Постанова

від 15.07.2020 по справі 200/2540/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року справа №200/2540/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 р. (у повному обсязі складено 29 травня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/2540/20-а (головуючий І інстанції суддя Грищенко Є.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в якій, з урахуванням уточнень, просила визнати незаконним рішення відповідача - відмову у виправленні помилок № 229/165-20 від 11.02.2020 року та скасувати його; зобов`язати відповідача вчинити певні дії, а саме: відновити кадастрові дані у Державному земельному кадастрі України та у землевпорядній документації (паперові та електронні документи) на земельну ділянку № АДРЕСА_1 за фактичним використанням даної земельної ділянки шляхом розробки та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки № АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) та внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру України та до землевпорядної документації (паперові та електронні документи); вирішити питання судових витрат (а.с. 1-10, 51-60).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року провадження у справі закрито (а.с. 166-168).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції було проігноровано предметну юрисдикцію даної адміністративної справи, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України. Апелянтом зазначено, що предметом даної справи є визнання незаконним рішення відповідача та скасування відмови у виправленні помилок № 229/165-20 від 11.02.2020 року; визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Також вказує, що правові позиції Верховного Суду України не є тотожними обставинам у цій справі. Вказує про порушення судом норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 311 КАС справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Дежгеокадастру у Донецькій області із повідомленням від 07 лютого 2020 року про виявлення технічної помилки, а саме: у поземельному наказі на земельну ділянку АДРЕСА_1 ; технічному паспорті проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права на земельну ділянку громадянина ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 на заяву ОСОБА_2 від 04.12.2012 р. (а.с. 12-13).

Листом № 229/165-20 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області позивачу відмовлено у виправленні зазначених помилок у зв`язку із встановленням факту, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей, та не потребують виправлень у зв`язку з невиявленням технічних помилок у таких документах (а.с. 34).

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статі 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За унормуванням пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена ст. 19 КАС України. Згідно з нормами цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач в обґрунтування предмету та підстав позову посилається на встановлення 30.07.2013 р. факту внесення 04.07.2013 р. до Державного земельного кадастру України недостовірних відомостей стосовно земельної ділянки № АДРЕСА_1, що, на думку позивача, впливає на її законні права та інтереси як власника суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Також позивач зазначає, що внесення зазначених даних до Державного земельного кадастру України порушує її переважне право на забудову власної земельної ділянки.

Обґрунтування позивачем заявлених позовних вимог пов`язане з допущеними, на її погляд, порушеннями вимог чинного законодавства з боку відповідача на підставі звернення та документів, поданих третьою особою при реєстрації ним свого права власності, що порушили права позивача як власника об`єкта нерухомого майна, що знаходиться на суміжній земельній ділянці, на які не відреагувало належним чином Управління, в тому числі, за зверненням позивача.

Таким чином, цей позов направлений на поновлення порушеного третьою особою у справі права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, зокрема, користування частиною земельної ділянки.

Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Отже, в цьому випадку наявний спір про право, тобто, спір є приватноправовим.

Приписами статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, в такому випадку спір виник між фізичною особою та відповідачем з приводу відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру що, в свою чергу, впливає на розмір права власності позивача. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

За таких обставин цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня та 31 жовтня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 815/1737/17 (провадження № 11-811апп18), від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17.

Судом також врахований правовий висновок Верховного Суду сформульований в постанові від 20.12.2019 у справі № 200/2686/19-а.

Крім того, зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.01.2019 у справі № 823/1498/17, від 04.04.2018 року у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 року у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 29.05.2018 року у справі № 816/619/15-а (провадження № 11-300апп18) та від 23.01.2019 року у справі № 826/14370/14 (провадження 11-667апп18), від 20.12.2019 у справі № 200/2686/19-а при розгляду спорів у подібних правовідносинах.

За унормуванням ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи ( ч. 1 ст. 239 КАС України).

Аналогічні правові висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 806/443/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суд від 15.05.2019 у справі № 205/8482/15-ц.

Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності певної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне чи касаційне оскарження процесуального рішення суду, яке є перешкодою для повторного звернення особи до належного суду. Така постанова вищої судової інстанції може бути процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 р. - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 р. у справі № 200/2540/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне судове рішення складено 15 липня 2020 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко