Постанова

від 20.07.2020 по справі 160/2452/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/2452/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В., Чумака С.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. (суддя Ільков В.В., повне судове рішення складено 24.04.2020 р.) в справі № 160/2452/20 за позовом ОСОБА_1 до управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області (далі - УДКСУ) про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористану відпустку за стаж державної служби в розмірі 3906,15 грн.

На виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подана уточнена позовна заява про визнання бездіяльності УДКСУ щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби при звільненні неправомірною, стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби при звільненні в розмірі 3906,15 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні; стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні у розмірі 3906,15 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вказує, що оскільки позивач набула стаж державної служби 15 років (04.12.2018 р.) в період перебування у відпустці по догляду за дитиною, то відповідно до пункту 11 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270, позивач не мала права на додаткову відпустку, тому їй не нараховувалась та не виплачувалась компенсація за відпустку в кількості 11 календарних днів.

Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано розрахунок компенсації, зроблений позивачем, оскільки в цьому випадку мають застосовуватися пункти 4 та 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, тому сума компенсації має складати 1821,93 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 23.12.2011 року по 20.06.2019 року перебувала у трудових відносинах з УДКСУ у Покровському районі Дніпропетровської області та займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта.

Згідно з наказом УДКСУ від 24.06.2016 року № 18-0 позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця категорії В .

Протягом роботи в УДКСУ у Покровському районі позивач у період з 23.12.2011 року по 30.09.2013 року та з 09.01.2017 року по 02.06.2019 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років.

Відповідно до наказу УДКСУ від 19.06.2019 року № 6-к позивача звільнено із займаної посади 20.06.2019 року згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України Про державну службу .

У період з 03.06.2019 року по 20.06.2019 року позивачу нарахована заробітна плата в сумі 10082,15 грн., в тому числі: оклад - 3096,53 гривень; надбавка за ранг - 126,39 гривень; надбавка за вислугу років - 1393,44 гривень; компенсація за невикористану відпустку - 5465,79 грн. (відповідно до ст.24 Закону України Про відпустки ): за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної оплакуваної відпустки за період роботи з 08.06.2016 року по 08.01.2017 року, за 1 календарний день невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 03.06.2019 року по 20.06.2019 року, за 9 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за стаж державної служби за 2016 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки, як матері двох дітей, до 15 років, за 2019 рік.

Вважаючи, що УДКСУ при її звільненні 20.06.2019 року не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби 15 років в розмірі 3906,15 гривень, позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою про здійснення вказаних виплат. Проте, відповідачем фактично відмовлено позивачу у здійсненні виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби 15 років.

На звернення позивача до Міністерства соціальної політики щодо надання роз`яснення з питання, чи має позивач право на компенсацію додаткової щорічної відпустки за 15 років стажу державної служби при звільненні, Мінсоцполітики листом від 04.10.2019 року №1246/0/204-19 роз`яснено, що за період перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (шести років за наявності медичного висновку про потребу дитини в домашньому догляді) додаткова відпустка за стаж державної служби не надається. Після виходу на роботу службовець матиме право на додаткову відпустку за відповідний стаж служби з урахуванням зазначеного періоду. Якщо державний службовець, у якого приведена дата виповнення 15 років стажу державної служби припала на 04.12.2018 року, приступив з 04.06.2019 року до виконання службових обов`язків, він має право на додаткову оплачувану відпустку за 15 років стажу державної служби тривалістю 11 календарних днів. Отже, на думку Мінсоцполітики позивач має право на компенсацію додаткової щорічної відпустки за 15 років стажу державної служби при звільненні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності невиплати при звільненні позивачу 20.06.2019 року компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби 15 років при звільненні у загальному розмірі 3906,15 грн. за 11 календарних днів додаткової відпустки. При цьому судом при визначенні розміру компенсації застосовано розмір середньоденної заробітної плати, обчислений на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Суд визнає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач у період з 23.12.2011 р. по 20.06.2019 р. перебувала у трудових відносинах з УДКСУ у Покровському районі Дніпропетровської області, проходила державну службу, обіймала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта, звільнена наказом УДКСУ від 19.06.2019 р. № 6-к з 20.06.2019 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України Про державну службу .

Протягом роботи в УДКСУ позивач у період з 23.12.2011 р. по 30.09.2013 р. та з 09.01.2017 р. по 02.06.2019 р. перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років.

Не є спірним питання, що стаж державної служби позивача складає більш ніж 15 років. Позивач набула стаж державної служби 15 років 04.12.2018 р.

Спірним є питання права особи на надання додаткової відпустки за стаж державної служби у разі перебування такої особи у відпустці по догляду за дитиною та, відповідно, права на одержання компенсації на таку невикористану відпустку, а також питання розміру компенсації за невикористану відпустку.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За змістом статті 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 р. № 889-VIII, що набрав чинності з 01.05.2016 р., (далі - Закон № 889-VIII) за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270 (далі - Порядок № 270), пунктом 3 якого передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідно стажу державної служби.

Судом першої інстанції з аналізу зазначених правових норм зроблено правильний висновок, що виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.

Пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. № 229, (далі - Порядок № 229) передбачено, що до стажу державної служби включається також час перебування державного службовця у відпустці по-догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Пунктом 11 Порядку № 229 встановлено, що додаткова відпустка не надається державному службовцю за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати.

Отже, державний службовець після закінчення соціальної відпустки по догляду за дитиною та виходу на роботу матиме право на додаткову відпустку за відповідний стаж служби з урахуванням періоду перебування у соціальний відпустці по догляду за дитиною.

Частиною 1 статті 47 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом 1 статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Зважаючи на те, що позивач мала стаж державної служби 15 років станом на 04.12.2018 р., позивач приступила до роботи 04.06.2019 р., а за Порядком № 270 додаткова відпустка не надається державному службовцю за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати, ОСОБА_1 має право на додаткову оплачувану відпустку за 15 років стажу державної служби тривалістю 11 календарних днів.

Оскільки позивачем не використані ці 11 днів додаткової відпустки, при звільненні 20.06.2019 р. відповідач мав виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної відпустки за 15 років стажу державної служби при звільненні.

Відповідно, є правильним висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності УДКСУ щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні

Доводи апелянта про відсутність у позивача права на додаткову відпустку, відповідно, й на отримання компенсації за відпустку в кількості 11 календарних днів, спростовані приведеними вище висновками суду.

Стосовно розміру компенсації, на яку позивач має право, суд зазначає наступне.

Судом першої інстанції при визначенні розміру середньої заробітної плати для обчислення компенсації, яка має бути виплачена відповідачем на користь позивача, обґрунтовано застосовано пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Так, за змістом пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому

надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на

підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна

плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Зважаючи на те, що позивач приступила до роботи після виходу з відпустки по догляду за дитиною 04.06.2019 р., а звільнена з 20.06.2019 р., судом першої інстанції застосовано при обчисленні середнього заробітку положення другого речення абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, тобто виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції при здійсненні розрахунку пункту 2 Порядку № 100 та необхідності обчислення середнього заробітку за вимогами пунктів 4 та 7 Порядку № 100 суд визнає незмістовними.

Так, передостаннім абзацом пункту 4 Порядку № 100 встановлено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

В цьому випадку позивач мала заробіток за період з 03 по 20 червня 2019 р., тому положення цього пункту Порядку № 100 не можуть застосовуватися при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в

календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за

винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

В цьому випадку судом першої інстанції розраховано середньоденний заробіток із застосуванням пункту 7 Порядку № 100, а саме шляхом ділення сумарного заробітку за фактично відпрацьований період (з 03.06.2019 р. по 20.06.2019 р.) на відповідну кількість робочих днів (13). Отриманий результат як середньоденний заробіток 355,10 грн. помножено на 11 днів (кількість днів додаткової відпустки, на яку мала право позивач) та отримана сума в розмірі 3906,15 грн. як розмір компенсації за невикористані 11 днів додаткової відпустки.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа стосується питання прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а позивач не є службовою особою, яка у значенні Закону України Про запобігання корупції займає відповідальне та особливо відповідальне становище, ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. в справі № 160/2452/20 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. в справі № 160/2452/20 за позовом ОСОБА_1 до управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 20.07.2020 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 20.07.2020 р.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.В. Білак

суддя С.Ю. Чумак