Постанова

від 20.07.2020 по справі 910/10465/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2020 р. Справа № 910/10465/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 (повний текст складено 11.03.2020)

у справі №910/10465/19 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд менеджмент"

про розірвання договору

за участю секретаря судового засідання Руденко Н.С.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ Сандал`єджі : не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належно;

- ТОВ Хілсайд менеджмент : Кобилецький В.В. - адвокат (посв. №5185 від 29.08.12);

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" (надалі позивач/скаржник/орендар/ТОВ "Сандал`єджі") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд менеджмент" (надалі ТОВ Хілсайд менеджмент / відповідач/ орендодавець) про розірвання договору оренди від 18.04.2018. В обґрунтування підстав позову позивач посилається на статтю 188 ГК України та статтю 651 ЦК України та стверджує про істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у недопущенні позивача до орендованого приміщення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/10465/19 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач перешкоджав позивачу у доступі до орендованого приміщення; надані позивачем документи такі як заяви співробітників позивача про недопуск їх до орендованого приміщення; роздруківки електронного листування через месенджер Вайбер та Вотсап не є належними доказами істотного порушення відповідачем умов договору оренди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим місцевим господарським судом рішенням у даній справі, звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Позиції учасників справи.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сандал`єджі"; розгляд справи призначено на 10.06.2020.

01.06.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: стенограми аудіозапису судового засідання від 02.03.2020 та копії відповіді Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 02.03.2020. В обґрунтування підстав не подання вказаних доказів до суду першої інстанції, скаржник посилається на те, що отримані вони були вже після судового засідання.

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів, дослідивши подані скаржником докази, враховуючи причини неможливості їх подання до суду першої інстанції, приходить до висновку про їх прийняття та залучення до матеріалів справи.

10.06.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги та проти скасування судового рішення у даній справі.

У судовому засіданні 10.06.2020 представники сторін надали суду свої пояснення. Судом було оголошено перерву в порядку статті 216 ГПК України до 08.07.2020.

07.07.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" надійшло клопотання про відкладення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 розгляд справи було відкладено у зв`язку із надходженням вказаного клопотання позивача; доведено до відома учасників апеляційного провадження, що їх участь у судовому засіданні не є обов`язковою та нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

20.07.2020, перед судовим засіданням, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду позивачем було подано клопотання (нарочно) про відкладення розгляду даної справи з тих підстав, що ухвалу від 08.07.2020 отримано позивачем лише 17.07.2020 і сторона не встигає забезпечити явку свого представника у судове засідання. При цьому, позивачем не надано доказів отримання ухвали саме 17.07.2020.

Відносно поданого клопотання суд зазначає наступне.

З трекінгу відправлень АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/ tracking_UA.html) вбачається, що поштове відправлення №0411631468080 на адресу позивача було доставлено у точку видачі ще 13.07.2020.

Крім того, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 також направлялася і представнику позивача Криштоф П.С. (№ відправлення 0411631468098).

Відповідно до ч. 1 статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Колегія суддів враховує ті обставини, що представник позивача був присутній у судовому засіданні 10.06.2020, надав свої пояснення по суті поданої апеляційної скарги; явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась; сторонам, в тому числі і позивачу та його представнику, ухвала суду від 08.07.2020 про відкладення судового засідання за клопотанням представника позивача направлена вчасно (09.07.2020), у строки визначені статтею 242 ГПК України; розгляд справи вже відкладався за клопотанням позивача; останній був обізнаний з датою судового засідання 20.07.2020, проте не скористався правом прийняти участь у судовому засіданні; доводи позивача про невчасне отримання ним ухвали суду про відкладення є безпідставними, а останнім не доведено наявності підстав, передбачених у ч. 2 статті 202 ГПК України, що мають наслідком обов`язок суду відкласти справу.

При цьому, щодо посилань позивача на дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020, суд зазначає, що представник позивача був присутнім у судовому засіданні 10.06.2020 (на вказану дату також діяли певні обмеження у зв`язку з карантином, що не стало на заваді представнику позивача бути присутнім у судовому засіданні); явка сторін обов`язковою не визнавалася; наявних матеріалів справи достатньо для розгляду даної справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду даної справи за клопотанням позивача та вважає за можливе розглянути справу у призначену дату.

Позиції учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду І інстанції залишити без змін, з мотивів у ньому викладених.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

19.04.2018 між відповідачем (орендодавцем) та позивачем (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення побутового обслуговування населення, що розташоване за адресою: м. Київ, пров. Віто-Литовський (Чапаєвське шосе), будинок 15, прим. 3, загальна площа 342,3 кв.м. (надалі спірне приміщення).

Відповідно до п. 1.2 договору приміщення передається в оренду для його використання у господарській діяльності орендаря з метою розміщення магазин-складу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за договором зобов`язань. Строк оренди за даним договором відраховується з моменту підписання акту прийому-передачі (п. 3.1 договору).

