Рішення

від 09.07.2020 по справі 910/18392/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2020Справа № 910/18392/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н (54001, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 75А/1; ідентифікаційний код: 37279546)

до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д; ідентифікаційний код: 14360570)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Магнат Груп (61001, Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, буд. 67; ідентифікаційний код: 39455171)

про визнання договору недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: Раскевич Є.Л.;

від відповідача: Самсонович О.А.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що Договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 відкрито провадження у справі №910/18392/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.01.2020; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 22.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 20.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Магнат Груп .

27.01.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що позивачем не доведено наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки. Зокрема, як вбачається з Протоколу загальних зборів позивача, тексту кредитного договору та техніко-економічного обгрунтування, Кредитний договір №4С16093Г від 26.10.2016 було укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н , що були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача.

13.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у Національного банку України належним чином засвідчену копію рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016.

17.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача оригінали та посвідчені копії:

- Кредитного договору від 15.12.2014 №4М14377И з додатковими угодами;

- належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів за кредитним договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів;

- інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 28.10.2016 та 17.02.2020 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 17.02.2020;

- інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором станом на 28.10.2016 та 17.02.2020;

- інформацію, чи наявна за вказаним кредитним договором заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом розрахована за формулою, визначеною у договорі у відповідності до курсу гривні відносно долара США;

- у разі наявності заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом - надати розрахунок заборгованості станом на 17.02.2020;

- копію рішення кредитного комітету банку від 30.11.2016 відносно винагороди за користування кредитом;

- інформацію, чи подавав банк позови про визнання вказаного кредитного договору недійсним повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було розглянуті подані позивачем 13.02.2020 та 17.02.2020 клопотання про витребування доказів та відмовлено в їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 20.02.2020.

У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.04.2020.

Судове засідання, призначене на 02.04.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 судове засідання у справі №910/18392/19 призначено на 28.05.2020.

У судовому засіданні 28.05.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 18.06.2020.

У судовому засіданні 18.06.2020 судом було оголошено перерву до 09.07.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 09.07.2020 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.07.2020 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 09.07.2020 не з`явився, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/18392/19 був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61001, Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, буд. 67), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що 30.06.2020 поштове відправлення не було вручене під час доставки.

У судовому засіданні 09.07.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Старт-Н (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (банк) укладено Кредитний договір №4С16093Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4600000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни (а.с.8-13).

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 термін повернення кредиту - 17.10.2017 (відповідно до Додаткової угоди).

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного кредитного договору.

Судом встановлено, що 26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Старт-Н (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (кредитор) укладено Договір поруки №4М14377И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Магнат Груп своїх зобов`язань за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И (а.с. 18).

Відповідно до п. 2 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016).

Відповідно до п. 7 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного договору поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №2279 від 28.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 15.12.2014 №4М14377И відповідно до Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016; сума грошових коштів - 44556415,94 грн. (а.с. 28).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 з огляду на наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 та Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н у процедурі трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк .

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н кредитного боргу старих боржників .

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4С16093Г від 26.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И (на підставі Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Як зазначив позивач у позовній заяві, сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором №4С16093Г від 26.10.2016 (4435219957,42 грн) дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И.

Однак, як вказує позивач, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Як вбачається з п. 10 Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И на підставі Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю Старт-Н .

Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач вказує на те, що тривале невиконання Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк зобов`язань за Договором поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників (зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп ) у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір №4С16093Г від 26.10.2016, так і договори поруки, в тому числі Договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, з метою реалізації плану трансформації , чим ввів Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н в оману щодо істотних умов договору.

Крім того, як зазначає позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016, так і Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 та Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016).

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Старт-Н та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк .

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману , насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть .

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману , на відміну від помилки, є умисел : особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме :

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вказує, що банк, як недобросовісна сторона Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів , укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп (за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

Позивач вказує, що викладені ним у позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 (оспорюваного договору), що підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем ані Кредитний договір №4С16093Г від 26.10.2016, ані Договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И - Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп ).

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу №5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н від 24.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4600000000,00 грн. (а.с. 67).

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обгрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н є фінансування поточної діяльності (а.с. 68).

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення зобов`язань - за рахунок основної діяльності (а.с. 69).

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про розірвання Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 (справа №910/20591/17).

Позовна заява обґрунтована істотним порушенням відповідачем умов Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, яке полягає у ненаданні товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат-Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому його виконанні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі №910/20591/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, оскільки підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов`язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди, тоді як позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання зобов`язань з передачі копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання за кредитними договорами станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №910/20591/17 зазначив, що під час вирішення спору місцевий та апеляційний господарські суди правомірно визнали недоведеним факт повного виконання позивачем зобов`язань боржника з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника (третьої особи) перед банком становила саме сплачену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена у повному обсязі. Отже, позивачем не доведено виконання саме у повному обсязі зобов`язань ТОВ Магнат-Груп перед банком, тому в цьому випадку наслідки, передбачені частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України, не настали, тобто поручителем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов`язання боржника за кредитними договорами.

Крім того, суд зазначає, що 18.09.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н з вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про зобов`язання вчинити дії (справа №910/15929/17).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в забезпечення виконання ТОВ Магнат Груп своїх зобов`язань за Кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014 між позивачем та відповідачем було укладено Договір поруки № 4М14377И/П від 26.10.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису згідно п. 17 договору поруки. 28.10.2016 позивач як поручитель виконав обов`язок боржника ТОВ Магнат Груп перед кредитором (відповідачем) за Кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014, а саме сплатив заборгованість в розмірі 44556415,94 грн., у зв`язку з чим позивач вважав, що відповідач повинен передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок боржника. З огляду на наведене, позивач просив суд зобов`язати відповідача передати позивачеві оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов`язань за Кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №910/15929/17, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н .

Рішення судів у справі №910/15929/17 мотивовані відсутністю доказів щодо наявності заборгованості боржника за кредитним договором та відповідного розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та тверджень позивача про повне виконання ним зобов`язання за таким кредитним договором, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а також підстав для передачі документів, що підтверджують обов`язок боржника.

При цьому, суд у справі №910/15929/17 вказав на те, що законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі №910/15929/17 та у справі №910/20591/17, суд вважає недоведеними та необгрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Суд зазначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Старт-Н до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 липня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин