Постанова

від 13.07.2020 по справі 918/703/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13 липня 2020 року Справа № 918/703/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлана Олександрівна

на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р.

(ухвалене о 17:22 у м. Рівному, повний текст складено 09.04.2020р.)

та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р.

(ухвалене о 12:10 год. у м. Рівному, повний текст складено 29.04.2020р.)

у справі № 918/703/19 (суддя Романюк Ю.Г.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни

до відповідача Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни

про усунення перешкод у користуванні майном

за участю представників сторін:

від позивача - Терещенко О.М.;

від відповідача - Мельничук С.В.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна звернулась до з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни відповідно до якої (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) просить:

1. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Погуляєву Ольгу Володимирівну усунути перешкоди у користуванні приміщенням будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В , що належить Фізичній особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні на праві власності шляхом надання вільного проходу та проїзду шириною 3,5 метри цілодобово у будь-який день тижня через земельні ділянки у м. Рівне на вул. Пересопницькій, 134-В кадастровий номер 5610100000:01:024:0144, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 або через земельну ділянку чи земельні ділянки, які можуть бути сформовані шляхом об`єднання чи поділу земельних ділянок кадастровий номер 5610100000:01:024:0144, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242, кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 та шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт, зведених Фізичною особою-підприємцем Погуляєвою Ольгою Володимирівною на межі об`єкту нерухомості, що належить Фізичній особі-підприємцю Нечипорук Світлані Олександрівні: приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1 та продовження яких знаходиться на межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 або на межі земельної ділянки чи земельних ділянок, які можуть бути сформовані шляхом об`єднання земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 з іншими земельними ділянками чи поділу земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134- В.;

2. Заборонити відповідачу Фізичній особі-підприємцю Погуляєвій Ользі Володимирівні вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі № 918/703/19 в задоволенні позову відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що Нечипорук Світлана Олександрівна на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 13.08.2008 р. набула у власність приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, загальною площею 138.2 кв. м. та адміністративно-побутове приміщення, літ. Б-1, загальною площею 36.1 кв. м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька. 134-В на неприватизованій земельній ділянці.

Фізична особа-підприємець Погуляєва Ольга Володимирівна є власником об`єктів нерухомого майна, а саме адміністративно - побутових та складських приміщень, загальною площею 525,2 кв. м., а також власником земельних ділянок площею 1015 кв. м., 446 кв. м. та 256 кв. м., за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, наданих для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень.

Суд вказав, що складські приміщення, які належать позивачу та відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки відповідача.

Проаналізувавши обставини справи, доводи сторін та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини суд дійшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в основі даної справи лежить спір про користування чужою земельною ділянкою, і в конкретному випадку доступ позивача до її приміщення може бути забезпечено лише шляхом встановлення законного способу користування земельною ділянкою відповідача, зокрема, встановленням сервітуту, а тому відмовив в задоволені позову.

Розглядаючи спірні правовідносини судом було застосовано відповідні положення ст. 13, 15, 16, 182, 316, 319, 321, 328, 334, 391, 401, 402 ЦК України, ст. ст. 98, 99, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 1, 4, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі №918/703/19 задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни від 03.04.2020 р. про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни на користь Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни 5000 грн. витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Ухвалюючи додаткове рішення суд вказав, що від Фізичної особи-підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій відповідач просить суд стягнути з позивача 5000 грн. - витрат, пов`язаних з розглядом справи №918/703/19.

Суд встановив, що ФОП Погуляєва О.В. звернулася до Адвокатського об`єднання "Юридичний дім "Захист", про що було укладено відповідний Договір про надання правової допомоги від 29.10.2019 р. Згідно з актом здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 31.03.2020 р., Адвокатське об`єднання відповідно до Договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2019 року надало, а ФОП Погуляєва О.В. отримала, правову допомогу. Вартість послуг (гонорар Адвокатського об`єднання за надану правову допомогу) становить 5000 грн., без ПДВ. 01 квітня 2020 року ФОП Погуляєва О.В. оплатила Адвокатському об`єднанню надану правову допомогу згідно з платіжним дорученням № 551.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати у сумі 5000 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому мають бути задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із ухваленими рішенням суду першої інстанції, позивач звернулася з апеляційними скаргами до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до яких просить рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі №918/703/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним і необґрунтованим, суперечить завданням та основним засадам господарського судочинства, ухвалене на підставі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Позивачем у відповідності до встановлених норм, які встановлені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та Господарсько процесуальним кодексом України правильно було обрано спосіб захисту вказаний у позовній заяві про усунення перешкод у користуванні майном від 30.09.2019 р.

Судом першої інстанції було запропоновано незаконний та неефективний спосіб захисту - сервітут, оскільки суд знав, що позивач не має оформленого права користування чи права власності на земельну ділянку.

Місцевий господарський суд не розглянув частину позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні приміщенням будівлі складу шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт та про заборону відповідачу вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення будівлі складу № 4 літ. А-1 загальною площею 138,2 кв. м., що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В.

Вимоги про заборону відповідачу вчиняти будь-які перешкоди у правомірному користуванні приміщенням будівлі складу № 4 літ. А-1 загальною площею 138,2 кв. м., яка розташована за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В підлягають задоволенню.

Висновки суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази виникнення у позивача у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться складські приміщення не відповідають вимогам ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Суд першої інстанції неправомірно не надав належну оцінку висновок експерта №190121/3_С від 10.05.2019 та заявам свідків.

Під час розгляду справи № 918/703/19 в судовому засіданні 31.03.2020 р. Господарським судом Рівненської області не було досліджено СD-диск із відеозаписом №1 від 09.09.2019 р. тривалістю 02:00 хв., зробленого за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В., відеозаписом №2 від 09.09.2019 р. тривалістю 00:51 хв., зробленого за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, який було надано позивачем до позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, Фізична особа - підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Cуд першої інстанції не забезпечив всебічного повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та перевірки їх доказами.

Місцевий господарський суд не врахував того, що при приватизації земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:024:0144, шляхом її викупу з комунальної власності для обслуговування будівлі складу з добудовою складського приміщення та гаража, ФОП Погуляєвій О.В. було відомо про встановлений сервітут.

Під час судового розгляду справи представник відповідача не заперечував тих фактів, що Погуляєвою О.В. було перекрито доступ до приміщення Нечипорук С.О. , яке перебуває у її приватній власності.

Скаржник вважає, що неправомірність дій відповідача доведено та факти порушення з його боку встановлено, тому вимоги викладені у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову, є обґрунтованими, доведеними належним чином, тому мають бути задоволені.

Стягуючи з ФОП Нечипорук С.О. грошові кошти в розмірі 5000 грн. - витрат, пов`язаних із розглядом справи, суд не взяв до уваги, що Договір про надання правової допомоги від 29 жовтня 2019 року не визначає порядок та форми обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата).

Зміст цієї угоди (форма його викладу) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та порядок його сплати.

Оскільки правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами. Відповідач такі докази суду не надала.

13.04.2020 р. під час розгляду матеріалів заяви про ухвалення додаткового рішення по справі № 918/703/19 судом було встановлено, що відповідачем не надіслано на адресу позивача заяву від 03.04.2020 р. про ухвалення додаткового рішення по справі №918/703/19 з додатками, у зв`язку з чим у суду виникла необхідність відкладення розгляду справи з метою зобов`язання відповідача надіслати на адресу позивача заяву про ухвалення додаткового рішення по справі №918/703/19 з додатками. Тобто, 03.04.2020 р., коли призначалася справа до розгляду на 13.04.2020р. судом не звернено на це увагу, чим порушено процесуальне законодавство.

Суд першої інстанції не звернув уваги на ч. 1 ст. 124 ГПК України та на тлумачення поняття "розрахунок", яке передбачає, що розрахунок - це обчислення параметрів і характерних величин.

Сторона відповідача не зазначила поважності причин щодо неможливості подання доказів відповідачем, що підтверджують винесення судових втрат в установлений законом строк до закінчення судових дебатів у справі.

Зважаючи на відсутність будь-яких розрахунків витрат на правову допомогу, виокремити та визначити точну вартість понесених витрат у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції на підставі Акту здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 31.03.2020 р. неможливо.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не забезпечив всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та перевірки їх доказами.

За таких умов апелянт вважає, що Господарським судом Рівненської області при ухваленні додаткового рішення у справі № 918/703/19 було порушено загальні засади господарського судочинства, серед яких змагальність сторін, оскільки, на думку позивача, суд першої інстанції безпідставно став на сторону відповідача.

Підсумовуючи викладене, позивач просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі № 918/703/19, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Від відповідача - Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни надійшли відзиви на апеляційні скарги позивача, відповідно до яких просить оскаржені рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Cудом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ФОП Погуляєва О.В. є власником об`єктів нерухомого майна на праві приватної власності по вул.Пересопницька, 134-В у м. Рівне .

