Постанова

від 15.07.2020 по справі 5/77

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2020 р. Справа№ 5/77

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників учасників процесу:

від позивача: адвокат Литвин П.В. - за довіреністю № 14-166 від 26.04.2019;

від відповідача: адвокат Перепелиця А.В. - за довіреністю №01/01/07-101/д від 22.01.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: адвокат Мицько Р.М. - за довіреністю № 59/19 від 21.12.2019;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: не з`явилися;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: представник Ербелідзе А.О. - за довіреністю № 1-2264 від 23.01.2020;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3: не з`явилися;

від прокуратури: не з`явилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 (головуючий суддя Ломака В.С., судді: Босий В.П., Привалов А.І., м. Київ, повний текст рішення складено 21.01.2020)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Дочірня Компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Надра-Інвест", м. Полтава

2. Акціонерне товариство "Укртрансгаз", м. Київ

3. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ

про визнання договору укладеним

за участю Прокуратури міста Києва, м. Київ

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

10.06.2011 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі - позивач/ ПАТ НАК Нафтогаз України) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Укрнафта (надалі - відповідач/ПАТ Укрнафта ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дочірньої Компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України Газ України (надалі-третя особа на стороні позивача/ДК Газ України НАК Нафтогаз України) та за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест (надалі - третя особа-1 на стороні відповідача/ТОВ Надра-Інвест ), 2. Акціонерного товариства Укртрансгаз (надалі-третя особа-2 на стороні відповідача/АТ Укртансгаз ) та 3. Національної комісії, на стороні що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі-третя особа-3 на стороні відповідача/НКРЕКП) за участю Прокуратури міста Києва, в якому з урахуванням поданої 18.09.2019 до Господарського суду міста Києва заяви про зміну предмета позову № 14/4-2697 від 16.09.2019 (т. 4, а.с. 74 - 85), яка була прийнята судом до розгляду, просило визнати укладеним з 01.01.2011 між ПАТ Укрнафта в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта та ПАТ НАК Нафтогаз України договір поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України Про засади функціонування ринку природного газу № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, в редакції, наведеній позивачем.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в силу приписів ст.ст. 10, 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу та абзаців 1, 3 підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом , відповідач - ПАТ "Укрнафта", як уповноважена особа за договором про спільну діяльність № 5/56 від 21.12.2000, був зобов`язаний передати позивачу видобутий у 2011 році природний газ власного видобутку за ціною, визначеною відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1952 від 23.12.2010 Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 на підставі відповідного договору купівлі-продажу для його подальшої реалізації позивачем для потреб населення.

Позивач зазначає, що укладення такого договору є обов`язковим для ПАТ Укрнафта в силу вимог закону, зокрема ст.ст. 10, 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу та постанови Кабінету Міністрів України Про забезпечення споживачів природним газом № 1729 від 27.12.2001.

Посилаючись на вказані нормативні акти, позивач направив відповідачу проект такого договору. Однак, відповідач надісланий йому позивачем у двох екземплярах проект договору поставки природного газу, в порушення вимог ст. 181 Господарського кодексу України, не повернув ні один підписаний примірник договору, ні протокол розбіжностей до нього, проте природний газ власного видобутку фактично передав до газотранспортної системи в 2011 році, що підтверджує існування між сторонами у справі зобов`язальних відносин у 2011 році.

Так, позивач стверджує, що природний газ, видобутий відповідачем протягом січня-березня 2011 року в рамках договору про спільну діяльність № 5/56 від 21.12.2000 був спожитий населенням, у зв`язку з чим відповідачу були направлені відповідні акти приймання-передачі природного газу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77 (головуючий суддя Ломака В.С., судді: Босий В.П., Привалов А.І., м. Київ, повний текст рішення складено 21.01.2020) відмовлено у задоволенні позову (т. 5, а.с. 170-188).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що: спір у даній справі є переддоговірним спором; укладення між відокремленим підрозділом Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта , як оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність № 5/56 від 21.12.2000 та ПАТ НАК Нафтогаз України як уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, договору поставки природного газу, видобутого оператором, було обов`язковим в силу вимог закону, однак нормативно-визначена типова форма договору поставки природного газу відсутня; сторонами не було погоджено усіх істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни та строків поставки.

Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що:

- ціна, як істотна умова спірного правочину, є неузгодженою, оскільки постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1952 від 23.12.2000 (надалі - постанова НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000), на підставі якої позивачем в проекті спірного договору було визначено ціну продажу природного газу, була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 і набрала законної сили;

- у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже, порушить його права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, АТ НАК Нафтогаз України (надалі-скаржник-1) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі ( т. 6, а.с. 2-12).

Позивачем у апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77.

Узагальнені доводи апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України (скаржника-1) зводяться до того, що місцевий господарський суд:

- неправильно застосував положення ст.ст. 6, 11, 166, 627, 632, 638 Цивільного кодексу України та не взяв до уваги висновків Верховного Суду України, викладених в листі від 01.04.2014 Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України ;

- не надав належної оцінки факту існування у відповідача господарського зобов`язання здійснити продаж всього природного газу власного видобутку безпосередньо Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" в силу вимог Закону України Про засади функціонування ринку природного газу ;

- залишив поза увагою той факт, що укладення між відповідачем та позивачем як уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення договору, предметом якого є поставка природного газу власного видобутку є обов`язковим в силу положень чинного законодавства України, а тому відповідач не мав законодавчо визначеного права вільно вирішувати питання щодо укладення договору та відступати від обов`язкових для відповідача положень чинного законодавства у тому числі у випадку незгоди ПАТ Укрнафта з ціною, встановленою у 2011 році постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1952 від 23.12.2010 Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56

- відповідач не мав права обирати контрагента та визначати умови зобов`язання з поставки позивачу видобутого природного газу, чим порушив положення ст. 627 Цивільного кодексу України;

- не взяв до уваги пункт 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними";

- залишив поза увагою той факт, що позивачем було виконано вимоги встановлені Законом України Про засади функціонування ринку природного газу та постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 та дотримано порядок вставлений положеннями ст. 181 Господарського кодексу України для укладення договорів, зокрема надіслано проект договору поставки природного газу відповідачем, однак ПАТ Укрнафта у визначений строк підписаний проект договору або протокол розбіжностей не надав, чим порушив приписи Закону України Про засади функціонування ринку природного газу , постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом , ст. 181 Господарського кодексу України;

- дійшов помилкового висновку про те, що ціна в проекті спірного договору знаходиться в залежності від постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000, оскільки не врахував те, що безпосередньо в договорі ціну було конкретизовано (п. 4.1. проекту договору) та зазначено як сталу величину і ціна у договорі сформована на підставі постанови НКРЕ України, а не поставлена в залежність від її чинності/не чинності;

- поза увагою, було залишено положення п. 4.2. проекту договору, відповідно до якого сторони домовилися, що ціна на газ, що вказана в п. 4.1. цього договору, визначена на день його підписання і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни сторони оформляють додаткову угоду до цього договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами;

- не звернув увагу на те, що суд має право, з огляду на тривалий розгляд справи (з 2011 року по теперішній час) викласти п. 10.1. проекту договору в іншій редакцій, ніж була запропонована позивачем (вказана правова позиція, щодо можливості викладення п. 10.1. договору в іншій редакцій, ніж була запропонована позивачем викладена у постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2015 у справі № 910/1507/13);

- не враховано те, що факт визнання недійсною постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010 у 2014 році не є підставою для відмови Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у визнанні укладеним з ПАТ "Укрнафта" договору поставки природного газу, оскільки сторони на момент виникнення та існування відповідного господарського зобов`язання мали право та були зобов`язані керуватися саме вимогами закону, які діяли та були чинними на момент виникнення та/або виконання відповідного господарського зобов`язання;

Крім того, за твердженнями скаржника:

