Постанова

від 01.10.2020 по справі 910/10465/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10465/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Дроботова Т.Б., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Кобилецький В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020

(головуючий суддя Попікова О.В., судді Євсіков О.О., Корсак В.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020

(суддя Грєхова О.А.)

у справі №910/10465/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд менеджмент"

про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" (далі - ТОВ "Сандал`єджі") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд менеджмент" (далі - ТОВ "Хілсайд менеджмент") про розірвання договору оренди від 18.04.2018.

1.2. В обґрунтування підстав позову позивач посилається на ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України та стверджує про істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у недопущенні позивача до орендованого приміщення.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 19.04.2018 між ТОВ "Хілсайд менеджмент" (орендодавець) та ТОВ "Сандал`єджі" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення побутового обслуговування населення, що розташоване за адресою: м. Київ, пров. Віто-Литовський (Чапаєвське шосе), будинок 15, прим. 3 та має наступні характеристики: загальна площа 342,3 кв.м (далі - приміщення).

2.2. Відповідно до п. 1.2 договору приміщення передається в оренду для його використання у господарській діяльності орендаря з метою розміщення магазин-складу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за договором зобов`язань. Строк оренди за даним договором відраховується з моменту підписання акта прийому-передачі (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору після закінчення строку дії цього договору орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення не пізніше останнього дня дії договору. Орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення вільним від майна орендаря та майна третіх осіб згідно з описом наведеним в акті приймання-передачі приміщення. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

2.3. Згідно з п. 4.1.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2018) розмір орендної плати починаючи з дати підписання договору та до 30.11.2018 включно складає 1 гривню на місяць.

Пунктом 4.1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 30.11.2018) сторонами узгоджено, що з 01.12.2018 орендна плата за кожні наступні шість місяців оренди складає суму у гривні, еквівалентну 25 000 USD відповідно до середнього значення між купівлею та продажем за курсом, встановленим у відділеннях ПАТ КБ "Приватбанк" станом на день оплати.

Згідно з п. 4.3 договору орендар зобов`язаний відшкодовувати (сплачувати) орендодавцю вартість комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню приміщення.

2.4. Пунктами 5.2.1 та 5.2.2 договору визначено, що орендар має право користуватися приміщенням, прилеглою (прибудинковою) територією, системами комунікацій, мережами та іншим обладнанням, встановленим у приміщенні без будь-яких обмежень, якщо це не суперечить умовам договору та чинному законодавству України та на вільний доступ до приміщення співробітників орендаря, його клієнтів та гостей в будь-який час.

Згідно з п. 5.3.3 та п. 5.3.5 договору орендодавець зобов`язаний забезпечити орендарю можливість безперешкодного користування приміщенням відповідно до умов, передбачених цим договором, 24 години на добу і 7 днів на тиждень на весь строк оренди та не здійснювати дії, що можуть мати наслідком обмеження орендаря у користуванні приміщенням, крім випадків, передбачених даним договором.

2.5. Відповідно до п. 7.2. договору сторони дійшли згоди, що в період дії даного договору, жодна із сторін не має права відмовитись від договору та він не може бути припинений (розірваний) достроково в односторонньому порядку будь-якою із сторін, але може бути припинений (розірваний) за згодою/домовленістю обох сторін.

Цей договір може бути розірваний або припинений відповідно до положень цього договору або законодавства України (п. 7.4 договору).

2.6. За актом приймання-передачі №1 від 19.04.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування зазначене приміщення.

2.7. Звертаючись з позовом, позивач зазначив про те, що в порушення пунктів 5.2.1, 5.2.2, 5.3.3, 5.3.5 договору, починаючи з 13.05.2019 відповідач обмежує доступ позивача до приміщення, орендованого за договором. Так, 13.05.2019 працівник позивача не зміг потрапити у приміщення і виконувати свої посадові обов`язки, оскільки двері, які ведуть до цього приміщення, були зачинені, про що працівник позивача повідомив керівника позивача шляхом написання доповідної записки від 13.05.2019.

14.05.2019 працівник позивача знову не зміг потрапити у приміщення через відсутність доступу до нього, про що також повідомлено керівника позивача шляхом написання доповідної записки від 14.05.2019.

На думку позивача, про відсутність доступу до приміщення також свідчить листування між керівниками сторін у мобільному додатку Viber.

З 24.05.2019 доступ до приміщення у позивача був знову відсутній, про що свідчить доповідна записка працівника позивача, в зв`язку з чим, 30.05.2019 адвокат позивача прибув на місце знаходження приміщення разом з працівниками позивача та викликав працівників Голосіївського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві, а також склав та передав працівникам Голосіївського управління поліції Головного управління поліції заяву про відсутність доступу до приміщення та про неможливість позивача здійснювати господарську діяльність, а 02.07.2019 отримав відповідь про те, що за результатами перевірки працівниками поліції неодноразово відвідувалось приміщення, доступ до якого відсутній та на телефонні дзвінки директор відповідача не відповідає.

Враховуючи викладене, позивач 11.06.2019 звернувся до відповідача з листом №06/06 від 06.06.2019 з пропозицією визначити дату, час та місце для оформлення додаткової угоди про розірвання договору, яка залишена відповідачем без відповіді, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору на підставі ст. 651 ЦК України.

2.8. Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що у зв`язку з наближенням дати платежу - 10.06.2019 орендар вирішив вигадати причину для несплати орендної плати, а саме нібито наявність перешкод у користуванні приміщенням. Відповідач зазначає, що вказані перешкоди підтверджуються лише доповідними записками працівника позивача, який міг ці записки написати під диктовку керівника позивача в будь-який момент, так само і звернення адвоката позивача до поліції було зроблено лише з метою підтвердження нібито перешкод в користуванні приміщенням, а отже фактично існування таких перешкод документально не підтверджене, оскільки відсутні жодні акти про не допуск до орендованих приміщень чи неможливість користування ними, жодного разу не викликано службу відкриття замків, яка б відкрила двері до приміщення законному орендарю за наявності в нього чинного договору оренди, не написано жодної претензії орендодавцю щодо нібито не допуску його працівників до орендованого приміщення чи неможливості користування ним.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 02 березня 2020 року рішенням Господарського суду міста Києва у позові відмовлено.

3.2. 20 липня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 залишено без змін.

3.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач перешкоджав позивачу у доступі до орендованого приміщення; надані позивачем документи (заяви співробітників позивача про не допуск їх до орендованого приміщення; роздруківки електронного листування через месенджер Вайбер та Вотсап) не є належними доказами істотного порушення відповідачем умов договору оренди.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ТОВ "Сандал`єджі" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020, рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4.2. Підставами касаційного оскарження судових рішень, згідно з пунктами 1, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає те, що суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 652 ЦК України; порушили норми процесуального права, а саме ст.ст. 73, 74, 76, 162, 236 ГПК України, не дослідили зібрані у справі докази (у підтвердження обставин, які підтверджують чи спростовують дії відповідача, спрямовані на недопущення представників позивача до орендованого приміщення).

4.3. Заявник зазначає, що підставою заявленого позову було істотне порушення відповідачем умов договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України), а не істотна зміна обставин після укладення договору (ч. 2 ст. 652 ЦК України). Скаржник вказує, що суди не врахували висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №908/491/17, від 16.10.2018 №910/3568/18, від 17.04.2019 №910/6381/18, від 14.08.2019 №910/8819/18, від 29.10.2019 №911/2755/18.

4.4. Скаржник також зауважив на тому, що відмова судів першої та апеляційної інстанцій досліджувати обставини справи та подані на їх підтвердження докази, що мали місце 09.12.2019, з одночасним неврахуванням судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України є підставою для направлення справи на новий розгляд.

4.5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому він просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 7 600,00 грн.

Відповідач вважає, що господарські суди, дослідивши подані позивачем докази, дійшли цілком обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, а доводи позивача фактично зводяться до переоцінки доказів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням статті 300 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

5.2.2. Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.2.3. Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

5.2.4. Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору чи його розірвання в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося .

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17).

5.2.5. Йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.

5.2.6. Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведена правова позиція викладена у постанові у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 28.08.2019 у справі №910/5381/18.

5.2.7. Для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем.

5.2.8. Cуди попередніх інстанцій установили, що позивач стверджує про порушення пп. 5.3.3 п. 5.3 договору (вчинення дій, що обмежують орендаря у користуванні орендованим приміщенням).

А тому, в силу положень ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України щодо обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позову, належними доказами, саме на позивача покладений тягар доказування факту не допуску відповідачем позивача до орендованого приміщення.

5.2.9. Cуди попередніх інстанції надали оцінку поданим позивачем доказам та встановили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено тих обставин, що відповідач перешкоджав позивачу у доступі до приміщення або вчиняв дії з метою перешкоджанню позивачу у доступі до приміщення та відповідно істотно порушив умови договору.

Таким чином, під час розгляду справи, позивач не навів належним чином відповідних аргументів, які б могли бути оцінені судами та на підставі яких можна було дійти висновку про наявність підстав для розірвання договору.

5.2.10. Аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №908/491/17, від 16.10.2018 №910/3568/18, від 17.04.2019 №910/6381/18, від 14.08.2019 №910/8819/18, від 29.10.2019 №911/2755/18, є безпідставними.

Рішення судів попередніх інстанцій прийнято з урахуванням висновків наведених постанов Верховного Суду, про що зазначено вище.

5.2.11. Верховним Судом відхиляються твердження скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження обставин, які підтверджують чи спростовують дії відповідача, спрямовані на недопущення представників позивача до орендованого приміщення, тому є підстави для направлення справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Так, як суд першої так і суд апеляційної інстанцій дали оцінку доказам, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та визнали їх недостовірними/неналежними або такими, що не стосуються предмета спору/або не мають відношення до обставин, якими позивач обґрунтовував позовну заяву , тоді як суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2.12. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до правовідносин сторін ч. 2 ст. 652 ЦК України, яка передбачає розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин після укладення договору, тоді як підставою заявленого позову було істотне порушення відповідачем умов договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Однак, суд апеляційної інстанції погоджуючись з рішенням суду про відмову у позові в тому числі виходив з положень ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Отже, помилкове застосування судом апеляційної інстанції у постанові ч. 2 ст. 652 ЦК України не призвело до прийняття незаконного судового рішення і не може бути підставною для скасування постанови з огляду на положення ч. 2 ст. 309 ГПК України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до даних правовідносин сторін.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

8. Щодо заяви про стягнення судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції

8.1. 21.09.2020 відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому викладено клопотання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції. Відзив направлено на адресу позивача, що підтверджується листом з описом вкладення та накладною. ТОВ "Хілсайд менеджмент" просить стягнути з позивача на свою користь у складі судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 600,00 грн.

8.2. За змістом вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони та інше.

Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

8.3. В підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7 600,00 грн, відповідачем надано звіт про виконання доручення за договором про надання правничої допомоги та видатковий касовий ордер від 21.09.2020 на суму 7 600,00 грн. В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 20.06.2019.

Відповідно до п. 7 договором про надання правничої допомоги від 20.06.2019 гонорар адвоката визначається додатковою угодою з розрахунку 950,00 грн за годину роботи.

Відповідно до звіту про виконання доручення за договором про надання правничої допомоги, наведена у ньому загальна кількість витраченого часу (8 год.) та вартість однієї години роботи адвоката (950,00 грн), у загальному підрахунку складає 7 600,00 грн.

8.4. Проаналізувавши надані відповідачем докази на підтвердження виконаних ним послуг, зокрема, наданий звіт про виконання доручення за договором про надання правничої допомоги від 21.09.2020 та видатковий касовий ордер від 21.09.2020, враховуючи відсутність заперечень позивача стосовно клопотання щодо судових витрат, Верховний Суд вважає, що в даному випадку підлягають стягненню витрати відповідача на професійну правничу допомогу з позивача у розмірі 7 600,00.

9. Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

9.1. Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

9.2. Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору чи його розірвання в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/10465/19 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандал`єджі" (65013, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Чорноморського Козацтва, будинок 80/2; ідентифікаційний код: 41868164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хілсайд менеджмент" (04107, м. Київ, вул. Соляна, 70, група нежилих приміщень 52; ідентифікаційний код: 41032128) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 600 (сім тисяч шістсот) грн 00 коп.

4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Т. Дроботова

О. Кролевець