Зазначає, що відповідач не вчиняє будь-яких перешкод у користуванні позивачем складом площею 138,2 кв.м., а також, що відповідач не порушувала прав і законних інтересів позивача.

Вказує, що на думку скаржника, суд першої інстанції не вірно встановив, що існуючий наявний проїзд до приміщення складу площею 138,2 кв. м., який належить позивачу є лише один - через три земельні ділянки відповідача, що підтверджується висновком експерта №190121/3_С від 10.05.2019 р.

Позивач зазначає про єдиний існуючий проїзд до свого складу - через три земельні ділянки відповідача, керуючись висновком експерта №190121/3_С від 10.05.2019 р., який актуальним був на час розгляду Господарським судом Рівненської області справи №918/359/19 по оскарженню правовстановлюючих документів вказаних трьох ділянок, тобто у справі якою встановлено законність набуття права власності відповідачем на земельні ділянки, внаслідок чого ухвалено рішення від 15.08.2019 р.

Зазначає, що існує лише можливість влаштування двох проїздів до складу позивача з вулиці Пирогова: 1) через земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:024:0133 площею 0.0238 га; 2) через земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:024:0040 площею 0.0505 га.

Вважає, що позивач обрала невірний спосіб захисту прав при зверненні до господарського суду з вимогами, зазначеними у позові, оскільки відповідач ніяких перешкод у користуванні безпосередньо будівлею, яка належить позивачу не чинить, а правомірно використовує свою земельну ділянку, у разі здійснення їй перешкод у оформленні земельної ділянки для обслуговування свого приміщення необхідно звертатися до особи, яка їй створює такі перешкоди, а питання проїзду чи проходу через чужу земельну ділянку вирішується шляхом встановлення земельного сервітуту у спосіб найменш обтяжливий для власника земельної ділянки у разі відсутності інших можливих варіантів проходу та проїзду.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі № 918/703/19, відповідач вказує таке.

Нормами діючого Господарського процесуального кодексу України, не передбачено надсилання заяви з додатками про ухвалення додаткового рішення стороні у справі щодо вирішення питання по стягненню витрат пов`язаних з розглядом справи.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Правова допомога по справі 918/703/19 відповідачу, надавалась Адвокатським об`єднанням "Юридичний дім "Захист" на підставі Договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2019 року.

За наслідками розгляду справи судом та ухвалення рішення, між відповідачем та АО "Юридичний дім "Захист" 31 березня 2020 року підписано Акт здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) з детальним описом виконаної роботи по наданню правової допомоги.

Вказує, що законодавством не визначено детального опису наданих послуг адвокатом.

Розрахунок вартості виконаних робіт становить фіксований розмір - 5000 грн., які сплачено на рахунок Адвокатського об`єднанням "Юридичний дім "Захист" 01.04.2020 р. відповідно до платіжного доручення №551.

Основними критеріями для прийняття судом рішення по відшкодуванню заявлених витрат по наданню правової допомоги адвокатом пов`язаної з розглядом справи є - реальність витрат, розумність їхнього розміру та співмірність зі складністю цієї справи.

Частиною шостою ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач, не заявляла клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги в зв`язку з їх неспівмірністю в суді першої інстанції.

Щодо підстав та поважних причин ненадання доказів розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

За приписами п. 3 ч. 1 ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Оскільки законодавством не заборонено, а наділено правом заявляти клопотання до закінчення судових дебатів у справі щодо вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суді позовних вимог, представник відповідача скористався таким правом для подачі підтверджуючих документів щодо витрат на правову допомогу, які подані у строк передбачений ч.8 ст.129 ГПК України.

За наведеного вище, відповідач вважає, що оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційних скаргах, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Пояснив, що іншого проходу до приміщення позивача окрім як через земельні ділянки відповідача немає. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі № 918/703/19 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти доводів позивача, зазначив, що вони є безпідставними, а оскаржені рішення такими, що відповідають встановленим обставинам справи та нормам закону. Пояснив, що позивач не вчиняє протиправних дій, котрі спрямовані на перешкоджання доступу позивачки до її майна. Посилається на те, що відповідач є власником об`єктів нерухомого майна та земельної ділянки та використовує їх на власний розсуд. Вказав про можливість облаштування проїзду до складу позивачки через інші земельні ділянки. Зазначив про те, що немає необхідності в дослідженні відеозапису наданого позивачем, оскільки відповідачем визнається будівництво огорожі, встановлення воріт. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційних скарг.

Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення та додаткового рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Нечипорук Світлана Олександрівна є власником будівлі складу № 4, літ. А-1 та адміністративно-побутового приміщення, літ. Б-1, що розташовані за адресою: м . Рівне, вул.Пересопницька, 134-В (т. 1, а. с. 44-48).

Фізична особа-підприємець Погуляєва Ольга Володимирівна є власником об`єктів нерухомого майна, а саме адміністративно - побутових та складських приміщень, загальною площею 525,2 кв. м., а також власником земельних ділянок площею 1015 кв. м., 446 кв. м. та 256 кв. м., за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, наданих для обслуговування адміністративно-побутового та складських приміщень (т. 1, а. с. 49-57).

Так, складські приміщення, які належать позивачу та відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки відповідача, а саме у м. Рівне на вул. Пересопницькій, 134-в площею 1015 кв. м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144; площею 446 кв. м, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242; площею 256 кв. м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 (т. 1, а. с. 21-31).

Позивач зазначає, що відповідач фактично унеможливила доступ до її складського приміщення шляхом вчинення перешкод у проході та проїзді через її земельні ділянки, що, у свою чергу, стало перешкодою у веденні господарської діяльності, оскільки в даному складському приміщенні велася її підприємницька діяльність.

Вказує, що починаючи з 02.05.2019 р., відповідач перекрила їй доступ до належного їй на праві власності складського приміщення, підтвердженням чого є акти, що були складені за фактом перешкоджання доступу до належного їй майна (т. 1, а. с. 60-78), а також заява про злочин (т. 1, а. с. 79). Так, актами періодично фіксувалося те, що при неодноразових спробах потрапити на територію до свого складу відповідач перешкоджала проходу та проїзду, закриваючи ворота на замок та пропускаючи лише своїх клієнтів.

На підтвердження вчинення перешкод позивачем також долучено до матеріалів справи заяви свідків, фото та відео матеріали (т. 1, а. с. 58-59, 80-81, 184-185, 192).

Позивачем зазначено, що згідно із даними інвентаризаційної справи, що знаходиться у КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", яка містить інформацію про об`єкти нерухомості розташовані у м. Рівне на вул. Пересопницька. 134-В, а саме схеми розташування приміщень та складів на базі по вул. Пересопницька, 134-В вбачається, що територія бази по периметру огороджена парканом, а єдиним наявним проходом та проїздом на територію бази є прохід та проїзд зі сторони вулиці Пересопницької, де наразі розташовані в`їздні ворота, що знаходяться на межі земельних ділянок відповідача кадастровий номер 5610100000:01:024:0243 та кадастровий номер 510100000:01:024:0144.

Посилається на те, що весною 2019 року Погуляєва Ольга Володимирівна на межі об`єктів нерухомості, а також на межі земельної ділянки, що розділяє об`єкти нерухомості позивача та відповідача за адресою: м . Рівне, вул. Пересопницька. 134-В звела стіну, а існуючий проїзд вздовж земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 відповідач загромадила різними предметами (столами піддонами та іншим), перекривши існуючий прохід та проїзд до складу відповідача.

Позивач стверджує, що 24.09.2019 р., прибувши на територію бази, в той час вхідні ворота на територію бази були відчинені, вона виявила, що на межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:024:0242 в продовження незаконно зведеної стіни на межі об`єктів нерухомості позивача та відповідача за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В було встановлено металеві ворота, які остаточно перекрили існуючий проїзд до її складу, а інша можливість отримати доступ до майна, окрім як шляхом проходу та проїзду через земельні ділянки існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 відсутня.

На підтвердження своєї позиції щодо відсутності іншого проїзду чи проходу до свого майна, позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта від 10.05.2019 р. №190121/3_С, відповідно до якого інші існуючі проїзди вантажного транспорту до приміщення будівлі складу №4, літ. А-1 за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, власником якого є позивач, окрім існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 - відсутні (т. 1, а.с.82-183).

Враховуючи викладене, Фізична особа - підприємець Нечипорук Світлана Олександрівна звернулась до Господарського суду Рівненського області з позовом про усунення перешкод в користуванні своїм майном та заборону відповідачу вчиняти перешкоди у доступі позивача до її майна.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається із встановлених обставин справи, предметом спору є вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні належним їй майном.

Стаття 317 Цивільного кодексу України унормовує, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019р. у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019р. у справі №902/1003/17).

Як вказано вище, позивач просить усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, право на яке, набуте на підставі укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 13.08.2008 р., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта номер інформаційної довідки 182166311 від 24.09.2019 р.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи складські приміщення, які належать позивачу та відповідачу на праві власності, мають спільну стіну та один проїзд вантажного транспорту, що проходить через земельні ділянки, які належать відповідачу на праві власності, а саме: у м. Рівне на вул. Пересопницькій, 134-в площею 1015 кв. м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0144; площею 446 кв. м, кадастровий номер 5610100000:01:024:0242; площею 256 кв. м., кадастровий номер 5610100000:01:024:0243.

Вище зазначено, що позивач способом захисту вибрала усунення перешкод в користування шляхом надання вільного проходу та проїзду шириною 3,5 метри цілодобово у будь-який день тижня через земельні ділянки відповідача та шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт, зведених відповідачем та забороні вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення позивача.

Також, як вказано судом вище однією із підстав задоволення негаторного позову є протиправні дії особи, яка перешкоджає заявнику користуватися або розпоряджатися своїм майном (у даному випадку відповідача), а тому вчинення таких протиправних дій підлягає доведенню позивачем.

Щодо долучених до матеріалів справи заяв свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , фото і відео матеріалів та актів про перешкоджання доступу до приміщення за період з 02.05.2019 р. по 22.05.2019 р., від 24.09.2019 р., 26.09.2019 р., як доказів вчинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні майном, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Згідно із ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду представник відповідача визнав, що відповідачем вчиняються дії щодо розпоряджанням свої майном, шляхом розміщення на належних земельних ділянках майна та будівництва огорожі, воріт.

Тобто, відповідачем не заперечується вчинення дій, котрі на думку позивача, створюють останньому перешкоди в користуванні нерухомим майном.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

За таких обставин суд не вбачає підстав для додаткового доказування дії відповідача, які на переконання позивача перешкоджають їй в користуванні своїм майном, а вищевказані докази (заяви свідків, фото і відео матеріали та акти) не підлягають додатковій оцінці апеляційним господарським судом, оскільки підтверджують обставини, які і так визнаються відповідачем.

Щодо квитанцій та прибуткових касових ордерів, долучених представником позивача до відповіді на відзив, то суд апеляційної інстанції зазначає, що вони не мають значення для вирішення спору у даній справі. (т. 1, а. с. 236-250).

Аналізуючи долучені сторонами до матеріалів справи висновкам експертів, апеляційний господарський суд, зазначає наступне.

В підтвердження своїх доводів щодо відсутності іншого доступу до свого належного майна, окрім як через земельну ділянку відповідача, позивач надала суду висновок експерта №190121/3_С від 10.05.2019 р. (т. 1, а. с. 82-92), згідно з яким інші існуючі проїзди вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 134-В, власником якого є позивач, окрім існуючого проїзду з вул. Пересопницька через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 відсутні.

В той же час, відповідачем долучено до матеріалів справи висновок експерта №ЕЗ-13/19 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 р. (т. 1, а. с. 214-222), за яким можливі варіанти під`їзду вантажного транспорту до приміщення будівлі складу № 4, літ. А-1, відмінні від варіанту проїзду по трьом земельним ділянкам з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144, що знаходяться у власності відповідача-2, є наступні два варіанти проїзду з вул. Пирогова: через земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0133, 5610100000:01:024:0040, площами 0,0238 та 0,0505 га відповідно. В обох варіантах, для можливості під`їзду безпосередньо до приміщення, що належить Нечипорук С. О. , у відповідній частині огорожі необхідно встановити ворота.

Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Стаття 101 ГПК України передбачає, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Проаналізувавши вказані вище висновки експертів, апеляційний господарський суд приходить до переконання, що висновком експерта №190121/3_С від 10.05.2019 р. та матеріалами справи підтверджено той факт, що проїзд по земельним ділянкам відповідача з кадастровими номерами 5610100000:01:024:0242, 5610100000:01:024:0243 та 5610100000:01:024:0144 є єдиним існуючим проїздом до будівлі позивача.

В той же час, у висновку експерта №ЕЗ-13/19 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 08.07.2019 р. зроблений висновок про можливі варіанти під`їзду до складу позивачки, а не існуючі проїзди, при цьому зі змісту висновку вбачається, що проїзди ще необхідно влаштувати і вони також будуть пролягати через земельні ділянки третіх осіб.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції невмотивовано відхилився від надання оцінки вказаним висновкам експертів.

В той же час надаючи оцінку твердженням позивача, що відповідач протиправно перегородила доступ до належного позивачу майна шляхом будівництва стіни, встановленням воріт та розставленням різних предметів (столи, піддони та інше), суд зазначає наступне.

За приписами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи наведені норми законодавства та доводи сторін, котрі наведені в обґрунтування вимог та заперечень, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем не доведено протиправних дій відповідача, які були б направлені на перешкоджанню позивачу користуватися або розпоряджатися своїм майном.

Натомість дії відповідача щодо будівництва стіни, встановлення воріт та розміщення на власній земельній ділянці інших об`єктів свідчить про використання та розпоряджання своїм майном на власний розсуд та не є такими, що заборонені законом, з огляду на що не можуть бути оцінені як протиправні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод в користування шляхом надання вільного проходу та проїзду шириною 3,5 метри цілодобово у будь-який день тижня через земельні ділянки відповідача та шляхом демонтажу цегляної стіни та металевих воріт, зведених відповідачем та забороні вчиняти будь-які перешкоди у доступі до приміщення позивача не підлягають до задоволення.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що задоволення позовних вимог, у формулюванні визначеному позивачем, в даному випадку може призвести до порушення права власності позивача, що є неприпустимим.

Окрім того, апеляційний господарський суд констатує, що законодавством передбачений інший спосіб захисту для забезпечення права позивача на доступ до свого майна.

Зокрема, законодавство передбачає можливість встановлення права користування чужим майном (сервітут).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існував спір щодо встановлення земельного сервітуту, котрий розглядався судом.

Відтак, рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.11.2009 р. було відмовлено в задоволені позову Фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни до Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни про встановлення оплатного земельного сервітуту (т. 1, а. с. 204-205).

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, ч. 1 ст. 98 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату ухвалення вказаного рішення) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Зважаючи, що позивач станом на дату ухвалення вказаного рішення не набула у встановленому чинним законодавством порядку права користування чи права власності на земельну ділянку, відтак за вимогами ч. 1 ст. 98 ЗК України не могла претендувати на встановлення земельного сервітуту.

Однак, на момент розгляду справи № 918/703/19 редакція ч. 1 ст. 98 ЗК України передбачає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

В п. б ч. 1 ст. 99 ЗК України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

За приписами ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Окрім того, правовий механізм користування чужим майном визначений в гл. 32 розділу ІІ Цивільного кодексу України (ст. ст. 401-406).

За змістом ст. ст. 401, 404 Цивільного кодексу України щодо земельної ділянки та іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) може бути встановлено право користування цією земельною ділянкою та нерухомими майном (сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволенні іншим способом. Тобто, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом як встановленням права користування чужим майном - сервітуту. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості, в тому числі, прокладання та експлуатації ліній електропередачі.

За нормами ч.ч. 1, 3 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З аналізу наведених норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України вбачається, що отримати сервітут може не лише власник (користувач) сусідньої ділянки, але й інша заінтересована особа.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно розглянув справу на підставі поданих сторонами доказів та їх пояснень, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В свою чергу скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі № 918/703/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлана Олександрівна на вказане рішення суду першої інстанції - без задоволення.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі № 918/703/19, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Скаржник вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим вказує на те, що у Договорі про надання правової допомоги від 29.10.2019 р. не вказано порядок та форми обчислення гонорару.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.10.2019 р. між Адвокатським об`єднанням "Юридичний дім "Захист" (далі - Адвокатське об`єднання) та ФОП Погуляєвою О.В. (далі - Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги у справі № 918/703/19 (т. 2, а. с. 230).

Відповідно до п. 4.1. Договору про надання правової допомоги за виконання послуг, зазначених у Договорі, клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню, суму визначену в акті про надання послуг (виконання робіт). Після завершення робіт, за наслідками укладеного Договору, Адвокатське об`єднання надає клієнту акт здачі-прийняття робіт, який являється остаточним документом для проведення розрахунків. Клієнт зобов`язаний підписати акт про надання послуг (виконання робіт) у триденний термін з моменту його отримання.

Суд бере до уваги, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Також, ст. ст. 626-627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, правовідносини за яким регулюються гл. 63 ЦК України.

Відтак, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що в п. 4.1. Договору про надання правової допомоги від 29.10.2019 р. сторони погодили порядок розрахунку гонорару, а саме такий розрахунок здійснюється в акті про надання послуг (виконання робіт). Вказане в силу наведених норм не заборонено, оскільки уклавши вказаний Договір сторони досягли згоди щодо його умов в тому числі і щодо порядку розрахунку розміру адвокатських витрат.

Відповідно до п. 3 Акту здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 31.03.2020 р. (т.2, а.с.231), Адвокатське об`єднання відповідно до договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2019 року надало, а ФОП Погуляєва О.В. отримала, правову допомогу, а саме: правовий аналіз заявленого позову у справі №918/703/19 з врахуванням судової практики; підготування та оформлення відзиву з відповідними додатками, що спростовують доводи позивача; організаційні питання щодо збору доказів; оформлення заяви про зловживання процесуальними правами позивача; оформлення апеляційної скарги на ухвалу суду про зловживання процесуальними правами; оформлення відзиву на апеляційну скаргу по зловживанню процесуальними правами; оформлення адвокатського запиту та отримання відзиву; участь в судових засіданнях в суді першої інстанції (29.10.2019 р., 12.11.2019 р., 26.11.2019 р., 09.12.2019 р., 18.12.2019 р., 20.12.2019 р., 24.12.2019 р., 21.01.2020 р., 18.03.2020 р., 31.03.2020 р.) та апеляційної інстанції 13.02.2020 р. з представництвом інтересів.

Згідно із п. 3 Акту здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) від 31.03.2020 р. вартість наданих робіт: 5000 грн. без ПДВ.

Враховуючи наведене твердження скаржника щодо не зазначення в Договорі про надання правової допомоги від 29.10.2019 р. порядку та форми обчислення гонорару спростовуються.

Аналізуючи твердження скаржника про те, що суд першої інстанції мав залишити без руху заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення у зв`язку із не надсиланням заяви про ухвалення додаткового рішення позивачу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

За приписами ст. 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Тобто, процесуальним законодавством не передбачено надсилання копії заяви про ухвалення додаткового рішення іншому учаснику справи, обов`язковість такого надсилання встановлене на стадії виконання судового рішення.

Апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на ч. 9 ст. 80 ГПК України, оскільки дана норма регулює питання надіслання доказів учасникам справи, а за приписами ст. 73 ГПК України доказами є дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), які мають значення для вирішення справи, в той час у даному випадку досліджувалося питання розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

Також, суд зазначає, що місцевий господарський суд встановивши обставину не надіслання відповідачем позивачу вказаної заяви, ухвалою від 13.04.2020 р. (т. 3, а. с. 11-12), відклав розгляд заяви та зобов`язав ФОП Погуляєву О.В. надіслати ФОП Нечипорук С.О. заяву від 03.04.2020 р. про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/703/19 з додатками та надати докази надсилання суду.

В подальшому, відповідачем разом із заявою про розгляд справи за відсутності заявника було подані відповідні докази надіслання заяви про ухвалення додаткового рішення позивачу (т. 3, а. с. 14-51).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач надіслав вказану заяву 15.04.2020 р., а додаткове рішення було ухвалено 28.04.2020 р.

За таких обставин твердження позивача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв`язку із не залишенням без руху заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення відхиляються судом апеляційної інстанції.

Щодо наявності в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 03.04.2020 р. (т. 2, а. с. 234-235) описки, суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно у вказаній ухвалі допущено описку щодо номеру справи та дати заяви про ухвалення додаткового рішення, однак це не є таким порушенням процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування, передбаченою ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Надаючи оцінку твердженням скаржника щодо не зазначення відповідачем у відзиві на позовну заяву попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, який на думку позивача має являтися документом. який містить обчислення параметрів і характерних величин, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву (т. 1, а. с. 199-202), відповідачем було зазначено, що орієнтовні витрати на правову допомогу, що планується понести з розглядом даної справи зі сторони ФОП Погуляєвої О.В. становить 5000 грн.

Суд апеляційної інстанції констатує, що норми ст. 124 ГПК України не встановлюють обов`язку надавати детальний розрахунок розміру попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, а тому протилежні доводи скаржника відхиляються.

Щодо посилання позивача на те, що відповідач не зазначив поважних причин неможливості подачі доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Дійсно, за приписами ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В той же час, ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Проаналізувавши звукозапис судового засідання Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020 р. судом апеляційної інстанції встановлено, що представник відповідача зробив усне клопотання про надання доказів про понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів.

Також суд зазначає, що представник відповідача, як і представник позивача не могли знати про закінчення судових дебатів саме у вказаному судовому засіданні.

Суд бере до уваги, що Акт здачі-приймання виконаних послуг (надання правової допомоги) був підписаний між відповідачем та представником 31.03.2020 р., а оплата за надання послуг була здійснена 01.04.2020 р. (дата ухвалення рішення судом першої інстанції - 31.03.2020 р.).

Враховуючи викладене, суд критично оцінює твердження позивача про незаконність додаткового рішення суду першої інстанції з причин неповідомлення відповідачем неможливості подання доказів про понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, викладене додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р.у справі № 918/703/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлана Олександрівна - без задоволення.

Окрім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020 р. у справі № 918/703/19 просить стягнути з позивача на свою користь витрати пов`язані з розглядом справи № 918/703/19 в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач подав до суду апеляційної інстанції копію платіжного доручення № 569 від 18.05.2020 р. на суму 5000 грн. та копію Акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 18.05.2020 р. Також в матеріалах справи міститься копія Договору про надання професійної правничої допомоги від 29.10.2019 р. (т. 2, а. с. 230; т. 3, а. с. 144-145).

Згідно з Актом здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. адвокатом при наданні правової допомозі відповідачу по справі № 918/703/19 в суді апеляційної інстанції виконано наступну роботу:

- оформлення клопотання на ознайомлення з матеріалами справи для отримання копії апеляційної скарги у Північно-західному апеляційному господарському суді;

- правовий аналіз поданої апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020 р. по справі №918/703/19 з врахуванням судової практики;

- правовий аналіз поданої апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020 р. по справі №918/703/19 з врахуванням судової практики;

- підготування та оформлення обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу ФОП Нечипорук С.О. подану на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р.;

- підготування та оформлення обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу ФОП Нечипорук С.О. подану на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020 р.;

- представництво інтересів клієнта в судових засіданнях у Північно-західному апеляційному господарському суді по справі №918/703/19 незалежно від кількості засідань.

Згідно із п. 4 вказаного Акту вартість наданих робіт 5000 грн. без ПДВ.

Як передбачено частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Позивачем подано клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката (т. 3, а. с. 155-158) відповідно до якого позивач вважає, що розмір заявлених відповідачем до розподілу в суді апеляційної інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказує на те, що:

- відповідачем у відзиві наведено суму 5000 грн., а не розрахунок як встановлено ст.124 ГПК України;

- в договорі про надання правової допомоги відсутні умови щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару;

- в акті здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. не зазначена вартість кожної послуги (відсутня можливість встановити окрему вартість кожної із таких послуг);

- в акті здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. зазначено, що адвокат здійснював пошук судової практики, однак витрати на аналіз законодавства, судової практики, вчинення (виконання) яких не вимагається, згідно з процесуальним законом, не є обов`язковими для відшкодування у кожному без винятку випадку.

Вважає, що розмір заявлених відповідачем до розподілу в суді апеляційної інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі, а саме 5000 грн., є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом позивачу обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що суперечить принципу розподілу відповідних витрат.

Наведене на думку позивача є підставою для зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аналізуючи вказані твердження позивача суд зазначає наступне.

Щодо зазначення у відзиві суми, а не конкретного розрахунку та відсутності в договорі про надання правової допомоги відсутні умови щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, то такі твердження скаржника відхиляються, з підстав викладених вище.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що не зазначення в акті здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. вартості кожної послуги, у зв`язку із чим відсутня можливість встановити окрему вартість кожної із таких послуг не є підставною для зменшення судових витрат, оскільки в даному випадку адвокат та клієнт дійшли згоди про встановлення вартості всіх наданих послуг у фіксованому розмірі (5000 грн.).

Щодо здійснення представником відповідача аналізу судової практики, що на думку позивача не вимагається та є необов`язковим, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до п. 3 Акту здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. адвокатом здійснювався правовий аналіз поданих позивачем скарг з врахуванням судової практики, тобто адвокатом не здійснювався окремий аналіз судової практики, а тому протилежні доводи скаржника відхиляються.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вказано вище, розмір гонорару сторони визначили в Акті здачі-приймання виконаних послуг від 18.05.2020 р. у фіксованому розмірі - 5000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені відповідачем витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. відповідають встановленим критеріям, а тому підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020р. у справі №918/703/19 - без змін.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Нечипорук Світлани Олександрівни ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Погуляєвої Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Господарському суду Рівненської області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Справу № 918/703/19 надіслати Господарському суду Рівненської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "16" липня 2020 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.