Постанова

від 09.11.2020 по справі 910/18392/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа № 910/18392/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 (повний текст складено 14.07.2020)

у справі №910/18392/19 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнат Груп"

про визнання договору недійсним

за участю секретаря судового засідання Руденко Н.С .

в судовому засіданні брали участь представники:

від позивача: Раскевич Є.Л. - адвокат за посвідченням від 07.03.2017;

від відповідача: - Самсонович О.А. - адвокат за посвідченням від 14.08.2018;

від ТОВ Магнат Груп - не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Старт-Н (далі - ТОВ Старт-Н ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк ) про визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, укладеного в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ Магнат Груп .

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ Старт-Н посилається вимоги статті 230 ЦК України та вказує, що спірний Договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 було укладено ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у позові ТОВ "Старт-Н" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 на підставі статті 230 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду.

ТОВ Старт-Н у поданій апеляційній скарзі вказує, що вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з огляду на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку ТОВ Старт-Н судом недостатньо проаналізовані його доводи, а тому залишилось поза увагою те, що укладення спірного договору поруки відбулось одночасно з укладенням кредитного договору. ТОВ Старт-Н , заперечуючи проти висновків місцевого господарського суду, вказує, що в протоколі загальних зборів учасників товариства не може зазначатись про отримання кредиту для того, аби оплатити борги старих боржників і отримання, згодом, зі старих боржників прибутку. Також наголошує на тому, що в укладеному кредитному договорі не може бути зазначено про отримання прибутку в майбутньому з будь-якої третьої сторони, відносно якої будуть сплачені борги. Крім того, на думку ТОВ Старт-Н відсутність згадування при підготовці документів для укладення кредитного договору та в самому кредитному договорі про трансформацію кредитного портфелю на виконання рішення Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ слугує доказом умислу відповідача.

Крім того, ТОВ Старт-Н вважає, що в діях АТ КБ Приватбанк чітко простежується умисел в досягненні свої мети за рахунок ТОВ Старт-Н , а саме - відсутність наміру виконувати свої зобов`язання за спірним договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що АТ КБ Приватбанк свідомо ввело ТОВ Старт-Н в оману.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 задоволено клопотання ТОВ "Старт-Н" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/18392/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Старт-Н" та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 09.11.2020.

Позиції учасників справи.

Від АТ КБ Приватбанк надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач проти поданої апеляційної скарги заперечує, вважає прийняте місцевим господарським судом рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. АТ КБ Приватбанк зазначає, що господарський суд першої інстанції ухвалюючи рішення по суті спору та відмовляючи у задоволенні позову вірно оцінив докази по справі та на законних підставах відмовив у задоволенні позову.

У судовому засіданні 09.11.2020 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Присутній представник відповідача заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

21.10.2016 ТОВ Старт-Н звернулось до АТ КБ Приватбанк із заявкою на отримання кредиту у сумі 4 600 000 000,00 грн з цільовим призначенням позики - фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення зобов`язань - за рахунок основної діяльності.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування ТОВ Старт-Н є фінансування поточної діяльності.

24.10.2016 загальними зборами учасників ТОВ Старт-Н було прийнято рішення (оформлене протоколом №5) укласти з АТ КБ Приватбанк кредитний договір на суму 4 600 000 000,00 грн.

26.10.2016 ТОВ Старт-Н (позичальник) та АТ КБ Приватбанк (банк) уклали Кредитний договір №4С16093Г (далі - кредитний договір).

Пунктом А.1. кредитного договору сторони визначили вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3., у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Згідно з умовами п. А.2. кредитного договору, ліміт цього кредитного договору: 4 600 000 000,00 гривень, на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства. У разі виникнення заборгованості позичальника перед банком з відшкодування витрат згідно з п. 2.2.13. ліміт цього договору збільшується на відповідну суму заборгованості, на цілі з відшкодування витрат згідно з п. 2.1.5.

Пунктом А.3. кредитного договору сторони встановили термін повернення кредиту 17.10.2024.

Виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договорами застави (п. А.5).

Згідно з умовами п. 1.1 кредитного договору банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4600000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами (п. 7.9 кредитного договору).

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного кредитного договору.

26.10.2016 ТОВ Старт-Н (поручитель) та АТ КБ Приватбанк (кредитор) уклали договір поруки №4М14377И/П (далі - договір поруки), п. 1 якого сторони погодили, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Магнат Груп своїх зобов`язань за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И.

За умов п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У відповідності з п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Умовами п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

Відповідно до п. 17 договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного договору поруки.

У листопаді 2017 року ТОВ Старт-Н звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ КБ Приватбанк про розірвання Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 (справа №910/20591/17). Позовна заява обґрунтовується істотним порушенням відповідачем умов договору поруки №4М14377И/П, яке полягає у ненаданні товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків ТОВ "Магнат-Груп" за кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому його виконанні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018, у справі №910/20591/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, оскільки підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов`язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди, тоді як позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання зобов`язань з передачі копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання за кредитними договорами станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Залишаючи без змін рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №910/20591/17 зазначив, що під час вирішення спору місцевий та апеляційний господарські суди правомірно визнали недоведеним факт повного виконання позивачем зобов`язань боржника з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника (третьої особи) перед банком становила саме сплачену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена у повному обсязі. Отже, позивачем не доведено виконання саме у повному обсязі зобов`язань ТОВ Магнат-Груп перед банком, тому в цьому випадку наслідки, передбачені частиною 2 статті 556 ЦК України, не настали, тобто поручителем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов`язання боржника за кредитними договорами.

У п.п. 27, 28 прийнятої постанови Верховний Суд вказав, що касаційна інстанція відхиляє передчасне твердження скаржника про повне погашення ним 28.10.2016 зобов`язань боржника за кредитним договором, оскільки поручитель не надав як доказів звернення до банку із запитом про надання інформації щодо загального розміру заборгованості ТОВ "Магнат-Груп" за кредитним договором, так і доказів відмови банку в її наданні. Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що невиконання відповідачем зобов`язань щодо надання копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами, передбачених п. п. 8, 10 договору поруки №4М14377И/П, є істотним порушенням, яке позбавило позивача можливості використати результати цього договору, позаяк, не отримавши необхідні документи і не маючи можливості використовувати правочини забезпечення виконання кредитних зобов`язань підприємствами-боржниками, товариство втратило можливість подальшого виконання договору поруки та зазнало значних збитків у зв`язку із вимушеним залученням кредитних коштів та сплатою процентів за кредитом з метою реалізації цього договору поруки, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем не було доведено істотності порушення банком умов договору поруки №4М14377И/П, зокрема, не доведено отримання кредиту від Банку виключно з метою погашення кредитної заборгованості ТОВ "Магнат-Груп", а не в цілях фінансування поточної господарської діяльності поручителя. Крім того, заперечення скаржника з цього приводу зводяться передусім до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи і наявних у ній доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статею 300 ГПК України.

У вересні 2017 ТОВ Старт-Н звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ КБ Приватбанк про зобов`язання вчинити дії - зобов`язати АТ КБ Приватбанк передати оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов`язань за Кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014 (справа №910/15929/17).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що у забезпечення виконання ТОВ "Магнат Груп" своїх зобов`язань за кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Магнат Груп", між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №4М14377И/П від 26.10.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису згідно п. 17 договору поруки. 28.10.2016 позивач як поручитель виконав обов`язок боржника ТОВ "Магнат Груп" перед кредитором (відповідачем) за кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014, а саме сплатив заборгованість в розмірі 44 556 415,94 грн, а тому, на думку позивача, відповідач повинен передати позивачу документи, які підтверджують обов`язок боржника. За таких обставин, позивач просив суд зобов`язати ПАТ КБ "Приватбанк" передати ТОВ "Старт-Н" оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов`язань за кредитним договором №4М14377И від 15.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №910/15929/17, у задоволенні позову ТОВ Старт-Н відмовлено.

Рішення та постанова господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі №910/15929/17 мотивовані тим, що за відсутності в матеріалах справи копій кредитного договору №4М14377И від 15.12.2014, укладеного між ТОВ "Магнат Груп" та ПАТ КБ "Приватбанк", доказів щодо наявності заборгованості боржника за кредитним договором та відповідного розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та тверджень позивача про повне виконання ним зобов`язання за таким кредитним договором, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а також підстав для передачі документів, що підтверджують обов`язок боржника. При цьому, законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на частину 3 статті 553 ЦК України та частину 3 статті 556 ЦК України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Судом встановлено, що ні умовами договору поруки, ні чинним законодавством України, не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника.

ТОВ Старт-Н , звертаючись з позовом у справі, що розглядається, вказує, що АТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією щодо товариства, усвідомлюючи його високі економічні показники діяльності, звернулось до нього з пропозицією щодо можливості участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

Зі слів співробітників банку така пропозиція була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Зазначений план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. При цьому представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

ТОВ Старт-Н стверджує, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ.

Укладення кредитного договору було обумовлено тим, що ТОВ Старт-Н , здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ Магнат Груп за кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И (на підставі спірного договору поруки), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

ТОВ Старт-Н зауважує, що сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором (4435219957,42 грн.) дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості ТОВ Магнат Груп за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И.

Однак, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

ТОВ Старт-Н зазначає, що хоч ним і були виконанні зобов`язання ТОВ Магнат Груп за кредитним договором 15.12.2014 №4М14377И на підставі спірного договору поруки, проте АТ КБ Приватбанк не виконало зобов`язання щодо передачі товариству документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами.

За таких обставин, ТОВ Старт-Н протягом 2017-2018 років намагалось у судовому порядку отримати вказані документи від АТ КБ Приватбанк . Однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ Приватбанк не було зобов`язане передавати такі документи ТОВ Старт-Н .

На думку ТОВ Старт-Н тривале невиконання АТ КБ Приватбанк зобов`язань за спірним договором поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати товариству (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників (зокрема, ТОВ Магнат Груп ) у вигляді цінних для позивача активів.

Оскільки АТ КБ Приватбанк не виконало зобов`язання щодо передачі документів (які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ Магнат Груп за кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И) ні в порядку спірного договору поруки, ні в судовому порядку, ТОВ Статр-Н звернулось з позовом у цій справі у та просить визнати недійсним договір поруки, як такий, що укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема під впливом введення в оману.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку (певної вигоди) як мети укладення та виконання договору поруки.

Однак, ТОВ Старт-Н належними доказами не доведено, що представниками АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 15.12.2014 №4М14377И - ТОВ Магнат Груп ).

Крім того, позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4М14377И/П від 26.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як було встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Протоколу №5 загальних зборів учасників ТОВ Старт-Н від 24.10.2016, порядком денним загальних зборів було укладення з АТ КБ Приватбанк кредитного договору на суму 4600000000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, місцевий суд вірно встановив, що кредитний договір був укладений виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування ТОВ Старт-Н є фінансування поточної діяльності; згідно з Заявкою на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення зобов`язань - за рахунок основної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами вказані документи не містять, так само, як не містять і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки певної вигоди.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено фінансування поточної діяльності. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення в т. ч. оспорюваного позивачем договору поруки та про інші обставини, якими позивач обґрунтовує позов.

Товариство помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки. Водночас всі докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки (в т.ч. - спірного) позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки були спрямовані на отримання вигоди, не відповідають матеріалам справи та спростовуються наведеним вище.

Відповідно до положень статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 73, 76 ГПК України).

З викладеного слідує, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (зазначена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.08.2020 у справі №922/3582/19).

Суд зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18).

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи №917/1307/18).

Отже, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Таким чином, позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки недійним, однак не довів таких обставин.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що укладення спірного договору поруки відбулось одночасно з укладенням кредитного договору, і ця обставина залишилась поза увагою місцевим господарським судом, апеляційний господарський суд відзначає, що зазначені обставини встановлені господарським судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність згадування при підготовці документів для укладення кредитного договору та в самому кредитному договорі про трансформацію кредитного портфелю на виконання рішення Національного Банку України від 05.10.2016 №323/БТ також не приймаються апеляційним господарським судом оскільки в силу норм статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що в діях АТ КБ Приватбанк простежується умисел в досягненні свої мети за рахунок ТОВ Старт-Н , а саме - відсутність наміру виконувати свої зобов`язання за спірним договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення (що також свідчить про те, що АТ КБ Приватбанк свідомо ввело ТОВ Старт-Н в оману) визнаються апеляційним судом непереконливими, оскільки, як встановлено господарським судом першої інстанції з судових рішень, прийнятих у справі №910/15929/17, ні умовами спірного договору поруки, ні чинним законодавством України не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника. Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №910/20591/17 вказав, що позивачем не доведено отримання кредиту від банку виключно з метою погашення кредитної заборгованості ТОВ Магнат-Груп , а не в цілях фінансування поточної діяльності ТОВ Старт-Н .

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суд про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, як і не довів самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з пункті 1) частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/18392/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/18392/19 залишити без змін.

Справу №910/18392/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 10.11.2020.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков