Постанова

від 09.07.2020 по справі 303/5149/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/5149/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Чучки Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 19 лютого 2019 року (у складі судді Курах Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Глобал-Авто , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - публічне акціонерне товариство КредіАгрікольБанк , про визнання договорів недійсними, витребування майна, розподіл спільного майна подружжя і визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у серпні 2018 р.

Просив:

-визнати недійсним договір комісії від 18.06.2015 р., укладений між ОСОБА_2 (комітентом) і ТОВ Глобал-Авто (комісіонером) щодо продажу автомобіля марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 , укладений 18.06.2015 р. між ТОВ Глобал-Авто та ОСОБА_3 і оформлений довідкою-рахунком ААЕ НОМЕР_2 від 18.06.2015 р.;

-витребувати автомобіль марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 від ОСОБА_4 ;

-визнати в порядку розподілу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку та за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку автомобіля марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 .

На обґрунтування позовних вимог указав, що 02.06.2007 р. між позивачем і ОСОБА_2 було укладено шлюб. 29.07.2014 р. за спільні кошти подружжя було придбано автомобіль марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, вартістю 166 500 грн.

Так, 04.08.2014 р. між ОСОБА_2 і ПАТ КредіАгріколь Банк (надалі - Банк) було укладено кредитний договір, згідно з яким дружина позивача отримала кошти в сумі 139 606,92 грн. зі строком повернення до 03.08.2021 р. для оплати вартості вказаного автомобіля. 04.08.2014 р. між ОСОБА_2 і Банком було укладено договір застави автомобіля на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Цього ж дня між позивачем і Банком було укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

17.06.2015 р. ОСОБА_2 була складена довіреність на громадянина ОСОБА_5 про надання останньому права користування автомобілем. ОСОБА_5 погодився сплачувати періодичні платежі за кредитним договором. Однак, своїх зобов`язань ОСОБА_5 не виконував, автомобіль власнику не повертав, а 25.08.2018 р. ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_2 , що автомобіль він передав третій особі, а кредит сплачувати не буде.

Згодом стало відомо, що 18.06.2015 р. власником автомобіля на підставі довідки-рахунку, виданої ТОВ Глобал-Авто (надалі-Товариство)став ОСОБА_3 . При цьому, Товариство уклало договір купівлі-продажу як комісіонер за договором комісії від 18.06.2015 р., укладеним між ОСОБА_2 і Товариством.

29.07.2015 р. автомобіль був перереєстрований на громадянку ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що договір комісії від 18.06.2015 р., укладений між ОСОБА_2 і Товариством, має бути визнаний недійсним із тих підстав, що позивач не надав згоди на укладення такого договору.

Договір купівлі-продажу автомобіля, укладений 18.06.2015 р. між Товариством і ОСОБА_3 , оформлений довідкою-рахунком, має бути визнаний судом недійсним із підстав порушення вимог закону під час його укладення. Цей договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Товариство не мало відповідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення такого правочину від свого імені.

Отже, спірний автомобіль вибув із володіння власника не з його волі, а на підставі недійсних договорів комісії від 18.06.2015 р. і договору купівлі-продажу від 18.06.2015 р., відтак автомобіль має бути витребуваний від добросовісного набувача майна - ОСОБА_4 .

Спірний автомобіль розділити в натурі неможливо, позивач не має можливості внести на депозитний рахунок суду необхідну суму коштів у рахунок відшкодування вартості частки дружини в спірному майні, а дружина на отримання такої компенсації не згідна. Відтак, частки подружжя у спільному майні мають бути розподілені судом шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на Ѕ частку спірного майна.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 19 лютого 2019 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Указане судове рішення мотивоване недоведеністю правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:

-відсутність згоди другого з подружжя як співвласника спірного автомобіля на укладення оспорюваного договору комісії є достатньою підставою для визнання такого недійсним незалежно від добросовісності сторін договору;

-суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам позивачам про те, що оспорюваний договір комісії від 18.06.2015 р. укладений від імені ОСОБА_2 із громадянином ОСОБА_5 з явним перевищенням наданих йому повноважень;

-спірний автомобіль на момент укладення оспорюваного договору комісії від 18.06.2015 р. перебував у заставі Банку та не міг бути відчужений без згоди заставодержателя;

- 02.09.2015 р. за заявою ОСОБА_2 по вказаних фактах було порушено кримінальне провадження за ч.1 ст.190 КК України ( Шахрайство ).

У письмовому відзиві ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу повністю і проти її задоволення не заперечує.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до безпідставності як доводів апеляційної скарги, такі доводів позовної заяви.

У судове засідання учасники справи та їх представники не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (стосовно позивача та відповідача ОСОБА_2 ) і неодноразовими оголошеннями про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (щодо відповідачів).

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сама по собі відсутність згоди одного з подружжя ( ОСОБА_1 ) на відчуження майна іншим із подружжя ( ОСОБА_2 ) не може бути підставою для визнання недійсним правочинів (договору комісії від 18.06.2015 р. щодо продажу автомобіля марки Nissan та договору купівлі-продажу автомобіля марки Nissan від 18.06.2015 р.), оскільки позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Водночас, оскільки вимоги позивача про витребування автомобіля і визнання за ним права власності на Ѕ частки такого мають похідний характер від позовної вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів (комісії і купівлі-продажу), то в їх задоволенні також належить відмовити.

При цьому суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 01.08.2014 р. ними був придбаний спірний автомобіль марки Nissan , модель Micra , 2013 р. випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 166 500 грн. Згідно з кредитним договором № 1/2262063 та договором застави № Z1/2263063 транспортного засобу від 04.08.2014 р., укладеними між ОСОБА_2 і ПАТ КредіАгрікольБанк , указаний автомобіль придбавався включно з кредитними коштами (сума кредиту - 139606.92 грн.).

Тобто, автомобіль є спільним майном подружжя.

За договором поруки № Р1/2262149 від 04.08.2014 р. ОСОБА_1 поручився перед Банком відповідати за виконані зобов`язання ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою Банку (кредитора) від 19.06.2018 р. залишок заборгованості склав 64814.50 грн.

Тобто, автомобіль є спільним майном подружжя.

17.06.2015 р. ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником в органах ДАІ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях із питань, пов`язаних із учиненням правочинів щодо користування і експлуатації належного їй автомобіля марки Nissan моделі Micra . Цей факт доказуванню не підлягає як визнаний сторонами.

18.06.2015 р. ОСОБА_7 на підставі довідки-рахунку ААЕ № 2233256 від 18.06.2015 р., виданої ТОВ Глобал авто , відчужив указаний автомобіль ОСОБА_3 , який, у свою чергу, на підставі довідки-рахунку № НОМЕР_4 , виданої ТОВ Автосейл , відчужив його ОСОБА_4 .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції через його відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам, нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, і правовим позиціям ВС.

Згідно з положеннями ст. 367 ч.1, ч.6 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції як суперечні обставинам справи, письмовим доказам, нормам матеріального права та правовим позиціям ВС.

Так, довід апелянта про те, що відсутність згоди другого з подружжя як співвласника спірного автомобіля на укладення оспорюваного договору комісії є достатньою підставою для визнання такого недійсним незалежно від добросовісності сторін договору, не заслуговує на увагу в зв`язку з наступним.

Як видно зі змісту позовної зави, підставою заявлених ОСОБА_1 вимог є порушення його майнових прав (на спірний автомобіль) як одного із подружжя, який не давав згоду на відчуження цього майна.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

За результатом аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При вирішенні спорів цієї категорії суд має з`ясувати, чи діяли недобросовісно сторони договору при його укладенні та контрагент за таким договором, чи знав останній власник, чи за обставинами справи не міг знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і чи при укладенні договору щодо розпорядження спільним майном один із подружжя діяв за згодою другого з подружжя.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 08 квітня 2015 року у справі N 6-7цс15 і постановою Верховного Суду від 03.10.2018у справі № 761/3136/16-ц|61-12607св18).

Обставин, які б могли стати підставою для визнання оспорених правочинів недійсними, не встановлено.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам позивачам про те, що оспорюваний договір комісії від 18.06.2015 р. укладений від імені ОСОБА_2 із громадянином ОСОБА_5 з явним перевищенням наданих йому за довіреністю повноважень, є безпідставним і спростовується, зокрема, рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27.01.2020 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договору доручення (довіреності від імені ОСОБА_2 ) недійсним, яким у позові відмовлено. Указане рішення надане самим ОСОБА_1 та ним не оскаржено.

Твердження апелянта про те, що спірний автомобіль на момент укладення оспорюваного договору комісії від 18.06.2015 р. перебував у заставі Банку та не міг бути відчужений без згоди заставодержателя, апеляційним судом не приймається і не розглядається, оскільки така підстава не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Довід апеляційної скарги про те, що 02.09.2015 р. за заявою ОСОБА_2 було порушено кримінальне провадження за ч.1 ст. 190 КК України ( Шахрайство ), не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України саме вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 17 липня 2020 р.

Судді: