Постанова

від 07.07.2020 по справі 632/1158/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року

м. Харків

справа № 632/1158/19-ц

провадження 22ц/818/3174/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подає апеляційну скаргу - заступник прокурора області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року в складі судді Библіва С.В.

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нежитлові будівлі.

Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2012 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до умов якого підприємством придбано літній табір КРС с. Грушине, інв. № 67 , ветсанбойня, інв. № 77, 1975 року забудови, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю по 1000,00 грн за кожну будівлю.

Зазначив, що всі умови договору виконані, зокрема, грошові кошти отримано продавцем від покупця.

Вказав, що договір купівлі-продажу не був зареєстрований на Універсальній Біржі та не був посвідчений нотаріально, оскільки відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Просив визнати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу № 1 від 10 вересня 2012 року; визнати за Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на позивача.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут - задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу № 1 нежитлових будівель, укладений 10 вересня 2012 року між Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут в особі директора Грущенко О.М. та ОСОБА_1 ; визнано за Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут в особі директора Грущенко О.М. право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись з заочним рішенням суду заступник прокурора області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову; вирішити питання щодо судових витрат.

Вважав, що судом першої інстанції не перевірено, хто саме є власником або користувачем земельної ділянки, зайнятою об`єктом будівництва, та чи підтверджується це право на земельну ділянку відповідними документами, чи порушуються інтереси інших осіб прийняттям зазначеного рішення; що сам факт укладення договору купівлі-продажу у простій формі та звернення покупця до суду є певною схемою для визнання права власності в обхід установленого чинним законодавством порядку; що з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та дату розгляду справи був згодний з позовними вимогами, не заперечував проти визнання договору, а тим самим можна дійти висновку, що не заперечував проти укладення договору у нотаріальній формі та державній реєстрації, таким чином спір про право власності відсутній; що факт укладення договору купівлі-продажу не є підтвердженням виникнення права власності на спірне майно; що, задовольняючи позов, додатково визнано право власності за підприємством на інші нежитлові будівлі за цією адресою, які не були предметом спірного договору, а саме, сілосховище, інв. № 8 та сілосховище, інв. № 77.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника прокурора області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області необхідно задовольнити, заочне рішення суду - скасувати.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач повністю виконав умови договору купівлі-продажу спірного нежитлового майна, а відповідач безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання дійсним вказаного договору та визнання за ним права власності на майно.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут в особі директора Грущенко О.М. укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець придбаває наступне майно: літній табір КРС с. Грушино, інв. № 67 вартістю 1000,00 грн та ветсанбойня, інв. № 77, 1975 року забудови вартістю 1000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.1.2 продавець зобов`язаний передати покупцю всю необхідну для вступу в право власності на майно документацію, а також технічну документацію, необхідну для експлуатації та ремонту майна, що набувається.

Згідно з пунктом 2.1.7 договору продавець підтверджує, що майно, що продається, є його власністю.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що право власності на майно переходить до покупця з моменту отримання ним майна від продавця. З цього моменту покупець несе ризик випадкової загибелі або псування майна, а також інші пов`язані з ним ризики, а продавець вважається таким, що виконав у повному обсязі свої зобов`язання за цим договором.

Пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Даний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (а. с.7-8).

28 вересня 2012 року сторонами складено акт прийому-передачі до договору № 1 від 10 вересня 2012 року, за яким продавець передав, а покупець прийняв наступне майно: літній табір КРС с. Грушино, інв. № 67 вартістю 1000,00 грн та ветсанбойня, інв. № 77, 1975 року забудови вартістю 1000,00 грн (а.с.8 зворот).

Матеріали справи містять копію видаткового касового ордеру від 21 листопада 2012 року, з якого вбачається, що Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут видано ОСОБА_1 1900,00 грн за нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу № 1 від 10 вересня 2012 року (а.с.13).

Як вбачається з відповіді Комунального підприємства Первомайське бюро технічної інвентаризації № Ю-38 від 15 травня 2019 року за архівними реєстраційними матеріалами бюро, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 станом на 31 грудня 2012 року в Комунальному підприємстві Первомайське бюро технічної інвентаризації не зареєстровано. Із інвентаризаційної справи БТІ станом на 28 серпня 2017 року вбачається, що за вказаною вище адресою розташована нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 1186,20 кв м (з урахуванням тамбуру літ. а та тамбуру літ. а1 ); нежитлова будівля літ. Б-1 загальною площею 60,60 кв м (з урахуванням ями літ. б ); нежитлова будівля літ. В-1 загальною площею 190,70 кв м; нежитлові будівлі літнього табору, а саме: нежитлова будівля літ. Г-1 загальною площею 21,90 кв м, нежитлова будівля літ. Д-1 загальною площею 49,60 кв м (з урахуванням прибудови літ. д та ганку літ. д1 ), нежитлова будівля літ. Е-1 загальною площею 27,90 кв м; силосховище літ. Ж ; силосховище літ. З ; годівниці під літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х ; замощення -

І (а.с.14).

Рішенням № 3 виконавчого комітету Грушинської сільської ради Первомайського району Харківської області від 26 січня 2019 року Про присвоєння поштової адреси нежитловим будівлям розглянуто лист директора Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут Грущенко О . М . про присвоєння поштової адреси нежитловим будівлям, які належать йому згідно договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року, та вирішено присвоїти поштову адресу нежитловим будівлям: літній табір КРС, інв. № 67; ветсанбойня інв. 77, 1975 року; сілосховище інв. № 8; сілосховище інв. № 77, 1975 року забудови; АДРЕСА_3 (а. с.15).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 205751381 від 31 березня 2020 року вбачається, що Приватному сільськогосподарському підприємству Добробут на підставі заочного рішення Первомайського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 632/1158/19-ц на праві власності належать нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 1186,2 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення;

нежитлова будівля літ. Б-1 загальною площею 60,6 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення;

нежитлова будівля літ. В-1 загальною площею 190,7 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення;

нежитлова будівля літ. Г-1 загальною площею 21,9 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення;

нежитлова будівля літ. Д-1 загальною площею 49,6 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення;

нежитлова будівля літ. Е-1 загальною площею 60,6 кв м, опис: літ. Ж, З - силососховище, літ. а, а1 - тамбур, літ. б - яма, літ. д - прибудова, літ. д1 - ганок, літ. К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х - годівниця, І - замощення (а. с.59-63).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін.

Договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна та земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12, а також у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 2-3069/2008 (провадження № 61-19926св18).

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу № 1 від 10 вересня 2012 року, укладений між Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут та ОСОБА_1 , укладений у простій письмовій формі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що норма частиною другою статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача та безпідставно визнав за позивачем право власності на будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спірного договору були тільки літній табір КРС с. Грушине, інв. № 67 та ветсанбойня інв. № 77, забудови 1975 року, однак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав за підприємством нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та на підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності на інші будівлі, які не є предметом спірного договору.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до пункту 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як вбачається з відповіді Комунального підприємства Первомайське бюро технічної інвентаризації № Ю-38 від 15 травня 2019 року за архівними реєстраційними матеріалами бюро, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 станом на 31 грудня 2012 року в Комунальному підприємстві Первомайське бюро технічної інвентаризації не зареєстровано. Тобто, на час укладання договору купівлі - продажу від 10 вересня 2012 року спірне нерухоме майно не було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, визнаючи за позивачем право власності на зазначені об`єкти нерухомості, не перевірив їх належності відповідачу ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вказана обставина залишилася поза увагою суду першої інстанції.

Будь-які правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.

Також, в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на право власності або ж на право користування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене нерухоме майно.

Спірні об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, Грушинська сільська рада Первомайського району Харківської області не була залучена до участі у даній справі.

Також, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 10 вересня 2020 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.

Виходячи з наведених обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та порушення прав Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут .

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

За таких обставин заочне рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5763,00 грн підлягає стягненню з Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут на користь заступника прокурора області.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника прокурора області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області - задовольнити.

Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нежитлові будівлі - залишити без задоволення.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут на користь прокуратури Харківської області 5763,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 10 липня 2020 року.