Рішення

від 09.07.2020 по справі 2-а-18/10

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 2-а-18/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Палюх Н.М.

при секретарі Сех Г.В.,

за участю представника відповідача - Невелич Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення грошового забезпечення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративний позовом, до УМВС України на Львівській залізниці, уточнивши в ході розгляду справи та просив:

- скасувати наказ Лінійного управління на Львівській залізниці Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті від 01.11.2007 №55 у частині звільнення його з посади заступника начальника лінійного управління, начальника міліції громадської безпеки Лінійного управління;

- зобов`язати Лінійне управління на Львівській залізниці Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті нарахувати і виплатити в повному обсязі ненараховане грошове забезпечення за жовтень - грудень 2007 року у сумі 12775,49 грн., проіндексувавши цю суму станом на день виплати;

- стягнути з Лінійного управління на Львівській залізниці Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2010 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 апеляційну скаргу позивача задоволено частково. У зв`язку з порушенням предметної підсудності, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанцій позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважав, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 скасовано. Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2010 у частині стягнення з Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині скасування наказу Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті від 01.11.2007 №55 постанову Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2010 залишено в силі.

Ухвалою від 16.10.2015 справу про стягнення грошового забезпечення суддя Залізничного районного суду м.Львова прийняв до провадження та призначив її до розгляду.

Ухвалою суду від 19.04.2016 провадження у справі про стягнення грошового забезпечення зупинено до встановлення правонаступника відповідача.

Ухвалою суду від 26.12.2019 поновлено провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 04.03.2020 залучено в якості співвідповідача по справі Головне управління Національної поліції у Львівській області. При цьому, зобов`язано ГУ НП у Львівській області надати до суду: довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , полковника міліції, в розрізі складових грошового забезпечення, помісячно, за період його перебування на посаді заступника начальника лінійного управління - начальника сектору громадської безпеки лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті з 01.08.2007 до моменту його зарахування в розпорядження УМВС України на транспорті; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , полковника міліції, в розрізі складових грошового забезпечення, помісячно, за період його перебування в розпорядження УМВС України на транспорті; письмові пояснення щодо розміру виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 , полковнику міліції, за період його перебування в розпорядженні УМВС України на транспорті та обґрунтування розміру здійснених виплат грошового забезпечення, проведеного згідно вимог п. 89 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених Міністром внутрішніх справ України 30.06.2005. У випадку неможливості надання таких доказів, зобов`язано надати суду обґрунтовані пояснення разом із доказами на їх підтвердження.

Позовні вимоги в частині стягнення з УМВС України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення обґрунтовані тим, що позивач з 17.10.2007 по 26.12.2007 знаходився у розпорядженні УМВС України на транспорті. З 29.10.2007 по 29.12.2007 перебував в стані непрацездатності та знаходився на стаціонарному лікуванні. 30.06.2005 Міністром внутрішніх справ України затверджено Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу. Зокрема, п.83 Методичних рекомендацій передбачено, що за час хвороби в період знаходження у розпорядженні органів внутрішніх справ особам рядового і начальницького складу виплачується грошове забезпечення у порядку, установленому пунктом 89. Відповідно до п.89 Методичних рекомендацій особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим з посади, яку вони обіймали, за час перебування у розпорядженні відповідних органів внутрішніх справ (при здійсненні організаційно-штатних заходів не більше 15 діб) грошове забезпечення з дня звільнення зі штатної посади виплачується з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальне звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки. Крім цього, позивач вважає, що посадовими особами УМВС України на Львівській залізниці невірно трактовано п.92 цих Методичних рекомендацій.

Представник відповідача Ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці подав до суду заперечення проти позову та в частині позовної вимоги про стягнення з УМВС України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення позов не визнав, покликаючись на те, що 30.06.2005 Міністром внутрішніх справ України затверджено Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу. Пунктом 83 вказаних Методичних рекомендацій передбачено, що за час хвороби в період знаходження у розпорядженні органів внутрішніх справ особам рядового і начальницького складу виплачується грошове забезпечення у порядку, установленому пунктом 89. Відповідно до п. 89 Методичних рекомендацій особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим з посади, які вони обіймали, за час перебування у розпорядженні відповідних органів внутрішніх справ (при здійсненні організаційно-штатних заходів не більше 15 діб) грошове забезпечення з дня звільнення зі штатної посади виплачується з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальне звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки. Згідно п. 92 Методичних рекомендацій при виплаті грошового забезпечення за період перебування в розпорядженні не зараховується час знаходження на стаціонарному лікуванні. В період з 29 по 31 жовтня, з 01 по 22 листопада, з 23 листопада по 11 грудня, з 13 по 28 грудня 2007 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні. На думку представника Ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці, в п.92 Методичних рекомендацій міститься спеціальна норма щодо оплати за час знаходження на стаціонарному лікування, яка підлягає застосуванню в даному випадку, а відтак важає, що з цих підстав у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення грошового забезпечення слід відмовити.

У судове засідання позивач не з`явився, однак надав до суду заяву, в якій позов підтримав, просить такий задовольнити, а розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача - Ліквідаційної комісії УМВС на Львівській залізниці, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Однак, представник відповідача Ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці подав до суду заперечення проти позову та в частині позовної вимоги про стягнення з УМВС України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення позов не визнав, покликаючись на те, що 30.06.2005 Міністром внутрішніх справ України затверджено Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу. Пунктом 83 вказаних Методичних рекомендацій передбачено, що за час хвороби в період знаходження у розпорядженні органів внутрішніх справ особам рядового і начальницького складу виплачується грошове забезпечення у порядку, установленому пунктом 89. Відповідно до п. 89 Методичних рекомендацій особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим з посади, які вони обіймали, за час перебування у розпорядженні відповідних органів внутрішніх справ (при здійсненні організаційно-штатних заходів не більше 15 діб) грошове забезпечення з дня звільнення зі штатної посади виплачується з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальне звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки. Згідно п. 92 Методичних рекомендацій при виплаті грошового забезпечення за період перебування в розпорядженні не зараховується час знаходження на стаціонарному лікуванні. В період з 29 по 31 жовтня, з 01 по 22 листопада, з 23 листопада по 11 грудня, з 13 по 28 грудня 2007 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні. На думку представника Ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці, в п.92 Методичних рекомендацій міститься спеціальна норма щодо оплати за час знаходження на стаціонарному лікування, яка підлягає застосуванню в даному випадку, а відтак важає, що з цих підстав у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення грошового забезпечення слід відмовити.

Представник відповідача - ГУ НП у Львівській області, в судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що позивач жодного дня не перебував у трудових відносинах з ГУНП у Львівській області, а тому вважає, що ГУНП у Львівській області є неналежним відповідачем, а віддак відсутні правові підстави для стягнення ГУНП у Львівській області грошового забезпечення. Окрім цього зазначила, що ГУНП у Львівській області відсутня особова справа позивача, а тому надати суду довідку про грошове забезпечення позивача є неможливим. За наведеного, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом УМВС України на транспорті 25.01.2006 №7о/с полковника міліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника лінійного управління-начальником сектору громадської безпеки лінійного управління на Львівській залізниці.

З наказу від 22.10.2007 №212 по Лінійному управлінні на Львівській залізниці УМВС України на транспорті Про зменшення додаткових видів грошового забезпечення співробітникам Лінійного управління вбачається, що по підсумках роботи за дев`ять місяців поточного року за незадовільне ставлення до виконання службових обов`язків, зниження особистих результатів оперативно-службової діяльності ОСОБА_1 зменшено щомісячну премію та надбавку за бездоганну та безперервну службу в органах внутрішніх справ на 25% з 01.10.2007.

Наказом УМВС України на транспорті від 22.10.2007 №172 о/с (автентичний наказ під №171 в матеріалах справи) вбачається, що відповідно до наказу УМВС України на транспорті від 17.09.2007 №264 Про затвердження штатів апаратів Управління МВС України на транспорті та лінійних управлінь на залізницях наказано зарахувати в розпорядження УМВС України на транспорті, звільнивши з посади полковника міліції ОСОБА_1. заступника начальника лінійного управління на Львівській залізниці-начальника міліції громадської безпеки.

Остаточним наказом від 01.11.2007 №55 о/с по Лінійному управлінню на Львівській залізниці УМВС України на транспорті, полковника міліції ОСОБА_1. - заступника начальника лінійного управління, начальника міліції громадської безпеки Лінійного управління звільнено з посади відповідно до наказу УМВС України на транспорті від 17.09.2007 за №264 Про затвердження штатів апаратів Управління МВС України на транспорті та лінійних управлінь на залізницях , зарахувавши в розпорядження УМВС України на транспорті.

З висновку службової перевірки, затвердженого начальником Лінійного управління 09.01.2008, вбачається, що вказаний вище наказ 22.10.2007 №212 ніким не візувався, тобто прийнятим з порушенням встановленого порядку. Також встановлено, що 29.10.2007 виданий наказ за №172 о/с під час перебування позивача на лікуванні, що суперечить вимогам ч.3 ст.40 КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженої Постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114. За наслідками перевірки запропоновано привести у відповідність до діючого законодавства наказ в.о. начальника лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті від 01.11.2007 №55 о/с в частині звільнення позивача з посади заступника начальника лінійного управління-начальника міліції громадської безпеки лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті та наказ від 22.10.2007 №212 в частині зменшення додаткових видів грошового утримання.

З наказу від 12.02.2008 №23 по Лінійному управлінню на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті слідує, що наказ від 22.10.2007 №212 скасовано і позивачу доплачено недоотримані кошти в сумі 1173,89 грн. премії та 527,77 грн. надбавки у березні 2008 року, що позивачем не оспорюється.

Крім цього, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 скасовано. Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2010 у частині стягнення з Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині скасування наказу Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті від 01.11.2007 №55 постанову Залізничного районного суду м.Львова від 08.06.2010 залишено в силі.

Частково задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 та постанову Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2010 у частині стягнення з Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на залізничному транспорті на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України в ухвалі зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині виплати грошового забезпечення позивача за час його перебування у розпорядженні органів внутрішніх справ суд невірно розтлумачив норму п.92 Рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених Міністром внутрішніх справ України 30.06.2005, оскільки у даному випадку мова йде про зарахування періоду перебування у розпорядженні, а не про виплату грошового утримання під час знаходження на стаціонарному лікуванні. Також зазначено, що відповідач не розірвав з позивачем трудовий договір, в тому числі під час виведення його в розпорядження, оскільки останній отримував заробітну плату і продовжував рахуватися співробітником органів внутрішніх справ. Проте при розгляді справи судом не перевірено чи отримував позивач грошове забезпечення за період перебування у розпорядженні і якщо отримував, то в якому розмірі, та чи відповідає розмір вимогам пункту 89 Рекомендацій.

При вирішенні спору в частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно ст. 18 Закону України Про міліцію (чинного на час виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп. в п. 40 Положення №114 призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

Згідно пп. г Положення №114 переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади.

У виняткових випадках, пов`язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Згідно п.83 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених наказом Міністра внутрішніх справ України від 30.06.2005 №501, (далі - Методичні рекомендації) за час хвороби в період знаходження в розпорядженні органу внутрішніх справ особам рядового і начальницького складу виплачується грошове забезпечення в порядку, установленому п.89.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 29 по 31 жовтня, з 1 по 22 листопада, з 23 листопада по 11 грудня, з 13 по 28 грудня 2007 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно п.89 цих Методичних рекомендацій грошове забезпечення у повному обсязі за час перебування у розпорядженні виплачується при здійсненні організаційно-штатних заходів на строк не більше 15 діб.

Відповідно до приписів п.92 Методичних рекомендацій при виплаті грошового забезпечення за період перебування в розпорядженні не зараховується в тому числі час знаходження на стаціонарному лікуванні.

За висновком суду поняття грошове забезпечення є тотожним поняттю заробітна плата .

У випадках, не врегульованих законодавством про публічну службу, підлягають застосуванню норми трудового законодавства, тому суд при вирішенні цього спору вважає за можливе застосувати Закон України Про оплату праці .

Статтею 21 названого Закону визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Згідно п. 91 Методичних рекомендацій, днем зарахування в розпорядження вважається день підписання наказу про зарахування в розпорядження або день,зазначений у наказі.

Як встановлено судом, що остаточним наказом від 01.11.2007 №55 о/с по Лінійному управлінню на Львівській залізниці УМВС України на транспорті, який в позасудовому чи судовому порядку не скасований, позивача звільнено з посади заступника начальника лінійного управління, начальника міліції громадської безпеки Лінійного управління відповідно до наказу Управління МВС України на транспорті від 17.09.2007 за №264 Про затвердження штатів апаратів УМВС України на транспорті та лінійних управлінь на залізницях зарахуванням його в розпорядження УМВС України на транспорті. Вказаний наказ №55 о/с було підписано 01.11.2007.

За таких обставин, враховуючи те, що в період з 01.11.2007 по 26.12.2007 позивач продовжував перебувати на службі в органах внутрішніх справ, а саме знаходився поза штатом в УМВС України на транспорті, яким відповідно до підпункту г пункту 40 Положення №114 у найкоротший строк після закінчення строку перебування позивача у розпорядженні не було призначено його на іншу посаду, і вини позивача в цьому не виявлено, а тому суд прийшов до висновку, що позивача необґрунтовано позбавили грошового забезпечення за цей період.

Щодо частини позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення шляхом зобов`язати відповідача проіндексувати цю суму станом на день виплати, суд зазначає наступне.

Згідно визначення, наведеного у ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію, або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Отже, зобов`язання виплатити грошове забезпечення із урахуванням рівня інфляції станом на день виплати, тобто здійснити ще й фактичне підвищення грошового забезпечення, можливе лише за умови, що порушено право або законний інтерес особи внаслідок рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень в цій частині. Іншими словами, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень проіндексувати грошове забезпечення, якщо на це є правові підстави і суб`єкт владних повноважень відмовляє особі у цьому. Проте, судом не встановлено наявності спору із цього питання, адже позивач не звертався до відповідачів з таким питанням, а останні - не відмовляли у цьому.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності спору та неврегульованого питання між ним та суб`єктами владних повноважень з приводу неперерахування та невиплати грошового забезпечення саме із урахуванням індексу інфляції на день виплати таких коштів, - відсутні підстави для задоволення позову в досліджуваній частині.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення про стягнення грошового забезпечення є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Однак, згідно даних ЄДРПОУ 24.04.2019 за номером запису 14151110013013856 внесені відомості про державну реєстрацію припинення юридичної особи Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 04.03.2014 у справі № 21-8а14, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У вказаному акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з вказаним, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Завдання та функції держави, які були покладені на УМВС України на Львівській залізниці, у зв`язку із прийняттям Закону України Про Національну поліцію покладені на Головне управління Національної поліції у Львівській області. Вказане управління з огляду на свій правовий статус і обсяг повноважень по суті є правонаступником УМВС України на Львівській залізниці.

Окрім того, суд враховує позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 21.01.2020 у справі № 813/4426/16 (адміністративне провадження № К/9901/21092/18), згідно якої Верховний Суд замінив УМВС України на Львівській залізниці на правонаступника ГУ НП у Львівській області та зобов`язав стягнути саме з ГУ НП у Львівській області відповідні суми.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягнення грошового забезпечення в користь ОСОБА_1 за період з 17.10.2007 по 26.12.2007 слід здійснювати з співвідповідача ГУ НП у Львівській області.

Також суд звертає увагу сторін по справі, що з метою об`єктивного з`ясування дійсних обставин по справі, зокрема розміру нарахованого та виплачено грошового забезпечення УМВС України на Львівській залізниці ОСОБА_1 за період з 17.10.2007 по 26.12.2007, а саме в період знаходження позивача поза штатом (у розпорядженні) в УМВС України на транспорті, ухвалою суду від 04.03.2020 було зобов`язано ГУ НП у Львівській області надати суду: довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , полковника міліції, в розрізі складових грошового забезпечення, помісячно, за період його перебування на посаді заступника начальника лінійного управління - начальника сектору громадської безпеки лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті з 01.08.2007 до моменту його зарахування в розпорядження УМВС України на транспорті; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , полковника міліції, в розрізі складових грошового забезпечення, помісячно, за період його перебування в розпорядження УМВС України на транспорті; письмові пояснення щодо розміру виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період його перебування в розпорядженні УМВС України на транспорті та обґрунтування розміру здійснених виплат грошового забезпечення, проведеного згідно вимог п.89 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених Міністром внутрішніх справ України 30.06.2005, та у випадку неможливості надати такі докази - зобов`язано ГУ НП у Львівській області надати суду обґрунтовані пояснення разом із доказами на їх підтвердження.

Однак, ГУ ПН у Львівській області не надано суду витребувані докази, як і не надано обґрунтовані пояснення щодо неможливості надати такі докази разом із доказами на їх підтвердження.

Таким чином, внаслідок не подання до суду вказаних доказів, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір нарахування грошового забезпечення, яке підлягає стягненню з ГУ ПН у Львівській області, як правонаступника Управління МВС України на Львівській залізниці, в користь ОСОБА_1 за період з 01.11.2007 по 26.12.2007, яке повинне бути проведене згідно вимог п.89 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу затверджених Міністром внутрішніх справ України 30.06.2005.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch - United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини Фон Мальтцан та інші проти Німеччини ). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність ( Von Maltzan and Others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі ч. 2 ст.9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту, а саме прийняттям рішення, яким зобов`язати ГУ НП у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування у розпорядженні УМВС України на транспорті з 01.11.2007 по 26.12.2007 згідно пунктів 89, 92 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених Міністром внутрішніх справ України 30 червня 2005 року №501, з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.4 ст.159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246 КАС України, суд,

ухвалив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі, що відповідає грошовому забезпеченню, передбаченому для посади полковника міліції заступника начальника лінійного управління - начальника сектору громадської безпеки лінійного управління на Львівській залізниці за період перебування у розпорядженні управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті з 01.11.2007 по 26.12.2007 згідно пунктів 89, 92 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженого Міністром внутрішніх справ України 30.06.2005 №501.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, згідно п. 15.5 розділу VII Перехідних положень КАС України - через Залізничний районний суд м.Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Головне управління Національної поліції у Львівській області: ЄДРПОУ 40108833, адреса: м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3.

Відповідач 2: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці: ЄДРПОУ 08602508, адреса: м. Львів, вул. Федьковича, 50а.

Повний текс рішення суду складено 13.07.2020.

Суддя: