Постанова

від 15.07.2020 по справі 922/3091/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2020 р. Справа № 922/3091/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представників:

прокурора прокуратури Харківської області - Алекаєва Ю.В., посвідчення № 042342 від 29.03.2016;

першого відповідача - Столбового М.І., посвідчення № 2246 до 31.12.2020; довіреність б/н від 27.12.2019;

другого відповідача - Скворцової І.В., довіреність б/н від 14.05.2019, наказ № 14 від 13.05.2020;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. 592 Х/1), апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. 600 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19

за позовом - Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури 2, м. Харків

до - 1.Харківської міської ради, м.Харків ,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС", м.Харків

про - визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява заступника керівника Харківської місцевої прокуратури 2 до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" згідно вимог якої, прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати п.3.6. додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15, яким надано ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м.Харкова,в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів лише на підставі звернення ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" про надання дозволу на розробку проекта відводу, зокрема земельної ділянки площею 0,0570 га для будівництва торгівельного центру з гіпермаркетом з підземним паркінгом та подальшої експлуатації даного об`єкта, а отже є незаконним та підлягає скасуванню.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19 в задоволенні позову відмовлено.

Розглядаючи позов керівника Харківської місцевої прокуратури 2 суд першої інстанції встановив, що п.3.6. додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15, яким надано ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м.Харкова,в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26 прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів. В той же час місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення Харківською місцевою прокуратурою 2 строку позовної давності на звернення з відповідним позовом, внаслідок чого відмовив в задоволенні позову.

Заступник прокурора Харківської області з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтуванні апеляційної скарги вказує про помилковість висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності на звернення з відповідним позовом, оскільки Харківська місцева прокуратура № 2 про спірні обставини дізналась лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження 42018221080000412 від 26.12.2018 у 2019 році. Посилаючись на правову позицію Великої палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц провадження 14-256 цс 18, апелянт вказує, що присутність представника органу прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав.

Харківська міська рада, не погодившись з мотивувальною частиною вказаного рішення суду, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неналежні висновки суду, просить частково скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19, шляхом зміни мотивувальної частини рішення.

В обґрунтуванні апеляційної скарги вказує, що

•Харківською місцевою прокуратурою 2 не доведено підстави для представництва інтересів держави та суспільства в суді;

•спірним рішенням Харківська міська рада надала ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" лише дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м.Харкова,в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26, позаяк жодних рішень про надання відповідної ділянки у користування товариства не приймалось. З огляду на відсутність вибуття земельної ділянки із володіння Харківської міської ради на користь ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" апелянт стверджує про дотримання ним вимог земельного законодавства. Одночасно апелянт вказує про можливість надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки до моменту призначення земельних торгів з огляду на її несформованість, як можливості використання відповідної документації у тому числі після завершення земельних торгів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 призначено справу 922/3091/19 до розгляду на 15.07.2020 о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань 132.

У судове засідання, яке відбулось 15.07.2020, з`явились належні представники сторін, які підтримали правові позиції по справі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19 не відповідає в повній мірі нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" звернулось до Харківської міської ради з листом 15 від 11.02.2015, в якому повідомило, що товариство має намір здійснити будівництво торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом в районі перехрестя просп. П`ятдесятиріччя СРСР та просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в Московському районі м. Харкова.

У зв`язку з наведеним Товариство просило дозволити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0570 га з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом та подальшою експлуатацією даного об`єкту.

Відповідно до пункту 3.6. додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15, Товариству з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м. Харкова, в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26.

На підставі вказаного рішення ТОВ "Перехрестя Плюс" з фірмою "БізнесПласт-ЛТД" ТОВ укладено договір від 13.03.2015 3437 щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення ТОВ "Перехрестя Плюс" земельної ділянки.

Відповідно до Акту обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для будівництва об`єкта (архівний 2588), затвердженого головним архітектором міста Чечельницьким С.Г. 24.02.2015, спірна земельна ділянка - Ділянка 2 раніше не відводилась, на ній відсутні будь-які будівлі та перетинають транзитні споруди.

За результатом розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26 та Рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015 1848/15 Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області склало висновок 244/15 від 28.08.2015 щодо погодження проекту та можливість відведення ТОВ "Перехрестя Плюс" земельну ділянку площею 0,0392 га. для будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом із земель територіальної громади (остаточне віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень) на умовах, визначених чинним законодавством.

Також, у подальшому Управлінням містобудування та архітектури Харківської міської ради складено висновок 3388/0/27-15 , яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва торгового центру з гіпермаркетом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що оспорюване рішення Харківської міської ради не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки право оренди на земельну ділянку повинно було бути продано з земельних торгів. Однак, такі торги не проводились та право оренди було надано ТОВ "Перехрестя Плюс" для будівництва торгового центру Харківською міською радою лише на підставі звернення, в якому Товариство просило надати дозвол на розроблення проекту землеустрою саме для будівництва торгового центру з гіпермаркетом. Однак, щодо такої мети не передбачено можливість отримання земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів.

Крім того, прокурор звертає увагу на те, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. При цьому площа такої земельної ділянки повинна відповідати площі, яку безпосередньо займають відповідні об`єкти нерухомого майна, а також може бути дещо більше такої площі, у разі необхідності обслуговування цих об`єктів, при цьому така площа повинна бути обґрунтованою у відповідній технічній документації із землеустрою з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема Державних будівельних норм та Державних санітарних норм і правил.

Також, у позовній заяві та в додатково поданій до суду відповіді на відзив прокурор, посилаючись на положення статті 198 Земельного кодексу України та п.3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року 376 наголошує, що у акті погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами від 22.04.2015 відсутні підписи частини власників суміжних земельних ділянок, що суперечить вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, на думку прокурора, наявні підстави для визнання незаконним та скасування пункту 3.6. додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15, яким надано ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м.Харкова,в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів враховує таке.

Згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 даного Кодексу до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 даного Кодексу у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України 3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

У Рішенні Конституційного Суду України 4-р(ІІ)/2019 у справі 3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Харківською міською радою вимог законодавства, що фактично свідчить про незаконність передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" земельної ділянки без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу місцевого самоврядування та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами місцевого самоврядування порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Колегія суддів враховує, що дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, дотримання органом місцевого самоврядування належного порядку розпорядження земельними ділянками, безпосередньо належить до інтересів держави.

На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів всупереч аргументам апеляційної скарги Харківської міської ради погоджується з місцевим господарським судом та вважає обґрунтованим висновок про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.

Надаючи правову кваліфікацію викладених обставин колегія суддів враховує таке.

Згідно зі ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами ст. 123 Земельного Кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Положеннями частини другої статті 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

З наведеного вбачається, що отримання особою земельної ділянки в оренду передбачає собою процес, який складається з певних етапів (стадій), реалізація кожного з яких є підставою для реалізації наступного. При цьому деякі з цих стадій напряму залежать від волевиявлення органу місцевого самоврядування, зокрема у формі дозволу на розробку проекту землеустрою. Відтак, звернення особи до органу місцевого самоврядування із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою в порядку статті 123 Земельного кодексу України є етапом отримання нею земельної ділянки у користування. Надаючи згоду на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення орган місцевого самоврядування підтверджує дотримання такою особою процедури отримання земельної ділянки у користування, а отже безпосередню можливість передачі визначеної земельної ділянки у відповідне користування.

В той же час колегія суддів приймає до уваги, що положеннями статті 134 цього Кодексу визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно частини другої цієї статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно частини першої статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Частиною другою вказаної статті визначено, що продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі 910/1356/13, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що чинним земельним законодавством передбачений порядок відчуження прав на земельні ділянки комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків щодо земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у цьому випадку за приписами частини другої статті 134 Земельного кодексу України власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельну ділянку, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда).

Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 134 Земельного кодексу України не визначають виключення щодо проведення торгів, під будівництво житлових будинків, торгових центрів, гіпермаркетів тощо. З системного аналізу вищенаведених норм законодавства, чинного на час спірних правовідносин, вбачається, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво відповідних об`єктів підлягали виключно продажу на земельних торгах (відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі 910/4528/15).

В Акті обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для будівництва об`єкта (архівний 2588), затвердженого головним архітектором міста Чечельницьким С.Г. 24 лютого 2015 року, зазначено, що спірна земельна ділянка - Ділянка 2 раніше не відводилась, на ній відсутні будь-які будівлі та перетинають транзитні споруди, як підстави для передачі земельної ділянки поза межами земельних торгів.

Таким чином, на момент як подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" до Харківської міської ради з листа 15 від 11.02.2015, про намір здійснити будівництво торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом в районі перехрестя просп. П`ятдесятиріччя СРСР та просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в Московському районі м. Харкова, та розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0570 га з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом та подальшою експлуатацією даного об`єкту, так і надання Харківською міською радою відповідного дозволу передбачалась можливість передання земельної ділянки з земель комунальної власності у користування лише за наслідком проведення земельних торгів у формі аукціону . Отже, Харківська міська рада, надаючи дозвіл на розроблення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі перехрестя просп. П`ятдесятиріччя СРСР та просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в Московському районі м. Харкова площею 0,0570 га з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом та подальшою експлуатацією даного об`єкту помилково підтвердила дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" процедури отримання земельної ділянки у користування, а отже безпосередню можливість передачі визначеної земельної ділянки у відповідне користування товариства поза процедурою земельних торгів.

Вказане, напротивагу аргументам апеляційної скарги першого відповідача, свідчить про недотримання Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" процедури передачі земельної ділянки у користування згідно вимог статей 122, 123, 126, 134 Земельного кодексу України.

Колегія суддів не надає правову оцінку аргументам позивача стосовно відсутності в акті погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами від 22.04.2015 підписів частини власників суміжних земельних ділянок, оскільки останні стосуються питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не надання дозволу органом місцевого самоврядування на його розроблення, що складає предмет даного спору.

Твердження Харківської міської ради про можливість завчасного надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до моменту призначення земельних торгів з огляду на її несформованість, як можливості використання відповідної документації за наслідками завершення земельних торгів, є безпідставними, оскільки:

•як було вище зазначено судом апеляційної інстанції, отримання особою згоди на розроблення проекту землеустрою є стадією передачі земельної ділянки у її користування, та підтвердженням органом місцевого самоврядування дотримання такою особою законодавчо визначеної процедури земельної ділянки у користування. Відтак, обставина несформованості земельної ділянки не впливає на можливість надання органом місцевого самоврядування згоди на розроблення проекту землеустрою лише за наслідками проведення земельних торгів.

•відповідно до положень частини 4 статті 136 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, та в чинній редакції) підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів, яка включає: виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості). Таким чином, приписи земельного законодавства встановлюють обов`язок виготовлення проекту землеустрою щодо конкретно визначеної земельної ділянки, як передумови проведення земельних торгів, саме органом місцевого самоврядування, та не передбачають можливість використання проекту землеустрою, виготовленого раніше особою в порядку самостійного звернення для його розроблення.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про законність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Поряд з цим колегія суддів вважає неправомірним застосування Господарським судом Харківської області наслідків спливу позовної давності на звернення прокурора з відповідним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2019 Харківською міською радою, через канцелярію суду надано заяву про застосування строків позовної давності (вх. 30788), в якій перший відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Заява обґрунтована тим, що починаючи з дня прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, тобто з 25.02.2015, прокурор був обізнаний про оскаржуване рішення та мав можливість звернутися до суду у визначені законом строки позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі 348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі 914/1708/17).

З протоколу пленарного засідання 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015 (Том 1, а.с.138) вбачається, що під час ухвалення оскаржуваного рішення Харківської міської ради на засіданні сесії був присутній старший прокурор прокуратури міста Харкова - Шермазанов Г.Х.

Посилаючись на ту обставину, що прокуратурою міста Харкова використано право участі у засіданні 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015, у зв`язку із чим остання була обізнана про оскаржуване рішення та мала можливість перевірити законність прийняття рішення Харківської міської ради 25.02.2015 1848/15, суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності у спірних правовідносинах почав обчислюватися з 25.02.2015. Встановивши, що з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 18.09.2019, суд дійшов висновку про пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності.

Проте місцевий господарський суд не звернув увагу, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав.

Відповідна правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц провадження №14-256 цс 18.

Водночас Європейський суд з прав людини у справі "Богдель проти Литви" вказав, що якщо справа стосується держави, то позовна давність починалася із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".

Як вбачається з протоколу пленарного засідання 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015 (Том 1, а.с.138) під час заслуховування доповіді з питання надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не визначалось підстави для надання органом місцевого самоврядування дозволу на відповідне розроблення та фактичні обставини звернення осіб з відповідного питання.

Оскаржуване рішення Харківської міської ради також не містить розгорнутого викладення обставин звернення ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" до органу місцевого самоврядування для отримання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які надали б змогу достеменно встановити можливість отримання такого дозволу лише після проведення земельних торгів.

Як зазначалось судом вище, земельним законодавством передбачений порядок відчуження прав на земельні ділянки комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків щодо земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно.

З протоколу пленарного засідання 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015 (Том 1, а.с.138) та з рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15 не вбачається висвітлення питання відсутності на ділянкці 3 площею орієнтовно 0,0570 га за адресою просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26 належного ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" на праві приватної власності нерухомого майна.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що обставина присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради Харківської міської ради 25.02.2015 не підтверджує можливість здобуття ним достатніх доказів для доведення порушення публічного інтересу держави, а відтак і можливість відліку позовної давності з відповідної дати.

Як вбачається з пояснень Харківської місцевої прокуратури 2 та не спростовано учасниками справи, з заявою ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" до Харківської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, актом обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для будівництва об`єкта, позивачем виявлено в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні 420182221080000412 від 26.12.2018, які були витребувані у 2019 році.

Виходячи з того, що Харківська місцева прокуратура 2 дізналась про порушення відповідачами вимог чинного законодавства у 2019 році, а з відповідним позовом звернулась лише 18.09.2019, нею не пропущено строк позовної давності на звернення з відповідним позовом.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області щодо подання Харківською місцевою прокуратурою 2 позовної заяви в межах строків, визначених статтею 257 Цивільного кодексу України, а відтак наявності підстав для задоволення відповідного позову.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про недотримання відповідачами вимог статей 124, 134,135 Земельного кодексу України. Втім Господарський суд Харківської області не повній мірі дослідив усі обставини справи та неправильно застосував частину 1 статті 261 ЦК України, що призвело до безпідставної відмови в задоволенні позовних вимог. У зв`язку з чим наявні підстави для задоволення апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Харківської міської ради в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19 та прийняття нового рішення про задоволення позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури 2 до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі 922/3091/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п.3.6. додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 1848/15, яким надано ТОВ "ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС" дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель територіальної громади м.Харкова, в тому числі ділянки 3 площею орієнтовно 0,0570 га для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп.П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 26.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 20.07.2020.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.С. Хачатрян