Постанова

від 16.07.2020 по справі 0940/1505/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 0940/1505/18

адміністративне провадження № К/9901/5097/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у складі судді Біньковської Н.В. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук С.М., Кухтея Р.В., Носа С.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суд з позовом до Львівської обласної державної адміністрації (надалі по тексту також - відповідач), в якому просив визнати протиправним рішення згідно листа за №ЗВГ-ВИХ-278/0/18 від 17.07.2018 про відмову в безоплатній передачі у власність двох земельних ділянок загальною площею 2 га за межами с. Старе Село Жидачівського району Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог статті 59 Земельного кодексу України, відмовлено у безоплатній передачі у власність двох земельних ділянок, які надані йому у користування на правах оренди, загальною площею 2 га за межами с.Старе Село Жидачівського району Львівської області.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно того, що орендована ним земельна ділянка під водним плесом площею 0.88 га є водним об`єктом загальнодержавного значення, що не відповідає дійсності.

Також заявником касаційної скарги вказано, що висновки судів стосовно того, що земельні ділянки водного фонду не можуть передаватись у приватну власність суперечать законодавчим положенням чт. 17, п. 1 та 2 ст. 59 та 122 Земельного кодексу України.

У поданому відзиві відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 27.06.2008 здійснено державну реєстрацію земельних ділянок за кадастровим номером 4621585300:03:000:0005 площею 1,5381 га, за кадастровим номером 4621585300:03:000:0639 площею 0,4620 га, із цільовим призначенням - 10.07 для рибогосподарських потреб, категорія земель - землі водного фонду, вид використання земельної ділянки - влаштування ставка для риборозведення, форма власності - державна власність.

27.06.2008, між ОСОБА_1 , як орендарем, та Жидачівською райдержадміністрацією (орендодавцем) укладено договори оренди землі, згідно яких позивачу надано в строкове платне користування дві земельні ділянки площею 1,5380 га та площею 0,462 га, за межами населеного пункту на території Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області, на 25 років, під влаштування ставків для риборозведення.

На вказаних земельних ділянках позивачем збудовано ставки.

14.09.2012 позивачем укладено договір оренди водного об`єкта загальнодержавного значення №3, за яким Жидачівська районна державна адміністрація (Орендодавець) надала ОСОБА_1 (Орендарю) в строкове платне користування водне дзеркало ставу площею 0,88 га, розміщене за межами населеного пункту на території Монастирецької сільської ради для риборозведення на 20 років. За умовами цього договору, передача водного об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на нього. Власником водного об`єкта залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Судами попередніх інстанцій вказано, що позивачу органом виконавчої влади в оренду на правах строкового платного користування надано дві земельні ділянки водного фонду та водний об`єкт загальнодержавного значення - водне дзеркало ставу.

14.06.2016 позивачем зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю (А) загальною площею 8,0 та збудовані Дамби №1, Дамби №2, Дамби №3, Дамби №4,5 за адресою: Львівська область, Жидачівський район, с. Старе Село, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 21.06.2016 та Технічним паспортом на гідротехнічні споруди (дамби) за межами с. Старе Село урочище "Трайдаччин потік".

07.12.2017 та 12.02.2018 позивач звернувся до відповідача із заявами про передачу у власність орендованих ним двох земельних ділянок за межами с. Старе Село Жидачівського району Львівської області загальної площею 2 га для ведення фермерського господарства, та повідомити його про результати розгляду цих заяв в строк, передбачений Законом України "Про звернення громадян".

Не отримавши відповіді на вказані заяви, позивач звернувся із позовною заявою до суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018, яке набрало законної сили 19.07.2018, позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної державної адміністрації та зобов`язано Львівську обласну державну адміністрацію розглянути заяви ОСОБА_1 від 07.12.2017, 12.02.2018 і надати відповідь в порядку та спосіб, що встановлені Законом України "Про звернення громадян".

17.07.2018 відповідач, на виконання рішення суду від 12.06.2018, згідно звернення від 13.06.2018, повідомив позивача про те, що за результатами розгляду заяви з`ясовано, що водні об`єкти розташовані на земельній ділянці водного фонду, є штучно створеними ставками, а не замкненою природною водоймою, із наявними водонапускними спорудами та шахтними водоскидами. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Порядок передачі в оренду водних об`єктів визначено ст. 51 Земельного кодексу України, згідно якої водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди на земельних торгах, у комплексі із земельною ділянкою, на якій вони розташовані, згідно договору, погодженого з центральним органом влади що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Законодавством не передбачена можливість передачі у власність чи користування земельної ділянки під водою (водним простором) окремо від водного об`єкта.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм так земельні ділянки під водними об`єктами місцевого значення зайняті: поверхневими водами, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; підземними води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Позивачем в касаційній скарзі вказано, що він звернувся до відповідача з заявою про безоплатну передачу у власність земельних ділянок, на яких розташовані: збудоване ним водне дзеркало площею 0,88 га; нежитлове приміщення площею 8,0 м.кв. - приватна власність позивача; гідротехнічні споруди та земляні насипні дамби загальною площею 1350 м. кв. - приватна власність позивача.

Таким чином, скасування рішення позивача покликане необхідністю захисту його цивільних прав, а саме отримання у власність земельних ділянок, які він орендує та на яких розміщено об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про приватноправовий характер даного спору, тому він має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо визначення предметної юрисдикції спору за подібних обставин наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі 587/2121/18.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі №0940/1505/18 - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: А. І. Рибачук

Л. В. Тацій