Ухвала

від 09.07.2020 по справі 473/2122/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12016150190002174

за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_5 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року у відношенні

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Няндома Архангельської області Російської Федерації, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_7

представник потерпілої ОСОБА_8

обвинувачений ОСОБА_6

захисник ОСОБА_9 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік без позбавлення права керування транспортним засобом.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі ст. 76 КК України на нього покладені такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Згідно п.г ст.1 Закону України від 22.12.2016 «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_6 звільнений від призначеного покарання.

Постановлено стягнути на користь ОСОБА_5 :

- з ПрАТ Страхова компанія УНІКА завдану їй майнову шкоду в сумі 580 грн. 22 коп. та моральну шкоду в сумі 29 грн. 01 к.;

- з ТДВ «Вознесенськавтотранс» на користь ОСОБА_5 завдану їй моральну шкоду в сумі 8970 грн 99 к.;

- з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 2133 грн 60 к.

Вирішено долю речових доказів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Потерпіла ОСОБА_5 просить вирок скасувати в частині вирішення цивільного позову та стягнути з ОСОБА_6 на її користь 491130 грн. в рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї зазначає, що в результаті ДТП вона була 2 місяці прикута до ліжка, перенесла сильний біль внаслідок отриманих тілесних ушкоджень. Тому вона просила суд стягнути з ОСОБА_6 на її користь 500000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також зазначила, що їй спричинено майнову шкоду. Просить врахувати, що адвокат не включив до позовної заяви наступні витрати: на доглядальницю 900 грн, на бензин -2000 грн, на продукти -2000 грн, на ремонт окулярів - 80 грн.

В доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що понесла додаткові витрати на проведення рентгену в сумі 150 грн.

Позиції інших учасників процесу.

В запереченнях на апеляційну скаргу цивільний відповідач «ТДВ «Вознесенськавтотранс» просить залишити її без задоволення. Вказує, що потерпіла ОСОБА_5 в апеляційній скарзі ставить питання про стягнення шкоди з ОСОБА_6 , хоча у цивільному позові ставила питання про стягнення шкоди з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та «ТДВ «Вознесенськавтотранс», а не з ОСОБА_6 , і судом першої інстанції позовні вимоги до ОСОБА_6 не розглядалися.

Також зазначає, що будь-яких доказів про витрати на послуги доглядальниці, витрати на бензин, продукти суду першої інстанції не надавалися, хоча потерпіла була присутня в судовому засіданні. Просить врахувати, що згідно платіжного доручення №146 від 10.06.2019 на користь ОСОБА_5 вже перераховані кошти в сумі 9868 грн 06 к., які постановлено стягнути за вироком суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

16 липня 2016 року близько 07.00 год. ОСОБА_6 керував технічно справним автобусом «ПАЗ-3205-1-110», номерний знак НОМЕР_1 , виконував рейс по перевозці пасажирів за маршрутом «Рюмівське - Вознесенськ». В салоні автобуса знаходилося 11 пасажирів, серед яких була ОСОБА_5 .

Автобус «ПАЗ-3205-1-110» під керуванням ОСОБА_6 рухався по проїжджій частині під`їзного шляху до хутору Андрійчикове у межах своєї смуги руху, з швидкістю біля 30 км/год, з увімкненою 3 передачею коробки зміни передач автобуса. При наближенні до нерегульованого перехрестя проїжджих частин автомобільної дороги «Прибужани-Дмитрівка» та під`їзного шляху до хутору Андрійчикове, ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.1 ПДР України, та, не врахувавши особливості дорожньої обстановки у вигляді нахилу проїжджої частини, по якій він рухався, у вигляді спуску, заздалегідь не обрав у встановлених межах безпечної швидкості руху керованого ним автобуса, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним. А саме, ОСОБА_6 почав застосовувати гальмування керованого ним автобуса, але з нез`ясованих причин гальмівна система автобуса відмовила. Надалі, водій ОСОБА_6 маючи об`єктивну можливість не вимикаючи передачі коробки зміни передач вимкнути двигун автобуса, тим самим поступово зменшувати його швидкість руху, але так не зробив, замість чого він вимкнув передачу коробки зміни передач автобуса, намагаючись увімкнути меншу передачу, але та не увімкнулася.

З цієї причини керований водієм ОСОБА_6 автобус почав на спуску дороги набирати швидкість. Продовжуючи рух, ОСОБА_6 не спробував на перехресті виконати маневр лівого або правого повороту, а продовжив рух прямо. Внаслідок необережних дій водія ОСОБА_6 , який своїми діями грубо порушив технічні вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.1 ПДР України, автобус «ПАЗ-3205-1-110», номерний знак НОМЕР_1 , з рівня перехрестя зістрибнув у кювет глибиною 1.28 м., після чого самостійно зупинився за межами проїжджих частин у полі.

В результаті виниклої дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобусу ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження,які відносятьсядо середньогоступеню тяжкостіпо ознакамдовготривалого розладуздоров`я івідсутності небезпекидля життя,та знаходяться в прямому причинному зв`язку з виниклими наслідками.