- між відповідачем та позивачем протягом 2011 року виникло та існувало господарське зобов`язання на умовах (предмет, ціна та строк дії договору) визначених законодавством, при цьому, таке господарське зобов`язання виникло незалежно від факту відсутності волевиявлення відповідача, зокрема, в частині визначеної на підставі Закону цін реалізації природного газу для потреб населення, тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності погодження такої істотної умови договору, як ціна є помилковими;

- місцевий господарський суд неправильно застосував положення п. 3 ст.ст. 11, 15 Цивільного Кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що Закон України Про засади функціонування ринку природного газу та постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 Про забезпечення споживачів природним газом , які втратили чинність, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки зазначений Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, набутих у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов`язків її контрагентом (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012).

Також не погодившись із вказаним рішенням, АТ Укртрансгаз (надалі - скаржник-2) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі ( т. 6, а.с. 49-56).

Акціонерним товариством Укртрансгаз у апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77.

Доводи апеляційної скарги АТ Укртрансгаз (скаржник-2) загалом повторюють доводи апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України , зокрема, в частині визначення ціни на газ в проекті договору ( п. 4.1. проекту договору); можливості зміни ціни на газ у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів, шляхом укладення відповідної додаткової угоди (п. 4.2. проекту договору); ціна у договорі сформована на підставі постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000, а не поставлена в залежність від її чинності/не чинності постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010; факт визнання недійсною постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010 у 2014 році не є підставою для відмови НАК "Нафтогаз України" у визнанні укладеним з ПАТ "Укрнафта" договору та у задоволенні позову; щодо неправомірності прийняття рішення місцевим господарським судом про відмову задоволенні позову у зв`язку відсутності такої істотної умови в договорі як ціна; що між позивачем та позивачем протягом 2011 року виникло та існувало господарське зобов`язання на умовах (предмет, ціна та строк дії договору) визначених законодавством, при цьому, таке господарське зобов`язання виникло незалежно від факту відсутності волевиявлення відповідача.

Скаржник 2 вважає, що місцевим господарським було порушено норми матеріального права, а саме неправильно застосовано положення ст.ст. 628, 638, 641 Цивільного кодексу України та ст.ст. 180,181, 187 Господарського кодексу України, пункт 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними" та норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 73-77, 236, 263 Господарського процесуального кодексу України.

На думку, АТ Уктрансгаз місцевий господарський суд, залишивши поза увагою той факт, що позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) звернувся до суду за захистом свого порушено права та шляхом визнання договору укладеним з 01.01.2011 та не врахувавши положення ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України, дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару.

Крім того, за твердженнями заявника апеляційної скарги, визначений спосіб захисту порушено права (визнання договору укладеним з 01.01.2011) не передбачає необхідності реалізації умов договору, оскільки відповідні обсяги природного газу вже були реалізовані в порядку визначеному законом, тому висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, якими встановлено факт виконання господарського зобов`язання в частині поставки газу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

01.04.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз , у якому ПАТ Укрнафта просило суд апеляційну скаргу третьої особи на стороні позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77-без змін ( т. 6, а.с. 165-171).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Зокрема, заперечення ПАТ Укрнафта у відзиві на апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз зводяться до того, що:

- скаржник-2 в апеляційній скарзі надає неправильну правову оцінку предмету спору, який є переддоговірним;

- доводи заявника апеляційної скарги (АТ Укртрансгаз ) щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000 є необґрунтованими;

- посилання АТ Укртрансгаз на положення ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України є неправомірними, оскільки суд не наділений повноваженнями змінювати предмет позову, а відтак, і визначати інший, ніж заявлений позивачем зміст договору у переддоговірному спорі.