Приймання-передача приміщення в оренду відбувається в день підписання цього договору. Така передача приміщення оформлюється представниками сторін та є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.4 договору після закінчення строку його дії орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення не пізніше останнього дня дії договору. Орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення вільним від майна орендаря та майна третіх осіб згідно з описом наведеним в акті приймання-передачі приміщення. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п. 3.5 договору умовами повернення орендодавцю приміщення є:

- звільнення орендарем приміщення від обладнання, меблів, іншого майна;

- вилучення орендарем зроблених поліпшень приміщення, які є власністю орендаря і відокремлюються від приміщення без завдання йому шкоди.

Відповідно до п. 4.1.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2018) розмір орендної плати починаючи з дати підписання договору та до 30.11.2018 включно складає 1 гривню на місяць

Пунктом 4.1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2018) сторонами узгоджено, що з 01.12.2018, орендна плата за кожні наступні шість місяців оренди складає суму у гривні, еквівалентну 25000 USD відповідно до середнього значення між купівлею та продажем за курсом, встановленим у відділеннях ПАТ КБ "Приватбанк" станом на день оплати.

Згідно з п. 4.3 договору орендар зобов`язаний відшкодовувати (сплачувати) орендодавцю вартість комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню приміщення.

Пунктами 5.2.1 та 5.2.2 договору визначено, що орендар має право користуватися приміщенням, прилеглою (прибудинковою) територією, системами комунікацій, мережами та іншим обладнанням, встановленим у приміщенні без будь-яких обмежень, якщо це не суперечить умов договору та чинному законодавству України та на вільний доступ до приміщення співробітників орендаря, його клієнтів та гостей в будь-який час.

Відповідно до п. 5.3.3 та п. 5.3.5 договору орендодавець зобов`язаний забезпечити орендарю можливість безперешкодного користування приміщенням у відповідності до умов, передбачених цим договором 24 години на добу і 7 днів на тиждень на весь строк оренди та не здійснювати дії, що можуть мати наслідком обмеження орендаря у користуванні приміщення, крім випадків передбачених даним договором.

У пункті 7.2 договору сторони дійшли згоди, що в період дії даного договору оренди, жодна із сторін не має права відмовитись від договору та він не може бути припинений (розірваний) достроково в односторонньому порядку будь-якою із сторін, але може бути припинений (розірваний) за згодою/домовленістю обох сторін.

Договір може бути розірваний або припинений відповідно до положень цього договору або законодавства України (п. 7.4 договору).

Згідно з актом приймання-передачі №1 від 19.04.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування приміщення побутового обслуговування населення, що розташоване за адресою: місто Київ, провулок Віто-Литовський (Чапаєвське шосе), будинок 15, приміщення 3.

Як вказувалося вище, підставою для звернення із даним позовом стало, як зазначає позивач, обмеження відповідачем, починаючи з 13.05.2019, в порушення пунктів 5.2.1, 5.2.2, 5.3.3, 5.3.5 договору, доступу позивача до орендованого приміщення. За твердженням позивача, його працівники не змогли потрапити у приміщення 13.05.2019, 14.05.2019, 24.05.2019 оскільки двері, які ведуть до цього приміщення були зачинені, про що керівник позивача був повідомлений доповідними записками працівників від вказаних дат.

Позивач 11.06.2019 звернувся до відповідача із листом №06/06 від 06.06.2019 з пропозицією визначити дату, час та місце для оформлення додаткової угоди про розірвання договору, яка залишена відповідачем без відповіді, в зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом про розірвання договору на підставі статті 651 ЦК України (докази направлення наявні в матеріалах справи).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що у зв`язку з наближенням дати платежу - 10.06.2019 орендар вирішив вигадати причину для несплати орендної плати, а саме нібито наявність перешкод у користуванні приміщенням.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Отже, ознаками договору найму (оренди) є: - надання певного майна особою, яка уповноважена ним розпоряджатися, у володіння та користування (або тільки у користування) іншій особі без переходу до такої особи права власності; - має тимчасовий характер. По закінченні строку оренди майно повертається наймодавцю; - завжди оплатний: наймач завжди має сплачувати наймодавцеві за користування майном.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 та 2 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частинами 1 та 3 статті 291 ГК України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 598 ЦК України встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Як вказувалося вище, в обставинах справи, встановлених судом першої інстанції та перевірених судом апеляційної інстанції, у договорі оренди сторони не передбачили такого права сторін договору як розірвання останнього в односторонньому порядку, а лише - за домовленістю сторін. Отже, в такому випадку, розірвання договору може відбуватися в порядку закону.

З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Також згідно з ч. 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4 ст. 652 ЦК України).

Отже , закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин (аналогічна правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17, від 05.09.2018 у справі №910/21803/17).

Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №814/803/17 визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

В даному випадку, як стверджує позивач, порушення зобов`язання відповідачем, а саме: п.п. 5.3.3. п. 5.3. договору (вчинення дій, що обмежують орендаря у користуванні орендованим приміщенням) має наслідком розірвання договору оренди у судовому порядку. А тому, в силу наведених положень щодо обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позову, належними доказами, саме на позивача покладений тягар доказування факту недопуску відповідачем позивача до орендованого приміщення.

Так, відповідно до статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 вказаного Закону).

Виходячи з наведеного, колегія суддів не приймає як належні електронні докази, надане позивачем електронне листування (скріншоти переписки), як стверджує позивач, з відповідачем, оскільки, по-перше, з поданих документів неможливо встановити між якими особами здійснюється переписка і відносно якого об`єкту (чи об`єктів); по-друге, вони не відповідають вказаним нормам щодо завірення електронних документів.

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Виходячи з наведеної норми, колегія суддів ставиться критично до поданих позивачем доповідних записок його працівників про недопуск їх відповідачем до орендованого приміщення, оскільки колегія має певні сумніви, що вказані записки створені (написані) працівниками позивача за відсутності впливу на них; до того ж, вказані доповідні записки складені за відсутності будь-яких свідків (третіх осіб, незацікавлених у їх однобічному змісті), тобто одноособово, що також викликає сумніви у достовірності інформації, викладеної у цих записках.

Крім того, колегія суддів, з урахуванням положень статті 87 ГПК України, відповідно до яких на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства та звичаїв ділового обороту відображаються у відповідних документах, не приймає як належний доказ на підтвердження факту недопуску відповідачем працівників позивача до орендованого приміщення, подану позивачем заяву свідка - ОСОБА_1 . До того ж, вказана заява містить суперечливі показання щодо обставин справи, в ній зазначено як про допуск до спірного приміщення, так і про недопуск до цього приміщення відповідачем.

Стосовно заяви свідка ОСОБА_2 , то як вірно зазначив місцевий господарський суд, обставини, наведені у її заяві, стосуються подій, що мали місце 09.12.2019 та не стосуються обставин, покладених в основу позову, а саме: подій, що мали місце у травні 2019 року, а відповідно до ч. 1 статті 76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Крім того, надані позивачем до матеріалів справи заява адвоката Криштофа Р.С. до органів Національної поліції України, так само як і довідка Голосіївського УП ГУНП у місті Києві від 26.06.2019, від 30.05.2019, заяви від 27.09.2019 та від 09.12.2019 про кримінальне правопорушення, подані до Голосіївського УП ГУНП у місті Києві, також не є належними доказами, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі, як того вимагає стаття 76 ГПК України; їх зміст лише констатує доводи позивача, проте не доводить (не підтверджує) ці доводи. До того ж, подана до суду апеляційної інстанції відповідь Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції стосується подій, які мали місце 09.12.2019, тобто обставин, які не становлять предмет доказування у даній справі (в позовній заяві зазначено про події, які мали місце у травні 2019 року).

Відповідно до статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження обставин, які входять до предмета доказування у даній справі (вчинення перешкод відповідачем, які унеможливлюють доступ позивача до орендованого приміщення), колегія суддів, керуючись наведеними нормами, приходить до висновку про неналежність та недостатність поданих позивачем документів, на підтвердження підстав позову; жоден з поданих позивачем документів, на підтвердження підстав позову, не є доказом в розумінні наведених норм, який прямо засвідчує та доводить підстави позову.

Таким чином, позивач не довів наявності усіх чотирьох умов, передбачених у статті 652 ЦК України, яка регулює розірвання або зміну договору у зв`язку з істотною зміною обставин, необхідних для розірвання договору оренди від 19.04.2018 , укладеного між позивачем та відповідачем, у судовому порядку, що є підставою для відмови у позові про розірвання цього договору.

Стосовно доводів скаржника про безпідставне неврахування судом першої інстанції заяви свідка ОСОБА_3 з підстав опису у цій заяві подій 09.12.2019, про які у позовній заяві не було зазначено, колегія суддів вказує наступне.

Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивача викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заяви повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як вбачається із позовної заяви, позивач наводить в ній обставини недопуску відповідачем працівників позивача до орендованого приміщення, що мали місце (відбувалися) 13.05.2019, 14.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019. Отже, предметом доказування у даній справі є дії відповідача щодо недопуску позивача до орендованого приміщення саме 13.05.2019, 14.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019.

В той же час, в заяві ОСОБА_3 йдеться про події, які відбувалися 09.12.2019 у орендованому позивачем у відповідача приміщенні, зокрема, про виявлення у приміщенні сторонніх людей, які заявили, що також орендують це приміщення, про відсутність меблів, що належать позивачу, про виклик поліції адвокатами позивача, тощо, тобто про події (обставини), про які позивач у позові не зазначав, а тому, місцевим господарським судом правомірно відхилено вказану заяву як таку, що не має відношення до обставин, якими позивач обґрунтовував позовну заяву.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що як вказувалося вище, для розірвання договору у судовому порядку на підставі статей 651, 652 ЦК України (істотна зміна обставин), не достатньо встановлення лише однієї умови для такого розірвання, які передбачені у статті 652 ЦК України; необхідним є наявність усіх чотирьох умов, які закріплені законодавцем у вказаній нормі. Проте, позивачем не доведено наявності усіх чотирьох умов необхідних для розірвання оспорюваного ним договору та, відповідно, задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення у даній справі та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сандал`єджі на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/10465/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/10465/19 залишити без змін.

Справу №910/10465/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.07.2020.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак