Постанова

від 16.07.2020 по справі 300/2220/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року ЛьвівСправа № 300/2220/19 пров. № А/857/3745/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів Носа С.П., Кухтея Р.В.

за участі секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.

представників позивача Герули З.Й., Дмитріва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківськ судом в порядку спрощеного провадження у складі головуючого судді Грицюка П.П., повний текст рішення складено 19 лютого 2020 року) у справі № 300/2220/19 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування припису від 05.11.2019, суд-

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У грудні 2019 року Приватне акціонерне товариство Івано-Франківськторф звернулося до суду з позовом, яким просило визнати протиправним та скасувати припис від 05.11.2019, реєстраційний №573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування припису від 05.11.2019.

Не погодившись із рішенням, суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство Івано-Франківськторф звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати протиправним та скасувати припис від 05.11.2019, реєстраційний №573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19, судові витрати стягнути з відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що таке рішення прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що оскільки договір про право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, від 09.03.1997 у судовому порядку недійсним не визнавався, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину (договору), передбаченої ст. 204 ЦК України, усі права, набуті за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15. Таким чином позивач є законним користувачем земельних ділянок на підставі діючого договору від 09.03.1997, а відтак оскаржуваний припис протиправний та підлягає скасуванню.

Позивач вважає, що у спірних правовідносинах норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є спеціальними по відношенню до норм Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель . Таким чином вони мали застосовуватися під час здійснення функцій державного контролю (нагляду) відповідачем. Таку позицію підтверджує правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №821/717/16. Чітка вказівка на конкретну юридичну особу, що підлягає перевірці в документі, який фактично виступив підставою проведення такої перевірки, свідчить про наявність підстав для проведення перевірки позивача у сфері дотримання законодавства щодо охорони та використання земель із обов`язковим врахуванням порядку, передбаченого Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , при цьому посилається на постанову від 13.06.2019 у справі №815/5113/17.

Позивач не погоджується з правовою підставою для проведення перевірки, звертає увагу на те, що перелік підстав для здійснення позапланового заходу визначається ст. 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, є вичерпним, та серед підстав для здійснення позапланового заходу (перевірки) відсутня така, як лист звернення територіальних органів прокуратури чи місцевих прокурорів. На підтвердження своїх доводів наводить правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №815/5113/17, 28.02.2019 у справі №813/3201/17, від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037.

Позивач зазначає, що судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню, зокрема вважає що суд дійшов невірного висновку про припинення договору на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди від 09.03.1997 шляхом новації, посилаючись на ч.2 ст. 604 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні необхідні та достатні умови новації згідно з вимогами закону та правовою позицією, встановленою у постановах Верховного суду від 02.10.2019 у справі №132/862/17 та від 13.03.2019 у справі №609/67/18.

Крім цього, на думку позивача, судом першої інстанції не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Так як припинення договору шляхом новації не охоплюється поняттями підстава, порядок і наслідки зміни або розірвання договору , то на правовідносини між ПрАТ Івано-Франківськторф та Верхньострутинською сільською радою не поширювались норми ЦК України, які набрали чинності 01.01.2004.

Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що проявляється у не вирішенні питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, не забезпечено повноту, об`єктивність та безпосередність дослідження доказів, обставини, встановлені судом без посилання на докази, на підставі яких такі встановлені, відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку, що оскаржуваний припис визнано таким, що вчинений відповідно до вимог ч. 2 ст.2 -п.7 ч.4 ст. 246 КАС України.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. По суті доводи відзиву на апеляційну скаргу співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Представник відповідача належним чином був повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, призначений на 16.07.2020, що підтверджується навявною в матеріалах справи особистою розпискою представника.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020, постановленою в порядку письмового провадження, відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про відкладення розгляду справи та участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 300/2220/19.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.03.1997 між Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф було укладено договір на право тимчасового користування землею користування землею (в тому числі на умовах оренди) площею 241,7га на умовах тимчасового довгострокового користування терміном на 10 років для видобування торфу (том 1а.с. 37, 118).

