Постанова

від 07.07.2020 по справі 910/7165/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Справа№ 910/7165/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.07.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит-Сервіс 2005"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.11.2019 (повний текст складено - 22.11.2019)

у справі №910/7165/19 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит-Сервіс 2005"

2) ОСОБА_1

3) ОСОБА_2

про стягнення 709 129, 09 грн

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (надалі - позивач, АТ "ТАСКОМБАНК") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005" (надалі - відповідач-1, ТОВ "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005"), ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (надалі - відповідач-3, ОСОБА_2 ) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором про надання овердрафту №Т14.09.2016 К 1579 від 05.09.2017 у розмірі 709 129, 09 грн, з яких 489 881, 54 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 1 087, 13 грн - прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитом та 218 160, 42 грн - пеня.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов`язань за договором про надання овердрафту в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків. З огляду на те, що виконання зобов`язання за вказаним договором забезпечені договором поруки №Т11.03.2014 І 4282 від 05.09.2017 та договором поруки №НІ 5898 від 07.09.2018, позивач просив стягнути суму заборгованості з позичальника та поручителів солідарно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 закрито провадження у справі №910/7165/19 в частині стягнення 489 881, 54 грн заборгованості за кредитом та 1 087, 13 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відтак, спір у цій справі розглянуто судом першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів 218 160, 42 грн - пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 218 160, 42 грн пені та 3 272, 41 грн витрат зі сплати судового збору. В задоволенні позовних вимог до відповідачів-2, -3 - відмовлено.

Місцевий господарський суд встановивши, що зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків виконані після звернення позивача з позовом до суду, а невиконаними залишились вимоги зі сплати пені в розмірі 218 160, 42 грн дійшов висновку про те, що факт наявності у відповідача-1 заборгованості зі сплати пені у зазначеному розмірі за договором про надання овердрафту №Т14.09.2016 К 1579 належним чином доведений, документально підтверджений, позичальником не спростований.

Так як матеріали справи не містять доказів надсилання банком письмових вимог поручителям, суд першої інстанції враховуючи зміст п.п. 1.2, 3.1 договорів поруки, відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені з відповідачів-2, -3.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 змінити в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 218 160, 42 грн пені, зменшивши суму стягнення пені до 5 000, 00 грн. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення в оскаржуваній частині ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не зважив на наявність обставин, які вказують на необхідність застосування приписів ст.ст. 551 ЦК України, 233 ГК України.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що невиконання відповідачем-1 зобов`язань за договором овердрафту, не є наслідком вини або необережності з боку останнього. Також судом мало бути взято до уваги та належно оцінена істотна обставина щодо повного погашення зобов`язань за кредитом та процентами. Скаржник вважає, що пропорційна та справедлива міра покарання для останнього щодо сплати пені, не повинна перевищувати 5 000, 00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Візит-Сервіс 2005" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Смірнова Л.Г. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7165/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.02.2020.

03.02.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ТОВ "Візит-Сервіс 2005" задовольнити та змінити рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 218 160, 42 грн пені, зменшивши суму стягнення пені до 5 000, 00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі оголошено перерву до 02.03.2020.

У зв`язку із перебуванням судді Мартюк А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Смірнова Л.Г. (суддя - доповідач), судді: Поляк О.І., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 прийнято до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

На підставі ст. 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у даній справі оголошено перерву до 23.03.2020.

Розгляд апеляційної скарги ТОВ "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19, призначений на 23.03.2020, не відбувся, у зв`язку з перебуванням головуючої судді (судді-доповідача) ОСОБА_3, на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 справу №910/7165/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.05.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/211/20 від 13.05.2020, у зв`язку із звільненням ОСОБА_3 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7165/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Візит-Сервіс 2005" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Калатай Н.Ф, Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 прийнято справу №910/7165/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду на 07.07.2020.

У судове засідання 07.07.2020 з`явилися представники позивача, відповідачів-1, -2.

Відповідач-3 у судове засідання 07.07.2020 представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача-3 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-3.

У судовому засіданні 07.07.2020 представник відповідача-1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення змінити в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 218 160, 42 грн пені, зменшивши суму стягнення пені до 5 000, 00 грн. Судові витрати покласти на позивача. Представник відповідача-2 підтримав позицію скаржника, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні 07.07.2020 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 залишити без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 07.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (назву якого було змінено на Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005" (надалі - позичальник) укладено договір про надання овердрафту №Т 14.09.2016 К 1579 (надалі - Договір).

04.09.2018 між сторонами укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до договору про надання овердрафту №Т 14.09.2016 К 1579.

Відповідно до п. 2 Договору (в редакції договору про внесення змін) банк, за умови виконання вимог п. 2.1 частини №2 Договору відкриває позичальнику овердрафт (максимальний ліміт складає 2200000,00 грн), а позичальник зобов`язується прийняти такий овердрафт, повернути банку кредитні кошти у повному обсязі та сплатити проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі передбачені Договором на умовах, в порядку та у строки визначені договором: строк користування овердрафтом з 05.09.2017 по 04.09.2019 включно; процентна ставка: 24,0 % річних, якщо період безперервного користування овердрафтом становить до 30 календарних днів (включно); 25,0% якщо період безперервного користування овердрафтом становить від 31 до 60 календарних днів (включно); 27,0% період безперервного користування овердрафтом становить понад 60 календарних днів (включно); строк сплати процентів за користування овердрафтом - з 01 по 10 число (включно) кожного місяця до дати спливу строку користування овердрафтом та повернення в повному обсязі кредитних коштів за цим договором.

Частиною № 1 Договору також передбачено, що овердрафт - це банківська послуга, згідно з якою позичальник має право отримувати від банку кредитні кошти в межах встановленого максимального розміру (ліміту овердрафту) для здійснення оплати платіжних документів понад залишок коштів на рахунку для надання овердрафту.

Відповідно до п. 1.1 Договору, з моменту здійснення платежів банк вважається таким, що надав позичальнику кредит за методом овердрафт на суму здійснених банком платежів у межах ліміту. Дебетове сальдо, яке зафіксовано на рахунку для надання овердрафту на кінець поточного дня, вважається заборгованістю за овердрафтом.

Згідно з п. 3.1 Договору, за користування овердрафтом банк щоденно нараховує проценти на суму зафіксованого дебетового залишку на рахунку для надання овердрафту на кінець попереднього банківського дня, виходячи з розміру процентної ставки, що діє на відповідну дату. Проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування овердрафтом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році.

Позивач на виконання умов Договору протягом строку його дії надавав відповідачу овердрафт, що підтверджується випискою по рахунку відповідача № НОМЕР_1 , однак, відповідачем були порушені взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку із чим, виникла заборгованість за кредитом у розмірі 489 881, 54 грн. Також, за користування кредитними коштами позивачем нараховані відсотки у розмірі 1 087, 13 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за Договором, 05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (назву якого було змінено на Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (надалі - кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005" (боржник) та ОСОБА_1 (надалі - поручитель-1) укладено договір поруки №Т 11.03.2014 І 4282 (надалі - Договір поруки-1), відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі боржником зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі договору про надання овердрафту №Т 14.09.2016 К 1579, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з п. 1.2 Договору поруки-1, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі: повернути кредитору кредит у вигляді овердрафту у розмірі 2200000,00 грн; щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом; сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи.

Також 04.09.2018 між Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" (назву якого було змінено на Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (надалі - кредитор) та ОСОБА_2 (надалі - поручитель) укладено договір поруки № НІ 5898 (далі - Договір поруки-2) відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі боржником зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі договору про надання овердрафту №Т 14.09.2016 К 1579, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з п. 1.2 Договору поруки-2, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі: повернути кредитору кредит у вигляді овердрафту у розмірі 2200000,00 грн.; в строки та в порядку, відповідно до умов кредитного договору сплатити проценти за користування кредитом; сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи.

Відповідно до п. 3.4.1 кредитного Договору, банк має право безумовно, без попереднього повідомлення позичальника та без укладення будь-якого договору про внесення змін та доповнень до цього договору в односторонньому порядку відмовити позичальнику у наданні овердрафту, призупинити/зупинити надання позичальнику овердрафту та/або зменшити ліміт овердрафту та/або вимагати дострокового виконання позичальником боргових зобов`язань перед банком за цим договором, змінивши при цьому строк виконання боргових зобов`язань в порядку, визначеному п. 5.12 частини №2 Договору, при настанні будь якої обставини або події, які визначені сторонами як такі, що явно свідчать про те, що кредитні кошти не будуть своєчасно повернуті, у тому числі: при прийнятті органами державної влади/місцевого самоврядування України актів, які вводять мораторій, забороняють або іншим чином роблять неможливим виконання позичальником зобов`язань за цим договором чи обмежують його діяльність.

Крім того, у додатку №3 до Договору встановлені додаткові зобов`язання позичальника, зокрема протягом строку дії цього договору позичальник зобов`язаний забезпечити щомісячне надходження грошових коштів від основної діяльності (реалізація продукції, надання послуг, виконання робіт) на поточні рахунки позичальника в банку, в розмірі не меншому, ніж 7 350 000,00 грн. на місяць. Дане зобов`язання вважається виконаним при максимальному відхиленні, яке не перевищує 5%. У випадку невиконання вказаної вимоги банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту.

У грудні 2018 накладено арешт на грошові кошти на розрахункові рахунки позичальника.

Банк, керуючись умовами п. 3.4.1 кредитного Договору, вирішив скористатись правом дострокового погашення заборгованості.

25.02.2019 банк направив позичальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005" повідомлення-вимогу від 22.02.2019 вих. №3948/70 про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, у якій вимагав протягом 10 робочих днів сплати заборгованість за кредитом, процентами та пенею.

Вказана вимога отримана позичальником 05.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позивач, звертаючись до місцевого господарського суду з даним позовом, зазначив, що у відповідача-1 наявна заборгованість за договором про надання овердрафту. З огляду на те, що виконання зобов`язання за вказаним договором забезпечені порукою відповідачів-2, -3, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму простроченої заборгованості за тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками та пеню.

Так, при розгляді спору в суді першої інстанції, після відкриття провадження у даній справі, відповідачами погашена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 489 881, 54 грн та за процентами за користування кредитом у розмірі 1 087, 13 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 закрито провадження у справі №910/7165/19 в частині стягнення 489 881, 54 грн заборгованості за кредитом та 1 087, 13 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відтак, спір у цій справі розглянуто судом першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів 218 160, 42 грн - пені.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУкраїни).

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, за приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, надавши позичальнику овердрафт (кредит).

21.12.2018 слідчим суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська постановлено ухвалу про накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках ТОВ "ВІЗИТ-СЕРВІС 2005", відкритих у АТ "ТАСКОМБАНК", що дало право банку, відповідно до п. 3.4.1 кредитного Договору на дострокове повернення кредиту.

Пунктом 5.12 Договору встановлено, що, відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ст. 525, 611 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, визначених п 3.4.1 частини №2 цього договору, банк направляє позичальнику повідомлення з вимогою виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором у визначеній банком частині або в цілому. При цьому, строк виконання позичальником боргових зобов`язань, за взаємною згодою сторін, вважається таким, що настав, на 10-й робочий день з дня направлення повідомлення, якщо інший новий строк не передбачений в такому повідомленні.

Позивач звертався до відповідача-1 з вимогою про дострокове погашення заборгованості, належні докази чого містяться в матеріалах справи. Однак матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем-1 зобов`язань, встановлених додатком №3 до договору.

Водночас апеляційним господарським судом встановлено, що зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків виконані після звернення позивача з позовом до суду. Невиконаними залишились вимоги зі сплати пені у розмірі 218 160, 42 грн.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.4.2 Договору, відповідно до якого у разі невиконання чи несвоєчасного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором банк має право нарахувати та стягнути, а позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка буде діяти на момент такої сплати від суми несвоєчасно виконаного (невиконаного) платежу за кожний день з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені.

Матеріалами справи підтверджено, що погашення боргових зобов`язань відбулось лише після звернення з позовом до суду, а тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування пені за прострочення повернення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів є обґрунтованим.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд правомірного дійшов висновку про те, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором становить 218 160,42 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, виконання зобов`язань за договором про надання овердрафту було забезпечене договорами поруки, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).

Зі змісту п. 1.2 Договорів поруки вбачається, що поручителі відповідають перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі: повернути кредитору кредиту у вигляді овердрафту у розмірі 2200000,00 грн.; в строки та в порядку, відповідно до умов кредитного договору сплатити проценти за користування кредитором; сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи; у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред`явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті) повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, що виникають з кредитного договору.

Відповідно до п. 3.1 Договорів поруки, у випадку невиконання боржником будь-яких зобов`язань за кредитним договором або невиконання зобов`язань у строки, визначені кредитним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою на адресу поручителя, зазначену в розділі 7 цього договору, та копію надсилає боржнику.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов`язань у поручителів не настав, а тому слід відмовити у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені солідарно з відповідача-2 та відповідача-3, оскільки за умовами договорів поруки, обов`язок поручителів виникає лише після пред`явлення відповідної письмової вимоги, а матеріали справи не містять доказів надсилання банком письмових вимог поручителям,

Слід зазначити, що саме питання наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача-1 внаслідок прострочення виконання зобов`язання за Договором, є підставою апеляційного оскарження рішення у цій справі.

З цього приводу апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір. Аналогічний висновок неодноразово викладено Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19 та інші.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача-1 заявлених позивачем штрафних санкцій (пені) у цій справі, суд першої інстанції врахував ступінь виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за Договором, взяв до уваги, що останній не у повному обсязі розрахувався з позивачем за Договором, а відтак на підставі наведених вище норм, встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість стягнення з відповідача-1 пені у повному обсязі, а саме у розмірі, що становить 218 160,42 грн.

Доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не знайшли свого підтвердження, тому відхиляються апеляційним господарським судом як необґрунтовані.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повного погашення заборгованості за Договором порушило право позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Візит-Сервіс 2005" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "Візит-Сервіс 2005").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит-Сервіс 2005" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/7165/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Візит-Сервіс 2005".

4. Матеріали справи №910/7165/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 15.07.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

С.О. Алданова