Судом першоїінстанції ОСОБА_6 визнаний винниму порушенніправил безпекидорожнього рухуособою,яка керуєтранспортним засобом,що спричинилопотерпілій тілесне ушкодження середньої тяжкості. Його дії кваліфіковані за ч.1 ст. 286 КК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

До апеляційного суду не з`явилася потерпіла ОСОБА_5 , просила апеляційний розгляд проводити у її відсутність. Інтереси потерпілої представляв захисник ОСОБА_8 на підставі доручення Вознесенського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 16.03.2020 року, яке діє на момент апеляційного розгляду.

На неодноразові виклики представники ПрАТ Страхова компанія УНІКА та ТДВ «Вознесенськавтотранс» не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої захисника ОСОБА_8 , заперечення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 , які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені злочину за обставин, встановлених судом, є правильними. Дії ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України.

Покарання призначено з дотриманням вимог ст.ст. 65-67 КК України. Згідно п.гст.1Закону Українивід 22.12.2016«Про амністіюу 2016році» ОСОБА_6 правильно звільненовід призначеногопокарання.

Вирок в частині доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину та в частині призначеного покарання апелянтом не оскаржується.

Стосовно вирішення судом цивільного позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, то ці доводи є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що до початку судового розгляду потерпіла ОСОБА_5 подала цивільний позов про відшкодування заподіяної їй майнової та моральної шкоди (т.1, а.с.32-34), який в подальшому уточнила (т.1, а.с.82-85).

З позовних вимог вбачається, що ОСОБА_5 просила стягнути з ТДВ «Вознесенськавтотранс» на її користь в рахунок відшкодування майнової шкоди 580 грн.22 к., а також в рахунок відшкодування моральної шкоди 475000 грн. Крім того, просила стягнути з ПрАТ Страхова компанія УНІКА в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Що стосується вирішення цивільного позову про стягнення майнової шкоди, то судом першої інстанції рішення в цій частині є законним та обґрунтованим.

При прийнятті рішення суд першої інстанції дотримався вимог ч.5 ст. 128 КПК України, якою передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами КПК України, а згідно з ч.1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

В суді першої інстанції встановлено, що потерпілій завдана майнова шкода в сумі 580 грн 22 к., яка полягає у витратах на лікування потерпілої, що підтверджується копіями відповідних квитанцій та чеків (т.1, а.с.35- 37).

В позовній заяві потерпілої ставилося питання про стягнення майнової шкоди саме в сумі 580 грн 22 к.

В поданій апеляційній скарзі потерпіла зазначила, що понесла додаткові витрати, а саме: на доглядальницю 900 грн, бензин -2000 грн, продукти -2000 грн, ремонт окулярів - 80 грн та проведення рентгену в сумі 150 грн.

Проте,під чассудового розглядупотерпіла будь-якихдоказів прозазначені витратине надавала,хоча булаприсутня всудовому засіданні,та не змінювала позовні вимоги.

За такого, відсутні підстави для вирішення цивільного позову про стягнення додатково понесених витрат під час апеляційного розгляду, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції. Проте, потерпіла не позбавлена права звернутися з позовом про стягнення майнової шкоди з метою відшкодування додатково понесених витрат в порядку цивільного судочинства.

Отже, вимоги потерпілої про стягнення з винної особи додатково понесених витрат, тобто в частині вирішення цивільного позову про стягнення майнової шкоди, висловлені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Твердження потерпілої, викладені в апеляційній скарзі щодо неправильного визначення суми моральної шкоди, заслуговують на увагу.

Так,статтею 23ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно дост. 1167 ЦК Україниі роз`яснень, наданих в п. 9Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку суду, цих вимог в частині стягнення моральної шкодина користь потерпілої в повній мірі не дотримано.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілою ОСОБА_5 було заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, зокрема, в уточненій позовній заяві вона спросила стягнути на її користь з ТДВ «Вознесенськавтотранс» 475000 грн та з ПрАТ Страхова компанія УНІКА в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Вирішуючи питання про розгляд цивільного позову потерпілої про відшкодування моральної шкоди і задовольняючи його частково, суд першої інстанції встановив, що позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Проте, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд недостатньо врахував негативні наслідки, які настали для потерпілої, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, яка є особою похилого віку, та оцінив завдану ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 9 000 грн.

На думку суду, визначений розмір моральної шкоди визначено без врахування засад розумності, виваженості та справедливості.

В поданій апеляційній скарзі потерпіла просить стягнути завдану моральну шкоду лише з ОСОБА_6 .

Між тим, у відповідності до ст.ст. 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_6 на момент ДТП знаходився у трудових відносинах ТДВ «Вознесенськавтотранс», моральна шкода підлягає стягненню як з ТВД «Вознесенськавтотранс», так і з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» згідно з Законом України Про обов`язкове страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що в апеляційній скарзі питання не ставиться.

За такого, виходячи з меж поданої апеляційної скарги, також враховуючи, що на неодноразові виклики представники ПрАТ Страхова компанія УНІКА та ТДВ «Вознесенськавтотранс» не з`явилися, суд позбавлений процесуальної можливості прийняти рішення про стягнення моральної шкоди на користь потерпілої.

Тому, з урахуванням наведеного, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди та в цій частині слід призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 415, 424,425, 532 КПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року у відношенні ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди скасувати та в цій частині призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині зазначений вирок залишити без змін.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3