10.03.1997 рішенням Верхньострутинської сільської ради 10 сесії 2 демократичного скликання продовжено термін тимчасового користування земельною ділянкою торф`яного родовища Під Бором площею 241,7 га на 10 років, про що суду подано копію цього рішення (том 1 а.с. 31).

Рішенням Верхньострутинської сільської ради від 19.03.2000 внесено зміни в межі населеного пункту та введено нові землі, загальною площею 369 га, у т.ч. землі промисловості - ВАТ Івано-Франківськторф , площею 241,6 га (том 1а.с. 205).

Рішенням Рожнятівської районної ради від 24.11.2000 внесено зміни у межі населених пунктів, додатково включивши у межі с. Верхній Струтин - 369,0 га земель згідно площ, вказаних у рішенні Верхньострутинської сільської ради від 19.03.2000 (том 1 а.с. 206).

05.03.2001 рішенням 12 Верхньострутинської сільської ради продовжено термін користування до 20 років на час дії ліцензії та зобов`язано внести зміни до договору на право користування земельної ділянки від 09.03.1997, що підтверджено копією рішення 12 сесії 3 скликання Верхньострутинської сільської ради, протоколу 12-ї сесії сільської ради 111-го демократичного скликання від 05.03.2001 (том 1 а.с. 32) та договору про внесення змін договору на право користування земельної ділянки від 09.03.1997. На підставі даного рішення внесено зміни до договору на право тимчасового користування землею від 09.03.1997, а саме: "земельна ділянка надається на умовах тимчасового довгострокового користування терміном до 2020 року для видобутку торфу згідно рішення Верхньострутинської сільської ради від 05.03.2001 (том 1 а.с. 38).

Рішенням Верхньострутинської сільської ради від 28.12.2003 затверджено звіт по інвентаризації земельної ділянки під торф`яне родовище Під Бором правлінню ВАТ Івано-Франківськторф в с.Верхній Струтинь Рожнятівського району Івано-Франківській області, складений ДП Івано-Франківський регіональний центр державного земельного кадастру . Під час інвентаризації землі, як вказує позивач та як зазначено в самому звіті по інвентаризації, було встановлено, що площа земельної ділянки під родовищем торфу в урочищі "Під Бором" складає не 241,7 га, а 222,3250 га. Вказаним вище рішенням сільська рада також передала в оренду ПАТ Івано-Франківськторф земельну ділянку площею 222,3250 га для експлуатації родовища торфу в урочищі "Під Бором" (том. 1 а.с. 209).

09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф було укладено терміном на 17 років договір оренди землі площею 222,3250 га, який зареєстрований Івано-Франківським центром ДЗК №040421000012 від 29.01.2004 (том 1 а.с. 210-214).

11.11.2014 Господарським судом Івано-Франківської області у справі № 909/794/14 прийнято рішення, яким визнано недійсним договір оренди землі, укладений 09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою та ПАТ Івано-Франківськторф та зобов`язано ПАТ Івано-Франківськторф повернути земельну ділянку площею 222,3250 га, яка знаходиться на території Верхньострутинської сільської ради в урочищі «Під Бором» , за межами населеного пункту с.Верхній Струтин Рожнятівського району до державної власності (том 1 а.с. 216-219).

На виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області № 136 від 13.02.2015 ПАТ Івано-Франківськторф повернуло вказану земельну ділянку площею 222,3250 га, кадастровий номер 2624880901:004:0001, до державної власності, передавши її по акту приймання-передачі Івано-Франківській обласній державній адміністрації, що підтверджується копією такого акту від 29.05.2015 (том 1 а.с. 220).

29.05.2015 державним виконавцем ВДВС Рожнятівського районного управління юстиції Лутчин В.Я., при примусовому виконанні наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 № 136, виданого у справі № 909/794/14 про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 09.01.2004 та повернення земельної ділянки площею 222,3250 га до державної власності, складено акт приймання -передачі земельної ділянки площею 222,3250 га, що знаходиться за адресою: с. Верхній Струтинь, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, (урочище) - торфяне Під Бором , кадастровий номер: 26244880901:01:004:0001 передала представник за довіреністю Герула З.Й., яку прийняв представник за довіреністю Івано-Франківської обласної державної адміністрації Зрайко О.І. (том 1 а.с. 220).

05.12.2016 розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації земельна ділянка площею 222,3250 га поділена на 3 земельні ділянки: кадастровий номер: 264880901:01:004:0006 площа 172,1564 га., кадастровий номер: 264880901:01:004:0005 площа 38,7587 га., кадастровий номер: 264880901:01:004:0004 площа 11,4099 га.

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області листом від 30.07.2019 № 0-9-0.2-4423/0/2-19 повідомило відповідача, що відомості про зареєстроване право оренди за ПАТ Івано-Франківськторф до системи Державного земельного кадастру на вищевказані земельні ділянки станом на 30.07.2019 не надходили.

На підставі листа прокуратури Івано-Франківської області від 23.09.2019 №05/1-585вих-19 (том 2 а.с. 50), Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області видано наказ від 10.10.2019 за № 573-ДК Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності , яким державному інспектору ОСОБА_1 доручено здійснити заходи державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки використання земельних ділянок площею 172,1564 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0006), площею 38,7587 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0005), площею 11,4099 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0004), які розташовані на території с. Верхній СтрутинРожнятівського району (том 1 а.с. 72).

Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Дащуком Т.Ф. здійснено державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки використання земельної ділянки. За результатом проведення перевірки державним інспектором складено акти обстеження щодо кожної земельної ділянки: №573/0/92-19ДК/731АО/10/01/-19 від 16.10.2019 щодо земельної ділянки площею 172,1564 га, №573/0/92-19ДК/732АО/10/01/-19 від 16.10.2019 щодо земельної ділянки площею 38,7587 га, № 573/0/92-19ДК/730АО/10/01/-19 від 16.10.2019 щодо земельної ділянки площею 11,4099 га, та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №573/0/92-19-ДК/538АП/09/01 /-19 від 16.10.2019 (том 1 а.с. 73-77).

17.10.2019 державним інспектором складено протокол №573/0/92-19-ДК/0209П/07/01/-19 про вчинення генеральним директором Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф адміністративного правопорушення, передбаченого пунктом б частини 1 статті 211 Земельного кодексу України та статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (том 1 а.с. 15).

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, який відбувся 05.11.2019, відповідачем винесено постанову про закриття провадження у справі (том 1 а.с. 165).

05.11.2019 державним інспектором складено припис за №573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19 (том 1 а.с. 13). У вказаному приписі зазначено про обставини щодо самовільного зайняття позивачем земельних ділянок за кадастровими номерами: 2624880901:01:004:0006 та 2624880901:01:004:0005. Документи, які б підтверджували державну реєстрацію права власності чи права постійного користування, або права оренди вказаних ділянок у Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф відсутні. У зв`язку з вказаним зобов`язано позивача в тридцятиденний термін усунути виявлені порушення земельного законодавства.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф суд першої інстанції виходив з того, що мала місце перевірка земельної ділянки в порядку Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , відтак доводи позивача про порушення відповідачем ст. 4, 6, 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , яким визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є безпідставним, оскільки спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

З дня укладення Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф договору оренди землі від 09.01.2004 року, зобов`язання за договором на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 року, укладеного між тими самими сторонами є припиненими та виникли зобов`язання щодо користування землею за договором оренди землі від 09.01.2004 року, що відповідає загальним правилам припинення зобов`язань,зокрема на підставі ч. 2 ст. 604 ЦК України.

Крім цього, земельні ділянки на час винесення відповідачем припису №573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19 від 05.11.2019 перебували у державній власності в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації. В той же час факт сплати земельного податку чи інших платежів за користування самовільно зайнятих земельних ділянок жодним чином не спростовує факту такого незаконного користування

IV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Статтею 188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержаннямвимогзаконодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сферіохоронинавколишнього природного середовища, раціональноговикористання, відтворення і охорониприроднихресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до п.п. 25-1 п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року №963-IV (далі - Закон №963-IV), який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до ст. 4 Закону №963-IV об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно із ст. 5 Закону №963-IV державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 6 Закону №963-IV встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Відповідно дост. 9 Закону №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок.

Згідно із ст. 10 Закону №963-IV державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення; проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - Положення №308). Відповідно до пп. 1 п. 6 Положення №308 посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право: складати акти перевірок; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що контроль за використанням та охороною земель є прямим обов`язком інспекторів; законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів на вчинення яких уповноважено державних інспекторів.

Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що при здійсненні державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель відповідач повинен був дотримуватися вимог Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (надалі - Закон №877-V), а також зазначено про порушення відповідачем вимог цьогоЗакону.

Проте колегія суддів з цим не погоджується зважаючи на наступне.

Статтею 2 Закону № 877-V (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Вказаним Законом № 877-V визначено чіткий перелік відносин, на які поширюється його дія. До вказаного переліку не входять відносини, що виникають під час здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Таким чином, особливості та обмеження перевірок визначені у вказаному Законі № 877-V не відносяться до здійснення Держгеокадастром та його територіальними органами перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель.

Враховуючи те, що норми Закону № 877-V стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, на спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону №963-IV.

Правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 у справі №818/1512/17, від 09.10.2019 №724/1843/18, від 17.09.2019 у справі № 806/1723/18.

У той же час, посилання позивача на правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 28.02.2020 у справі №821/717/16 видається не зовсім доречним, оскільки відмінними виступають як суб`єкти правовідносин (Державна інспекція сільського господарства, регулювання повноважень, компетенції якої здійснювалось на підставі інших нормативно-правових актів), так і предмети оскарження: зокрема у названій постанові оскаржується визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а у даній справі визнання протиправним та скасування припису.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 10.10.2019 за № 573-ДК Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності , яким державному інспектору Дащуку Т ОСОБА_2 . доручено здійснити заходи державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки використання земельних ділянок площею 172,1564 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0006), площею 38,7587 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0005), площею 11,4099 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0004), які розташовані на території с. Верхній Струтин Рожнятівського району.

Таким чином, уповноваженою особою відповідача здійснено перевірку не суб`єкта господарювання (позивача), а об`єкта - земельних ділянок, які розташовані на території с. Верхній Струтин Рожнятівського району, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з організації і проведення державного контролю (перевірки), за наслідком якого скалено акти обстеження щодо кожної земельної ділянки: №573/0/92-19ДК/731АО/10/01/-19 від 16.10.2019 року щодо земельної ділянки площею 172,1564 га, №573/0/92-19ДК/732АО/10/01/-19 від 16.10.2019 року щодо земельної ділянки площею 38,7587 га, № 573/0/92-19ДК/730АО/10/01/-19 від 16.10.2019 року щодо земельної ділянки площею 11,4099 га, та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №573/0/92-19-ДК/538АП/09/01 /-19 від 16.10.2019 року є правомірними, зважаючи на те, що така перевірка не стосується позивача, зокрема, як суб`єкта господарської діяльності, а отже не може спричинити порушення його прав або інтересів.

Враховуючи те, що норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що на спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , а відтак, посилання позивача на Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є безпідставним.

Аналогічна позиція Верховного Суду висловлена у постановах від 15.07.2019 у справі № 140/2320/18 , 13.03.2019 у справі №826/11708/17.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що посилання позивача на наявність з боку відповідача при проведенні перевірки порушень процесуального характеру, а саме форми проведення перевірки є необґрунтованими, оскільки дані обставини не впливають на виявленні порушення земельного законодавства з боку Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф та прийняття з цього приводу рішення суб`єктом владних повноважень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що будь-які процедурні порушення, пов`язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом зурахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи правопорушника та публічними інтересами. Зазначене, особливо стосується фіксації порушень з боку суб`єктів приватного права у публічній сфері, зокрема, питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб`єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист публічних інтересів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18.

Стосовно доводів позивача про те, що перелік підстав для здійснення позапланового заходу визначається ст. 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , є вичерпним, та серед підстав для здійснення позапланового заходу (перевірки) відсутня така, як лист звернення територіальних органів прокуратури чи місцевих прокурорів та його посилання на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №815/5113/17, 28.02.2019 у справі №813/3201/17, від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту постанови Верховного Судувід 13.06.2019 у справі №815/5113/17 вбачається, що здійснювалося оскарження наказу на призначення перевірки, при цьому судом встановлено, що в оскаржуваному наказі чітко вказано: здійснити проведення перевірки дотримання земельного законодавства конкретним суб`єктом на конкретній в ділянці, що в свою чергу не відповідає матеріалам даної справи, оскільки в наказі від 10.10.2019 за № 573-ДК мова йде лише про перевірку земельних ділянок.

Щодо постанови Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 813/3201/17, то правові висновки, викладені в ній спростовуються постановами Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №818/1512/17, від 09.10.2019 №724/1843/18, від 17.09.2019 у справі № 806/1723/18, від 15.07.2019 у справі № 140/2320/18 , 13.03.2019 у справі №826/11708/17.

Щодо постанови Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037, то правовідносини, врегульовані нею, не є подібними до тих, що виникли у даній справі.

Таким чином суд відхиляєдоводи позивача, висловлені в апеляційні скарзі пов`язані із незастосуванням нормЗакону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: зокрема щодо підстав перевірки та порядку здійснення державного нагляду (контролю).

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача по суті виявленого порушення.

З матеріалів справи слідує, що при проведенні перевірки стану додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості грунтів під час використання земельної ділянки площею 172,1564 га (кадастровий номер 2624880901:01004:0006) та площею 38,7587 га (кадастровий номер 2624880901:01:004:0005), що розташовані в урочищі Під Бором за межами населеного пункту с. Верхній Струтинь Рожнятівського району встановлені порушення вимог земельного законодавства, що полягають в самовільному зайнятті та використанні Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф земельної ділянки, що є порушенням п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі Закон № 1952-IV).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, зареєстрованих у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Згідно з п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Позивач зазначає про те, що ПАТ Івано-Франківськторф користується земельною ділянкою, яка розташована в урочищі Під Бором на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 09.03.1997 року, зареєстрованого відповідно до законодавства, яке діяло на час його укладення, а тому згідно з частиною 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" його право користування є дійсним.

Як підтверджується матеріалами справи на момент укладення договору від 09.03.1997 між Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф на право тимчасового користування землею користування землею (в тому числі на умовах оренди) земельна ділянка, площею 241,7 га не була введена до меж Верхньострутинської сільської ради.

Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції 1992) визначено, що обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд.

Статтею 65 Земельного кодексу України (в редакції 1992) визначено, що до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів. Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови даного населеного пункту.

Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів (ст. 64 Земельного кодексу України в редакції 1992).

Межа сільської, селищної Ради народних депутатів з зовнішньою межею міста визначаються за проектом планіровки та забудови міста та або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. При відсутності цих документів межа міста тимчасово встановлюється по фактичній границі комісією, що створюється з представників суміжних міської і сільських, селищних Рад народних депутатів і затверджується рішенням цих Рад.

Проекти формування території і встановлення меж сільських Рад погоджуються сільськими Радами і затверджуються районною Радою народних депутатів. Проекти формування території і встановлення меж селищних Рад погоджуються селищними і районними Радами і затверджуються обласною Радою народних депутатів, або за її дорученням районною Радою народних депутатів (Вказівки по складанню проектів формування території і встановленню меж сільських, селищних Рад народних депутатів затверджені Головою державного комітету України по земельній реформі Б.М. Чепковим 30.10.1991).

Господарським судом Івано-Франківської області в рішенні від 11.11.2014 у справі №909/794/14 встановлено, що зазначена земельна ділянка завжди знаходилась за межами населеного пункту, а Верхньострутинська сільська рада не являлась розпорядником зазначених земель(том 1 а.с.216-219).

В силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначені обставини звільнені від доказування.

З наведеного вбачається, що доводи позивача про дійсність договору про право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, від 09.03.1997 з урахуванням презумпції правомірності правочину (договору), передбаченої ст. 204 ЦК України слід відхилити, оскільки при його укладенні Верхньострутинська сільська рада все ж таки вийшла за межі наданих земельним законодавством повноважень, і як зазначено вище, не була розпорядником земель, щодо яких укладався договір від 09.03.1997, а відтак Верхньострутинська сільська рада не могла передати їх у користування, оскільки не була їх власником, а у ВАТ Івано-Франківвськторф відповідно таке право користування не могло виникнути.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2015 актом приймання-передачі земельну ділянку площею 222,3250 га (поділеної згодом на 3 земельні ділянки: кадастровий номер: 264880901:01:004:0006 площа 172,1564 га., кадастровий номер: 264880901:01:004:0005 площа 38,7587 га., кадастровий номер: 264880901:01:004:0004 площа 11,4099 га), що знаходиться за адресою: с. Верхній Струтинь, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, (урочище) - торфяне Під Бором , передано Івано-Франківській обласній державній адміністрації,

Таким чином у відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України розпорядником вищевказаних земельних ділянок станом на момент проведення перевіркита винесення оскаржуваного припису є Івано-Франківська обласна державна адміністрація. Відтак, під час проведення перевірки відповідачем позивач мав надати правовстановлюючі документи на земельні ділянки, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , які б підтверджували його право користування, укладені саме з Івано-Франківською обласною державною адміністрацією.

Однак, позивачем, всупереч вимогам закону, не надано правовстановлюючих документів на земельні ділянки, зареєстрованих у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , які б підтверджували правомірність використання земельних ділянок щодо яких проводилася перевірка та виносився припис №573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19 від 05.11.2019.

Щодо доводів позивача про застосування судом першої інстанції закону, який не підлягає застосуванню, зокрема щодо невірного висновку про припинення договору на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди від 09.03.1997 шляхом новації, відповідно до ч.2 ст. 604 Цивільного кодексу України, а також незастосування п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого на правовідносини між ПрАТ Івано-Франківськторф та Верхньострутинською сільською радою не поширювались норми ЦК України, які набрали чинності 01.01.2004, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до рішення Івано -Франківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 р. справа № 300/2304/19, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, при дослідженні обставин з приводу підставності користування позивачем названими земельними ділянками на підставі договору на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди від 09.03.1997року суд встановив: …що 09.03.1997 між Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф було укладено договір на право тимчасового користування землею користування землею/в тому числі на умовах оренди/площею 241,7 га на 10 років. Подана суду копія договору містить запис про реєстрацію договору в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею Верхньострутинської сільської ради за № 1. Відповідно до вищенаведеного договору, земельна ділянка передана на умовах тимчасового користування (том 1, а.с. 166).

10.03.1997 рішенням Верхньострутинської сільської ради 10 сесії 2 демократичного скликання продовжено термін тимчасового користування земельною ділянкою торф`яного родовища Під Бором площею 241,7 га на 10 років, про що суду подано копію цього рішення (том 2, а.с. 6-7)

05.03.2001 рішенням 12 сесії 3 демократичного скликання Верхньострутинської сільської ради продовжено термін користування до 20 років на час дії ліцензії та зобов`язано внести зміни до договору на право користування земельної ділянки від 09.03.1997 року, про що позивачем подано суду копію рішення рішенням 12 сесії 3 демократичного скликання Верхньострутинської сільської ради, протоколу 12-ї сесії сільської ради 111-го демократичного скликання від 05.03.2001 року та договору про внесення змін договору на право користування земельної ділянки від 09.03.1997 року. На підставі цього рішення внесено зміни до договору на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 в такій редакції: земельна ділянка надається на умовах тимчасового довгострокового користування терміном до 2020 року для видобутку торфу згідно рішення Верхньострутинської сільської ради від 05.03.2001 року (том 2, а.с. 8-10, том 1, а.с. 167).

Рішенням Верхньострутинської сільської ради від 28.12.2003 затверджено звіт по інвентаризації земельної ділянки під торф`яне родовище Під Бором правлінню ВАТ Івано-Франківськторф в с.Верхній Струтинь Рожнятівського району Івано-0Франківській області, складений ДП Івано-Франківський регіональний центр державного земельного кадастру . Під час інвентаризації землі, як вказує позивач та як зазначено в самому звіті по інвентаризації, було встановлено, що площа земельної ділянки під родовищем торфу в урочищі Під Бором складає не 241,7 га, а 222,3250 га. Вказаним вище рішенням сільська рада також передала в оренду ВАТ Івано-Франківськторф земельну ділянку площею 222,3250 га для експлуатації родовища торфу в урочищі Під Бором (том. 1, а.с. 196, 199-200).

09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф було укладено терміном на 17 років договір оренди землі площею 222,3250 га, який зареєстрований Івано-Франківським центром ДЗК №040421000012 від 29.01.2004 (том 1, а.с. 168-170).

Отже, незважаючи на те, що ні вищевказане рішення ради від 28.12.2003, ні договір оренди від 09.01.2004 не містять прописаного висновку (згоди) сторін про припинення договору на право тимчасового користування землею від 09.03.1997, проте, на переконання суду, наявність такої домовленості випливає з конклюдентних дій самих сторін. В даному випадку, про це свідчить факт укладення Верхньострутинською сільською радою та ВАТ Івано-Франківськторф договору оренди землі від 09.01.2004. З моменту його державної реєстрації, є припиненими між тими ж сторонами зобов`язання за договором на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 та виникли зобов`язання щодо користування землею за договором оренди землі від 09.01.2004, що за відсутності спеціальної норми відповідає загальним правилам припинення зобов`язань, передбаченим частиною 2 статті 604 Цивільного кодексу України. Інше тлумачення вказаних правовідносин та норм права допускало б існування між тими самими сторонами в той самий проміжок часу двох правочинів, які надавали б право користування позивачу земельною ділянкою в урочищі Під Бором для видобутку торфу згідно дозволу на користування надрами № 1083 від 24.09.1997, що не відповідало б загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності законодавства.

Отже, є безпідставними доводи позивача про те, що договір на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 року є чинним.

Відповідно до частини 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщоінше не встановлено законом.

Також колегією суддів враховано, що Верхньострутинська сільська рада не мала повноважень на укладення договору 09.03.1997, так і договору від 09.01.2004, що підтверджується рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2014 у справі №909/794/14 оскільки власником, відтак розпорядником земельних ділянок була і є Івано-Франківська обласна державна адміністрація, то право користування земельними ділянками у с. Верхній Струтинь, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, (урочище) - торфяне Під Бором у позивача відсутнє.

Окрім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що факт сплати земельного податку чи інших платежів за користування самовільно зайнятих земельних ділянок жодним чином не спростовує факту такого незаконного користування. Таким чином, доводи позивача про те, що користування товариством земельними ділянками здійснюється законно, оскільки систематично сплачені відповідні платежі, є безпідставними (том 1 а.с. 39 - 40).

Враховуючи вищевикладене, у контексті фактичних обставин цієї справи слід визнати, що використання ПАТ Івано-Франківськторф спірних земельних ділянок за відсутності зареєстрованих правовстановлюючих документів, укладених уповноваженими особами щодо права позивача на їх використання є порушенням п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про правомірність дій Головного управлінням Держгеокадастру у Івано-Франківській області щодо проведення перевірки ПАТ Івано-Франківськторф та правомірність винесеного ним припису №№573/0/92-19-ДК/0220Пр/03/01-19 від 05.11.2019.

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Івано-Франківськторф залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 300/2220/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді С. П. Нос Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 16.07.2020.