На переконання ПАТ Укрнафта , задоволення позову шляхом визнання договору поставки укладеним на умовах, які передбачають поставку газу протягом 2011 року (п. 2.1. проекту договору) та про чинність договору поставки лише протягом 2011 року (п.10.1. проекту договору) у той час, як позивач просив суд визнати зазначений договір укладеним з 01.01.2011 вказуватиме на завідому неможливість належного виконання такого договору відповідачем, і визначений спосіб захисту інтересів позивача призведе саме до порушення прав ПАТ Укрнафта , оскільки на дату набуття законної сили рішенням суду відповідач вже перебуватиме в стані прострочення виконання зобов`язань. Відтак, місцевий господарський суд встановивши відсутність доказів виникнення і існування між позивачем та відповідачем господарських відносин з поставки природного газу у 2011 році на умовах, визначених за законом або за взаємною згодою, вірно зазначив, що у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже - порушить його права.

21.04.2020 від третьої особи-1 на стороні відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України , у якому ТОВ Надра-Інвест просило суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77-без змін (т. 6, а.с. 182-185).

Узагальнені аргументи ТОВ Надра-Інвест у відзиві на апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз зводяться до того, що:

- доводи заявника апеляційної скарги (АТ Укртрансгаз ) щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000 є необґрунтованими;

- оскільки, враховуючи те, що така істотна умова проекту як ціна договору є невизначеною та такою, що базується на скасованій постанові НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000, а також такі істотні умови як предмет договору та строк дії договору є такими, що унеможливлюють прийняття рішення про укладення договору поставки газу на час прийняття судом рішення (20.01.2020), з огляду на, що є помилковими твердження скаржника-1 про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме ст.ст. 632, 638 Цивільного кодексу України.

29.04.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз , у якому ПАТ Укрнафта просило суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77-без змін ( т. 6, а.с. 217-223).

Зокрема, заперечення ПАТ Укрнафта у відзиві на апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз зводяться до того, що:

- доводи скаржника-1 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000 є необґрунтованими;

- посилання скаржника - 1 на можливість суду, з огляду на тривалий розгляду справи (з 2011 року по теперішній час) викласти п. 10.1. проекту договору в іншій редакцій, ніж була запропонована позивачем є помилковими та такими, що не відповідають положенням ст. 14, ч. 2 ст. 237, ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та повністю узгоджується із висновками про застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 35/233, від 25.05.2018 у справі № 61/341 та від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, прийнятих за результатами розгляду спорів, що виникли у подібних правовідносинах у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що аргументи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу позивача загалом повторюють наведені відповідачем аргументи у відзиві на апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз .

Дочірня Компанія Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (третя особа на стороні позивача) та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України не скористалися своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмового відзиву (відзивів) на апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз , що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест (третя особа 2 на стороні відповідача) не скористалося своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надало суду письмового відзиву на апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз , що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020 апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України у справі № 5/77 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 26.02.2020 апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз у справі № 5/77 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

02.03.2020 від судді Іоннікової І.А. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи № 5/77.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи № 5/77 задоволено; справу № 5/77 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення заміни відведеного судді відповідно до ст. 32 ГПК України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/903/20 від 03.03.2020 у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Іоннікової І.А., призначено повторний автоматизований розподіл справи № 5/77.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.03.2020 для розгляду справи № 5/77 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 5/77 апеляційну АТ НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77 - залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 5/77 апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз на рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77 - залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 задоволено клопотання АТ Укртрансгаз та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77; відкрито апеляційне провадження у справі № 5/77; розгляд апеляційної скарги АТ Укртрансгаз на рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77 призначено на 21.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 у справі № 5/77 прийнято до спільного розгляду апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України з апеляційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77; розгляд справи призначено на 21.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 5/77 відкладено розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва 20.01.2020 у справі № 5/77 на 23.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 розгляд справи № 5/77 відкладено розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 на 15.07.2020.

Позиція представників сторін у справі. Явка представників сторін .

15.07.2020 представник АТ НАК Нафтогаз України в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Також підтримав подану АТ Укртрансгаз апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у даній справі, та просив її задовольнити.

У судовому засіданні 15.07.2020 представник АТ Укртрансгаз вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Також підтримав подану АТ НАК Нафтогаз України апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у даній справі, та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.07.2020 заперечував проти доводів апеляційних скарг АТ НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз , з підстав викладених у відзивах на апеляційні скарги та просив апеляційні скарги АТ НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник Дочірньої Компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у судовому засіданні 15.07.2020 доводи апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України підтримав з викладених у ній підстав та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 скасувати. Також підтримав апеляційну скаргу АТ Укртрансгаз на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у даній справі, та просив її задовольнити.

Представники прокуратури міста Києва, третьої особи -1 на стороні відповідача та третьої особи-3 на стороні відповідача у судове засідання 15.07.2020 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи, 21.12.2000 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (підприємство), що є філією Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", ТОВ "Укрнафтогазтрейдінг", ТОВ "Надраінвест" (Інвестори) був укладений договір № 5/56 (№ 5/1215/00-СД/56) про спільну діяльність (надалі- договір про спільну діяльність) з освоєння та розробки нафтогазоконденсатних родовищ в Полтавському нафтогазопромисловому районі без створення юридичної особи (далі по тексту - договір про спільну діяльність), предметом якого є інвестування з метою створення необхідних виробничих потужностей для розробки та експлуатації Об`єктів робіт, впровадження передової техніки і технологій, в технологічному циклі від розробки родовища та ремонту свердловин до реалізації товарної продукції; ведення спільної виробничо-господарської діяльності з видобутку і реалізації газу і конденсату в процесі освоєння і розробки Об`єктів робіт для отримання прибутків (т. 5, а.с. 84-95).

Ліцензія на експлуатацію родовища, де ведеться спільна діяльність, належить підприємству і використовується учасниками виключно в інтересах спільної діяльності (п. 3.1. договору про спільну діяльність).

Даний договір діє протягом 30 років. Договір набуває чинність з моменту його затвердження керівником ВАТ "Укрнафта" (п. 19.1. договору про спільну діяльність).

Між сторонами договору про спільну діяльність вносились зміни шляхом укладення додаткових угод до даного договору ( т. 5, а.с. 98-102).

Так, відповідно до угоди від 07.07.2005 про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність, учасниками договору є НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (підприємство) та ТОВ "Надра-Інвест" (компанія). Також відповідно до вказаної угоди перезподілено внески та частки учасників спільної діяльності.

За умовами угоди від 28.04.2011 про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність погоджено читати "Відкрите акціонерне товариство" як "Публічне акціонерне товариство", ВАТ "Укрнафта" як ПАТ "Укрнафта".

Місцевим господарським судом встановлено, що листом від 12.07.2010 № 35п-054/174-485 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою (оператором) за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 між НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта та ТОВ Надра-Інвест" є НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта .

16.03.2011 на виконання вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" та постанови НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010, посилаючись на встановлену законодавством обов`язковість укладення угод з реалізації природного газу, позивач (НАК Нафтогаз України ) направ Нафтогазовидобувному управлінню Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта як оператору за договором про спільну діяльність та відповідача (ПАТ Укрнафта ) листи та підписаний позивачем проект договору поставки природного газу між оператором за договором про спільну діяльність (Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта"), як постачальником та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", як покупцем, предметом якого визначено зобов`язання постачальника передати покупцеві протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, та зобов`язання покупця приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (т. 1, а.с. 19-25).

Направлення позивачем вищевказаного проекту договору підтверджується фіскальними чеками підприємства поштового зв`язку № 5407, № 5395 від 16.03.2011 та описами вкладення у цінний лист (поштові відправлення № 01001 76242951, № 01001 76242943) від 16.03.2011, які містяться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 26-31).

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" отримало направлений позивачем проект договору поставки природного газу -24.03.2011, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01001 76242943;

- ПАТ Укрнафта отримало направлений позивачем проект договору поставки природного газу- 22.03.2011, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01001 76242951.

Однак, відповідач не підписав проект договору, що і стало підставою для звернення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до господарського суду з даним позовом, в якому (з урахуванням поданої 18.09.2019 заяви про зміну предмета позову № 14/4-2697 від 16.09.2019) просив визнати укладеним договір з 01.01.2011 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, в редакції, запропонованій позивачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступних підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

У частині другій статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить і визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Зазначений в ч. 2 ст. 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначила, що абзац 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим ст. 16 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу виникли між сторонами у справі у 2011 році, оскільки проект спірного договору було надіслано позивачем відповідачу 16.03.2011, а з позовом у даній справі до господарського суду позивач звернувся в червні 2011 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) та ст. 648 ЦК України.

Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.

Статтею 10 ГПК України (в редакції станом на дату звернення до суду з позовом (2011 рік)), спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Отже, в розумінні наведених норм закону спір, який виник між сторонами у справі щодо укладення договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону, є переддоговірним спором, оскільки відповідач ухиляється від укладення спірного договору, укладення якого є обов`язковим в силу вимог закону, та спір підлягає розгляду господарським судом.

Положеннями ч. 3 ст. 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Згідно зі статтею 1 України "Про засади функціонування ринку природного газу" було визначено, що газодобувне підприємство - це суб`єкт господарювання, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

Відповідач - ПАТ "Укрнафта", як учасник договору про спільну діяльність № 5/56 від 21.12.2000, є оператором і газодобувним підприємством, тобто суб`єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Відтак, зазначеними положеннями Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов`язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач.

Пунктом 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалось, що на газодобувні підприємства був покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

Отже, місцевим господарським судом було правильно встановлено, що укладення договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність за закупівельними цінами між газодобувним підприємством та суб`єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, яким є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі (2011 рік) було обов`язковим в силу вимог закону, зокрема статті 10 та пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов`язковими для його сторін в силу ст. 184 ГК України, була відсутня, у зв`язку з чим суд першої інстанції під час вирішення спору у цій справі та дослідження умов спірного правочину обґрунтовано виходив та враховував загальні правила цивільного законодавства.

Предметом спору в даній справі є визнання укладеним з 01.01.2011 між ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, запропонованій позивачем, з огляду на те, що укладення такого договору є обов`язковим в силу вимог закону.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу ( ч. 6 ст. 526 ГК України).

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відтак, перелік істотних та обов`язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст.ст. 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

Положеннями ч. 5 ст. 180 ГК України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємством Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами спірного правочину зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Так, до позовної заяви, НАК Нафтогаз України було додано проект договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України Про засади функціонування ринку природного газу № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, наведеній позивачем.

Як убачається з п. 1.1. проекту договору поставки природного газу, наданого позивачем, предметом договору є правовідносини сторін, за якими постачальник (НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта") зобов`язується передати покупцю (НАК "Нафтогаз України") протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Ціна газу за 1000 куб. м відповідно до постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 становить 928,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 185,60 грн, разом з ПДВ - 1113,60 грн (п. 4.1. проекту договору).

Тобто, умовами спірного проекту договору передбачено, що ціна продажу природного газу визначається постановою НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 "Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спільної діяльності від 21.12.2000 № 5/56", пунктом 1 якої установлено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору спільної діяльності від 21.12.2000 № 5/56 між НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (Україна) і ТОВ "Надра-Інвест" (Україна), у розмірі 928 грн за 1000 куб. м (без урахування ПДВ).

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 і набрала законної сили, визнано протиправними та скасовано з дати прийняття постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1950 від 23.12.2010, № 1951 від 23.12.2010, № 1952 від 23.12.2010, № 1949 від 23.12.2010.

Крім того, відповідно до постанови НКРЕ від 29 грудня 2011 № 254 з 1 січня 2012 року визнано такими, що втратили чинність постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України згідно з переліком, в тому числі і постанова постановою НКРЕ від 23.12.2010 № 1952.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що правова підстава для застосування ціни газу, яка визначена позивачем в проекті договору, відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину є неузгодженою, оскільки постанову НКРЕ України № 1952 від 23.12.2010 було визнано в судовому порядку незаконною та скасовано саме з дати її прийняття.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Законом України Про засади функціонування ринку природного газу передбачалось, що відповідна угода з реалізації природного газу укладається за закупівельними цінами, які мали встановлюватись Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Приймаючи відповідні рішення у справі № 2а-15313/12/2670 про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕ України від 23.12.2010 № 1952, адміністративні суди встановили, що НКРЕ України було здійснено розрахунок та затвердження цін на природний газ на підставі нормативно - правого акту, який не набрав чинності, - Порядку формування, розрахунку та затвердження цін на природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) для суб`єктів господарювання, затвердженого постановою НКРЕ № 35 від 22.01.2009.

Згідно з висновками адміністративних судів у справі № 2а-15313/12/2670, при прийнятті постанови № 1952 НКРЕ не мала підстав використовувати при встановленні ціни на газ положення Порядку № 35, а відтак, повинна була при встановленні ціни діяти у відповідності до вимог законодавства, зокрема, Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на час її прийняття), щодо ціноутворення та забезпечення державою еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

З наведеного слідує, що визначена у спірному проекті договору ціна не може бути визнана такою, що була визначена в порядку, який передбачався Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Також, на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 826/19226/15 за адміністративним позовом ПАТ НАК Нафтогаз України до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про визнання протиправною бездіяльності комісії стосовно встановлення ціни товарного природного газу, видобутого ПАТ Укрнафта та товарного природного газу, видобутого відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ "Укрнафта", за період з 01 січня 2007 року по 2015 рік включно, та зобов`язання Комісії встановити ціну на товарний природний газ після 01 січня 2006 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року у справі № 826/19226/15, у задоволенні позову було відмовлено.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року зроблено висновок, що за відсутності у НКРЕКП повноважень, станом на день постановлення судом першої інстанції судового рішення у цій справі, встановлювати ціни на товарний природний газ, видобутий ПАТ "Укрнафта" та товарний природний газ, видобутий відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ "Укрнафта", зобов`язання відповідача вчинити вказані дії, а саме встановити ціну на газ, є неможливим, відтак позов у зазначеній частині позовних вимог задоволенню не підлягає. Тим паче, неможливо встановити таку ціну за періоди, що минули, оскільки закони про Державний бюджет України на відповідні роки, які містили такий обов`язок відповідача (органів, правонаступником яких є відповідач) вичерпали свою дію.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у проекті договору поставки газу відсутня погоджена сторонами договору істотна умова договору, як ціна.

Судом апеляційної інстанції, що п. 1.1. проекту спірного договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2011 року, а відповідно до пункту 10.1. проекту договору строк дії договору в частині поставки газу становить період з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

Водночас, розділом 6 спірного проекту договору встановлена відповідальність сторін.

Так, у випадку порушення термінів поставки/непоставки місячного обсягу газу постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого протягом місяця обсягу газу, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 6.2. проекту договору). За порушення строку платежу покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 1% від суми простроченого платежу (п. 6.3).

Тобто, умовами спірного проекту договору на постачальника (ПАТ "Укрнафта") покладений обов`язок здійснити поставку природного газу протягом визначеного строку, а саме - протягом 2011 року. При цьому, за порушення строку виконання вказаного обов`язку встановлена відповідальність постачальника у вигляді сплати неустойки, а відтак, у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже - порушить його права.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 35/233, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Згідно із ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни та строків.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч. 2 ст. 187 ГК України).

З позовних вимог вбачається, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить суд визнати договір поставки природного газу укладеним з 01.01.2011.

Приписами ч. 3 ст. 631 ЦК України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Разом з тим, суд зазначає, що за змістом вказаної норми застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.

Матеріали справи свідчать, що сторони даного спору не надали суду доказів на підтвердження поставки природного газу та його оплати, тобто не довели виникнення між ними відповідних правовідносин.

А отже, виключається застосування умов спірного договору на період до його укладення.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Однак, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, що позивачем в порушення вище зазначених приписів законодавства не надано суду належних доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання договору укладеним, а саме, позивачем не надано доказів погодження сторонами усіх істотних умов спірного договору у редакції, запропонованій позивачем.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржників про те, що станом на 2011 рік, коли між сторонами виникли спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу, постанова НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000 була чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки судами під час розгляду адміністративної справи № 2а-15313/12/2670 було встановлено, що розрахунок та затвердження цін на природний газ за постановами НКРЕ України, в тому числі постановою НКРЕ України № 1952 від 23.12.2000, було здійснено на підставі правового акту, який не набрав чинності.

Інших постанов, якими б встановлювалась ціна на газ, видобутий у 2011 році, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики, не приймала.

Враховуючи те, що така істотна умова проекту договору як ціна є невизначеною та такою, що базується на скасованій постанові НКРЕ № 1952 від 23.12.2000, а такі істотні умови як предмет договору та строк дії договору є такими, що унеможливлюють прийняття рішення про укладення договору поставки газу на час прийняття рішення Господарським суду міста Києва від 20.01.2020, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг про те, що місцевим господарським судом були порушенні норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 632, 638 ЦК України та ст. 180 ГК України.

Доводи скаржників про те, що ціна на газ була визначена на момент підписання спірного проекту договору і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів (наведено позивачем у запропонованому ним проекті договору поставки газу - п. 4.2.) є необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, згідно з пп. 7 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, Комісія відповідно до покладених на неї завдань установлює, зокрема, ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб`єктів, визначених законом.

Разом з тим, жодним чинним законодавчим актом України наразі не передбачено повноваження Комісії встановлювати ціни продажу природного газу ПАТ "Укрнафта" на користь НАК "Нафтогаз України".

Більше того, відповідно до преамбули Закону України "Про ринок природного газу", вказаний Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відтак, принцип державного регулювання цін на газ, що використовувався до набрання чинності Законом України "Про ринок природного газу", припинив дію з вказаної події.

Стосовно тверджень скаржників про порушення приписів ст. 187 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 16.03.2011 позивач направив відповідачеві для укладення проект договору поставки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір, між сторонами спору виникли переддоговірні відносини, позаяк не вбачається неправильного застосування місцевим господарським судом приписів ст. 187 ГК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити що зобов`язання відповідача в силу Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (який був чинний станом на 2011 рік) здійснювати продаж позивачу усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, не означає що між вказаними сторонами не можуть існувати переддоговірні відносини, що підтверджується положення ч. 1 ст. 187 ГК України, які передбачають вирішення спорів судом, що виникають при укладанні господарських договорів укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Посилання скаржника -1 на те, що суд має право, з огляду на тривалий розгляду справи (з 2011 року по теперішній час) викласти п. 10.1. проекту договору в іншій редакцій, ніж була запропонована позивачем є неспроможними, оскільки за змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, - при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Крім того, у відповідності до ч. 9 ст. 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір , з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Так, при укладанні договору за рішенням суду важливим є обов`язковість викладення змісту договору в судовому рішенні, що стосується спонукання до його укладення.

Тобто, вирішуючи спори даної категорії, у своїх рішеннях господарські суди повинні зазначати, зокрема: у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору.

Вимоги позивача не узгоджуються з положеннями ст. 238 ГПК України, оскільки не містять відповідних умов з посиланням на поданий позивачем проект.

Посилання скаржника - 2 на порушення місцевим господарським судом положень ст. 263 ГПК України судом апеляційної інстанції не приймаються, з огляду на те, що вказана стаття регламентує порядок та умови подання відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги (АТ Укртрансгаз ) про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, ч. 5 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання суду апеляційної інстанції, у даній справі місцевим господарським судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання укладеним договору є безпідставними, а право позивача на момент звернення до суду не є порушеним, тому є юридично правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 є законне та обґрунтоване, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його зміни або скасування.

Відтак, апеляційні скарги АТ НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржників.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України" та Акціонерного товариства Укртрансгаз залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.07.2020.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська