Постанова

від 18.11.2020 по справі 826/11628/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11628/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТЕХ ГРУП" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТЕХ ГРУП" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю АВАТЕХ ГРУП звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 серпня 2017 № 0006611401, № 0006591401, № 0006601401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року у задоволені позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вироком Баришівського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 у справі № 361/3761/16-к, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, а саме щодо фіктивного підприємництва товариства з обмеженою відповідальністю "Екодит". Підкреслив, що позивачем не доведено ділової мети укладених договорів, у тому числі із товариством з обмеженою відповідальністю "Екодит", фіктивність якого встановлено судом, а також реальність господарських операцій за названими правовідносинами.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що вирок Баришівського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 у справі № 361/3761/16-к не може бути належним та достатнім доказом, який підтверджує фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ Екодит , оскільки всі встановлені у вироку обставини відбувалися у період з 23 червня 2015 року року по 01 серпня 2015 року року, а господарські операції позивача з ТОВ Екодит здійснювались тільки у період з березня по грудень 2014 року року. Наголошує, що на підтвердження реальності господарських операцій із вказаними в акті перевірки контрагентами позивач надав до суду першої інстанції свої пояснення з копіями первинних документів. Звертає увагу на те, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому, посилаючись на відомості акту перевірки, вважає рішення суду першої інстанції обгрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Крім того, у тексті відзиву на апеляційну скаргу міститься клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року.

З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про проведення документальної планової виїзної перевірки від 29 травня 2017 № 4152 та наказу про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки від 07 липня 2017 № 6159 та відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аватех Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО № 15, П(С)БО 16 "Витрати", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 658 955,00 грн., в тому числі по періодам:

- 2014 року рік - 1 122 156,00 грн.;

- 2015 року рік - 451 775,00 грн.;

- 2016 рік - 85 024,00 грн.

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 1 837 369,00 грн., в тому числі по періодах: липень 2014 року року - 79 607,00 грн., серпень 2014 року року - 110 219,00 грн., вересень 2014 року року - 53 479,00 грн., жовтень 2014 року року - 66 421,00 грн., листопад 2014 року року - 226 542,00 грн., грудень 2014 року року - 631 947,00 грн., січень 2015 року року - 156 566,00 грн., квітень 2015 року року - 27 331,00 грн., травень 2015 року року - 24 721,00 грн., червень 2015 року року - 40 000 грн., липень 2015 року року - 126 639,00 грн., листопад 2015 року року - 155 966,00 грн., грудень 2015 року року - 38 044,00 грн., березень 2016 року - 18 487,00 грн., квітень 2016 року - 81 400,00 грн. та встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (оподаткованого) періоду всього у сумі 16 415,00 грн., у тому числі по періодах: березень 2017 року - 16 415,00 грн.

За наслідками перевірки Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 24 липня 2017 № 306/26-15-14-01-01/37200460, та прийнято податкові повідомлення-рішення № 0006611401, № 0006591401, № 0006601401

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариством з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Селма груп" фактично не мали реального характеру, а були оформлені лише документально та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором, а тому оскаржувані повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентами - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Селма груп" було укладено наступні договори: договір 01 березня 2014 року № 0103 про надання послуг, договір поставки від 11 березня 2014 року № 1103, договір від 28 липня 2014 року № 2807 про надання послуг, договір від 01 вересня 2014 року № 0109 про надання послуг, договір від 25 грудня 2014 року № 2512 про надання послуг, договір поставки від 01 жовтня 2014 року № 0110, договір про надання послуг від 03 жовтня 2014 року № 0310, договір поставки від 17 грудня 2014 року № 1712, договір поставки від 24 грудня 2014 року № 2412, договір від 19 грудня 2014 року № 1912 про надання послуг, договір поставки від 01 вересня 2015 року № 33, договір від 01 вересня 2015 року № 40 про надання послуг.

При цьому, посилання суду першої інстанції на те, що вказані договори є ідентичними за змістом, а тому відносини за такими договорами не мали реального характеру, колегіює суддів оцінюється критично, оскільки використання примірних договорів не заборонено чинним законодавством, а передбачено ст. 179-182 Господарського кодексу України.

Судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

На підтвердження виконання умов вказаних вище договорів, позивачем подано до суду копії: актів надання послуг, платіжних доручень, рахунків на оплату, видаткових накладних та виписок за банку. Колегія суддів звертає увагу на те, що рахунки та видаткові накладні по вказаних вище договорах містять різну номенклатуру товару, кількість та ціну товару.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства. При цьому посилання відповідача на ухвали в рамках кримінальних проваджень, в яких, як він зазначає, фігурують контрагенти ТОВ Аватех Груп , судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Селма груп", ГУ ДПС у м. Києві надано не було.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що вироком Баришівського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 у справі № 361/3761/16-к, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, а саме щодо фіктивного підприємництва товариства з обмеженою відповідальністю "Екодит", колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Так, встановлені Баришівським районним судом обставини щодо зміни власника та фіктивного підприємництва ТОВ Екодит мали місце у червні-серпні 2015 року року, а господарські операції позивача з ТОВ Екодит мали місце у березні-грудні 2014 року року, тобто до моменту вчинення 23 червня 2015 року ОСОБА_1 правопорушення шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей про те, що вона стала засновником ТОВ Екодит .

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що, як було вказано апелянтом та не заперечується відповідачем, директор та учасники ТОВ Екодит , які були у період здійснення господарських операцій у 2014 року році, не заперечували свою участь у діяльності даного товариства та у підписанні будь-яких первинних документів.

Як вказав Верховний Суд у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 та від 08 листопада 2018 року у справі № 826/15028/17, факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Судова колегія наголошує, що суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11.

Беручи до уваги викладені вище позицї Верховного Суду та зміст неведеного вироку, колегія суддів вважає, що він не може бути прийнятий як беззаперечний доказ нереальності спірних господарських операцій позивача з ТОВ Екодит .

Крім іншого, посилання відповідача на те, що згідно даних ІС Податковий блок у контрагентів позивача, зокрема ТОВ Сантехресурс , відсутнє придбання товарів та послуг, а також відсутні ресурси (основні засоби як власні, так і орендовані, трудові ресурси, сировина) для виготовлення реалізованого позивачу товару та надання послуг, суд апеляційної інстанції оцінюється критично з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, посилання ГУ ДФС у м. Києві на можливе порушення контрагентами позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП", Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАФЕРОН", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехресурс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНТЕНТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Селма груп", податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія не погоджується з твердженням суду першої інстанції про наявність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій позивача зі згаданими контрагентами, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно із пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приписи п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначають, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому згідно пп. в п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних ТОВ Аватех Груп було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТЕХ ГРУП" - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТЕХ ГРУП" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 серпня 2017 року № 0006611401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 серпня 2017 року № 0006591401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 серпня 2017 року № 0006601401.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 23 листопада 2020 року.