Постанова
від 07.07.2020 по справі 911/3454/17
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Справа№ 911/3454/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 07.07.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Альянс" та Прокуратури Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 16.03.2020 (повний текст складено 23.04.2020)

у справі №911/3454/17 (суддя Ярема В.А.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

1.Державного агентства водних ресурсів України

2. Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області

3. Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс"

2. Головного територіального управління юстиції у Київській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів:

1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

2. Департамента державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області

3. Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області

про скасування рішення та знесення самочинно побудованого майна,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України (далі - Держагентство водних ресурсів/позивач 1), Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Білоцерківська РДА/позивач 2) та Басейнового управління водних ресурсів річки Рось, яке змінило найменування на Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось (далі - Регоінальний офіс/позивач 3) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" (далі - відповідач 1/ТОВ "ВВ-Альянс") та Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач 2) про:

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22.09.2014 за індексним номером 15952191, відповідно до якого зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс", яке знаходиться за адресою (вул. Зелена, будинок 30, квартира 83, місто Біла Церква, Київська обл., 09100) на нежитлові будівлі літера "А", літера "Б", літера "В"літера "Г", загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл.;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, загальною площею 870,5 кв.м (будівля готель, літера "А" - загальна площа 721,6 кв.м, будівля мангальна, літера "Б" - загальна площа 122,9 кв.м, будівля теплогенераторна, літера "В" - загальна площа 21,2 кв.м, будівля КПП літера "Г" - загальна площа 4,8 кв.м), який знаходиться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач-1 в порушення вимог чинного законодавства України та умов договору оренди без згоди орендодавця провів реконструкцію орендованого майна шляхом його руйнування та здійснив самочинне будівництво готелю на відповідній земельній ділянці. Прокурор вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності відповідача-1 на відповідне майно, є незаконним та підлягає скасуванню, а самочинно побудоване майно - знесенню. Крім того, прокурор зазначив, що про наявну необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами розгляду листа третьої особи-1 від 11.11.2016 та матеріалів кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань у 2015 році, а тому строк позовної давності пропущений з поважних причин.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.05.2018 у справі №911/3454/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідачем 1 здійснено реконструкцію нежитлового приміщення шляхом його поліпшення, і ці поліпшення не можна відокремити без шкоди для орендованого майна; реконструкцію (поліпшення) орендованого майна проведено без згоди орендодавця, а тому відповідачем 1 порушено умови договору та положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у зв`язку з чим державна реєстрація права власності на відповідне нерухоме майно є протиправною. Водночас, оскільки судом встановлено, що здійснене відповідачем 2 будівництво нерухомого майна не є самочинним в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України та задоволення вимоги щодо його знесення не призведе до відновлення початкових прав позивачів, тому суд не вбачає підстав для задоволення відповідної вимоги прокурора. Водночас, оскільки оскаржуване відповідачем 2 рішення прийнято 22.09.2014, а прокурор з позовом звернувся 22.11.2017, тобто, з порушенням загального строку позовної давності, і позивачами не доведено про неможливість бути обізнаними про свої порушені права в межах строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, тому позовні вимоги в частині скасування рішення відповідача 2 від 22.09.2014 заявлені з порушенням строку позовної давності, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2018 залишено без змін з тих же підстав.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2018 у справі №911/3454/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Скасовуючи судові акти у справі №911/3454/17, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди належним чином не перевірили правову природу спірних правовідносин, не врахували, що прокурор фактично посилається на порушення відповідачем-1 договору оренди, а тому не дослідили за захистом якого права чи інтересу держави звернувся прокурор, чи вірно визначено прокурором орган, який здійснює повноваження у цих правовідносинах, зокрема, щодо належного використання орендованого майна. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що в залежності від встановленого, слід визначити момент, з якого орган, який уповноважений здійснювати функції у даних правовідносинах, дізнався або міг дізнатися про порушення свого права чи інтересу; також судам у даній справі слід врахувати, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 позов задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22.09.2014 за індексним номером 15952191, відповідно до якого зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" на нежитлові будівлі літера "А", літера "Б", літера "В", літера "Г", загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл. У задоволенні позовної вимоги першого заступника прокурора Київської області про зобов`язання ТОВ "ВВ-Альянс" знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, загальною площею 870,5 кв.м. (будівля готель, літера "А" - загальна площа 721,6 кв.м, будівля мангальна, літера "Б" - загальна площа 122,9 кв.м, будівля теплогенераторна, літера "В" - загальна площа 21,2 кв.м, будівля КПП літера "Г" - загальна площа 4,8 кв.м), який знаходиться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл., відмовлено.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення відповідачем 1 будівництва готелю за рахунок переданого в оренду майна, у тому числі шляхом часткового демонтажу такого майна, без отримання на те відповідного погодження і без оформлення відповідного речового права на земельну ділянку, на якій здійснено таке будівництво, та, надалі, зареєстровано право власності на такі будівлі, частиною яких є орендована підземна частина насосної станції, свідчить про порушення відповідачем 1 права держави в особі Державного агентства водних ресурсів України, як власника, на користування та розпорядження нерухомим майном - насосною станцією, позаяк внаслідок таких дій відповідача 1 орендоване ним майно не збережене в тому стані, в якому воно було надано в користування та за наслідками відповідного строкового користування не зможе бути повернутим в тому ж стані державі, а також свідчить про порушення відповідачем 1 права держави в особі Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, як органу, уповноваженого розпоряджатися відповідними землями, на користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, позаяк будівництво та реєстрація права власності на нього перешкоджає цільовому використанню такої земельної ділянки державою в особі вказаного органу; також, вказаним діями з будівництва та реєстрації права власності на це будівництво, відповідач 1 порушив права постійного користувача вказаною землею та розміщеною на ній насосною станцією - Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось. При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснюють захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах. Здійснивши розгляд заяв відповідачів про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідні заяви задоволенню не підлягають, посилаючись на те, що на позовну вимогу прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності не поширюються позовна давність та наслідки її спливу, оскільки вказана вимога заявлена на підставі, зокрема, ст. ст. 16, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у спосіб припинення дії, яка порушує право держави на користування належним їй майном, яке з володіння держави не вибуло, а тому допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривалості відповідного правопорушення. Відмовляючи у задоволенні вимоги прокурора про зобов`язання відповідача 1 знести будівлі готелю, місцевий господарський суд виходив з того, що задоволення даної вимоги не призведе до відновлення початкових прав позивачів, відтак вказаний спосіб захисту не є ефективним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник стверджує, що судом не враховано, що прокурором обрано невірний спосіб захисту, посилаючись на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому, на думку скаржника, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену реєстрацію права власності. Також, посилаючись на положення ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час виникнення спірних відносин), скаржник зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, у зв`язку з чим, на думку відповідача 1, належним способом захисту є скасування свідоцтва про право власності №27103650 від 22.09.2014, відповідно до якого зареєстровано право власності ТОВ "ВВ-Альянс" на нежитлові будівлі літера "А", літера "Б", літера "В", літера "Г", загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл. Також скаржник вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні заяв про застосування наслідків спливу строків позовної давності, вказуючи, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора із позовом про захист інтересів держави в особі Державного агентства водних ресурсів України, Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, у справі, що розглядається, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду, з огляду на що викладене у позовній заяві прохання прокурора визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право не може бути задоволено, а посилання прокурора на те, що йому стало відомо про допущені порушення відповідачем-1 лише в 2017 році за результатами розгляду листа РВ Фонду держмайна від 11.11.2016; дослідження матеріалів відповідного кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 01.07.2015; аналізу інформації, наданої Басейновим управлінням 02.08.2017, Держагенством водних ресурсів 17.03.2017 та ДАБІ 23.08.2017, є безпідставними.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Альянс" на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17; апеляційну скаргу призначено до розгляду.

