Рішення

від 14.07.2020 по справі 826/11628/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м. Київ № 826/11628/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аватех Груп"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 18.08.2017 №0006611401, №0006591401, №0006601401,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аватех Груп" (надалі -позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2017 №0006611401, №0006591401, №0006601401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/11628/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 03.10.2017 закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/11628/17 до судового розгляду в судовому засіданні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені відповідачем в акті документальної перевірки висновки є необґрунтованими та безпідставними, зроблені на підставі суб`єктивних припущень та всупереч чинного законодавства.

Відповідач подав заперечення на позовну заяву, в якому вказав про обґрунтованість висновків акту перевірки та правомірності винесених на його підставі податкових повідомлень - рішень.

В судовому засіданні 19.03.2018, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про проведення документальної планової виїзної перевірки від 29.05.2017 №4152 та наказу про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки від 07.07.2017 №6159 та відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аватех Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО №15, П(С)БО 16 "Витрати", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 658 955,00 грн., в тому числі по періодам:

- 2014 рік - 1 122 156,00 грн.;

- 2015 рік - 451 775,00 грн.;

- 2016 рік - 85 024,00 грн.

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 1 837 369,00 грн., в тому числі по періодах: липень 2014 року - 79 607,00 грн., серпень 2014 року - 110 219,00 грн., вересень 2014 року - 53 479,00 грн., жовтень 2014 року - 66 421,00 грн., листопад 2014 року - 226 542,00 грн., грудень 2014 року - 631 947,00 грн., січень 2015 року - 156 566,00 грн., квітень 2015 року - 27 331,00 грн., травень 2015 року - 24 721,00 грн., червень 2015 року - 40 000 грн., липень 2015 року - 126 639,00 грн., листопад 2015 року - 155 966,00 грн., грудень 2015 року - 38 044,00 грн., березень 2016 року - 18 487,00 грн., квітень 2016 року - 81 400,00 грн. та встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (оподаткованого) періоду всього у сумі 16 415,00 грн., у тому числі по періодах: березень 2017 року - 16 415,00 грн.

За наслідками перевірки Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 24.07.2017 №306/26-15-14-01-01/37200460, та прийнято податкові повідомлення-рішення №0006611401, №0006591401, №0006601401

Вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно із пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Селма груп".

Разом з цим, судом встановлено, що вироком Баришівського районного суду Київської області від 23.11.2016 у справі №361/3761/16-к, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, а саме щодо фіктивного підприємництва товариства з обмеженою відповідальністю "Екодит".

Відтак, фіктивність підприємництва товариства з обмеженою відповідальністю "Екодит" встановлено судом, а тому доводи позивача, що взаємовідносини із названим товариством мали реальний характер, не приймаються судом.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 по справі №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 по справі № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: "статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами".

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто, вирок за статтею 205-1 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій.

Крім того, дослідивши первинні документи по господарським операціям позивача з його контрагентами - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Селма груп", а саме: договір 01.03.2014 №0103 про надання послуг, договір поставки від 11.03.2014 №1103, договір від 28.07.2014 №2807 про надання послуг, договір від 01.09.2014 №0109 про надання послуг, договір від 25.12.2014 №2512 про надання послуг, договір поставки від 01.10.2014 №0110, договір про надання послуг від 03.10.2014 №0310, договір поставки від 17.12.2014 №1712, договір поставки від 24.12.2014 №2412, договір від 19.12.2014 №1912 про надання послуг, договір поставки від 01.09.2015 №33, договір від 01.09.2015 №40 про надання послуг, судом встановлено, що вказані договора є ідентичними за змістом. Позивачем не доведено ділової мети укладених договорів, у тому числі із товариством з обмеженою відповідальністю "Екодит", фіктивність якого встановлено судом, а також реальність господарських операцій за названими правовідносинами.

Наведені у сукупності обставини свідчать про те, що господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариством з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Селма груп" фактично не мали реального характеру, а були оформлені лише документально та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Суд звертає увагу, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть, за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.09.2019 по справі №810/3551/18.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Аватех Груп задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.