Постанова

від 15.07.2020 по справі 640/12502/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 640/12502/19 Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.

Провадження № 22-ц/818/1153/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря :Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфін - Яременка Олега Вікторовича на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Зуба Г.А., по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфін до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

21 червня 2019 року ТзОВ Веллфін звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 19.05.2016 між ТОВ "Веллфін" та відповідачем було укладено договір позики №39817 в електронній формі на суму 1201,00 грн строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача (банківська картка). Відповідач зобов`язався сплатити проценти за користування позикою в розмірі 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн за перший день користування позикою, 1,9% від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.2 договору.

Відповідно до п. 1.4 Договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником і позикодавцем. Позивачем в порядку встановленому п. 1.4 Договору позики на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 1201,00 грн., що підтверджується повідомленням від 29.05.2019 року ТОВ Платежі Онлайн , яке надає ТОВ Веллфін . Таким чином, позивачем належним чином виконані умови Договору позики, в той же час відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останньої утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів. Згідно п. 1.5 Договору позики нарахування процентів за користування позикою проводилось у відповідності до наступних умов: 1,9% від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9% процента від суми позики щоденно за кожний день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2 цього Договору; 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Підставами для доведення своїх позовних вимог позивач вказав норми Закону України Про електронну комерцію , укладений з позивачем договір позики та Правила надання грошових коштів у вигляді позики товариством з обмеженою відповідальністю Веллфін , затверджені наказом директора вказаного товариства №2-1 від 27 жовтня 2015 року (далі Правила).

Відповідач прийняті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, що порушує законні права та інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за договором позики на користь позивача.

18.06.2016 закінчився термін повернення позики, проте відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, а тому станом на 18.06.2019 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 51854,17 грн., з яких: 1201,00 грн. - основний борг; 25701,37 грн. - заборгованість по відсоткам; 24951,80 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфін заборгованість за договором позики в розмірі 1201 грн. 00 коп., та нараховані відсотки в розмірі 691 грн. 75 коп., а всього 1892 (одна тисяча вісімсот дев`яносто дві) гривень 75 коп, а також - судові витрати в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривень 00 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Веллфін - Яременко О.В. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу задовольнити.

Вказав, що суд при ухваленні рішення не дослідив та не взяв до уваги порядок укладення договору позики, який здійснюється з використанням одноразового ідентифікатора, що передбачено ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", що було детально викладено в позовній заяві позивача.

Зазначив, що у позовній заяві обґрунтовано порядок укладення договору позики №54438 від 12.07.2016 за встановленими правилами та нормами Закону України "Про електронну комерцію", з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а не електронного цифрового підпису, як зазначено в оскаржуваному рішенні.

Зауважує, що надані до суду правила надання позики, що передбачають порядок укладення договору із застосуванням одноразового ідентифікатора; копія заявки на отримання позики, а також договір позики, у п.1.8 якого зазначено, що правила є невід`ємною частиною договору позики, судом першої інстанції не розглянуті та до уваги не взяті.

Зазначив, що договір між позивачем та відповідачем відповідає вимогам цивільного законодавства до правочинів, укладених у сфері електронної комерції; позивач здійснив всі дії, необхідні для надання позики відповідачу, зокрема сплативши суму позики на картковий рахунок відповідача; умови договору між сторонами були чітко визначені сторонами на час підписання договору та відповідачем не оспорювалися; ідентифікація відповідача відбулася на підставі одноразового ідентифікатора, наданого позивачем; а акцепт відповідача на укладання договору відповідав його дійсній волі та поданій нею заявці на отримання кредиту.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам оскаржене рішення відповідає.

Відповідно до частин 1-3ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що що ТОВ Веллфін є юридичною особою, діє на підставі Статуту, та зареєстровано як фінансова установи відповідно до розпорядження № 2606 від 27 жовтня 2015 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (а.с. 14 свідоцтво про реєстрацію фінансової установи).

З матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2016 року ТОВ ВЕЛЛФІН та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір позики №39817 в електронній формі, на підставі якого вона отримала позику в розмірі 1201 грн. строком на 30 днів (а.с. 36).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3. та 1.4. вказаного договору позики, позикодавець зобов`язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 1201 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у пункті 1.5. цього Договору. Строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Позика надається строком на 30 днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію .

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 8 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію передбачено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

За ст. 12 Закону України Про електронну комерцію якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України Про електронну комерцію ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Так, частиною 4 ст. 8 Закону України Про електронну комерцію передбачено, що фізична особа (споживач) послуг у сфері електронної комерції повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Згідно пунктів 4.1., 4.2. Правил заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в особистому кабінеті на сайті товариства, оформлює заявку на сайті шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення. У разі прийняття позитивного рішення товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС- повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті шляхом надсилання електронного повідомлення на електрону адресу зазначену в заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики - пункт 6.3. правил. У разі отримання договору позики засобами електронного зв`язку, заявник укладає договір позики з товариством в особистому кабінеті - пункт 6.4. правил. Для підписання електронної форми договору позики заявник здійснює вхід на сайт товариства та за допомогою логіну та паролю входить до особистого кабінету - пункт 6.7. правил.

За пунктами 6.10., 6.11., 6.12. правил визначено, що товариство надає позику у порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в договорі позики на рахунок банківської платіжної картки зазначено в заявці, перерахування грошових коштів здійснюється в строки не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати підписання договору позики сторонами; датою укладення договору позики між товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок.

19 травня 2016 р. у визначеному пунктами 4.1, 4.2 Правил порядку відповідачка оформила заявку для отримання позики шляхом заповнення усіх полів заявки, які є обов`язковими для заповнення, на підставі якої між сторонами було укладено договір позики в електронній формі.

На виконання умов договору позивачем через оператора послуг платіжної інфраструктури Platon на картковий рахунок відповідачки була перерахована сума позики - 1201 грн., що підтверджується повідомленням від 29 травня 2019 р. ТОВ Платежі Онлайн , яка надає ТОВ ВЕЛЛФІН технічну можливість для проведення операцій, за якими банк-еквайер здійснює зарахування коштів згідно договору-доручення №ФБ211/11 від 18 листопада 2015 р. (а.с. 46).

Таким чином, між сторонами виникли цивільно-правові відносини, пов`язані із виконанням договору позики, укладеного в електронній формі.

Позивач, перерахувавши відповідачці обумовлені грошові кошти, виконав умови договору позики, відповідачка ж зобов`язання за договором позики виконувала неналежним чином.

Згідно з наданою ТОВ ВЕЛЛФІН довідкою за Договором №39817 від 19 травня 2016 року станом на 18 червня 2019 року відповідачка має заборгованість у сумі 51 854,17 грн., з яких 1 201 грн. - сума основного боргу, 25701 грн. 37 коп. - заборгованість за відсотками, 24951 грн. 80 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. (а.с. 45).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі встановлених відповідно до матеріалів справи обставини справи суд дійшов обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла зазначена заборгованість.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

За умовами укладеного кредитного договору сторони по справі погодили сплату заборгованості за позикою до 18.06.2016 року та розмір процентів за наданою позику в розмірі 691,75 грн.

Відповідач зобов`язалася відповідно до пункту 1.5 договору позики сплачувати проценти за користування позикою у розмірі 1,9% від суми позики, але не менше 30 грн. за перший день користування позикою, та 1,9 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, і 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в пункті 1.2 Договору (30 днів).

Відтак, у межах строку кредитування (з 19 травня 2016 року по 18 червня 2016 року) відповідачка мала, зокрема, повернути позивачеві позичені кошти і сплачувати проценти. Після закінчення строку користування позикою, починаючи з 19 червня 2016 року, відповідачка мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 14-318цс18), які суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України за аналогічних обставин правильно застосував у цій справі.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції з посиланням на згадану правову позицію виходив з того, що за умовами укладеного договору сторони по справі погодили сплату заборгованості за позикою - 18 червня 2016 року та процентів за наданою позикою в розмірі 691,75 грн. Таким чином, позивач мав право на нарахування процентів за користування позикою лише в межах строку надання позики - по 18 червня 2016 року в розмірі 691,75 грн. (а.с. 44).

Оскільки розгорнутий розрахунок заборгованості за укладеним з відповідачкою договором позики від 19 травня 2016 року № 39817 до суду надано не було, а в наданій до суду довідці розраховані відсотки за наданою позикою станом на 18.06.2019 року без зазначення періодів нарахування відсотків та прострочених відсотків, суд першої інстанції вважав недоведеними заявлені у позові вимоги про стягнення відсотків .

Колегія суддів погоджується з такими висновками, які відповідають згаданої правової позиції касаційного суду про те, що після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними.

Відповідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Порядок подання доказів визначений статтею 83 ЦК України, де передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За відсутності у позивача об`єктивних перешкод вчасно надати усі необхідні докази разом з позовом, суд обґрунтовано та відповідно до наведених норм цивільного процесуального права дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов`язанням, яка складається із суми позики - 1201,00 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 19 травня 2016 року по 18 червня 2016 року в погодженому сторонами розмірі 691 грн. 75 коп., що підтверджується графіком розрахунків до укладеного договору (а.с. 43-44), підлягають задоволенню, а в іншій частині позову про стягнення прострочених відсотків в розмірі 24951,80 грн., та іншої частини відсотків в розмірі 25009 грн. 62 коп. (25701,37 грн. - 691,75 грн.) суд обґрунтовано відмовив з урахуванням згаданої правової позиції касаційного суду та за їх недоведеністю.

Так, відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1статті 81 ЦПК України).

Статтею ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього

Виходячи з наведених норм ст.ст. 83, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає наданий до апеляційного суду ТОВ Веллфін розрахунок заборгованості за договором позики № 39817 від 17.05.2016 року з ОСОБА_1 , оскільки апелянтом не було доведено, що у нього виникли труднощі із поданням такого доказу до суду першої інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Згідно досліджених судом матеріалів справи 19.05.2016 року між ТОВ Веллфін та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 39817 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідач ОСОБА_1 у передбачений законом 30-денний строк, тобто до 18.06.2016 року, заборгованість не повернула.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми позики 1201,00 грн. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення відсотків за договором позики підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згадана правова позиція була висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, яку за аналогічних обставин справи відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України необхідно враховувати у даній справі щодо спростування нарахованих позивачем відсотків (як за загальними, так і за простроченими).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ Веллфін підлягає заборгованість за відсотками лише в межах строку дії договору, тобто за 30 днів та відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги. Інші доводи скарги у контексті мотивів ухвалення оскарженого рішення суду юридичного значення не мають і тому колегія суддів їх відхиляє.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргупредставника Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфін - Яременка Олега Вікторовича - залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.