Не погодившись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням суду, Прокуратура Київської області звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17; апеляційну скаргу призначено до розгляду.

В письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, третьою особою-1 зазначено, зокрема, про те, що зміна технічних характеристик об`єкта оренди, є поліпшенням, яке неможливо відокремити від орендованого майна, зробленого орендарем без згоди орендодавця; орендоване майно є державною власністю і відповідно до закону має бути повернене власнику.

В судове засідання апеляційної інстанції 07.07.2020 представники позивачів, відповідача 2, третіх осіб не з`явились.

Колегія суддів звертає увагу на те, що сторони, треті особи, прокурор належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення сторонам, третім особам, прокуратурі.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників позивачів, відповідача 2, третіх осіб.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу Прокуратури Київської області з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог; заперечував проти апеляційної скарги ТОВ "ВВ-Альянс", просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача 1 підтримав апеляційну скаргу ТОВ "ВВ-Альянс" з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю; заперечував проти апеляційної скарги Прокуратури Київської області, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

05.09.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс", як орендарем, укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1242 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення - споруда насосної станції із збірних залізобетонних плит площею 224,4 м2: службове приміщення площею 43,9 м2; під`їзна дорога площею 0,25 м2; площадка насосної станції - 1шт; східці - 19шт; підпірна стінка висотою 1,5м 70 пог.м.; лівнеспуск 56пог.м., ворота 4х2 - 1шт; берегоукріплення 250 пог.м., розміщене за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Пилипча, що перебуває на балансі Басейнового управління (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.05.2011 і становить за незалежною оцінкою 81700,00 грн (далі - державне майно/орендоване майно).

Згідно пп. 1.2., 5.1., 5.4., 10.1. та 10.5. договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення готелю. Орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 05.09.2011 по 04.08.2014 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

05.09.2011 орендодавцем, за погодженням балансоутримувача - Басейнового управління водних ресурсів річки Рось, передано ТОВ "ВВ-Альянс" в оренду державне майно в задовільному стані, про що підписано акт приймання-передачі державного майна.

Відповідно до викладених у позові доводів прокурора, 20.03.2013 відповідачем 1 зареєстровано в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області декларацію №КС0831307900526 про початок виконання будівельних робіт - реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель, за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, із загальною площею будівлі відповідно до проектної документації - 871,07 м2, в тому числі площа готелю - 721,57 м2.

07.03.2014 Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області зареєстровано відповідачу 1 декларацію №КС143140660101 про готовність об`єкта до експлуатації, а саме: будівлі за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, загальною площею 870,5 м2, з яких: готель літ. "А" - 721,6 м2, мангальна літ. "Б" - 122,9 м2, теплогенераторна літ. "В" - 21,2 м2, КПП літ. "Г" - 4,8 м2.

Відповідно до наявних в матеріалах справи письмових пояснень Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області 12.09.2014 виконавчим комітетом сільської ради за зверненням відповідача 1 прийнято рішення про присвоєння новозбудованому приміщенню готелю адреси: Київська область, Білоцерківський район, с. Пилипча, вул. Леніна, 33 В.

22.09.2014 Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області зареєстровано право власності відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс", на нежитлові будівлі: літера "А", готель загальною площею 721,6 кв.м.; літера "Б", мангальна загальною площею 122,9 кв.м., літера "В", теплогенераторна загальною площею 21,2 кв.м; літера "Г", КПП загальною площею 4,8 кв.м, загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна, 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл., про що реєстратором прийнято рішення від 22.09.2014 за індексним №15952191 та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідний запис, що підтверджуються наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта за №104349021 від 20.11.2017.

01.04.2016 робочою групою у складі представників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, співробітника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, заступника начальника Басейнового управління водних ресурсів річки Рось, проведено контрольні заходи (перевірки) щодо використання державного майна та виконання договору оренди, за результатами яких було складено звіт, з висновків якого вбачається, що ТОВ "ВВ-Альянс" без згоди орендодавця та в порушення умов п.п. 4.4, 5.1, 5.7, 6.3 договору змінило технічні характеристики частини орендованого державного майна, зокрема:

- на місці споруди службового приміщення знаходиться будівля, за результатами зовнішнього обміру загальна площа якої більша за площу майна, переданого в оренду, і становить приблизно 87,1 кв.м;

- на місці споруди насосної станції із збірних залізобетонних плит знаходиться будівля, за результатами зовнішнього обміру загальна площа якої більша за площу майна, переданого в оренду, і становить приблизно 721,5 кв.м.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області звернулось до ТОВ "ВВ-Альянс" зі листом №14-09-1586 від 20.04.2016, згідно якого просило надати дозвільні документи, на підставі яких було змінено технічні характеристики орендованого державного майна.

06.04.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області проведено позапланову перевірку дотримання відповідачем 1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, за результатами якої складено акт, зі змісту якого вбачається, що відповідно до технічного паспорту №1683 від 04.12.2013:

- на земельній ділянці за адресою: вул. Леніна, 33В, с. Пилипча Білоцерківського району Київської області розміщено готель, який належить на праві власності ТОВ "ВВ-Альянс" (згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно СТА 123441 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень серія ЕЕВ №768798 від 23.08.2014);

- реконструкцію існуючих нежитлових будівел під готель здійснено ТОВ "ВВ-Альянс" на земельній ділянці площею 1,1704 га (державний акт на право постійного користування земелею ІІ-КВ №001436 від 21.08.2002, виданий Білоцерківською районною державною адміністрацією, зареєстрований в книзі записів державних актів №1).

В період з 27.07.2017 по 09.08.2017 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області проведено позаплановий захід державного контролю щодо дотримання ТОВ "ВВ-Альянс" вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, за результатами якого було складено акт №Т-0908/2, зі змісту якого вбачається, що під час проведення вказаних заходів встановлено такі порушення:

- наведення ТОВ "ВВ-Альянс" недостовірних даних у декларації від 20.03.2013 №КС0831307900526 про початок виконання будівельних робіт та декларації від 07.03.2014 №КС143140660101 про готовність об`єкта до експлуатації - використання для будівництва земельної ділянки без документу, що засвідчує право власності чи користування вказаною земельною ділянкою, тоді як державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №001436 від 21.08.2002 виданий Білоцерківському управлінню меліоративних систем і водного господарства;

- об`єкт "реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель, за адресою: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б" не завершений будівництвом та не готовий до експлуатації;

- виконано будівельні роботи з реконструкції насосної станції (розмірами в плані 6х36м.) зі зміною функціонального призначення, зміною геометричних розмірів будівлі та зміною геометричних розмірів фундаментів будівлі шляхом будівництва двоповерхової з мансардним поверхом будівлі розмірами в плані 53,7х16,7м;

- виконано будівельні роботи з реконструкції нежитлової будівлі шляхом прибудови та надбудови приміщень, що призвело до зміни геометричних розмірів будівлі (службове приміщення площею 43,9 кв.м) шляхом прибудови та надбудови приміщень, що призвело до зміни геометричних розмірів будівлі та фундаментів;

- виконано будівельні роботи з будівництва одноповерхової нежитлової будівлі (тепло генераторної) геометричними розмірами в плані 5,19х5,22м.

Вказаний акт підписано головним інспектором будівельного нагляду, а також директором ТОВ "ВВ-Альянс" із зауваженнями щодо відсутності у будівлі готелю батарей, підлоги та інших речей, які були зняті з метою їх охорони та збереження. Копія вказаного акта №Т-0908/2 наявна в матеріалах справи.

22.08.2017 наказом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області №348 скасовано реєстрацію декларацій:

- про початок виконання будівельних робіт від 20.03.2013 №КС0831307900526 на об`єкт будівництва "реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель", що розташований за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, замовник будівництва - ТОВ "ВВ-Альянс";

- про готовність об`єкта до експлуатації від 07.03.2014 №КС143140660101 на об`єкт будівництва "реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель", що розташований за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, замовник будівництва - ТОВ "ВВ-Альянс".

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22.09.2014 за індексним номером 15952191, відповідно до якого зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс", яке знаходиться за адресою (вул. Зелена, будинок 30, квартира 83, місто Біла Церква, Київська обл., 09100) на нежитлові будівлі літера "А", літера "Б", літера "В"літера "Г", загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл.; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, загальною площею 870,5 кв.м, а саме (будівля готель, літера "А" - загальна площа 721,6 кв.м, будівля мангальна, літера "Б" - загальна площа 122,9 кв.м, будівля теплогенераторна, літера "В" - загальна площа 21,2 кв.м, будівля КПП літера "Г" - загальна площа 4,8 кв.м), який знаходиться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл.

В обґрунтування поданого позову прокурор зазначив, що ТОВ "ВВ-Альянс" в порушення вимог чинного законодавства України та умов договору оренди без згоди орендодавця провело реконструкцію орендованого майна - насосної станції, шляхом його руйнування та здійснило самочинне будівництво готелю на належній державі на праві власності земельній ділянці водного фонду. При цьому прокурор зазначив, що для отримання містобудівних умов та при проведенні реєстрації декларації про початок будівельних робіт відповідачем 1, в порушення ст. ст. 26, 29 та 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", для підтвердження права користування земельною ділянкою, на якій здійснено будівництво готелю, надано державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №001436 від 21.08.2002, який не має відношення до ТОВ "ВВ-Альянс" та йому не видавався. Також, за доводами прокурора, будівництво нерухомого майна - готелю, здійснено без зміни цільового призначення земельної ділянки в порядку ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України, а в порушення ст. ст. 58-62 Земельного кодексу України та ст.ст. 88-90 Водного кодексу України таке будівництво здійснено в 50-метровій прибережній захисній смузі річки Рось, про що свідчить інформація Басейнового управління водних ресурсів річки Рось №260/7 від 02.08.2017, тоді як наданий відповідачем 1 для отримання містобудівних умов проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги - не затверджений у передбаченому законом порядку. З огляду на вказані обставини, прокурор вказав, що відповідач 1 без оформлення речового права на земельну ділянку здійснив будівництво готелю, не погодивши цього із власником цієї земельної ділянки - державою в особі Білоцерківської районної державної адміністрації, що, на думку прокурора, свідчить про порушення прав та інтересів держави в особі відповідного органу щодо користування землями водного фонду та згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України надає такому органу права вимагати усунення будь-яких порушень відповідного права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Крім того, мотивуючи заявлені у позові вимоги, прокурор вказав, що в оренду відповідачу 1 передано насосну станцію, яка є гідротехнічною спорудою та розташовується на земельній ділянці, відведеній саме для розміщення гідротехнічних споруд, тоді як згідно статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" міжгосподарські меліоративні системи і гідротехнічні захисні споруди не можуть бути об`єктами оренди, а тому вказане взагалі виключає можливість виникнення будь-яких цивільно-правових відносин і укладення цивільно-правових угод з приводу оренди насосної станції для розміщення готелю, тобто, не за цільовим призначенням. Як зауважив прокурор, відповідачем 1, в порушення ст. 27 закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", підп. 5 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності", не дотримано вимоги вихідних даних при проектуванні щодо загальної площі будівництва та не завершено будівництво об`єкту до готовності його для введення в експлуатацію. Водночас, за доводами прокурора, приписами ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендарям надано можливість здійснювати лише реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна, тоді як відповідачем 1 проведено не реконструкцію майна, а фактично повністю знищено насосну станцію шляхом її перебудови в об`єкт нерухомості із зовсім іншим цільовим призначенням, без можливості відновлення насосної станції. Також прокурор вказав, що строк дії договору оренди закінчився у визначений в ньому термін - 04.08.2014, оскільки додаткової угоди про його пролонгацію, як того вимагає відповідний правочин, сторонами укладено не було, а тому на даний час між відповідачем 1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області договірні відносини відсутні, тоді як відповідач 1 взяв на себе зобов`язання: по збереженню орендованого майна, запобіганню його пошкодженню і псуванню, поверненню по закінченню строку оренди у належному стані, а також по отриманню згоди орендодавця на проведення зміни, реконструкції, розширення орендованого майна. Вказані вище обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення права держави в особі Державного агентства водних ресурсів України на володіння та розпорядження нерухомим майном - гідротехнічною спорудою, насосною станцією, що надає права такому органу здійснювати захист вказаних прав та інтересів держави та, відповідно, бути позивачем у даній справі. Також, з огляду на всі вказані вище обставини, прокурором, згідно його доводів, здійснено представництво інтересів держави і в особі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось - постійного користувача як гідротехнічної споруди, так і земельної ділянки, на якій ця гідротехнічна споруда розміщена.

