Рішення

від 07.07.2020 по справі 201/9348/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/9348/19

Провадження №2/201/1375/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача Семчук Н.В . ,

представника відповідача ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна про визнання недійсним договору, скасування записів та зобов`язання вчинити певну дію, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 15 серпня 2019 року надійшла позовна заява Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна про визнання недійсним договору, скасування записів та зобов`язання вчинити певну дію.

Позивач у позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що рішенням від 26.06.2008 року Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-о-72/08 за заявою ОСОБА_4 , заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи про встановлення факту, що має юридичне значення, заяву ОСОБА_4 задоволено, встановлено факт права власності за ОСОБА_4 на споруди: будівлю побутового призначення літ. А-1, площею 17,4 кв.м., будівлю складу літ. Б, площею 20,8 кв.м., сторожку літ. В, площею 7,2 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,1574 га за адресою: АДРЕСА_1 , без додаткових актів вводу в експлуатацію. На підставі вищевказаного рішення за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. В подальшому між ОСОБА_4 та ТОВ РІС було укладено договір купівлі-продажу від 05.08.2009, серія та номер: ВМІ 561527, що посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 6824, за умовами якого ОСОБА_4 передає у власність ТОВ "Регіональні інвестиційні системи" будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.07.2019 року у справі 2-о-72/08 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради було задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.08.2008 року скасовано, а заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду. Також позивач зазначив, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, земельна ділянка на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно, належить позивачу та дана земельну ділянка ОСОБА_4 не передавалась під будівництво, внаслідок чого позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.08.2009 року укладений між ОСОБА_4 та ТОВ РІС , скасувати в реєстрі прав власності на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності за ТОВ РІС та ОСОБА_4 , зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд, судові витрати покласти на відповідачів.

Представник позивача у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, при цьому просив розгляд справи здійснити за його відсутності. Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заперечення на позов, відповідно до яких ОСОБА_4 не погодився з позовними вимогами, зазначив про те, що спірний об`єкт нерухомого майна не можливо вважати самочинно побудованим, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позивачем вимог, а отже вважав позовні вимоги безпідставними і не доведеними, тому фактично просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи здійснити без вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Представник ТОВ Регіональні інвестиційні системи подав до суду пояснення на позовну заяву, в яких посилався на відсутність підстав для задоволення позову, в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 29.08.2002 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма Алмаз Трейдинг Ко, Лтд було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 2031 (а.с. 18 на звороті - 20).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди від 29.08.2002 року, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння і користування на умовах договору оренди земельну ділянку площею 0,1574 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для благоустрою території та організації прокату плавзасобів, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 69172038.

Пунктом 1.2 Договору оренди від 29.08.2002 року визначено, що підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 19.06.2002 № 178/2.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди від 29.08.2002 року, земельна ділянка передається до 19.06.2007 року.

19 листопада 2004 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи (з урахуванням перереєстрації ТОВ Алмаз Трейдінг Ко, ЛТД було укладено Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 29.08.2002 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., зареєстровану в реєстрі за № 7525 (а.с. 23).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 19.11.2004 року, замінено назву Орендаря з ТОВ Алмаз Трейдінг Ко, Лтд на ТОВ Регіональні інвестиційні системи .

Згідно п. 3 Додаткової угоди від 19.11.2004 року, Розділ 2. ТЕРМІН ДІЇ ДОГОВОРУ , викласти у наступній редакції: пункт 2.1. Земельна ділянка передається до 19.06.2017 р. Після закінчення терміну договору його дія скінчується.

Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2008 року у справі № 2-о-72/08 за заявою ОСОБА_4 , заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи про встановлення факту, що має юридичне значення, заяву ОСОБА_4 задоволено, встановлено факт права власності за ОСОБА_4 на споруди: будівлю побутового призначення літ. А-1, площею 17,4 кв.м., будівлю складу літ. Б, площею 20,8 кв.м., сторожку літ. В, площею 7,2 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,1574 га за адресою: АДРЕСА_1 , без додаткових актів вводу в експлуатацію (а.с. 9).

Також встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.07.2019 року у справі № 2-о-72/08 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2008 року скасовано та заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду (а.с. 10-12).

Судом встановлено, що 05 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ Регіональні інвестиційні системи було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 6824.

Відповідно до умов Договору купівлі-продажу від 05.08.2009 року, Продавець зобов`язується передати будівлі та споруди у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти будівлі та споруди, і сплатити за них обговорену грошову суму.

Відповідно до п. 1.3 Договору купівлі-продажу від 05.08.2009 року, відчужувані будівлі та споруди належать Продавцю на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2008 року та ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.2009 року, зареєстрованих КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради 23.03.2009 року, номер витягу: 22240857, реєстраційний номер: 26810371.

Судом встановлено, що 18 липня 2018 року між Дніпровською міською радою та ТОВ Регіональні інвестиційні системи було укладено Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29.08.2002 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., зареєстровану в реєстрі за № 1979 (а.с. 26).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 18.07.2018 року, поновити договір оренди земельної ділянки від 29.08.2002 року (державна реєстрація від 09.09.2002 № 2171), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. 29.08.2002 за реєстровим номером 2031, укладений між Дніпровською міською радою та ТОВ Регіональні інвестиційні системи , код ЄДРПОУ 19088345 на підставі рішення міської ради від 19.06.2002 № 178/2, на п`ятнадцять років, починаючи з 24.06.2017 року.

Кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:03:305:0035.

Судом встановлено, що 27.01.2020 року між Дніпровською міською радою та ТОВ Регіональні інвестиційні системи було укладено Договір № 1295 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра (а.с. 106-108).

Відповідно до умов Договору № 1295 від 27.01.2020 року, предметом даного Договору є здійснення оплати Забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету по об`єкту: Реконструкція будівель і споруд , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Додатку № 1 Розрахунок пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра до Договору № 1295 від 27.01.2020 року, розмір пайової участі обраховано у розмірі 26 518,14 гривень відносно потужності об`єкту 45,4 кв.м.

Відповідно до Додатку № 2 Графік сплати до Договору № 1295 від 27.01.2020 року, величина пайової участі у розмірі 26 518,14 гривень сплачено ТОВ "Регіональні інвестиційні системи" 23.12.2019 року.

Судом також встановлено, що відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої 05.02.2020 року № ДП 141200360719 Управлінням державного архітектурно-будівельним контролем Дніпровської міської ради - об`єкт Реконструкція будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 вважається закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації (а.с. 98-104).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою задоволення позову у цивільному спорі є доведення існування права на позов у матеріально-правовому сенсі. Позивач, за загальним правилом, вправі звертатися до суду за захистом власного, належного йому права. Особи публічного права звертаються до суду з дотриманням вимог статті 19 Конституції України за умови обґрунтування, яке саме суб`єктивне цивільне право або публічно-правовий інтерес порушено діями відповідачів, а також, яким чином застосування способу захисту, про який йдеться у позовній заяві, приведе до відновлення порушеного права та/або інтересу.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Буланов та Купчик проти України від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті ЦК України визначено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу від 05 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Регіональні інвестиційні системи", суд виходить із того, що позивачем не доведено порушення його прав та наявність правових підстав для визнання правочину недійсним, окрім того, суд доходить до висновку про те, що позивачем не доведено, що задовольнивши позов про визнання недійсним правочину, таке рішення призведе до поновлення будь-яких прав позивача.

Також, суд погоджується із доводами відповідачів, що станом на час розгляду справи, відсутні підстави вважати неправомірність набуття у власність ОСОБА_4 об`єкту нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки дійсно ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Регіональні інвестиційні системи на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17.07.2019 року та ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29.08.2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17.07.2019 року.

Щодо позовних вимог позивача про скасування в реєстрі прав власності на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ Регіональні інвестиційні системи та ОСОБА_4 , суд вважає їх такими, що є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому таким, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 316, 317 Цивільного кодексу Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, при цьому судом не встановлено підстав для відступу від нього.

Окрім того, суд погоджується з доводами відповідача - ТОВ "Регіональні інвестиційні системи" щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,1574 га, кадастровий номер 1210100000:03:305:0035, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд, з огляду на те, що дійсно судом не встановлено наявність самочинного будівництва, ОСОБА_4 не є орендарем земельної ділянки площею 0,1574 га, кадастровий номер 1210100000:03:305:0035, а вказана земельна ділянка знаходиться у строковому платному користуванні ТОВ Регіональні інвестиційні системи , а тому задоволення таких вимог може порушити права ТОВ Регіональні інвестиційні системи .

Також, судом при вирішенні даної справи приймається до уваги позиція Європейського суду з прав людини щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд погоджується, що у цій справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - nonconcedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на встановлені обставини, судом при ухваленні рішення, враховується поведінка позивача в частині поновлення договору оренди із ТОВ "Регіональні інвестиційні системи" та наявність отримання позивачем коштів на пайову участь.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональні інвестиційні системи , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна про визнання недійсним договору, скасування записів та зобов`язання вчинити певну дію - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев