2 кредитного договору дійсно вказує на мету отримання кредитних коштів: фінансування поточної діяльності, укладення оспорюваного договору здійснено внаслідок воєвиявлення позивача, а не внаслідок отримання ним кредиту.

Третя особа письмових пояснень не надала, явку уповноваженого представника у засідання суду не забезпечила, про дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

У засіданні суду 07.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД ЛТД (позивальник, позивач) укладено кредитний договір № 4А16096Г відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 500 000 000,00 грн.

24.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД ЛТД (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач, кредитор) був укладений договір поруки № 4К12139И/П (надалі - Договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "КОТЛАС " (надалі - боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4К12139И від 11.05.2012, № 4К13132И від 15.07.2013.

Відповідно до п. 2 Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток у вигляді права власності на активи чи кошти від їх відчуження, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, ввів в оману при укладенні договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову стверджує про недоведеність позивачем обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, ненадання доказів отримання кредитних коштів та вчинення оспорюваного правочину з метою отримання прибутку.

Третя особа письмових пояснень по справі не надала.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до умов А.2. кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 визначено цілі отримання позивачем кредитних коштів: фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які вказує позивач в обґрунтування позовних вимог та підстав недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 21/10-1 від 21.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ АГРОТРЕЙД ЛТД , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк з лімітом 4 500 000 000,00 грн.

Будь якого посилання, рішення, примітки в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані ТОВ АГРОТРЕЙД ЛТД на адресу Банку, метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Тож в розумінні вказаних норм матеріального права отримання поручителем прибутку, як мета укладення та виконання договору поруки є неможливим.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, в силу ч. 1 ст. 230 ЦК України, в даному випадку, мотиви укладення договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016 взагалі не мають істотного значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому носіями як протиправного умислу так і впливу обману юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У п. 3.10 постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Всупереч вказаних вимог позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТРЕЙД ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.07.2020

Суддя О.М.Ярмак