Отже, за доводами прокурора, у спірних правовідносинах порушено права держави в особі визначених прокурором позивачів:

- в особі Державного агентства водних ресурсів України, як власника і розпорядника державного майна - об`єктів насосної станції, у користуванні якою відповідач 1 здійснює перешкоди протиправними діями;

- в особі Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, як власника і розпорядника земель водного фонду державної форми власності, на якій відповідачем 1 здійснено самочинне будівництво;

- в особі Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, як постійного користувача земельної ділянки та розташованої на ній насосної станції, тоді як Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, на переконання прокурора, не може бути позивачем за позовом у даній справі, оскільки фонд є лише орендодавцем державного майна, однак не його власником, а спір пов`язаний саме з порушенням прав власника майна - держави в особі вказаних органів.

Оскільки позивачі тривалий час не вживали належних заходів щодо захисту порушених прав держави та усунення порушень з боку відповідача 1, прокурор в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду із відповідним позовом, за яким обидві позовні вимоги спрямовані до відповідача 2 - ТОВ "ВВ-Альянс" та є взаємопов`язаними між собою і спрямовані як на оскарження правової підстави протиправного набуття права власності на новостворений об`єкт самочинного будівництва шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, так і на усунення недоліків таких дій - зобов`язання відповідача 1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомості.

Під час нового розгляду даної справи прокурор у підготовчих засіданнях вказав, що оскільки новозбудована будівля готелю відповідача 1 є самочинним будівництвом, то рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем 1 на відповідний готель є незаконним, як наслідок вимога про скасування такого рішення спрямована на усунення перешкод у користуванні державою нерухомими майном - насосною станцією, а вимога про знесення самочинного будівництва є похідною від вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача 1 на майно та спрямована на відновлення становища.

Правовими підставами позову прокурор визначив ст.ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст.ст. 20, 58, 61, 122, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 376, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 79, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 27 закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", підп. 5 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності", ст. ст. 15, 16, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Поряд з тим, згідно наведених у позовній заяві доводів прокурора щодо способів захисту порушеного права, статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення, надалі ж згідно поданих до суду письмових пояснень прокурор вказав, що заявлені ним позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державою належним їй нерухомими майном - земельною ділянкою та розміщеною на ній насосною станціє, а сам позов є негаторним.

Виходячи зі змісту статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема одним із таких способів, як припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень статей 326, 391 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном, у тому числі земельною ділянкою, у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо такого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або користувача тощо).

Відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2018 у справі №911/3454/17, Верховний Суд у постанові від 19.06.2019 надав такі вказівки:

- суди попередніх інстанцій не визначили, який саме орган, уповноважений державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах оренди державного майна з урахуванням виникнення спору за наслідками не дотриманням відповідачем 1 умов договору оренди нерухомого майна та, відповідно, вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і, як наслідок, не перевірили та не надали оцінки чи вірно визначив прокурор при зверненні до суду з позовом орган, уповноважений на здійснення державою відповідних функцій у сфері оренди державного майна;

- судами попередніх інстанцій не з`ясовано характер спірних правовідносин і, як наслідок, не встановлено який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави. В залежності від встановленого, підлягають з`ясуванню обставини, які пов`язані з обчисленням строків, коли такий орган, який здійснює функції у сфері правовідносин оренди державного майна, довідався або міг довідатися про порушення свого права (володіння та користування майном, що є державною власністю за договором оренди цього майна) або про особу, яка його порушила;

- здійснюючи розгляд заяви відповідача 1 про застосування строку позовної давності, судам необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 де зазначено, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від встановленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог;

- судам також потрібно дослідити (в залежності від підстав позову), чи вимога про знесення самочинного будівництва є окремою позовною вимогою, чи вона є похідною від вимоги про скасування рішення, що має значення для застосування позовної давності, в тому числі з огляду на правомірність визначення позивача у спірних правовідносинах та початку перебігу строку позовної давності;

- суд першої інстанції не встановив та не перевірив, чи виконав останній імперативні вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), а саме, чи повідомив прокурор, маючи намір здійснювати представництво у суді інтересів держави, позивачів, які, як зазначає прокурор, не вживають заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як позивачі.

Також в постанові Верховного Суду у справі №911/3454/17 зазначено, що:

- аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов. При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16);

- для правильності визначення строку позовної давності для звернення до суду прокурора з даним позовом, слід визначити орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і, в залежності від встановленого, підлягають з`ясуванню обставини, які пов`язані з обчисленням строків, коли такий орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, при визначенні характеру спірних правовідносин та встановлення суб`єкта владних повноважень, який не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави, а також визначення органу, уповноваженого державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах оренди державного майна з урахуванням виникнення спору за наслідками недотримання відповідачем 1 умов договору оренди та, відповідно, вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і, як наслідок, надання оцінки правильності визначеного прокурором при зверненні до суду з даним позовом органу, уповноваженого на здійснення державою відповідних функцій у сфері оренди державного майна, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що здійснення відповідачем 1 будівництва готелю за рахунок переданого в оренду майна, у тому числі шляхом часткового демонтажу такого майна, без отримання на те відповідного погодження і без оформлення відповідного речового права на земельну ділянку, на якій здійснено таке будівництво, та, надалі, зареєстровано право власності на такі будівлі, частиною яких є орендована підземна частина насосної станції, свідчить про порушення відповідачем 1 права держави в особі Державного агентства водних ресурсів України, як власника, на користування та розпорядження нерухомим майном - насосною станцією, позаяк внаслідок таких дій відповідача 1 орендоване ним майно не збережене в тому стані, в якому воно було надано в користування та за наслідками відповідного строкового користування не зможе бути повернутим в тому ж стані державі, а також свідчить про порушення відповідачем 1 права держави в особі Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, як органу, уповноваженого розпоряджатися відповідними землями, на користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, позаяк будівництво та реєстрація права власності на нього перешкоджає цільовому використанню такої земельної ділянки державою в особі вказаного органу; також, вказаним діями з будівництва та реєстрації права власності на це будівництво, відповідач 1 порушив права постійного користувача вказаною землею та розміщеною на ній насосною станцією - Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось.

Колегія суддів погоджується з даним висновком з огляду на наступне.

Аргументи та мотиви за позовом прокурора у даній справі зводяться до порушення прав держави на користування та розпорядження належним їй майном - насосною станцією та відведеною для її розміщення і обслуговування земельною ділянкою за адресою: вул. Леніна, 33-б, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл., на якій відповідачем 1 за рахунок знищення будівлі насосної станції збудовано нежитлові будівлі і зареєстровано на них право власності згідно рішення Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2014 за індексним номером 15952191 зі зміною адреси будівництва - вул. Леніна, 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно приписів ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наявних в матеріалах справи інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №104351876 від 20.11.2017 та копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №422735 від 18.11.2011 вбачається, що держава Україна в особі Державного комітету України по водному господарству, який згідно Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" реорганізовано в Державне агентство водних ресурсів України, є власником нежитлової будівлі "А" (насосна станція) загальною площею 380,5 кв.м. та нежитлової будівлі "Б" загальною площею 33,7 кв.м., за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, та які належать на праві оперативного управління Басейновому управлінню водних ресурсів річки Рось, перейменованому згідно наказу Державного агентства водних ресурсів України від 17.08.2018 №594 у Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, вказане вище державне майно передано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області у строкове користування Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" згідно договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1242 від 05.09.2011.

Згідно приписів ст. ст. 2, 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII, чинного на момент укладення договору оренди, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Відповідно до пп. 2.2., 4.4., 5.7., 6.3. договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Орендар зобов`язується своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інший види ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень.

Орендар має право за згодою орендодавця проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву і матеріали згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 №1523 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2006 за №1123/12997.

Згідно пп. 3, 4, 8 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 №1523, для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву та такий пакет документів, зокрема, інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна.

Інформація про доцільність здійснення невід`ємних поліпшень надається на підставі наданих орендарем документів, у разі оренди цілісного майнового комплексу, будівлі або споруди органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном (за його наявності), а в разі оренди приміщень, частин будівель і споруд - цим самим органом або за його дорученням чи за його відсутності - балансоутримувачем.

Згода на здійснення поліпшень надається з урахуванням висновків комісії та умов договору у формі листа орендодавця орендарю, у якому міститься погодження на поліпшення орендованого майна.

З наявної в матеріалах справи копії висновку Білоцерківського філіалу Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІпроектконструкція" про загальний технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі насосної станції по вул. Леніна, 33Б в с. Пилипча Білоцерківського району Київської області вбачається, що передана відповідачу 1 в оренду насосна станція складається з: наземної частини, яка у свою чергу складається із 18-ти залізобетонних ребристих панелей - стінкових та покрівельних, які з`єднані між собою за допомогою електрозварювальних та арматурних деталей; підземної частини, яка також складається з залізобетонних ребристих панелей, які змонтовані на монолітній плиті днища.

Як встановлено колегією суддів та не заперечується сторонами, ТОВ "ВВ-Альянс", демонтувавши наземну частину переданої йому в оренду насосної станції площею 224,4 м2, здійснило на відповідному місці будівництво нерухомого майна, зокрема готелю площею 721,6 м2, а також інших будівель поряд вказаного готелю: мануальної площею 122,9 м2, тепло генераторної площею 21,2 м2, КПП площею 4,8 м2, загалом площею всіх будівель 870,5 м2, в подальшому зареєструвало за собою право власності на вказане майно згідно спірного рішення державного реєстратора.

З наявної в матеріалах справи копії акта приймання-передачі від 12.08.2015 вбачається, що відповідачем 1 передано Басейновому управлінню водних ресурсів річки Рось демонтовані панелі наземної частини будівлі насосної станції, тоді як підземна частина будівлі насосної станції, що залишилась після демонтажу, за доводами відповідача 1 використана для фундаменту готельного комплексу згідно проекту.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії технічного паспорта №1683 від 04.12.2013 на готель в с. Пилипча, вул. Леніна, 33-В, будівля готелю складається, зокрема, з підвалу площею основи 68,5 кв.м та першого поверху площею основи 536,8 кв.м, тобто площа основи будівлі готелю перевищує за розмірами як площу основи підвалу, так і площу переданої відповідачу 1 в оренду насосної станції, яка складала собою будівлю з надземної та підземної частин насосної станції.

Однак, доказів отримання відповідачем 1 дозволу на здійснення будь-яких невід`ємних поліпшень орендованої насосної станції, зокрема шляхом її часткового демонтажу та будівництва нової будівлі за рахунок підземної частини насосної станції, у передбаченому законом порядку, в матеріалах справи не міститься.

Вказані обставини відсутності погодження відповідачем 1 у передбаченому законом порядку проведення ним будівництва готелю за рахунок переданого йому в оренду майна, у тому числі шляхом часткового демонтажу такого майна, самим відповідачем 1 не спростовані, тоді як ані надані ним містобудівні умови, ані лист Басейнового управління водних ресурсів річки Рось №344 від 08.05.2011, а також висновок Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція", яким за доводами відповідача 1 надано рекомендації демонтувати наземну частину насосної станції, не є таким погодженням та не свідчать про дотримання відповідного законодавчого порядку про отримання згоди.

Не є відповідною згодою також положення договору оренди про те, що об`єкт насосної станції передається з метою розміщення готелю, оскільки вказані положення визначають лише мету використання майна, однак - не процедуру отримання та надання згоди здійснення невід`ємних поліпшень майна, яка передбачена п. 4.4. договору оренди та Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 №1523.

Отже, з огляду на вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що здійснення відповідачем 1 будівництва готелю за рахунок отриманого в оренду майна, у тому числі шляхом його часткового демонтажу, без отримання на те відповідного погодження та, надалі, реєстрація права власності на такі будівлі, частиною яких є орендоване майно - підземна частина насосної станції, свідчить про порушення відповідачем 1 права держави в особі в Державного агентства водних ресурсів України, як власника, на користування та розпорядження нерхомим майном - насосною станцією, позаяк внаслідок таких дій відповідача 1 орендоване ним майно не збережене в тому стані, в якому воно було надано в користування та за наслідками відповідного строкового користування не зможе бути повернутим в тому ж стані державі.

Посилання відповідача 1 на обставини стовідсоткового зносу будівлі насосної станції та здійснення списання вказаної будівлі балансоутримувачем правомірно визнано судом першої інстанції неспроможними, оскільки саме лише звернення балансоутримувача до власника майна про надання згоди на списання такого майна не свідчить про згоду власника на таке списання, відповідні обставини не надають права орендарю здійснювати щодо переданого йому в користування майна дії, спрямовані на його зміну, реконструкцію, демонтаж, внаслідок чого таке майно не можна повернути до того стану, в якому воно було надано в користування.

Водночас, з наявної в матеріалах справи копії листа Державного комітета України по водному господарству №733 від 02.03.2011 вбачається, що надаючи Басейновому управлінню водних ресурсів річки Рось згоду на оренду насосної станції, відповідний орган управління, попри стовідсотковий знос майна, зауважив про необхідність передачі такого майна в оренду з огляду на потребу в коштах на збереження та охорону вказаного майна і його ефективного використання.

Також, відповідні дії відповідача 1 з реєстрації права власності, зокрема, на будівлю готелю, частиною якого є передана в оренду підземна частина насосної станції, суперечать ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII, яка презюмує збереження права власності на орендоване майно за власником такого майна, у даній справі - за державою.

Отже, вказані вище спірні правовідносини безпосередньо стосуються прав держави на належне їй нерухоме майно, тоді як перебування цього майна в оренді відповідача 1 не позбавляє власника належних йому правомочностей щодо такого майна, оскільки оренда - це, першочергово, строкове користування.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, спірні у даній справі правовідносини опосередковано стосуються обставин виконання відповідачем умов договору оренди державного майна, та загалом за наслідками відповідних порушень не свідчать про порушення прав Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яке є лише орендодавцем вказаного майна і правами власника щодо державного майна не наділений.

Крім того, згідно порядку 4 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 №1523, саме органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, а не орендодавцем, надається інформація про доцільність здійснення невід`ємних поліпшень майна, тобто відносини орендаря та власника майна - держави, опосердковані діями відповідного органу, попри те який не є власником такого майна, а тому дії відповідача 1 в розрізі виконання/невиконання умов договору щодо збереження переданого йому державного майна порушують саме права держави, а не органу, що передав таке майно в оренду.

Також судом першої інстанції правомірно визнано неспроможними посилання прокурора на неможливість виникнення будь-яких цивільно-правових відносин і укладення цивільно-правових угод з приводу оренди насосної станції з огляду на ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позаяк договір оренди, на підставі якого відповідачу 1 було передано насосну станцію, є чинним та не визнаний в судовому порядку недійсним.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора щодо закінчення строку дії договору оренди 04.08.2014 з огляду на відсутність додаткової угоди про його пролонгацію, оскільки інститут пролонгації договору оренди державного чи комунального майна, закріплений ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII, реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору на продовження договору на той же строк і на тих самих умовах, як наслідок для продовження дії такого договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Положення ж вказаного договору оренди про оформлення його пролонгації додатковою угодою, як і відсутність такої угоди, не змінюють самого порядку відповідної пролонгації та моменту, з якого договір вважається пролонгованим. Нормами законодавства про оренду державного та комунального майна не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Враховуючи викладене вище та відсутність заперечень сторін щодо пролонгації договору оренди у встановлений місячний строк, укладений між відповідачем 1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області договір оренди продовжився на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені таким договором, до 04.06.2020.

Разом з тим, вказана необґрунтованість вищенаведених доводів прокурора не впливає на встановлені судом порушення прав держави діями відповідача 1 з будівництва готелю та реєстрації на нього права власності з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ №001436 від 21.08.2002 та розпорядження Білоцеріквської районної державної адміністрації Київської області №203 від 02.08.2002 Білоцерківському управлінню меліоративних систем і водного господарства, правонаступником якого є Басейнове управління водних ресурсів річки Рось, перейменоване надалі у Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось, надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,1704 га забудованих земель в межах Пилипчанської сільської ради для розміщення гідротехнічних споруд.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 здійснив будівництво готелю та інших споруд на вищевказаній земельній ділянці, яка належить до земель водного фонду.

Згідно ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Приписами ст.ст. 58, 59 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію) унормовано, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Згідно положень ст. ст. 20, 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію) зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.

З системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що для здійснення будівництва на земельній ділянці особа зобов`язана мати відповідне речове право на таку земельну ділянку.

Однак, належних та допустимих доказів отримання відповідачем 1 відповідного речового права на земельну ділянку, на якій здійснено будівництво готелю, суду не надано, тоді як вказаний у містобудівних умовах акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №001436 від 21.08.2002 є правовстановлюючим документом для Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, як постійного землекористувача такої земельної ділянки.

Отже, здійснивши будівництво готелю та реєстрацію права власності на нього на земельній ділянці без належного оформлення відповідного права на вказану земельну ділянку, відповідачем 1 порушено права держави в особі Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, як органу, уповноваженого розпоряджатися відповідними землями, на користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, позаяк будівництво та реєстрація права власності на нього перешкоджає цільовому використанню такої земельної ділянки державою в особі вказаного органу.

Також, вказаним діями з будівництва та реєстрації права власності на це будівництво, відповідач 1 порушив права постійного користувача вказаною землею та розміщеною на ній насосною станцією - Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось.

Доводи відповідача 1 про те, що на землях водного фонду не заборонено розташування готелю для культурно-оздоровчих та туристичних цілей, а тому відсутня необхідність змінювати цільове призначення земельної ділянки, є безпідставними, оскільки можливість використання земель водного фонду для рекреаційних цілей не змінює передбаченого законом обов`язку отримання особою права на земельну ділянку для ведення відповідної діяльності.

Також безпідставними є доводи відповідача 1 про відсутність заперечень Пилипчанської сільської ради, як власника відповідної земельної ділянки, яка входить в межі села Пилипча, щодо здійсненого відповідачем 1 будівництва готелю, оскільки належність земельної ділянки до меж населеного пункту не свідчить про автоматичне віднесення такої земельної ділянки до комунальної власності та/або зміну її цільового призначення і, як наслідок, зміну органу державної влади, уповноваженого здійснювати права власника такої землі, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 №1457-IV, чинного на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію, при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об`єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VI, у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Доводи прокурора щодо будівництва готелю в межах прибережної захисної смуги річки Рось є недоведеними належними доказами, проте не впливає на встановлені судом порушення прав держави діями відповідача 1 з будівництва готелю та реєстрації на нього права власності з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, незаконність здійснених відповідачем 1 дій з будівництва готелю на належній державі земельній ділянці без відповідних правовстановлюючих документів на неї підтверджується наступним.

Відповідно до чч. 1, 8 ст. ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Згідно підп. 5 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності" зареєстровані до набрання чинності цим Законом декларації про початок виконання підготовчих та/або будівельних робіт можуть бути скасовані відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Відповідно до п. 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, чинного на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію, у разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією.

Інспекція скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного наказу та виключає запис про її реєстрацію з єдиного реєстру протягом п`яти робочих днів з дня виявлення факту подання недостовірних даних, наведених у декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи акта №Т-0908/2 та наказу №348 від 22.08.2017 Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області підставою скасування декларацій ТОВ "ВВ-Альянс" про початок виконання будівельних робіт від 20.03.2013 №КС0831307900526 та про готовність об`єкта до експлуатації від 07.03.2014 №КС143140660101 на об`єкт будівництва "реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель", що розташований за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Леніна, 33-б, стали виявлені інспекцією порушення вимог законодавства щодо здійснення будівництва, а саме наведення ТОВ "ВВ-Альянс" недостовірних даних у відповідних деклараціях, зокрема щодо правовстановлюючого документа на земельну ділянку, на якій здійснено будівництво.

Отже, станом як на момент звернення прокурора до суду із позовом, так і на момент розгляду вказаної справи, будівництво готелю та інших допоміжних споруд, на які відповідачем 1 зареєстровано право власності згідно оскаржуваного рішення державного реєстратора, здійснено без відповідної декларації про початок виконання будівельних робіт та не введено в експлуатацію, оскільки такі декларації скасовані відповідно уповноваженим на те органом.

Безпідставними також визнаються колегією суддів доводи відповідача 1 про те, що на початок та на закінчення будівельних робіт Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області будь-яких порушень по будівництву готелю зафіксовано не було, а скасування відповідних декларацій надалі не вказує на ознаки самочинного будівництва, позаяк наявність обставин порушення законодавства у сфері будівництва не ставиться в залежність від моменту виявлення таких порушень відповідним контролюючим органом, а скасування декларацій про початок будівельних робіт та прийняття будівництва в експлуатацію вже після реєстрації таких декларацій жодним чином не свідчить про те, що вказане будівництво було здійснено правомірно в певний період часу.

Відповідно до частин першої та другої ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Положеннями статей 2, 9, 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію, встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію, у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна з житлового у нежитловий або навпаки) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає, зокрема, документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем 1 в порушення законодавчих вимог здійснено будівництво готелю за рахунок переданого в оренду майна, у тому числі шляхом часткового демонтажу такого майна, без отримання на те відповідного погодження і без оформлення відповідного речового права на земельну ділянку, на якій здійснено таке будівництво, та, надалі, зареєстровано право власності на такі будівлі, частиною яких є орендована підземна частина насосної станції, колегія суддів вважає, що державна реєстрація права власності на будівлі готелю за адресою: вул. Леніна, 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл. за відповідачем 1 здійснена з порушенням законодавчих вимог, у тому числі щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, що своєю чергою порушує права держави в особі відповідно визначених прокурором органів на користування та розпорядження належним державі майном - насосною станцією та земельною ділянкою під нею.

Стосовно права прокурора на представництво інтересів держави в особі відповідно визначених органів, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", в редакції на момент звернення прокурора із відповідним позовом, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

- якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Так, зокрема у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Так, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 вказаного Рішення).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи усвідомлював порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №911/1109/18.

Водночас, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, перелік доказів на підтвердження обставин для представництва прокурором інтересів держави в суді не є вичерпним, а його звуження до певних документів може призвести до штучного обмеження права на судовий захист, і до того ж прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів.

В розрізі зазначених положень та спірних правовідносин суд вважає за необхідне зазначити, що інтереси держави не тільки полягають у сфері реалізації компетенції органів державної влади щодо розпорядження належним державі майном, але й спрямовані на забезпечення гарантій ефективного використання державного майна, його збереження у стані, відповідному для такого використання, а також відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою державної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що закріплено у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до викладених у позові доводів прокурора Державне агентство водних ресурсів України, Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області та Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось тривалий час не звертались до суду із позовами на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, що надало прокурору підстави для звернення до суду із відповідним позовом в особі вказаних органів з метою захисту інтересів держави.

Отже, набуття права на представництво прокурором інтересів держави обґрунтовано нездійсненням відповідними органами захисту порушених прав та інтересів держави, що виявляється, зокрема, в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

З наявного в матеріалах справи листа №1296/8/5/11-17 від 10.03.2017 Державного агентства водних ресурсів України до Прокуратури Київської області вбачається, що відповідний орган, який виконує функції держави, як власника переданої в оренду насосної станції, проінформований про здійснення відповідачем 1 будівництва готелю на місці насосної станції, її часткового демонтажу, без отримання відповідного погодження, попри те вказаний орган не повідомив прокурора про можливість самостійного звернення до суду з позовом на захист відповідно порушених прав держави.

Відповідно до змісту наявного в матеріалах справи листа №457/07 від 06.02.2017 Басейнового управління водних ресурсів річки Рось до Прокуратури Київської області вказане управління, як створений Державним агентством водних ресурсів України спеціальний орган, у постійне користування якому надано насосну станцію та земельну ділянку під нею, повідомило прокуратуру про обізнаність проведення відповідачем 1 реконструкції насосної станції без погодження з управлінням вказаних дій, попри те не повідомило про можливість самостійного звернення до суду з позовом на захист відповідно порушених прав держави.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази обізнаності Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, до звернення прокурора із відповідним листом щодо представництва, про порушення прав держави на користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, як наслідок відсутні докази вчинення Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області дій, спрямованих на захист відповідно порушених прав та інтересів держави щодо користування належною їй землею.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, пункт 35).

Поряд з тим, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Таким чином, встановлений судом факт не звернення до суду Державного агентства водних ресурсів України, Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області та Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось із відповідним позовом/позовами, спрямованими на захист інтересів держави, свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження щодо захисту прав та інтересів держави на користування та розпорядження належним їй майном - земельною ділянкою та розміщеною на ній насосною станцією, з огляду на що у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів як держави та звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідна правова позиція щодо обставин не здійснення уповноваженим органом захисту прав у спірних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснюють захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

За таких обставин, враховуючи обґрунтованість доводів прокурора про порушення прав та інтересів держави в особі відповідно визначених органів щодо користування та розпорядження належним їй майном - земельною ділянкою та розміщеною на ній насосною станцією, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22.09.2014 за індексним номером 15952191, відповідно до якого зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" (ідентифікаційний код 37236062) на нежитлові будівлі літера "А", літера "Б", літера "В", літера "Г", загальною площею 870,5 кв.м, які знаходяться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська область.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність доводів Головного територіального управління юстиції у Київській області про його неналежність у статусі відповідача 2 у даній справі, з огляду на ліквідацію реєстраційної служби, реєстратором якої прийнято оскаржуване у даній справі рішення, та наявність в Головного територіального управління юстиції у Київській області, станом на момент звернення прокурора до суду, повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та вжиття заходів для запобігання порушенням у вказаній сфері.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18), належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, тоді як участь державного реєстратора в якості співвідповідача у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача 1 про невірно обраний спосіб захисту з огляду на оскарження рішення державного реєстратора, а не свідоцтва про право власності на підставі якого було прийнято таке рішення та/або скасування запису про проведену реєстрацію права власності, є безпідставними, оскільки положеннями ч. 2 ст. 26, чч. 1, 2 ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 24.03.2017 - станом на момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом) встановлено, що:

- у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав;

- внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону);

- реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником;

- державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Тобто, згідно вищевказаних приписів законодавства, чинного на момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом, підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав є, зокрема, рішення суду про скасування відповідного рішення державного реєстратора.

Стосовно заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених прокурором вимог, поданих відповідачами в суді першої інстанції, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, заявляючи про застосування наслідків спливу строку позовної давності, відповідач 1 зазначав, що трирічний строк позовної давності щодо вимоги прокурора про скасування рішення від 22.09.2014 про державну реєстрацію права власності на готель сплив 22.09.2017, тоді як прокурору було відомо про вказане рішення ще в межах трирічного строку позовної давності, оскільки прокурор посилається на матеріали кримінального провадження, внесеного 01.07.2015, а тому, на думку відповідача 1, прокурор звернувся з вказаним позовом з пропуском строку позовної давності - в листопаді 2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та, як наслідок, вимоги про знесення самочинного будівництва, як похідної.

Водночас, відповідач 1 вважає посилання прокурора на складнощі своєчасного виявлення порушень такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

В свою чергу, відповідач 2 вважає, що оскільки відповідно до ст. 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно є загальнодоступною, як наслідок про оскаржуване рішення прокурор міг дізнатися з моменту його прийняття - 22.09.2014, то трирічний строк позовної даності сплив відповідно 22.09.2017, як наслідок прокурор звернувся до суду з вказаним позовом з пропуском строку позовної давності.

Заперечуючи проти відповідно заявлених обставин, прокурор зауважив на тому, що про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами розгляду листа РВ Фонду держмайна від 11.11.2016 та матеріалів відповідного кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань у 2015 році. При цьому, прокурор зауважив, що строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора пропущений з поважних причин, а тому прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності і поновити його, захистивши право.

Під час нового розгляду вказаної справи прокурором подано письмові пояснення, відповідно до яких вказано, що саме в ході системного аналізу матеріалів кримінального провадження та подальшої перевірки зазначених у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 11.11.2016 доводів, отримання від інших органів інформації та пояснень, у тому числі від позивачів, якими підтверджено факт самочинного будівництва, прокурору стало відмово про наявність підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, відповідно до якої закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону та права і охоронюваних законом інтересів, прокурор вказав, що ним при здійсненні заходів представницького характеру не пропущено позовну давність для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, в тому числі в особі законного власника і розпорядника земельної ділянки, на якій розташовувалась гідротехнічна споруда, - Білоцерківської РДА, яка своєю чергою могла дізнатись про допущені порушення лише після отримання позову прокурора.

Водночас, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зокрема викладену у постановах Великої Палати від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, прокурор вказав, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ст. 59 Земельного кодексу України має розглядатись як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлено позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора спрямована до обох відповідачів, з огляду на що заяви останніх про застосування строків позовної давності відповідають законодавчим приписам щодо можливості заявлення відповідачем про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього.

Приписами ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, позовна давність на які не поширюється, тоді як друга частина вказаної норми права презюмує, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Як встановлено судом у даній справі, вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора заявлена на підставі, зокрема, ст. ст. 16, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у спосіб припинення дії, яка порушує право держави на користування належним їй майном, яке з володіння держави не вибуло.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України), а наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Поряд з тим, покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного прав та, зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування позовної давності до негаторних позовів, викладеної у постанові 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності спрямована на усунення перешкод у користуванні майном, колегія суддів вважає, що на вказану вимогу позовна давність та наслідки її спливу не поширюються, а тому відповідні заяви відповідачів задоволенню не підлягають.

На вказані вище висновки суду не впливають викладені в позові доводи прокурора про поважність пропуску трирічного строку на звернення до суду із відповідною вимогою та заявлення про його поновлення, оскільки згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відмовляючи у задоволенні вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" (ідентифікаційний код 37236062) знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, загальною площею 870,5 кв.м (будівля готель, літера "А" - загальна площа 721,6 кв.м, будівля мангальна, літера "Б" - загальна площа 122,9 кв.м, будівля теплогенераторна, літера"В" - загальна площа 21,2 кв.м, будівля КПП літера "Г" - загальна площа 4,8 кв.м), який знаходиться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл, місцевий господарський суд виходив з того, що задоволення даної вимоги не призведе до відновлення початкових прав позивачів, відтак вказаний спосіб захисту не є ефективним.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Заявлена прокурором вимога про знесення об`єкта нерухомості є похідною від вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на таку нерухомість.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Поряд з тим, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто забезпечує поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантує особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №926/2353/18.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено.

Як зауважив прокурор, позовна вимога про зобов`язання відповідача 1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомості спрямована на усунення недоліків незаконних дій відповідача 1 щодо самочинного будівництва готелю на земельній ділянці, не відведеній йому на відповідній правовій основі для такого будівництва. Така вимога, за доводами прокурора, спрямована на відновлення становища.

Так, будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є одна з ознак, передбачених у ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках і в порядку, передбачених чч. 4, 7 ст. 376 ЦК України.

Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

Так, однією з підстав, за якою спірне нерухоме майно віднесено до об`єкта самочинного будівництва, прокурором зазначено те, що розроблена ПМП "Релакс" на замовлення "ВВ-Альянс" проектна документація Реконструкція існуючих нежитлових будівель під готель по вул. Леніна, 35-Б, с. Пилипча, Білоцерківський район не відповідає вимогам містобудівного законодавства, є такою, що розроблена з недотриманням вимог вихідних даних на проектування, а саме містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданих відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської районної державної адміністрації від 11.05.2012 №19 щодо загальної площі будівництва. Наказом директора Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області №348 скасовано реєстрацію декларацій:

Тобто, у даному випадку, підлягають застосуванню положення частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України, за якою, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. І лише у разі неможливості такої перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Поряд з тим, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, прокурором не доведено належними доказами, що вимога про зобов`язання відповідача 1 знести будівлі готелю є крайньою мірою, а інші способи і заходи не відновлять порушеного права держави в особі позивачів на користування як земельною ділянкою, так і розміщеною на ній підземною частиною насосної станції.

Так, з огляду на те, що готель збудовано відповідачем 1 частково за рахунок підземної частини належної державі насосної станції (вказана частина виконує функцію підвалу), тоді як земельна ділянка, на якій розміщена будівля готелю разом із підземною частиною насосної станції, надана позивачу 3 у постійне користування з метою розміщення гідротехнічних споруд, прокурором не доведено, яким чином будуть відновлені права держави в особі позивачів на користування як насосною станцією, так і земельною ділянкою, у разі знесення будівель готелю.

Також, прокурором не доведено обставин неможливості здійснення перебудови та/або технічної зміни готелю таким чином, щоб вказані будівлі можливо було використовувати з метою та призначенням земельної ділянки та розміщеної на ній гідротехнічної споруди, або ж у інший правомірний спосіб з урахуванням забезпечення гарантій користування землею державної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, із збереженням балансу інтересів усіх суб`єктів, що мають право на користування такими землями.

Доводи ж відповідача 1 щодо того, що будівництво готелю не є самочинним спростовуються встановленими обставинами справи, зокрема виявленими відповідним органом порушеннями під час будівництва та скасуванням на підставі таких порушень декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, а також обставинами відсутності підстав для державної реєстрації такого будівництва.

З огляду на викладене, позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ-Альянс" (ідентифікаційний код 37236062) знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, загальною площею 870,5 кв.м (будівля готель, літера "А" - загальна площа 721,6 кв.м, будівля мангальна, літера "Б" - загальна площа 122,9 кв.м, будівля теплогенераторна, літера "В" - загальна площа 21,2 кв.м, будівля КПП літера "Г" - загальна площа 4,8 кв.м), який знаходиться за адресою: вул. Леніна (Соборна), 33В, с. Пилипча, Білоцерківський р-н, Київська обл., не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг покладаються судом на скаржників у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Альянс" та Прокуратури Київської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2020 у справі №911/3454/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3454/17 повернути Господарському суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2020.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	07.07.2020
Оприлюднено	22.07.2020
Номер документу	90487992
Судочинство	Господарське

Ярема В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 07.07.2020 по справі 911/3454/17ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/3454/17

Постанова
від 07.07.2020 по справі 911/3454/17
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД