Рішення

від 17.07.2020 по справі 200/2011/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2020 р. Справа№200/2011/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» до Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, -

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2020 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» , звернулося до суду з позовом до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами/ том 1 а.с.2-8/.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що ТОВ Востокспецреклама не здійснено добровільний демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (бігборд-1 од.) протягом 10 календарних днів, з дня отримання повідомлення про початок проведення будівельних робіт по реконструкції міста, враховуючи п.п. 4.20, 5.5.7 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 23 липня 2019 року № 283, керуючись ст. 144 Конституції України, ст. 73 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , п. 45 Типових правил на розміщення зовнішньої реклами затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, п.2.1.4, 2.1.5 Порядку демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року №95 23 грудня 2019 року начальником головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, видано наказ № 310 Про демонтаж спеціальної конструкції зовнішньої реклами про здійсння демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами в порядку передбаченому рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року №95 Про затвердження Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції за рахунок коштів міського бюджету м. Маріуполя з подальшим відшкодуванням за рахунок розповсюджувача реклами за наступною адресою:- пр. Миру (АС-2) (схема № 620).

Вважає цей наказ противоправним та таким, що прийнятий безпідставно та з порушенням норм Конституції і законів Украйни.

Просить суд визнати протиправним та нечинним акт індивідуальної дії - наказ № 310 від 23 грудня 2019 року Про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами / том 1 а.с.1-8/.

Відповідач, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.

З огляду на наведене, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин судом кваліфіковано як визнання позову (ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Одночасно із позовом подано заяву про забезпечення позову/ том 1 а.с.38-40/.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» про забезпечення позову по адміністративній справі №200/2011/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та визнання не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами відмовлено/том 1 а.с.77-78/.

26 лютого 2020 року судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі/ том 1 а.с.81/.

06 березня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в режимі відео конференції/ том 1 а.с.86/

Ухвалою суду від 11 березня 2020 року Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/2011/20-а задоволено/ том 1 а.с.91/.

18 березня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку із карантином /а.с.97-98/.

23 березня 2020 року за клопотанням представника відповідача судом відкладено підготовче засідання до 08 квітня 2020 року.

24 березня 2020 року на адресу суду надійшов уточнений позов /том 1 а.с.111-119/.

07 квітня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку із карантином /том 1 а.с.151-152/.

08 квітня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання у зв`язку із карантином / том 1 а.с.151-152/.

08 квітня 2020 року за клопотанням представників сторін судом відкладено підготовче засідання до 06 травня 2020 року.

21 квітня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в режимі відео конференції/том 1 а.с.161-162/

Ухвалою суду від 23 квітня 2020 року Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по адміністративній справі №200/2011/20-а задоволено/том 1 а.с.165/.

24 квітня 2020 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про заміну відповідача по справі /том 1 а.с.168/.

06 травня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання у зв`язку із карантином /том 1 а.с.172-173/.

06 травня 2020 року за клопотанням представників сторін судом відкладено підготовче засідання до 25 травня 2020 року.

25 травня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання у зв`язку із карантином / том 1 а.с.180-18/.

25 травня 2020 року за клопотанням представника позивача судом відкладено підготовче засідання до 22 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 26 травня 2020 року замінено в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та нечинним акта індивідуальної дії, первісного відповідача Маріупольську міську раду, належним - Головним управлінням містобудування і архітектури Маріупольської міської ради/том 1 а.с.183-184/.

19 червня 2020 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову/том 1 а.с.190-193/.

Ухвалою суду від 19 червня 2020 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» про забезпечення позову по адміністративній справі №200/2011/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» до Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та визнання не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами - відмовлено/том 1 а.с.240-241/.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року закрито підготовче провадження по справі №200/2011/20-а за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» до Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Призначено справу до судового розгляду на 08 липня 2020 року о 14:30 год/том 1 а.с.242-243/.

22 червня 2020 року на адресу суду заслобами електронного зв`язку надійшла заява про стягнення судових витрат повязаних із розглядом справи /том 2 а.с.1-12/

Учасники судового розгляду у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи суду не надали.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, їх позиція стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд зазначає, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають приймати участь у судовому засіданні.

Згідно ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження в межах строків, визначених Кодексу адміністративного судочинства України для розгляду справи.

Відповідно до п.п.2 п.9 прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» зареєстроване як юридична особа за ідентифікаційним кодом: 40661646, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, пр. Металургів, 57, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /том 1 а.с.34/.

Відповідач - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради є виконавчим органом міської ради та уповноваженим органом містобудування та архітектури: створюється, ліквідується і реорганізується рішенням міської ради.

Підпунктом 2.2 пункту 2 Постанови КМУ від 29 березня 2009 року №2067 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами» передбачено, що Управління є робочим органом Маріупольської міської ради з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами.

Згідно із п.п. 3.6 п. 3, до основних напрямків роботи Управління належить, зокрема, координація роботи із розміщення на території міста спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. До функцій Управління належить, зокрема, розгляд звернень громадян, інших суб`єктів містобудування з питань, які відносяться до його компетенції, ухвалення відповідних рішень (п.п. 4.12 п. 4). Управління реєструє та розглядає заяви розповсюджувачів зовнішньої реклами щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, переоформлення дозволу, анулювання дозволу, продовження терміну дії дозволу, видачі дубліката дозволу та внесення змін до у дозвіл (п.п. 4.20 п. 4). Підготовлює накази робочого органу щодо демонтажу рекламних засобів, розміщених самовільно та з порушенням вимог цих Правил (п.п. 4,26 п. 4). Організовує роботу щодо демонтажу рекламних засобів (п.п. 4.27 п. 4).

Згідно із п.п. 5.2.3 п. 5, начальник Управління видає в межах делегованих повноважень виконкомом Маріупольської міської ради та своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

01 лютого 2018 року між ТОВ «Востокспецреклама» , як покупцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу № 2, відповідно до умов якого ФО-П ОСОБА_1 зобов`язалась передати у власність ТОВ «Востокспецреклама» , спеціальні рекламні конструкції, зокрема:

- пр. Миру (АС-2) (схема № 620), а ТОВ «Востокспецреклама» , прийняти, сплативши обумовлену договором грошову суму. Факт передання товару фіксується відповідним актом приймання-передання, що є невід`ємною частиною договору/том 1 а.с. 9-12/.

Наказом начальника Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 23 12 2019 року №310 «Про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами» , у зв`язку із тим, що ТОВ Востокспецреклама не здійснено добровільний демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (біг-борд - 1 од.) протягом 10 календарних днів, з дня отримання повідомлення про початок проведення будівельних робіт по реконструкції міста, враховуючи п. 4.20, 5.5.7 «Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 23 липня 2019 року № 283, керуючись ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , п. 45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, п. 2.1.4, 2.1.5 Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95, наказано: здійснити демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами в порядку, передбаченому рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95 «Про затвердження порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» за рахунок коштів міського бюджету міста Маріуполя з наступним їх відшкодуванням за рахунок розповсюджувача зовнішньої реклами за наступною адресою:

- пр. Миру (АС-2) (схема № 620).

Виконання наказу доручено головному спеціалісту відділу регулювання зовнішньої реклами (Забелін) /том 1 а.с. 18/.

З метою впорядкування правового регулювання відносин, які виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами з порушенням законодавства України і правових актів органів місцевого самоврядування, визначення єдиних правил демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території міста Маріуполя, керуючись ч. 1 ст. 144 Конституції України, пп.13 п. «а» ч. 1 ст. 30, ст. 40, ч. 6 ст. 59, ч. 1 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , ст.ст. 33, 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» , ст. 16 Закону України «Про рекламу» , п. 45 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року, виконавчим комітетом Маріупольської міської ради було ухвалене рішення від 16 березня 2011 року № 95, яким затверджено Порядок демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції.

Відповідно до п. 2.8 Поряду демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя визначено, що робочий орган приймає рішення про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами:

2.8.1.У випадку невиконання розповсюджувачем зовнішньої реклами вимог припису у термін, зазначений в ньому.

2.8.2.У випадках, передбачених підпунктами 2.1.3-2.1.5, пункту 2.1. цього порядку (у випадку, передбачених підпунктами 2.1.3-2.1.5, пункту 2.1. Порядку, припис не видається).

Згідно із підпунктом 1.1 пункту 1 «Положення про головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради» , затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 24 грудня 2019 року № 7/48-4783 «Про внесення змін до структур та положень виконавчих органів міської ради» , Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради є виконавчим органом міської ради та уповноваженим органом містобудування та архітектури: створюється, ліквідується і реорганізується рішенням міської ради.

Підпунктом 2.2 пункту 2 визначено, що Управління є робочим органом Маріупольської міської ради з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Постанови КМУ від 29.03.2009 року № 2067 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами» .

Згідно із п.п. 5.2.3 п. 5, начальник Управління видає в межах делегованих повноважень виконкомом Маріупольської міської ради та своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно преамбули Закону України «Про рекламу» , цей Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Згідно із ч.1 ст.16 Закону України «Про рекламу» (в редакції станом на день прийняття спірного рішення) розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об`єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Згідно із ч.1ст.26 Закону України «Про рекламу» (у редакції чинній станом на час ухвалення рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95), контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку; спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури - щодо спорудження житлового будинку.

Як передбачено преамбулою Закону України «Про місцеве самоврядування» , цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Повноваження щодо здійснення контролю в контексті спірних правовідносин в ст.ст. 30, 40, 59, 79 Закону України «Про місцеве самоврядування» (у редакції чинній станом на час ухвалення рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95) відсутні.

Відповідно до п.45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067, контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.

При цьому, як встановлено п.46 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року №95, виконком міської ради затвердив Порядок демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя керуючись, в тому числі, ст. 16 Закону України «Про рекламу» , п.45 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

Отже, будь-який порядок демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами має відповідати вимогам Закону України «Про рекламу» , Закону України «Про місцеве самоврядування» , Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

У п.2.8 Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя (далі Порядок), визначені випадки, за яких робочий орган приймає рішення про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. При цьому, в п.1.2.8 Порядку є визначення «робочий орган» - орган, на який Маріупольською міською радою покладені функції щодо регулювання діяльності з розміщення зовнішньої на території міста Маріуполя Головне управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради.

Отже, встановлений п. 2.8 Порядку механізм реагування на порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами не відповідає вимогам Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

За наведених обставин, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 200/9232/19-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, були задоволені позовні вимоги ТОВ «Єврофасадвосток» та ТОВ «Востокспецреклама» до виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акту, внаслідок чого: визнано протиправним та нечинним п.2.8 «Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції» , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95/том 1 а.с.120-129,130-134/.

Доходячи висновку щодо протиправності та нечинності вищевказаного пункту 2.8 Порядку, судами також зазначено, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування стосовно нормативного врегулювання питання демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Дотримання процедури прийняття регуляторного акту не є підставою для не скасування рішення, яке прийнято суб`єктом владних повноважень з порушенням норм законодавства та перевищенням повноважень та компетенції, а саме - не дотримання відповідачем Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

Аналіз положень статті 58 Конституції України, свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Чеської Республіки» , № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…» .

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Рішенням суду у справі №200/9232/19-а встановлено, що п. 2.8 «Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції» , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95, прийнятий суб`єктом владних повноважень з порушенням норм законодавства та перевищенням повноважень та компетенції, а саме - недотримання Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

Як зазначено у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Суд визнає, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Суд наголошує на неможливості застосування положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені у численних рішеннях. Цей Суд неодноразово звертав увагу Держави Україна на ту обставину, що дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а вручання - пропорційним.

Принцип «належного урядування» , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

На переконання суду, визнання протиправним і нечинним у судовому порядку окремих положень нормативно-правового акта, а у даному випадку п. 2.8 «Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції» , затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16 березня 2011 року № 95, унеможливлює його застосування у врегулюванні питання демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, шляхом прийняття робочим органом рішення про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, саме з моменту його прийняття. Суд зазначає, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

Аналогічне застосування норм права було наведене зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ст. 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9-рп/2008 в справі N 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

З огляду на протиправність та нечинність вищевказаного пункту 2.8 Порядку демонтажу, обліку і зберігання спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у новій редакції, стосовно повноважень на прийняття робочим органом Маріупольської міської ради рішення про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради №310 від 23 грудня 2019 року «Про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами» , що є індивідуальним актом, є протиправним, таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Встановлені у ході розгляду справи вищевказані обставини суд вважає достатніми для висновку про протиправність спірного рішення Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради №310 від 23 грудня 2019 року «Про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами» , і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з вимог частини 1 ст. 139 КАС України, якими встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією від 17 лютого 2020 року ТОВ «Востокспецреклама» за подання данного позову сплачено 2102грн.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Так, у заяві про стягнення судових витрат, заявник зазначає, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своєї заяви позивач подав суду договір про надання правової допомоги №20 від 26 березня 2019 року (далі по тексту - Договір), укладений між ТОВ Востокспецреклама та адвокатом Лисовим Володимиром Леонідовичем, акт прийняття послуг від 04 березня 2020 року (відповідно до Договору про надання юридичних послуг № 20 від 26 березня 2019 року), додаток №1 до договору №20 від 26 березня 2019 , наданих у справі №200/2011/20-а; платіжне доручення № 67 від 04 березня 2020 року, яким ТОВ Востокспецреклама було здійснено оплату правничої допомоги адвокату ОСОБА_2 у сумі 4200грн /том 2 а.с.4-12/

Досліджуючи надані представником позивача документи суд встановив, що Договором про надання правової допомоги №20 від 26 березня 2019 року укладеним між ТОВ Востокспецреклама та адвокатом Лисовим Володимиром Леонідовичем передбачено надання юридичних послуги з правової допомоги на підставах, в порядку та обсязі, визначеному у цьому Договорі, та обов`язок клієнта зобов`язується оплатити послуги, визначені предметом договору.

Відповідно до п.п. 3.1 Договору №20 від 26 березня 2019 року за правову допомогу, передбачену п.1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною до датком №1 до цього договору.

Актом прийняття послуг від 04 березня 2020 року (відповідно до Договору про надання юридичних послуг №20 від 26 березня 2019 року), наданих у справі № 200/2011/20-а - а під час розгляду справи Донецькому окружному адміністративному суді було підтверджено повне виконання його у обсязі, відповідно до п.5.1 Додатку №1 до договору.

Так, у вказаному акті зазначено, що адвокатом Лисовим В.Л. було здійснено: ознайомлення з матеріалами справи (наказом №310), складено позовну заяву по оскарженню наказу №310, складено клопотання про витребування доказів та подано документи до суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено, суд дійшов висновку про а стягнення витрат, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката у розмрі 6302грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» (пр-т. Металургов, 57, м. Маріуполь, 87539, ЄДРПОУ 40661646) до Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради (пр-т. Миру, 70, м. Маріуполь, 87555, ЄДРПОУ 02498317) про визнання протиправним та не чинним наказу №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами - задовольнити повінстю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради №310 від 23 грудня 2019 року про демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» (пр-т. Металургов, 57, м. Маріуполь, 87539, ЄДРПОУ 40661646) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради (пр-т. Миру, 70, м. Маріуполь, 87555, ЄДРПОУ 02498317) судовий збір у сумі 2102(дві тисячі сто дві гривні)грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецреклама» (пр-т. Металургов, 57, м. Маріуполь, 87539, ЄДРПОУ 40661646) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради (пр-т. Миру, 70, м. Маріуполь, 87555, ЄДРПОУ 02498317) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4200(чотири тисячі двісті гривень) грн.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження. Повне судове рішення складено та підписано 17 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов