Постанова

від 30.09.2020 по справі 910/18067/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. Справа№ 910/18067/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від позивача - Горошко М.І.,

від відповідача - Баранов В.С.,

від третьої особи - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 (повний текст рішення складено 13.07.2020)

у справі №910/18067/19 (суддя Ярмак О.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТЛАС"

про визнання недійсним договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач стверджує про наявність підстав визнання спірного правочину недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваного рішення, неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а висновки, викладені у його рішенні - не відповідають обставинам справи. Зокрема скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки рішенню Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 року, яким було зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Скаржник також зазначає щодо обов`язку банку у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором, передати поручителю впродовж п`яти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Також позивач зазначає, що місцевий господарський суд не надав правової оцінки тому факту, що при укладені договору поруки позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитним договором.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року у справі №910/18067/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року у справі №910/18067/19 та призначено розгляд справи на 30.09.2020 року.

В судовому засіданні 30.09.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд Лтд", як позичальником, та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", як банком, укладено кредитний договір № 4А16096Г, за умовами якого ліміт кредиту становить 4 500 000 000 грн., що виданий для фінансування поточної діяльності (пункт А.2. договору). (а.с. 24-27).

Відповідно до пункту А.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом А.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Також, 24.10.2016 року між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4К12139И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Котлас" своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4К12139И від 11.05.2012 року, № 4К13432И від 15.07.2013 року. (зворот а.с. 28).

На підтвердження виконання позивачем обов`язку ТОВ "Котлас" за за кредитними договорами № 4К12139И від 11.05.2012 року, № 4К13432И від 15.07.2013 року позивачем надано копії платіжних доручень №1058 від 25.10.2016 року на суму 340 468 745, 53 грн., №1059 від 25.10.2016 року на суму 269 591 697, 48 грн. (зворот а.с. 32, 33).

Згідно з пунктом 3 договору поруки поручитель ознайомлений із умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Як зазначає позивач, оскаржуваний договір поруки був укладений ним внаслідок обману АТ КБ "Приватбанк" оскільки при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Проте, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави. При цьому банк не виконав зобов`язання по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

З метою отримання документів, що підтверджують забезпечення зобов`язань вищевказаних боржників відповідача, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з відповідними позовами в межах справ № 910/15194/17, № 910/20903/17, № 910/14507/17, № 910/14510/17, № 910/20899/17, № 910/15014/17, № 910/20901/17, № 910/16048/17, № 910/20904/17, № 910/16051/17, № 910/18492/17, № 910/20902/17, № 910/15013/17, № 910/3716/18, у задоволенні яких було відмовлено.

На думку позивача, така поведінка банку, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто банк свідомо ввів в оману позивача. Тому договір поруки №4К12139И/П від 24.10.2016 року, на думку позивача, є недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись з позовом до суду, як на підставу для визнання недійсним договору поруки позивач вказує на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме його укладення відбулося під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Так, на думку позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства позивача, висунув позивачу пропозицію щодо можливості його участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану "трансформації" між позивачем та відповідачем було укладено декілька договорів поруки, зокрема і № 4К12139И/П від 24.10.2016 року.

Позивач вказує, що на виконання оспорюваного договору поруки ним, як поручителем, були перераховані на користь відповідача грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржника на загальну суму 640 060 443, 01 грн.

При цьому, у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 21/10-1 від 21.10.2016 року загальних зборів засновників ТОВ "Арготрейд ЛТД", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: звернутись до відповідача з пропозицією надати позивачу кредит та укласти відповідний договір на суму 4 500 000 000, 00 грн. із строком повернення кредиту в 1 рік з моменту підписання кредитного договору. (а.с. 57).

З даного рішення вбачається, що дані кошти були потрібні позивача для здійснення господарської діяльності.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Положеннями кредитного договору від 24.10.2016 року № 4А16096Г передбачено, що кредитні кошти надаються позивачу саме для фінансування його поточної діяльності. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, зокрема ТОВ "Котлас", та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016 року, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. (а.с. 58-59).

Тобто, як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства позивача.

Одночасно позивачем не доведено укладення для вищевказаних цілей оспорюваного договору поруки від 24.10.2016 року № 4К12139И/П, який також не містить відомостей щодо його укладення позивачем у взаємозв`язку та на виконання кредитного договору від 24.10.2016 року № 4А16096Г.

Крім того, позивач обґрунтовує укладення ним оспорюваного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані ТОВ "Котлас" ("старим" боржником) у забезпечення виконання ним зобов`язань перед відповідачем. Невиконання відповідачем зобов`язання з передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів боржника, на думку позивача, і є доказом введення позивача в оману при укладенні договору поруки та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи ТОВ "Котлас", як "старого" боржника.

Водночас, частина 2 статті 556 ЦК України та пункт 8 договору поруки передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

У той же час, відсутність наміру виконувати умови договору однією стороною не свідчить про введення нею в оману іншу сторону договору при його укладенні.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена.

Викладене підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки, та спростовує твердження апелянта, наведені ним в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, в силу ч. 1 ст. 230 ЦК України мотиви укладення договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016 hjre не мають істотного значення.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 року, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про ведення позивача відповідачем в оману, не доведено факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Стосовно твердження апелянта про безпідставне відхилення клопотань про витребування у відповідача договорів, укладених на забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами №4К12139И від 11.05.2012 року та №4К13132И від 15.07.2013 року, укладеним між ТОВ "Котлас" та ПАТ КБ "Приватбанк", якими підтверджується наявність ліквідних активів, колегія суддів зазначає, що позивачем не було обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір та договір поруки не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

А тому, суд першої інстанції правомірно залишив вказані клопотання про витребування доказів без задоволення.

Колегія суддів наголошує, що принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України , передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року у справі №910/18067/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року у справі № 910/18067/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року у справі № 910/18067/19.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18067/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.09.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко