Вирок

від 15.06.2020 по справі 1-525/11

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 1-525/11

Провадження № 1/490/1/2020

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

підсудного ОСОБА_4

його захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є росіянином, громадянином України, здобув неповну середню освіту, є розлученим, має доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює на фірмі "Експрес-пол", мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є засудженим:

-вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2010 року - за частиною 1 статті 190 Кримінального Кодексу України - до 1 року обмеження волі;

-вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 червня 2011 року - за частиною 2 статті 190, частиною 1 статті 358 Кримінального Кодексу України - остаточно за ці злочини та злочини, за які був засуджений попередніми вироками - до 1 року 6 місяців обмеження волі; був звільнений від відбуття покарання Постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 вересня 2011 року умовно-достроково, з невідбутим строком покарання 06 місяців, -

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , вчинивши 23 серпня 2009 року злочин, передбачений частиною 1 статті 190 Кримінального Кодексу України, вчинив нові злочини проти власності за таких обставин.

На початку квітня 2010 року (більш точної дати та часу встановити не видалось за можливе) ОСОБА_4 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно вилучив належний ОСОБА_8 фотоапарат "Олімпус FE-310\х-840\С-530" сріблястого кольору вартістю 1.000 грн.

Після цього з місця вчинення злочину підсудний, утримуючи викрадене, зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, внаслідок чого власнику майна ОСОБА_8 була заподіяна матеріальна шкода у загальному розмірі 1.000 грн.

Окрім того, на початку листопада 2010 року (більш точної дати та часу встановити не видалось за можливе) він же, використавши наявний в нього ключ від вхідної двері квартири АДРЕСА_2 , проник до приміщення вказаної квартири, де, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, вилучив належний ОСОБА_8 телевізор марки "Веко 21В9М10" /серійний номер НОМЕР_1 / діагоналлю 55 см. вартістю 1.000 грн.

Після цього з місця вчинення злочину підсудний, утримуючи викрадене, зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, внаслідок чого власнику майна ОСОБА_8 була заподіяна матеріальна шкода у загальному розмірі 1.000 грн.

Під час судового слідства підсудний свою вину у вчиненні злочинів за вказаних обставин визнав.

Він вказував, що з ОСОБА_8 зустрічався та протягом певного проміжку часу мешкав із нею, але стосунки між ними закінчилися.

На момент закінчення стосунків із нею він без її дозволу взяв належний їй фотоапарат, але потім сказав їй про це та пообіцяв фотоапарат повернути. Проте, фотоапарат він не повернув, його продав та гроші від його продажу використав на власні потреби.

Далі, після того, як їх стосунки завершилися, він залишив собі ключі від її квартири. Та на початку листопада 2010 року, вже після завершення стосунків, він таємно від неї прийшов до її квартири, своїм ключем відкрив двері та забрав з квартири телевізор. Як вказував далі підсудний, телевізор він продав ОСОБА_9 , вилученими коштами розпорядився на власний розсуд.

Підсудний також вказував, що про вчинене шкодує, у содіяному кається.

З цими показами обвинуваченого узгоджуються відомості, що містяться в досліджених судом письмових доказах, а саме:

-протоколі від 28 лютого 2011 року пред`явлення особи для впізнання, відповідно до відомостей якого ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_4 , як особу, яка продала йому телевізор марки "Веко 21В9М10" разом з пультом /а.с. 41/;

-протоколі від 01 березня 2011 року виїмки згаданого пульта /а.с. 51-52/;

-протоколі від 12 березня 2011 року огляд вказаного пульту /а.с. 53-54/;

-заявах потерпілої про вчинення злочинів від 22 січня 2011 року /а.с. 3, 29/;

-протоколах огляду місця події - квартири АДРЕСА_2 від 22 січня 2011 року /а.с. 5, 31/

-явці з повинною від 22 січня 2011 року /а.с. 37/ та від 24 січня 2011 року /а.с. 19/

З залученої до матеріалів кримінального провадження копії вироку Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2010 року вбачається, що 23 серпня 2009 року ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений частиною 1 статті 190 Кримінального Кодексу України, на момент вчинення злочинів, за які він засуджується цим вироком, строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за шахрайство не сплинули.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд вважає вину підсудного у вчиненні злочинів за встановлених судом обставин доведеною.

Його дії слід кваліфікувати:

-за частиною 2статті 185Кримінального КодексуУкраїни - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка). вчинена повторно;

-за частиною 3статті 185Кримінального КодексуУкраїни - як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло.

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно підсудного, суд, керуючись статтею 65 Кримінального Кодексу України, виходе з санкції відповідної статті Кримінального Кодексу України, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

В зв`язку із цим суд відзначає наступне.

Оцінюючи характер та ступінь тяжкості злочинів, вчинених ОСОБА_4 , суд враховує те, що один з них відповідно до статті 12 Кримінального Кодексу України відноситься до категорії тяжких.

Суд також враховує, що усі злочини були вчинені ним на ґрунті особистих відносин з ОСОБА_8 , невизначеність яких певною мірою знижує суспільну небезпеку вчинених ним злочинів.

Вивченням даних проособу винного встановлено, що він на обліках в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, наразі має дитину та постійне місце роботи.

Суд враховує також, що після вчинення злочинів, за які обвинувачений засуджується цим вироком, він в зв`язку із вчиненням інших злочинів відбував покарання у місцях обмеження волі, та, як встановлено Постановою Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 вересня 2011 року, свою поведінку виправив.

Як обставини, які пом`якшують покарання підсудного, суд враховує його щире каяття, сприяння ним у досудовому розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи, його явку з повинною.

Обставин, які обтяжують покарання підсудного, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження не встановлено.

Оцінюючи наведене у сукупності, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкцій відповідних частин статті 185 Кримінального Кодексу України, а саме:

-за частиною 2 статті 185 Кримінального Кодексу України - у вигляді 1 року позбавлення волі

-за частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу - у вигляді 4 років позбавлення волі

Далі відповідно до частини 1 статті 70 Кримінального Кодексу України суд має, призначивши обвинуваченому покарання за кожен з злочинів окремо, призначити покарання за сукупністю злочинів.

Ця норма передбачає призначення покарання за сукупністю злочинів з застосуванням принципів поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини.

При вирішенні питання про те, який з цих принципів необхідно застосувати при призначення покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до приписів пункту 21 Постанови № 7 Пленуму від 24 жовтня 2003 року Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" враховує данні про його особу, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

В зв`язку із цим суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив злочини стосовно однієї потерпілої на ґрунті одного й того ж явища - особистих відносин із нею.

За такого суд вважає, що злочини, за які ОСОБА_4 засуджується цим вироком, є проявом одного явища, через що вважає за необхідне застосувати в цьому випадку принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

За такого за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_4 засуджується цим вироком, суд вважає за необхідне призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.

Далі, після вчинення злочинів, за які ОСОБА_4 засуджується цим вироком, він був засуджений вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2010 року та вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 червня 2011 року за вчинення інших злочинів.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кримінального Кодексу України за такого цим вироком йому має бути призначене остаточне покарання з урахуванням покарання, призначеного іншими вироками.

В той же час, від відбуття покарання за іншими вироками наразі він звільнений умовно-достроково на підставі статті 81 Кримінального Кодексу України.

Кримінальний Кодекс України не встановлює порядок призначення покарання за наявності поєднання ситуацій, передбачених частиною 4 статті 70 і статтею 81.

При цьому очевидним є те, що до покарання, від відбування частини з якого обвинувачений звільнений, внаслідок особливостей його виконання не можуть бути застосовані ані принципи складання (ані-часткового, ані - повного), ані - принципи поглинання, адже його міра наразі не є визначеною.

Отже, цей вирок та попередні вироки слід виконувати самостійно.

Визначаючи порядок виконання цього вироку, суд враховує таке.

Як доведено вище, в цьому випадку злочини ОСОБА_4 вчинив на ґрунті особистих відносин з ОСОБА_8 , які наразі вже повністю вичерпані та не підтримуються.

До того ж, після вчинення цих злочинів обвинувачений протягом тривалого часу нових злочинів не вчиняв, в поле зору правоохоронних органів не потрапляв.

Таке дає суду підстави для висновку про те, що наразі його виправлення та перевиховання є можливим без застосування до нього покарання за умови належного контролю за його поведінкою.

З огляду на таке суд вважає за можливе, керуючись статтею 75 Кримінального Кодексу України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку в один рік не вчинить нового злочину.

Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує, що злочини був вчинений ним у 2010 році.

На момент його вчинення діяла норма статті 76 Кримінального Кодексу України в редакції Закону № 1254-VI від 14 квітня 2009 року, яка передбачала право, але не обов`язок суду у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням покласти на засудженого певні обов`язки; покладення таких обов`язків не визначалось за обов`язкове.

7 вересня 2016 року був прийнятий Закон № 1492-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених", який набув чинності 8 жовтня 2016 року. Цим законом норма статті 76 Кримінального Кодексу України була змінена та вже передбачала обов`язок суду у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням покласти на засудженого певні обов`язки. Тобто, нова редакція вказаної норми встановлювала обов`язкові додаткові обмеження щодо особи, яка звільняється від покарання з випробуванням, погіршуючи таким чином становище такої особи.

Відповідно до частини 2 статті 5 Кримінального Кодексу України за такого редакція статті 76 Кримінального Кодексу України, введена в дію Законом № 1492-VIII від 7 вересня 2016 року не має зворотної дії у часі, отже - не може застосовуватись в межах цієї справи.

За такого питання про покладення на ОСОБА_4 обов`язків слід вирішувати відповідно до статті 76 Кримінального Кодексу України в редакції Закону № 1254-VI від 14 квітня 2009 року.

Вирішуючи питання про покладення на обвинуваченого обов`язків відповідно до вказаної норми, суд враховує час, який сплинув з моменту вчинення злочину підсудним та відомості про його особу.

За такого суд вважає за можливе, звільнивши підсудного від відбування покарання з випробуванням, не покладати на нього додаткові обов`язки, оскільки їх покладення не призведе до досягнення мети встановлення випробування, а лише потягне за собою додаткові та обтяжливі для підсудного наслідки.

В межах цього кримінального провадження потерпілою заявлений цивільний позов про стягнення з підсудного 2.000 грн. вартості викраденого ним майна.

Під час судового розгляду кримінального провадження цей позов підсудний визнав.

Та таке визнання позову в цьому випадку не суперечить закону та фактичним обставинам кримінального провадження.

Зокрема, факт заподіяння потерпілій шкоди внаслідок дій підсудного та її розмір, як зазначалось вище, є доведеними.

Відшкодування такої шкоди відповідає вимогам статей 1177 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 206 Цивільного Процесуального Кодексу України за таких обставин суд ухвалює рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Отже, заявлений цивільний позов підлягає задоволенню.

Відносно підсудного обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Але з огляду на те, що цим вироком він звільняється від покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, цей запобіжний захід слід скасувати, а підсудного - звільнити з-під варти з зали суду.

Керуючись ст.ст. 323, 324 Кримінального Процесуального Кодексу України 1960 року, суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України.

Призначити ОСОБА_4 покарання:

-за частиною 2 статті 185 Кримінального Кодексу України - у вигляді 1 року позбавлення волі;

-за частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України - у вигляді 4 років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 70 Кримінального Кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання, якщо вона протягом іспитового строку в 1 (один) рік не вчинить нового злочину.

На підставі частини 4 статті 70 Кримінального Кодексу України вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 червня 2011 року - виконувати самостійно.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_4 відповідно до постанови Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2012 року - скасувати.

Звільнити ОСОБА_4 з-під варти з зали суду.

Цивільний позов ОСОБА_8 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 2.000 (дві тисячі) грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Речовий доказ у справі - пульт від телевізора - повернути потерпілій ОСОБА_8 .

Вирок може бути оскарженим до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим - у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

СУДДЯ = ОСОБА_12 =

15.06.2020